3. Розрахунок зниження собівартості продукції.
В результаті впровадження нової техніки можливі два варіанти:
а) відбувається повна зміна технологічного процесу або повна реконструкція цеху і змінюються всі складові собівартості продукції,
б) зміни незначні і покращуються лише окремі показники собівартості.
В першому випадку варіанти порівнюються за повною собівартістю продукції.
В другому випадку визначають зміни за тими статтями, на які впливає застосування нової техніки. Економію витрат знаходять як суму змін витрат.
4. Визначення економічної ефективності проекту
При розрахунках ефективності можуть застосовуватись як інтегральні (дисконтні), так і спрощені показники, а також ті і інші разом. Застосування дисконтних методів вимагає обґрунтування розрахункового періоду (горизонту планування), за який припускається визначати інтегральні витрати і результати інвестиційного рішення. Як правило, в якості його вибирають нормативний термін служби (амортизаційний період).
Ефективність інвестицій з коротким інвестиційним циклом можна визначити, використавши метод зведених витрат. Зведені витрати (З) являють собою суму поточних витрат на виробництво (собівартість) одиниці продукції (С) та добутку капітальних вкладень (К) і нормативного коефіцієнта ефективності капітальних вкладень (Ен), тобто:
Найкращим (економічно вигідним) вважається варіант інвестування з найменшими зведеними витратами.
Однією з переваг методу зведених витрат є можливість в деяких випадках визначити оптимальний варіант аналітичним шляхом. Іншою істотною перевагою зведених витрат є те, що методика розрахунку економічного ефекту при впровадженні нової техніки базується на методі зведених витрат.
Різниця зведених витрат за порівнюваними варіантами характеризує економічний ефект від реалізації кращого. Річний економічний ефект від здійснення окремого привабливого заходу, що обумовлює зниження собівартості продукції або потребує додаткових капітальних вкладень, розраховується за формулою:
,
де Ен – нормативний коефіцієнт економічної ефективності (норма дисконту), Ен = 0,2. Індексами 1 і 2 позначено відповідно базовий і новий варіант.
При цьому може додатково обчислюватися коефіцієнт абсолютної ефективності (рентабельність) капітальних вкладень як відношення прибутку на одиницю продукції до питомої величини капітальних вкладень:
.
Нормативний коефіцієнт ефективності Ен характеризує ту прибутковість, з якою кошти вкладаються в ту чи іншу галузь. Це означає, що, якщо розмір капітальних вкладень К, то до кінця року передбачається доход Ен·К. Крім того, нормативний коефіцієнт дозволяє звести капітальні вкладення К до розмірності експлуатаційних щорічних витрат С.
Якщо порівнюються два варіанти і один з них має більші капітальні вкладення і більші поточні витрати, то він є менш економічним. Зниження поточних витрат можна досягнути, як правило, за рахунок більш прогресивної, але й більш дорогої техніки.
Зведені витрати дають відповідь на питання, що в даних конкретних умовах вигідніше: прийняти більш дорогий варіант, але з меншими поточними витратами протягом року або вибрати варіант більш дешевий, але з більшими щорічними витратами.
За зведеними витратами можна порівнювати будь-яку кількість варіантів. Найбільш економічним буде той, у якого зведені витрати мають найменше значення.
Критерієм економічної ефективності може бути прийнятий термін окупності То капітальних вкладень або розрахунковий річний економічний ефект. Термін окупності
,
де
– додаткові капіталовкладення по і-му
варіанту,
–
зниження
собівартості продукції, річний доход
чи економія по і-му
варіанту.