9.1.2. Етапи проведення агрохімічного картографування ґрунтів .

Перед початком польових робіт ґрунтознавець-агрохімік одночасно з агрономом господарства проводять реко-гносцирувальний об'їзд полів: уточнюють межі полів, наносять на картографічну основу нові орієнтири, записують стан посівів. Особливу увагу при виконанні польових робіт слід звернути на кваліфікований відбір змішаних зразків у полі. Неправильно відібрані зразки можуть спричинити неправильні уявлення про агрохімічні властивості ґрунту, зрештою знеціниться вся попередня робота.

Перед виходом у поле для відбору зразків необхідно мати таке обладнання та матеріали: копію робочої ділянки з нанесеною сіткою елементарних ділянок, етикетки, лопату, бур, мішечки або коробки для змішаних зразків, відро для змішування індивідуальних проб, вішки для позначення елементарних ділянок, мірну стрічку, екер для побудови прямих кутів, компас для кращої орієнтації на місцевості.

Польовий етап картографування починається з перенесення сітки елементарних ділянок в натуру. Маршрутні лінії для відбору зразків прокладають посередині елементарних ділянок. З орного шару кожної ділянки відбирають змішаний зразок вагою 0,3 кг. Для отримання порівняльних даних індивідуальні зразки слід відбирати трубчастим буром. Другою вимогою до цих робіт є відбір змішаних зразків тільки в межах одного й того ж ґрунтового виділу у відповідності до контурів, нанесених на ґрунтовій карті. Не можна відбирати змішані зразки з ділянок, які відрізняються від загального масиву кольором, рельєфом тощо. Для повної характеристики основних видів ґрунтів закладають і описують опорні розрізи з відбором індивідуальних зразків по генетичних горизонтах, а також два окремих зразки з орного та підорного шарів. Час відбору зразків залежить від доз раніше застосованих добрив. На угіддях, де вносили помірні дози органічних добрив або тільки мінеральні добрива, ґрунтові зразки можна відбирати протягом усього вегетаційного періоду. У разі використання більш високих доз добрив відбір ґрунтових зразків бажано проводити через 2-2,5 місяці після внесення добрив. На полях, де вносили високі дози органічних добрив ґрунтові зразки відбирають на наступний рік. Відібрані змішані зразки складають у мішечок або коробку з відповідною етикеткою і кожного дня підсушують. На етикетках вказують чотиризначні номери, які проставляються на копії плану землевпорядкування та в журналі. На етикетці вказують також назву району, господарства, сівозміну, номер поля, культуру, дату та підпис того, хто відібрав зразок. Спочатку зразки доставляють у господарство, підсушують їх, заповнюють загальну відомість, в якій вказують номери зразків та види аналізів, які необхідно виконати, і направляють зразки в агрохімічну лабораторію для аналізів. Усі наступні роботи належать до камеральних. Спочатку змішані зразки розмелюють і просівають крізь сито 0,1мм, потім аналізують. Для кожної ґрунтово-кліматичної зони існує свій набір методів визначення рухомих форм поживних елементів.

Одержані дані записують у загальну відомість і в журнал агрохімічного обстеження ґрунтів. Далі результати агрохімічних аналізів наносять на сітку елементарних ділянок. Клітки, які належать до однієї групи ґрунтів по забезпеченості поживними речовинами, фарбують відповідним кольором. Одноколірні ділянки об'єднують у контури. У самостійний контур виділяють на картограмі контур при наявності не менше трьох елементарних ділянок, агрохімічні показники яких, укладаються у межі визначених градацій. Якщо у загальному масиві зустрічаються одна-дві елементарні ділянки іншої групи, то їх фарбують у колір основного масиву, а числові показники іншої групи обводять кружальцем. Після виділення контурів на картограмі її порівнюють з ґрунтовою картою. Нерідко ці контури не співпадають. Це обумовлено тим, що вміст поживних елементів залежить не тільки від грунту, а й від багатьох інших факторів (наприклад, агротехнічних заходів тощо). Враховуючи це, не можна механічно сполучати межі контурів на картограмах і на ґрунтовій карті.

На агрохімічних картограмах дозволяється вирівнювання межі контуру, якщо вона не є межею ґрунтового виділу. Нерідко межі агрохімічних контурів повторюють межі полів сівозміни. Виділені на картограмі контури з різним вмістом поживних елементів фарбують у різні кольори або штрихують різними позначками. Іноді картограми вмісту у ґрунтах фосфору та калію об'єднують на одному аркуші паперу. Вміст фосфору відображають різним кольором, а вміст калію - штрихуванням або навпаки. Існує також спосіб виготовлення об'єднаних картограм: кислотність ґрунту показують кольором, вміст фосфору - у кружальцях, калію - у маленьких трикутниках.

Загальне оформлення картограм, як правило, однакове відрізняється для всіх областей України. Зверху картограми вказують її назву, назву господарства, району, області, масштаб. Оскільки картографічна основа була виконана у масштабі 1:25000, то саме цей масштаб зберігається і для агрохімічних картограм. Легенду розміщують у правому нижньому куті. Умовні позначки вказують, який колір або вид штрихування відповідають тій чи іншій забезпеченості ґрунту фосфором і калієм.

Один екземпляр картограми залишається в архіві проектно-пошукової станції хімізації, другий надсилається до управління сільського господарства, третій разом з агрохімічним нарисом передається у господарство.

Поява персональних комп'ютерів створила можливість переходу на якісно новий рівень одержання агрохімічної інформації, у тому числі картографічної. Звичайні агрохімічні картограми все більше поступаються електронним (комп'ютерним) картам. Ці карти будуються для визначення просторового розподілу рівнів агрохімічних показників. За основу електронних карт прийнято растрово-координатну базу даних картографічної інформації, яка будується шляхом перетворення графічної інформації у цифрову за допомогою сканера - пристрою зчитування та кодування. Спеціальним адаптером, вмонтованим у ПЕОМ, інформація переноситься на магнітні носії у вигляді окремих наборів (файлів). Після створення графічних наборів інформації вони корегуються за допомогою програмних засобів -- графічних редакторів.

Агрохімічне картографування ґрунтів господарства завершується створенням агрохімічного нарису. Головний зміст нарису складає агрохімічна характеристика ґрунтів по результатах аналізів, а також характеристика агрохімічних груп ґрунтів, виявлених в господарстві, із зазначенням їх площ по сільськогосподарських угіддях. В агрохімічному нарисі на основі даних журналу агрохімічного обстеження наводяться загальні відомості про господарство, місце його знаходження, площу, спеціалізацію, сівозміни, дози та форми добрив, урожайність за останні п'ять років, стан агротехніки. Агрохімічний нарис дозволяє зробити висновок про забезпеченість ґрунтів господарства поживними елементами по бригадах, відділках, сівозмінах, виявити міни, які відбулися за період між двома турами обстежень. В кінці нарису оцінюється родючість ґрунтів в цілому, вказуються шляхи їх підвищення, визначається потреба в мінеральних та органічних добривах по господарству і в розрізі сівозміни, наводиться календарний план надходження добрив, результати розрахунків економічної ефективності системи застосування добрив.

До нарису додаються агрохімічні паспорти полів сівозміни. Агрохімічний паспорт поля має вигляд таблиці, яка містить дані про агрохімічні властивості ґрунтів поля, план внесення добрив, розрахунки ресурсної та програмованої урожайності культури, дані про потребу у добривах.

У два останніх роки проектно-пошукові станції хімізації розробляють агроекологічні паспорти полів, в яких, крім загальноприйнятих агрохімічних даних, є дані про наявність у ґрунті нітратів, важких металів, радіонуклідів.

Узагальнення матеріалів агрохімічного картографування ґрунтів дає змогу фахівцям оцінити агрохімічний та агроекологічний стан ґрунтів, скласти прогноз його зміни під впливом застосування агрохімікатів, ефективніше використовувати мінеральні добрива та меліоранти, одержувати високі врожаї екологічно чистої сільськогосподарської продукції.