Кількість ґрунтових розрізів на 1000 га

Масштаб картування ґрунтів	Категорія місцевості
	І	ІІ	ІІІ
1 : 10 000	100	125	167
1 :25 000	33	40	50
1 : 50 000	17	20	25

Допускається зменшення кількості напів’ям і повних розрізів за рахунок збільшення кількості прикопок залежно від глибини формування ґрунтів (до 70%).

Окрім вказаної кількості ґрунтових розрізів, для уточнення меж контурів закладаються контрольні прикопки без нанесення їх на карту і без опису в польовому журналі.

Процес складання ґрунтової карти, перш за все включає польове дослідження морфолого-генетичних, фізико-хімічних та інших властивостей і ознак ґрунтів, які служать основою для

Таблиця 3

Кількість гектар, що припадає на 1 ґрунтовий розріз

Масштаб картування ґрунтів	Категорія місцевості
	І	II	ІІІ
1 : 10 000	10	8	6
1 :25 000	30	25	20
1 : 50 000	60	50	40

виділення типів, підтипів, видів і різновидів ґрунтів, складання попередньої класифікації ґрунтів і одночасно встановлення взаємозв’язків між ґрунтами і умовами ґрунтоутворення на території, що вивчається. В цей час ґрунтознавець повинен користуватися, головним чином, матеріалами вивчення основних розрізів, оскільки дані буріння (невеликі зразки ґрунтів в деформованому вигляді) не дають можливості вивчити дуже багато важливих морфолого-генетичних і агровиробничих властивостей ґрунтів, які є основоположними при визначенні ґрунтів в полі.

Тільки після того, як за допомогою повних розрізів будуть вивчені ґрунти і встановлені їх картографічні показники (потужність гумусових горизонтів, глибини скипання або залягання соленосних горизонтів і т. п.), ґрунтознавець може широко користуватися буром, не вдаючись більше до закладки повних ґрунтових розрізів. Широке застосування бурів в процесі картування ґрунтів значно скорочує час і засоби на складання ґрунтової карти, не знижуючи її якості. Навпаки, широке використання даних буріння про потужність гумусових горизонтів, про глибину скипання ґрунтів від НС1, про характер материнських порід, про глибини залягання тих або інших соленосних горизонтів і інші властивості та ознаки ґрунтів, які враховуються при виділенні ґрунтових контурів, дозволяє при меншій витраті сил і часу підвищити якість картування ґрунтів, тобто точніше нанести ґрунтові межі.

5.3 Встановлення ґрунтових меж і нанесення на карту ґрунтових контурів.

Перш за все відмітимо, що встановлення меж між різними

ґрунтами і відповідне нанесення ґрунтових контурів на топооснову необхідно проводити безпосередньо в полі, відразу по мірі визначення в натурі меж розповсюдження різних ґрунтів.

Відомо, що ґрунти формуються в результаті взаємодії комплексу чинників ґрунтоутворення. Різне поєднання і вплив цих чинників (материнської гірської породи, клімату, рослинних і тваринних організмів, рельєфу, віку країни, виробничої діяльності людини) приводить до утворення ґрунтів, різних по своїй будові, складу і властивостях. Зміна умов ґрунтоутворення приводить до зміни природи ґрунтів. Тому укладачеві ґрунтової карти необхідно в процесі польових досліджень, перш за все, встановити закономірні співвідношення між ґрунтами і умовами ґрунтоутворення, прослідкувати в натурі, як змінюються ґрунти, їх забарвлення, потужність, структура, механічний склад та інші ознаки і властивості із зміною рельєфу, рослинності, ґрунтоутворюючих порід, культури землеробства.

Тільки після того, як дослідником будуть встановлені закономірні співвідношення між ґрунтами і умовами ґрунтоутворення, можна приступати до визначення меж, між різними ґрунтами. В цьому випадку основою для нанесення ґрунтових меж служитимуть не тільки ґрунтові розрізи, напів’ями і прикопки, але також рельєф, склад і стан рослинності. Знаючи, як змінюється грунт в зв'язку із зміною рельєфу або рослинності, ґрунтознавець буде правильно — «раціонально», а не механічно намічати місця розрізів і зможе при меншій кількості розрізів і часу значно точніше визначити межі між різними ґрунтами, скласти генетично обґрунтовану ґрунтову карту.

Іноді ґрунтознавцю доводиться встановлювати межі між ґрунтами з дуже поступовими, неясними, ледве помітними змінами в ґрунтовому покриві і, відповідно, в умовах ґрунтоутворення. В цьому випадку єдиною основою для визначення меж між різними ґрунтами і нанесення їх на карту служать, головним чином, ґрунтові розрізи, напів’ями і прикопки.

Розглянемо на прикладах методику і техніку визначення ґрунтових меж.

5.3.1 Коли спостерігається різка або ясна зміна рельєфу рослинності і, відповідно, ґрунтів, то в цьому випадку дослідник закладає перпендикулярно до спостережуваної в природі межі переходу (зміни) елементів рельєфу, рослинності і ґрунтів, серію розрізів, напів’ям і прикопок, з допомогою яких остаточно визначає межу між різними ґрунтами.

Методика визначення ґрунтових меж при різко або ясно виражених в натурі межах суміжних ґрунтів, що корелюють (що співпадають) з добре помітними контурами на місцевості (рельєф, рослинність), показаними на топооснові, досить проста. Припустимо, ґрунтознавцю потрібно визначити, де проходить межа між різними ґрунтами на ділянці по лінії А—Б (рис. 12). Дослідження показали, що на плато представлені чорноземи потужні, а на схилі — чорноземи середньозмиті. Звідси витікає, що межа між ґрунтами плато і схилу проходить десь в смузі перегину від плато до схилу.

Для точнішого визначення цієї межі дослідник закладає напів’ями або прикопки перпендикулярно до смуги перегину і уточнює, де саме проходить межа між потужними і середньо-змитими чорноземами. Місця спостережень відзначають на топооснові і, керуючись даними напів'ям і прикопок, а також зображенням рельєфу, наносять на карту ґрунтову межу.

Рис. 12 Схема визначення меж між ґрунтами Ч... і Ч.. по лінії А — Б