Завдання

з економічної частини дипломного проекту

Економічна частина є завершальним розділом дипломного проекту, в якому необхідно розрахувати:

1. капітальні вкладення або витрати на реалізацію проекту,

2. експлуатаційні витрати для базового (існуючого) і спроектованого варіантів,

3. зниження собівартості продукції після впровадження нової техніки,

4. економічну ефективність проекту.

1. Визначення капітальних вкладень

Капітальні вкладення включають всі витрати, пов’язані з реалізацією проекту. До них відносяться витрати на придбання технологій і обладнання, доставку на підприємство, монтаж і налагодження, на розробку проекту по заміні технологій і обладнання. Якщо у підприємства не вистачає власних коштів на цю заміну, воно може взяти кредит в банку. В цьому випадку капітальні витрати називаються інвестиціями.

Ціна придбання технологій і обладнання визначається на основі прейскурантів (http://pa.ua/trading/prices).

Витрати на доставку визначаються виходячи з маси вантажу, відстані і тарифу залізничних перевезень 1т. вантажу на відстань 1 км. Витрати на монтаж обладнання визначають розрахунковим методом на основі нормативів вартості монтажних робіт. Аналогічно визначають витрати на налагоджувальні роботи. Для укрупнених розрахунків ці види витрат можуть прийматися рівними 13 % від вартості обладнання [1].

Витрати на будівельні роботи (влаштування фундаментів) визначають розрахунковим методом на основі нормативів витрат на будівництво у відсотках від вартості електричних машин (для укрупнених розрахунків вказаний норматив витрат можна прийняти рівним 10 %).

Одноразові витрати на поповнення оборотних фондів в зв’язку з впровадженням нової техніки визначаються добутком кількості необхідних запасів основних матеріалів, комплектуючих виробів, запасних частин на їх вартість. Необхідні запаси визначають з використанням системи технічного обслуговування і ремонту енергетичного обладнання (ТОР ЕО).

До інших капітальних вкладень відносяться, зокрема витрати на технічні заходи з охорони навколишнього середовища, покращення умов праці. До них включається також залишкова вартість не повністю зношеного обладнання, що ліквідується:

,

де – відповідно залишкова, первісна і ліквідаційна вартість обладнання, що ліквідується, – річна або квартальна норма амортизаційних відрахувань, t – число років (кварталів), що відпрацювало обладнання.

2. Розрахунок експлуатаційних витрат

Експлуатаційні витрати розраховуються для базового (існуючого) і нового варіантів.

Витрати на експлуатацію включають в себе витрати на обслуговування і ремонт, амортизаційні відрахування, вартість споживаної електроенергії, вартість втрат електроенергії та інші.

Витрати на обслуговування і ремонт обладнання розраховують у відповідності з системою ТОР ЕО. Розрахунок витрат повинен виконуватись на основі тривалості і структури ремонтного циклу, трудомісткості ремонтних робіт і простоїв обладнання в ремонті, норм витрат основних матеріалів, комплектуючих виробів і запасних частин.

Калькуляція обслуговування і ремонтів повинна включати такі статті:

• основні матеріали,

• комплектуючі вироби,

• запасні частини,

• тарифна заробітна плата,

• премія,

• доплати,

• відрахування в спеціальні фонди соціального захисту,

• цехові витрати.

Вартість основних матеріалів, комплектуючих виробів і запасних частин визначається з прейскурантів (http://pa.ua/trading/prices).

Для розрахунку заробітної плати обслуговуючого і ремонтного персоналу необхідно визначити чисельність персоналу і його кваліфікацію. Крім тарифної заробітної плати, повний фонд заробітної плати включає в себе: премію (не більше 15-20 %), доплати за роботу в понаднормовий час та інші (не більше 15-20 %) і відрахування в спеціальні фонди (38,05 %).

В Україні з 2002 року запроваджена єдина тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери. Вона складається з 25 тарифних розрядів, що поширюються на всіх працівників підприємства (керівників, спеціалістів, службовців, робітників). Параметри цієї сітки щодо оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними професіями) та посадами наведені в табл. 2.1

Таблиця 2.1 – Єдина тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів з оплати праці робітників

Тарифні розряди	Тарифні коефіцієнти
1	1
2	1,09
3	1,18
4	1,27
5	1,36
6	1,45
7	1,54
8	1,64
9	1,73
10	1,82
11	1,97
12	2,12

Амортизаційні відрахування визначаються шляхом перемноження норми амортизації на балансову вартість об’єкту основних фондів:

,

де Ф_п – первісна вартість об’єкта основних фондів, грн.;

Н_а – норма амортизації, %.

Середня річна норма амортизації встановлюється як величина, обернена до нормативного терміну служби (амортизаційного періоду). Наприклад, для електромеханічного обладнання норма амортизації складає 10 % річних.

Вартість споживаної електроприводом активної електроенергії (вартість втрат електроенергії) можна оцінити за формулою

,

де P – потужність електропривода,

η – коефіцієнт корисної дії (ККД) електропривода,

Ф – річний час роботи електропривода,

с_o – тариф на електроенергію (с_o = 1,02 грн./кВт·год (1 клас напруги – 35-110 кВ); с_o = 1,29 грн./кВт·год (2 клас напруги – 0,38-10 кВ). Сайт ПАТ АК «Вінницяобленерго»: http://www.voe.com.ua/tarif/tarif_y_05_14.shtml.

Вартість реактивної електроенергії.

Оплата за споживання і генерування реактивної електроенергії визначається за формулою:

П = П1 + П2 – П3,

де П1 – основна оплата за споживання і генерування реактивної потужності; П2 – надбавка за недостатнє оснащення електричної мережі споживача засобами компенсування реактивної потужності (КРП); П3 – зниження оплати за споживання і генерування реактивної електроенергії в разі участі споживача в оптимальному добовому регулюванні режимів мережі ЕК в розрахунковий період.

Основна оплата за спожиту і генеровану реактивну електроенергію визначається за формулою:

,

де n – число точок розрахункового обліку реактивної енергії;  

– кількість спожитої реактивної енергії в точці обліку за розрахунковий період, кваргод;

 – кількість генерованої реактивної енергії в мережу ЕК в точці обліку за розрахунковий період, кваргод;

К=3 – нормативний коефіцієнт урахування збитків енергосистеми від генерування реактивної електроенергії з мережі споживача;

– економічний еквівалент реактивної потужності (ЕЕРП), який характеризує частку впливу реактивного перетоку в точці обліку на техніко- економічні показники в розрахунковому режимі, кВт/квар;

c₀ – фактична середня закупівельна ціна на електроенергію, що склалася за розрахунковий період, грн./ (кВтгод).

За умови зонного обліку реактивної електроенергії, плата за генерування нараховується тільки в зоні нічного провалу добового графіка.

Надбавка за недостатнє оснащення електричної мережі споживача засобами КРП визначається за формулою:

де ;

– нормативне базове значення коефіцієнта стимулювання капітальних вкладень у засоби КРП в електричних мережах споживача;

– фактичний коефіцієнт реактивної потужності споживача в середньому за розрахунковий період .

Зниження плати П3 за споживання та генерування реактивної електроенергії можливе за умов достатнього оснащення електричної мережі споживача засобами КРП, наявності зонного обліку спожитої і генерованої електроенергії, виконання споживачем обумовленого ЕК добового графіка споживання і генерування реактивної електроенергії та наявності його оперативного контролю.

До інших витрат відносяться: вартість мастильних матеріалів, вартість паперу і чорнил для самописних приладів, спирту для промивання контактів реле, витрат на спецодяг і т.п. Ці витрати визначають прямим підрахунком за нормами витрат.