Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kartografiya_gruntiv_posibnik_26_02_2013.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3.19 Mб
Скачать

9.3.4Картограми глибини залягання і хімізму ґрунтових вод

Важливими показниками меліоративного стану земель є глибина залягання ґрунтових вод, зокрема, в період весняних польових робіт, їхня загальна мінералі­зація, хімічний склад, лужність ґрунтових вод і верховодки (за її наявності).

Для повноцінного аналізу матеріалів спостережень за меліоративним станом земель, зокрема зрошуваних, і для обґрунтування заходів з регулю­вання водно-сольового режиму ґрунтів і охорони водних і ґрунтових ресур­сів необхідне проведення спостережень за загальним водним балансом не тільки на природно інтенсивно дренованих землях (зі стійким глибоким заляганням ґрунтових вод), а особливо в зонах низької природної дренованості, що є дуже важливо для зрошуваних масивів.

У комплекс досліджень за ґрунтовими водами входять також спостере­ження за режимом ґрунтових вод на території населених пунктів, зокрема в зонах зрошення.

9.4. Ґрунтово-ерозійне та ґрунтоеколого-агрохімічне знімання

9.4.1 Мета та завдання обстежень

3 огляду на інтенсивне розорювання земель, вирубування лісів, помилки в агротехнологічному процесі при використанні земельних ресурсів схилів виникає ґрунтова ерозія, яка приносить велику шкоду сільськогосподар­ському виробництву та довкіллю загалом.

У разі проведення ґрунтово-ерозійних досліджень особливе значення мають морфометричні показники рельєфу. Оскільки ступінь еродованості ґрунтів насамперед пов'язаний зі ступенем вираженості форм рельєфу, то для виявлення топографічних закономірностей у заляганні ґрунтів різного ступеня змитості необхідно складати спеціальні морфометричні карти: кар­ти крутизни схилів, глибини й густоти ерозійного розчленування території, пластики рельєфу. Для складання таких карт необхідно мати якісну топо­графічну карту місцевості великого масштабу. Важливе значення мають також аерофотознімки.

Ще до виїзду в поле за даними картографічної основи визначають густо­ту розчленування, відповідно до якої рельєф території ділять на густорозчленований, середньорозчленований і слаборозчленований. У першому ви­падку на 1 км2 території припадає приблизно 1 км ерозійних форм, у друго­му — від 0,5 до 1, в третьому — менше 0,5 км.

За зовнішнім виглядом ерозійний рельєф ділиться на яружний, балко­вий, долинний і рельєф змішаного походження — яружно-балковий, балко­во-долинний, долинно-яружно-балковий тощо.

Спеціальні ґрунтово-ерозійні дослідження проводяться в тих господар­ствах, де значна площа земель еродована. Об'єкти для ґрунтово-ерозійного знімання вибирають після аналізу великомасштабних ґрунтових карт. Прак­тично такі знімання є звичайними великомасштабними ґрунтовими зніман­нями з деякою специфікою, пов'язаною з більш детальним аналізом форм рельєфу та попереднім складанням спеціальних карт ухилів і карт пласти­ки рельєфу. Масштаб дослідження 1:5000-1:10 000.

Ґрунтова карта великого масштабу з максимально докладним виділен­ням контурів ґрунтів різного ступеня змитості й намитості (дефльованості) є основою для розроблення заходів із захисту ґрунтів від тих чи інших видів ерозії та відновлення родючості ґрунтів.

9.4.2 Методика проведення ґрунтово-ерозійних обстежень.

У методичному плані проведення ґрунтово-ерозійних досліджень має свою специфіку. До початку картографування складають карту пластики рельєфу, на яку потім накладають карту ухилів. Тим самим попередньо встановлюють гіпотетичні межі ґрунтових контурів з різним ступенем еро­дованості. Червоною тушшю пунктирною лінією на випуклих формах рельєфу намічають межі між контурами, що мають різну крутизну: до 1°, 1-2°, 2-3°, 3-5°, 5-6°, 6-8°, 8-10°, 10-15° і далі. В середині контуру проставляють величину ухилу в градусах. Відповідно всі ввігнутості будуть характеризуватись ерозійно-денудаційними мікрокатенами, де переважатимуть намиті ґрунти.

У разі закладення розрізів на території найбільш доцільним є метод зак­ладення профілів (катен), перпендикулярних до осі основної долини, і до­даткових катен на схилах другого порядку: від тальвегу однієї балки до тальвегу іншої. При строкатості ґрунтів за ступенем змитості та наявності аерофотознімків необхідно закладати кущі прикопок на плямах різного від­тінку для встановлення складу ґрунтових комбінацій і відсоткового співвідношення між компонентами комбінації. Відстань між катенами визначаєть­ся на місці залежно від густоти ерозійного розчленування, глибини базису ерозії, крутизни й довжини схилів. Норма ґрунтових виробіток у разі ґрун­тово-ерозійного картографування має бути дещо вищою, ніж при звичайних ґрунтових зніманнях.

З метою підвищення достовірності виділених меж ґрунтових контурів кількість основних розрізів і піврозрізів необхідно збільшити на 20%, а прикопок — на 25-30%. Потреба більшого насичення території ґрунтовими виробітками диктується великою строкатістю ґрунтового покриву за ступе­нем змитості, плямистістю ланів, наявністю форм не лише площинної, але й лінійної ерозії (Т.І.Євдокимова, 1987). Якщо використовуються якісні аеро­фотознімки, кількість ґрунтових виробіток може бути знижена.

За ступенем змитості ґрунти ділять на слабо-, середньо- і сильнозмиті (інколи виділяють дуже сильнозмиті); за ступенем намитості — на слабонамиті (товщина нанесених відкладів до 20 см), середньонамиті (товщина нанесених відкладів 20-50 см) і сильнонамиті (товщина нанесених відкла­дів понад 50 см).

Технічні вимоги до розмірів ґрунтових контурів і до проведення меж між ними такі ж самі, як і при звичайних ґрунтових зніманнях. Найменший розмір контуру, який підлягає виділенню, становить 0,25-0,50 га.

Ґрунтово-картографічні роботи слід доповнювати стаціонарними дослі­дженнями, основною метою яких є вивчення розмірів і якісного складу твердого та рідкого стоків. У зв'язку з тим, що сила й інтенсивність ерозії передаються через величину сумарного винесення мінеральних елементів і гумусу, то необхідна організація цілорічних спостережень за поверхневим стоком. Для розрахунку балансу речовин у ландшафті дуже важливо отри­мати відомості про внутріґрунтовий стік. Подібні дослідження потребують спеціальних гідрологічних постів або хоча б стокових площадок.

У польовому картографуванні основним методом визначення ступеня еродованості ґрунтів є метод зіставлення профілю змитих ґрунтів і „еталон­ного" ґрунту. Найбільшою проблемою є встановлення ступеня змитості на орних землях. Картографування дуже затруднене наявністю добре вираже­них форм нано- і мікрорельєфу як природного, так і створеного обробітком та оранкою вздовж схилу. На таких схилових ділянках простежується вели­ка неоднорідність ґрунтового покриву за ступенем змитості-намитості, що потребує виділення ґрунтових комбінацій (варіацій).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]