1.2 Предмет, метод і задачі курсу «Картографія ґрунтів»

Ґрунтова карта являє собою наочне зображення географічного розміщення окремих типів ґрунтів на обстеженій території.

Повноцінна ґрунтова карта є незмінною науковою основою для державного планування сільського господарства, для організації окремих сільськогосподарських підприємств, а також для розробки і застосування різноманітних агротехнічних і агромеліоративних заходів з метою постійного підвищення родючості ґрунтів і збільшення урожайності сільськогосподарських культур.

Результати робіт науково-дослідних інститутів та сільськогосподарських дослідних станцій по розробці методів підвищення родючості ґрунтів можуть бути повністю використані у виробництві тільки при наявності точних ґрунтових карт. Агротехнічні та меліоративні заходи можуть використовуватись тільки у відповідності з особливостями ґрунтів, про місце розташування яких дає повне уявлення крупномасштабна ґрунтова карта.

Велике практичне значення ґрунтовій картографії придавав академік В. Р. Вільямс, який писав: «Картографія, блискуче розвинута працями академіка Л. І. Прасолова, має виробниче значення, основним засобом виробництва якого є ґрунт».

Ґрунтові карти мають важливе значення не тільки для практичного використання ґрунтового покриву в сільському і лісовому господарстві, але і для теоретичного вивчення ґрунту як основного засобу сільськогосподарського виробництва.

Творець наукового ґрунтознавства і ґрунтової картографії В. В. Докучаєв так оцінював ґрунтові карти: «тільки з ґрунтовими картами в руках мислимо поставити, а зачасту і вирішити таке дуже цікаве питання: чому ми зустрічаємо не тільки в межах великих областей, але і в районах, часто в одному і тому ж господарстві, на полях одного і того ж села, ґрунти зовсім різні і по кольору, і по складу, і по структурі, і по запасу поживних елементів. На кінець після детального знайомства з географією ґрунтів, можна вирішити питання і про їх походження, а в зв’язку з цим, і про їх властивості, родючість і т. ін.»

Вперше найбільш повно питання ґрунтової картографії були викладені в першому російському підручнику генетичного докучаєвського ґрунтознавства, складеному професором М.М. Сібірцевим і виданому в 1900 р. В цьому підручнику, крім розділу «Методи дослідження ґрунтів в полі» є окремий розділ «Картографування ґрунтів», в якому наведено відомості про зародження ґрунтової картографії та її розвиток. Закінчується цей розділ параграфом «Складання ґрунтових карт і планів» в якому наводяться вказівки щодо складання ґрунтових карт на основі польових досліджень.

Курс «Картографування ґрунтів» являє собою спеціальну дисципліну, яка охоплює важливий розділ ґрунтознавства, що вивчає методи польового дослідження ґрунтів і способи складання ґрунтових карт. Найголовнішими задачами ґрунтового картографування, або ґрунтової зйомки є комплексне вивчення ґрунтового покриву окремих ділянок земної кори, встановлення зв’язку між ґрунтами і умовами ґрунтоутворення, виявлення закономірностей просторового розповсюдження типів, підтипів і різновидностей ґрунтів і складання на цій основі ґрунтових карт. Основним методом ґрунтової картографії є ґрунтово-географічний метод, розроблений В. В. Докучаєвим. Дослідження ґрунтів в природі в поєднанні з лабораторним їх вивченням дозволяє вирішити дуже складні питання утворення, розвитку і родючості ґрунту. Результатами ґрунтово-картографічних робіт є ґрунтові карти, карти агроґрунтового районування, карти якісної оцінки ґрунтів і земельних угідь, карти агровиробничої характеристики ґрунтів і картограми вмісту рухомих форм азоту, фосфору і калію. Вони дають можливість науково обґрунтувати низку питань, щодо більш раціонального використання ґрунтів і застосування добрив. Ґрунтові карти і очерки з характеристикою ґрунтів господарств вкрай необхідні при:

• розробці агротехнічних, меліоративних, протиерозійних та інших заходів;

• застосуванні більш прогресивних шляхів підвищення родючості ґрунтів господарств;

• проведенні державного обліку земельних фондів і освоєння нових земель;

• внутрішньогосподарському землеустрої та веденні науково-обґрунтованих сівозмін;

• складанні районних і обласних ґрунтових карт;

• плануванні і спеціалізації сільського господарства, проведенні сільськогосподарських дослідів.

Районні, обласні та державні ґрунтові карти дозволяють правильно здійснювати природне районування для потреб сільського господарства і більш раціонального використання ґрунтових ресурсів. Звідси зрозумілий тісний зв'язок ґрунтового картографування з такими суміжними з ґрунтознавством науками як фізична географія, геоморфологія, гідрологія, геоботаніка, землеробство, лісництво, меліорація та ін.

Ґрунт вивчається не тільки як природно-історичне тіло, але і як предмет та засіб сільськогосподарського виробництва, як одне із основних джерел багатства населення країни.

Із методів які широко використовуються при польових дослідженнях і картографуванні ґрунтів можна назвати:

• генетичний;

• географо-картографічний;

• морфологічний;

• фізико-хімічний;

• агрологічний;

• аерофотокосмічний.

Застосування комплексу цих методів при польовому дослідженні і картографуванні ґрунтів дає можливість досліднику повністю вивчити ґрунти, їх генетико-виробничі властивості, географію, і скласти науково-обґрунтовані ґрунтові карти і картограми, використовуючи досягнення сучасного генетичного ґрунтознавства.

Найважливіші задачі ґрунтознавців на сучасному етапі розвитку є наступними:

• вивчення генетико-виробничих особливостей ґрунтів і розробка їх класифікації;

• складання ґрунтових карт областей, районів та господарств;

• бонітування ґрунтів та якісно-кількісний облік земельних ресурсів держави;

• пошук нових шляхів підвищення родючості ґрунту, в тому числі освоєння і окультурення солонців.

Всі ці проблеми мають не тільки народногосподарське значення, але і велике наукове значення.

Важливе значення в наш час набувають питання вапнування та гіпсування ґрунтів, тому ґрунтознавці-агрохіміки повинні не тільки вказувати площі цих ґрунтів, але і розробляти шляхи їх меліорації.

Досить серйозною проблемою є охорона ґрунтів від руйнування водно-вітровою ерозією, від засолення та заболочування. Освоєння таких ґрунтів – одна з найважливіших задач ґрунтознавців-меліораторів. Вторинне засолення і заболочування ґрунтів, яке часто спостерігається в районах зрошення, є серйозною перешкодою на шляху розвитку зрошувального землеробства. Тому ці питання потребують всестороннього вивчення.

Крім того, дуже важливою задачею ґрунтознавців є популяризація досягнень ґрунтознавства та агрохімії серед широких мас населення і залучення їх в роботу по вивченню місцевих ґрунтів і складанню ґрунтових карт.