9.2. Ґрунтове картографування для землеустрою

9.2.1. Методика ґрунтових досліджень

Методика ґрунтових досліджень з метою землеустрою, організації і планування сільського господарства в господарствах досить повно викладена в спеціальному керівництві (І. Ф. Садовников), методичних вказівках ВІДА і статтях ґрунтознавців-виробничників (М. Н. Малішкін та ін.).

Ґрунтові обстеження господарств повинні всесторонньо охарактеризовувати ґрунтовий покрив і намітити шляхи підвищення родючості ґрунтів. Вони необхідні при розподілі державного земельного фонду, для раціонального використання його в сільському господарстві, для обліку якості сільськогосподарських угідь і встановлення можливості їх трансформації; внутрішньогосподарчого землеустрою території для правильного розміщення сівозмінних масивів окремих виробничих ділянок спеціального сільськогосподарського призначення; розробки диференційованої агротехніки стосовно певних видів і різновидів ґрунтів; підбору культур і сортів, найбільш урожайних і стійких в місцевих умовах; виявлення необхідності спеціальних заходів щодо корінного поліпшення ґрунтів з метою підвищення їх родючості (обґрунтування гідротехнічних і хімічних меліорації, заходів боротьби з ерозією, розміщення і складу полезахисних лісових смуг, необхідності поліпшення поверхні сільськогосподарських угідь — розкорчовування, зрізання купини, видалення каменів і т. п.).

Методика дослідження. При ґрунтових дослідженнях господарств особлива увага повинна бути зосереджена на агро-виробничих властивостях ґрунтів, знання яких дозволить раціональніше, на науковій основі організувати ведення сільського господарства.

Найбільш бажаними масштабами ґрунтової зйомки є:

1 : 10000 —1 : 25000 для господарств землеробського напряму

1 : 50000 — для господарств тваринницького напряму.

Зазвичай ґрунтова карта складається в масштабі топографічної основи, якою користувався ґрунтознавець при польовому дослідженні і картуванні ґрунтів. Тільки при складному ґрунтовому покриві масштаб топооснови береться більший (у 2 рази) за масштаб ґрунтової карти, що складається. За наявності хорошої топографічної основи кількість розрізів на одиницю площі можна визначити по даних, вказаних вище. Якщо ґрунтові обстеження ведуться на основі звичайного землевпоряджувального плану, то кількість розрізів (повних, напів'ям і прикопок) доводиться значно збільшувати. Норм збільшення немає, оскільки це багато в чому залежить не тільки від складності території і мети дослідження, але і від досвідченості ґрунтознавців.

Про викопуваний об'єм аналізів і їх призначення також сказано в попередніх розділах. Тут тільки відзначимо, що головна увага повинна бути направлена на з'ясування агрохімічних і агрофізичних властивостей ґрунтів. Звичайно, якщо генетична природа ґрунтів, що вивчаються, недостатньо зрозуміла, то слід передбачити більш поглиблене вивчення хімічного складу ґрунтів (валовий аналіз, якісний склад гумусу, мінералогічний склад). В інших випадках можна обмежитися тільки визначенням головних складових частин (гумусу, азоту, фосфору, калію, поглинутих основ і т. п.).

Для поглибленого вивчення хімічного складу ґрунтів по генетичних горизонтах досить піддати аналізу 1—2 повних розрізи, а для масових аналізів (рухомі форми азоту, фосфору, калію) — один зразок на 10 га ріллі.

Всі роботи поділяються, як завжди, на три стадії або періоду — підготовчий, польовий і камеральный (табл. 10). Цілком природно, що залежно від складності району досліджень, спеціалізації господарств методика польового дослідження і картування ґрунтів дещо міняється.

В результаті ґрунтового обстеження подаються ґрунтова карта, картограми або альбом сільськогосподарських карт; агровиробничого групування ґрунтів, потужності гумусових горизонтів, вапнування ґрунтів, змитих ґрунтів, вмісту фосфору, калію та ін.; ґрунтовий нарис або пояснювальна записка до карти і картограм, якщо останні складаються.

У ґрунтовому нарисі особлива увага повинна бути звернута на агрономічну оцінку ґрунтів, їх якісно-кількісний облік і заходи щодо підвищення родючості місцевих ґрунтів. Необхідно привести підрахунок площ всіх виділених на карті ґрунтів (у гектарах і відсотках) і дати в ґрунтовому нарисі експлікацію площ ґрунтів по земельних угіддях господарства.

Загальні вимоги для агровиробничого групування ґрунтів по їх орнопридатності можуть бути наступні:*.

I група — орнопридатні землі кращої якості. Території рівнинного або слаборозчленованого хвилястого рельєфу, що дозволяють повною мірою застосовувати комплексну механізацію.

Ґрунти з достатньо потужним гумусовим горизонтом, глинисті або суглинні, такі, що допускають оранку на нормальну глибину; незасолені, несолонцюваті або слабо солонцюваті, незаболочені; ніяких попередніх поліпшень не вимагають. Площі вказаної якості, але з включеннями плям малопридатних ґрунтів (солонців, дрібних заболочених низин і ін.) в кількості не більше 10% загальної площі.

II група — орнопридатні землі середньої якості на рівнинах і пологих схилах до 3°, іноді слабо еродованих; глинисті, суглинкові і супіщані, мало завалунені (валунів до 20 м³ на 1 га з рідкою розкиданістю по території), глеюваті, солонцюваті, але що дозволяють проводити суцільну оранку на нормальну глибину із застосуванням повної механізації. Комплекси ґрунтів із вмістом малопридатних компонентів від 10 до 20% загальної площі. Ґрунти, що за якістю можуть бути віднесеними до I категорії, але підстилаються твердими породами на глибині менше 50 см.

Таблиця 12