Теорія навчання (Дидактика)

-А-

Автоматизація навчання – широке використання тех­нічних засобів, електронно-обчислювальної комп’ютерної техніки у навчанні.

Автономія навчальна – самоврядування, право само­стійного рішення навчального закладу, педагогічного колекти­ву будь-яких проблем.

Активний метод навчання – сукупність прийомів, які спрямовані на збудження основних психічних процесів та станів, що сприяють інтенсифікації розумового процесу.

Альтернативне навчання – система навчальних закладів всіх рівнів, державної чи недержавної форми власності, що характеризується відбором учасників навчального процесу, спрямованістю змісту, використанням інноваційних моделей і технологій, в яких реалізуються умови найпродуктивнішого розвитку здібностей, потреб, інтересів кожного з суб’єктів навчальної діяльності.

Аналіз:

1. логічний прийом, розкладання досліджуваного пред­мета на складові частини або компоненти, кожна з яких потім окремо досліджується для того, щоб виділені елементи поєдна­ти за допомогою синтезу в ціле, збагачене новим знанням;

2. теоретичний метод дослідження.

Анкетування – метод наукового дослідження, який доз­воляє отримати первинну педагогічну, соціологічну, соціопсихологічну інформацію на підставі вербальної комунікації.

-Б-

Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів – це основний державний нормативний документ, який є складовою частиною державного стандарту загальної середньої освіти. Він визначає структуру змісту загальної середньої освіти (інваріантна і варіативна складові), освітні галузі, забезпечує розподіл годин між ними за роками навчання; обумовлює граничне допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу.

Бесіда – словесний питально-відповідний метод навчання, завдання якого – спонукати учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень.

-В-

Вибіркові навчальні дисципліни – складовий компо­нент державного стандарту освіти, що вводиться для задоволення освітніх і кваліфікаційних потреб особи, ефективного використання можливостей і традицій конкретного навчального закладу, регіональних потреб тощо. Встановлюються вищим навчальним закладом.

Вивчення досвіду – традиційний метод педагогічного дослідження, в широкому розумінні означає організовану пізна­вальну діяльність, що спрямована на встановлення історич­них зв'язків виховання, вичленення загального, стійкого в нав­чально-виховних системах.

Викладання – діяльність педагога, яка спрямована на реалізацію мети і завдань навчання, його основних функцій.

Виховуюче навчання – навчання, при якому досягаєть­ся органічний зв'язок між набуванням учнями знань, умінь та навичок та формуванням їх особистості.

Вміння – засвоєний суб’єктом спосіб виконання дії, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок. У навчальній діяльності учні оволодівають навчальними вміннями. Розрізняють загальнонавчальні (які стосуються всіх навчальних предметів) і спеціальні (характерні для конкретного предмета) вміння.

Вправа – практичний метод навчання, який передбачає планомірне, організоване, повторне виконання дій з метою оволодіння ними або підвищення їх якості.

-Г-

Глибина знань характеризується кількістю усвідомлених учнями істотних зв’язків і відношень у знаннях.

Глобальне навчання – сучасна концепція, основними моментами якої є пріоритети загальнолюдських цінностей, необхідність виховання комунікативних навичок і умінь, формування планетарного мислення, сприймання розмаїття культур, розуміння та відчуття особистості як невід'ємної частини єдиного й взаємозалежного світу. Одним із авторів цієї концепції є американський вчений Р. Хенві.

Гнучкий розклад – організація навчання, за якої допускається варіювання кількісного складу, частоти та тривалості занять, уроків.

Говард-план – організація навчання за вільним розкладом і при самостійному виборі учнями навчальних предметів. Виник у 1920 р. з ініціативи керівника Говардської жіночої середньої школи (Лондон Гарріс).

Основна ідея Г.-п. – підвищення індивідуальної відповідальності учнів з свій розумовий розвиток. Виховна робота з учнями, де крім уроків, здійснювалася в спеціально створюваних “будинках”. Великого поширення Г.-п. не дістав.

Головна дидактична мета уроку характеризує його кінцевий результат, тобто що та на якому рівні повинно змінитися у сфері знань і умінь учнів, а також у вдосконаленні, розвиту та закріпленні в них певних навичок як підсумку даного уроку в цілому.

Гра – один із видів діяльності людини; один зі способів фізичного, розумового та морального виховання дітей. Гра рольова (сюжетно-рольова) – метод формування свідомості та досвіду дитини шляхом моделювання (відтворення) певних суспільних відносин. Зміст Г. рольової реалізується дитиною у взятій на себе ролі згідно з певними правилами поведінки, що регулюють її виконання. Усяка Г. рольова – це школа довільної поведінки діяльності, властивої поведінці та діяльності дорослих.

Граматист – учитель елементарної школи грамоти в Стародавніх Афінах і частково в Стародавньому Римі.

Громадська думка –

1) специфічний стан свідомості, який включає в себе потаєне чи явне ставлення різних соціальних спільнот до подій, фактів або процеси соціальної дійсності. Г. д. фіксує сприйняття дійсності через призму масової свідомості, формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної свідомості, емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки, мистецтва, політики, всіх джерел масової комунікацїі;

2) висловлене у формі повних суджень, ідей та уявлень ставлення соціальних груп до явищ чи проблем соціального життя, що зачіпають загальні інтереси. Г. д. формується під впливом усіх засобів масового впливу (радіо, преса, телебачення тощо), хоч може виникати й стихійно, під впливом тих чи інших життєвих обставин і ситуацій;

3) думка учнів колективу класу, яка впливає на формування позитивних або негативних рис особистості;

4) спільні для соціальної групи (колективу) уявлення судження, розуміння важливості для неї предметів, явищ, подій. Г. д. як спільність оціночних суджень членів групи виникає в процесі їх спільної діяльності, спілкування та відображає її позицію.

Громадянська освіта – 1) діяльність, спрямована на формування знань і навичок, необхідних громадянину в демократичній правовій державі для реалізації громадянських прав і свобод, користування інститутами сучасної правової демократичної держави. Завданням громадської освіти є культивування основоположних принципів і цінностей вільного демократичного суспільства і конституційного порядку. Вивчення прав і вміння реалізувати ці права формують ядро громадянської освіти;

2) навчання людей, як жити в умовах сучасної держави, як додержувати її закони, і водночас не дозволяти владі порушувати їхні права, добиватися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства.

Гуманізація — упровадження у взаємодію людей принципів гуманізму, формування і розвиток у стосунках між людьми гуманістичних почуттів.

Гуманізація освіти – 1) упровадження в навчально-виховному процесі ідей гуманізму, запропонованих великими просвітителями та педагогами минулого; це спрямування навчального закладу до піднесення особистості учня, забезпечення максимально сприятливих умов його розвитку, урахування його особистих цілей і запитів;

2) принцип реформування системи освіти, суть якого полягає в утвердженні людини як найвищої цінності шляхом олюднення обставин педагогічного процесу.

Г. о. – побудова педагогічного процесу на засадах гуманізму як визначального принципу загальнолюдської моралі, що включає: а) визнання права всіх учасників педагогічного процесу (учителя й учня) бути самим собою, що передбачає взаємне розуміння інтересів, запитів, взаємне довір'я; б) визнання права всіх учасників педагогічного процесу на свій шлях самовдосконалення та творчості в процесі співробітництва в навчально-виховній діяльності; в) створення суспільством умов для радісного творчого життя всім учасникам педагогічного процесу. Шляхи гуманізації освіти: а) формування відносин співробітництва між усіма учасниками педагогічного процесу; б) виховання в учасників педагогічного процесу морально-емоційної культури взаємовідносин; в) формування в учнів емоційно-ціннісного досвіду розуміння людини; г) створення матеріально-технічних умов для нормального функціонування педагогічного процесу, що виховує гуманну особистість — щиру, людяну, доброзичливу, милосердну, із розвинутим почуттям власної гідності, поваги гідності іншої людини.

Гуманізм – світогляд, у центрі якого як найвища цінність і мірило всього перебуває людина. Почуття любові до людей і окремої особи, глибока повага до людської гідності, позитивне сприйняття індивідуальних особливостей іншої людини, визнання її прав і свобод, бажання співчувати та допомагати іншому, намагання робити добро й піклуватися про благо людей є основними засадами гуманізму.

Гуманістична освіта – освіта, основана на принципах пріоритету загальнолюдських цінностей, життя та здоров'я людини, вільного розвитку особистості.

Гуманітарна освіта – пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти, установлення зв'язків між предметами через загальнолюдську складову шкільних дисциплін, формування особистої зрілості учнів.

Гуманітаризація освіти – посилення уваги до людини, виховання в учнів ставлення до людини як до найбільшої цінності, спрямування освіти на формування в учнів високої духовності, почуття власної гідності, всебічної культури, планетарного мислення; формування у свідомості учнів цілісної картини світу, усвідомлення єдності людини й навколишнього середовища. Г. о. передбачає: підвищення статусу гуманітарних наук у навчанні та вихованні; гуманітарно орієнтоване вивчення всіх без винятку навчальних предметів.

Гуманітарне знання досягається за допомогою специфічних методів, використовуваних у літературознавстві, мистецтвознавстві й лінгвістиці. Розуміння й витлумачення “художньої реальності”, у результаті яких утворюється Г. з., означає розкриття того сенсу, який закладено в досліджувану реальність автором твору. У витлумаченні останнього велике значення мають позиція дослідника, його суб'єктивність.

-Д–

Дальтон-план – система індивідуального навчання, розроблена в м. Дальтон (штат Массачусетс, США) у 20-х роках ХХ ст. Згідно з Дальтон-планом увесь обсяг навчального матеріалу з того чи іншого предмета розподілявся на місячні курси, складалися місячні програми, підбиралася література. На початку місяця учень разом з учителем планував свою роботу, а потім вивчав самостійно з будь-якою швидкістю вибрані теми. Він міг відвідувати лабораторії, консультації, де чергували вчителі. Раз на тиждень проводився загальний семінар, конференція, дискусія. Дальтон-план мав на меті дозволити учням навчатися на різних рівнях і з різною швидкістю. Це була спроба пристосувати систему навчання до особистості дитини.

Девіантна поведінка – поведінка з відхиленням від прийнятих у суспільстві правових або моральних норм. Основні види Д. п. — злочинність і аморальна поведінка, що кримінально не карається.

Дедуктивний метод навчання – спочатку повідомляють загальне положення, формулу, закон, а потім поступово починають виводити часткові випадки, більш конкретні завдання.

Дедуктивний спосіб пізнання характеризується рухом думки від загального до одиничного (наприклад, від правила до прикладу). Широко використовується в навчальному процесі з метою викладу навчального матеріалу і його застосування учнями. Д. с. п. відіграє велику роль у становленні логічного мислення, сприяє розвитку вміння використовувати наявні знання при засвоєнні нових, логічно обґрунтувати конкретні положення, доводити вірність своїх думок; виховує підхід до кожного факту чи явища як до ланки єдиного ланцюга взаємопов'язаних і ваємообумовлених явищ. Це сприяє розвитку активності і продуктивності мислення.

Дедукція – 1) форма мислення, що дозволяє на основі логічних правил з окремих загальних даних висловлювати нові, менш загальні припущення;

2) один з видів умовиводів, що представляє собою застосування загального положення до певного окремого, одиничного випадку.

Демократизація – упровадження демократичних засад, розвиток спільностей людей на демократичній основі.

Демократизація освіти – 1) один з основних принципів державної політики у сфері освіти, що пронизує всі сторони шкільного життя.

2) принцип реформування освіти в України на демократичних засадах, який передбачає: децентралізацію, регіоналізацію в управлінні, автономізацію навчально-виховних закладів у вирішенні основних питань діяльності, поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів, перехід до державно-громадської системи управління освітою (участь батьків, громадськості), співробітництво “учитель — учень”, “викладач — студент” у навчально-виховному процесі. Д. о. означає утвердження в системі освіти норм демократичної етики — толерантності, чесної співпраці та змагальності.

 Демонстрування – метод навчання, який полягає у наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді.

Державна кадрова політика в системі вищої освіти – це комплекс заходів і принципів державних органів управління освітою в організації трудових ресурсів на основі формування, підтримки і розвитку освітніх цінностей, ідеалів, норм, правил і процедур. Її метою є оптимізація балансу трудових ресурсів відповідно до намічених завдань і запитів суспільства на основі чинного законодавства.

Державна підсумкова атестація учнів (вихованців) – це форма контролю за відповідністю освітнього рівня випускників загальноосвітніх навчальних закладів.

Державний стандарт загальної середньої освіти – зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії держави в її досягненні.

Державний стандарт професійно-технічної освіти – сукупність державних вимог до змісту професійно-технічної освіти, рівня кваліфікації випускника професійно-технічного навчального закладу, основних обов'язкових засобів навчання та освітнього рівня вступника.

Дефініція – коротке визначення (тлумачення) якого-небудь поняття, що відображає істотні ознаки предмета чи явища. Однією з особливостей Д. у психології є їх недостатньо точна верифікація.

Децентралізація управління — процес передачі делегування управлінських функцій місцевим органам управління.

Децентралізація освітніх закладів – одночасний розвиток різних типів навчальних закладів.

Дидактика – 1) розділ педагогічної технології, який вивчає, досліджує, узагальнює принципи, закономірності, форми, методи та прийоми навчального процесу, їх вплив на формування в особистості учня знань, умінь і навичок, розвиток його світогляду та громадянської позиції;

2) галузь педагогіки, яка досліджує закономірності процесу навчання. Предметом Д. є загальна теорія навчання усіх предметів;

3) галузь педагогічної науки, що розкриває теоретичні засади освіти і навчання в їх найбільш загальному вигляді. Д. виявляє закономірності, принципи навчання, задачі, зміст освіти, форми і методи викладання й учіння, стимулювання і контролю в навчальному процесі для всіх предметів і на всіх вікових етапах навчання.

Дидактика спеціальна – галузь дефектології, яка вивчає теорію освіти і навчання дітей з відхиленням в розвитку (цілі, задачі, зміст, принципи, методи й організація педагогічного процесу в спеціальних школах).

Дидактична гра – 1) метод стимулювання інтересу до навчання, в основі якого лежить створення в навчальному процесі ігрової ситуації;

2) форма гри з правилами, в яку включається виконання певних операцій, дій, необхідних для виконання ігрової задачі. Різноманітні дидактичні, інтелектуальні ігри (анаграми, загадки, кросворди, ребуси), ігри-подорожі, вікторини, рухливі ігри сприяють точному сприйманню окремих якостей, речей, предметів, розвитку спостережливості, формуванню вмінь аналізу порівняння, узагальнення та інших операцій мислення, удосконаленню спортивних умінь і навичок.

 Дидактичні категорії – найбільш загальні й фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу. Категорії утворилися як результат узагальнення розвитку дидактичної науки і практики навчання.

Дискусія – обговорення якого-небудь суперечливого пи­тання, проблеми. Дискусію як новітню технологію було зап­роваджено в навчальний процес з практики наукових дослід­жень та обговорення їх результатів.

Диспут – метод формування суджень, оцінок, переконань, що базуються на закономірності; знання, одержані в ході зіткнення, думок, різних точок зору, завжди відрізняються високою мірою узагальнення, стійкості і гнучкості.

Дистанційне навчання – навчання за допомогою листування телебачення, радіо, телефону, публікацій у газеті за обмеженого контакту з викладачем. Друковані, аудіовізуальні та інші спеціально підготовлені матеріали направляються індивідуальним учням або групам. Процес засвоєння матеріалу контролюється за письмовими завданнями, що адресуються викладачу та повертаються назад з виправленнями та рекомендаціями.

Диференціація навчання – 1) принцип урахування індивідуально-типологічних особливостей учнів в інтересах розвитку їхніх нахилів і здібностей;

2) педагогічна технологія навчання, що забезпечує реалізацію принципу диференціації.

Диференційоване навчання – вид навчання, що базується на принципі диференціації та педагогічній технології диференційованого навчання, яка передбачає створення різних умов навчання для різних шкіл, класів, груп з метою врахування як індивідуальних особливостей, так і домінуючих особливостей їх контингентів.

Діагностика – 1) психологічне обстеження дітей і підлітків, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту та умов індивідуального розвитку дітей та учнівської молоді, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання;

2) кількісна оцінка і якісний аналіз педагогічних процесів, явищ і т. п. з допомогою спеціально розроблених наукових методів.

Діалогічна модель – конструювання навчальних програм. Д. м. виходить переважно з потреб учнів. Для визначення цих потреб учителі на першому етапі вступають у діалог з учнями, для яких призначена дана програма. Потім вони прагнуть узгодити наявний навчальний матеріал з виявленими в учнів потребами та інтересами. Модель активно залучає школярів у розробку навчальних програм, причому їх потреби та інтереси одержують пріоритет на соціальними та науково-дисциплінарними аспектами змісту програми.

Ділова гра – 1) моделює процес педагогічної діяльності вчителя і дозволяє оцінити професійний рівень, що проявляється на всіх ділянках такої діяльності, а також діагностувати труднощі, що виникають на різних етапах професійної діяльності;

2) метод пошуку управлінських рішень в умовах проблемної ситуації. Д. г. використовується як метод активного навчання працівників управління з метою вироблення в них навичок приймати рішення в нестандартних ситуаціях, а також як засіб тестування певних здібностей у працівників окремих категорій;

3) метод імітації ситуацій, що моделюють професійну чи іншу діяльність шляхом гри, в якій беруть участь різні суб'єкти, наділені різною інформацією, різними функціями і діють за заданими правилами.

Діяльність – 1) специфічна форма свідомого, цілеспрямованого активного ставлення до оточуючої дійсності для її доцільної зміни і перетворення. Структура людської діяльності складається з потреб, мотивів, цілей, задач, дій, операцій. Аналіз конкретної діяльності можливий лише за умови визначення потреб, мотивів такої діяльності та умов досягнення мети;

2) активність людини, спрямована на осягнення свідомо поставлених цілей, пов'язаних із задоволенням її потреб та інтересів, на виконання вимог до неї зі сторони суспільства. Виділяють такі компоненти Д.: постановка мети, планування роботи, виконання роботи, перевірка результатів, підбиття підсумків, оцінка роботи;

3) специфічно людська, регульована свідомістю як вищою інстанцією внутрішня і зовнішня активність, що спричиняється потребою. Д. направлена на пізнання, творче відтворення і перебудову зовнішнього світу.

Домашня навчальна робота учнів (самопідготовка) – форма організації навчання; самостійна, поза уроками робота учнів з виконання письмових завдань.

Д. н. р. у. включає: вивчення навчального матеріалу, який пояснювався на уроці; самостійне вивчення нового матеріалу, самостійні спостереження, проведення дослідів; виготовлення наочних посібників; написання творчих робіт (творів, рефератів) тощо.

Доручення – метод, який дозволяє вчителеві перевірити якості характеру особистості учня, його ставлення до виконання безплатної та оплачуваної роботи.

Дослідницький метод навчання – метод навчання, що забезпечує вищий рівень пізнавальної самостійності учнів; метод навчання, при якому пізнавальна діяльність учнів за своєю структурою наближається до дослідницької діяльності вченого, який відкриває нові наукові знання; спосіб навчання шляхом самостійного “відкриття” учнями знань. Він включає всі елементи проблемного навчання: а) виявлення проблеми (переведення її у форму конкретного запитання чи задачі), предмета дослідження; б) аналіз умов, їх оцінку, відокремлення відомого від невідомого; в) висунення гіпотези чи припущень; г) розробку плану розв'язання проблеми; д) виконання плану; е) перевірку вірності дій та одержаного результату. 

Доступність навчання – дидактичний принцип, який вимагає побудови навчального процесу (завдань, змісту, методів, форм навчання) відповідно до реальних навчальних можливостей учнів, тобто відповідно до рівня їх підготовленості і загального розвитку. Д. е. знаходить свій вияв у правилах: від близького до далекого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого, від простого до складного. Доступне не означає легке. У навчанні обов'язково повинні бути труднощі, але помірні. Навчання лише тоді сприятиме розвиткові учнів, якщо воно вимагає від них напруження розумових сил, пізнавальної активності. Тому воно повинно орієнтуватися не на рівень актуального розвитку, а на зону найближчого розвитку, тобто на більш високий рівень, але такий, який учні можуть осилити при цілеспрямованій допомозі вчителя.

Дошкільний виховний заклад є закладом освіти і суспільного виховання дітей віком від двох місяців до семи років, який здійснює завдання щодо задоволення потреб у догляді, оздоровленні, вихованні та навчанні дітей дошкільного віку. До Д. в. з. належать: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки з короткочасним, денним, цілодобовим та цілорічним перебуванням дітей.

-Е-

Евристика:

1. спеціальні методи вирішення завдань (евристичні ме­тоди), які традиційно протистоять формальним методам рішен­ня, що спираються на точні математичні моделі;

2. організація продуктивного творчого мислення (евристична діяльність);

3. наука, що вивчає евристичну діяльність, спеціальний розділ науки про мислення.

Евристична бесіда – діалогічна форма навчання, при якій вчитель не доводить до учнів готові знання, а вправно постав­леними запитаннями примушує їх самих, на основі існуючих знань, спостережень, особистого досвіду, підходити до нових понять, висновків, відомостей, правил.

Евристичне програмування – складання програм для ПК або чітких правил (рекомендацій), заснованих на поперед­ньому вивченні варіантів розв'язування задач.

Екзамен – метод і форма рубіжної перевірки знань, умінь та навичок учнів (тут – учасників навчального процесу). За своїми цілями екзамени є проміжними, підсумковими (які за­вершують вивчення певного розділу навчальної дисципліни, практичного чи теоретичного курсу), та державними, що на­дають свідоцтво про певний рівень надбаної фахової підготовки та право до вступу у навчальний заклад вищого типу чи об­іймання певної посади.

Екологічно-природоохоронна діяльність передбачає оволодіння дітьми, учнівською та студентською молоддю знаннями про навколишнє середовище, формування екологічної культури особистості, набуття навичок і досвіду вирішення екологічних проблем, залучення до практичної природоохоронної роботи, збереження навколишнього середовища.

Екскурсія навчальна – форма організації навчання поза межами школи, спрямована на вивчення учнями певних явищ, процесів, предметів шляхом їх “живого споглядання” і безпосереднього сприймання. Види Е. н.: за змістом — загальноосвітні, краєзнавчі; за часом – короткотермінові, тривалі; за змістом у навчальному процесі – вступні, супровідні, заключні.

Е. н. – форма навчальної роботи, яка дозволяє організовувати спостереження і вивчення різних предметів та явищ у їх природних, звичних умовах (природа, історичні місця та ін.) або в музеях, на виставках тощо.

Експеримент – метод наукового пізнання, що полягає в цілеспрямованому вивченні будь-якого явища дійсності в контрольованих і керованих умовах.

Експеримент педагогічний:

1. емпірічний метод наукового дослідження;

2. науково поставлений дослід, спостереження за дослід­жуваним явищем в точно створених умовах. При цьому вста­новлюється залежність між тим чи іншим педагогічним впли­вом або умовою виховання та навчання та його результатом.

Експериментальне навчання – один із сучасних ме­тодів дослідження психолого-дидактичних проблем шляхом спеціально змодельованого процесу навчання.

Експертиза – дослідження експертом якихось проблем, питань, інновацій, що потребують спеціальних знань, з пода­ванням мотивованого висновку.

Етична бесіда – одна із форм етичної освіти, яка вико­ристовується у системі морального виховання особистості.

Ефективність навчальних занять – ступінь досягнення заданої мети діяльності з урахуванням оптимальності (необхідності й достатності) витрачених зусиль, засобів і часу.

Ефективність уроку – ступінь досягнення заданої мети діяльності з урахуванням оптимальності (необхідності і достатності) витрачених зусиль, засобів і часу.

-Є-

Єдині педагогічні вимоги – сукупність єдиних норм, правил щодо поведінки, діяльності і виховання дітей, прийнятих всіма суб'єктами виховання (школа, сім'я, позашкільні заклади, громадськість тощо), які забезпечують узгодженість їх виховних дій.

Єдність процесів викладання та навчання – закономірність процесу навчання, яка виражає спільну діяльність вчителя та учня, при якій у процесі навчання розвивається не тільки учень, а й удосконалює свої професійні навички вчитель.

Єдині педагогічні вимоги – сукупність єдиних норм, правил щодо поведінки, діяльності і виховання дітей, прийнятих всіма суб'єктами виховання (школа, сім'я, позашкільні заклади, громадськість тощо), які забезпечують узгодженість їх виховних дій.

-З-

Завдання – предмет вирішення, те, що треба зробити для досягнення цілей. Повсякденні завдання пов'язані з оперативною діяльністю (рутина). Проблемні завдання пов'язані переважно з розвитком школи і вимагають спеціально підготовлених дій для прийняття управлінського рішення.

Завдання уроку – комплекс теоретичних і практичних труднощів, які долаються учнями самостійно чи за допомогою вчителя в організованому навчально-виховному процесі і які сприяють їх цілеспрямованому навчанню, вихованню та розвитку.

Завдання уроку освітні – забезпечення в ході уроку повторення (засвоєння, закріплення, застосування і т. п.) теорій, понять, законів тощо;мета – сформувати (або продовжити формування) загальнонавчальні уміння і навички, спеціальні вміння з даного предмета.

Завдання уроку виховні – сприяти в ході уроку формуванню основних світоглядних ідей; забезпечити вивчення в ході уроку праць письменників, учених, документів тощо; сприяти вирішенню завдань трудового виховання і профорієнтації школярів (учитель обмірковує відповідні ситуації, моменти і т. п.); сприяти вихованню моральних якостей школярів – етичних норм, гуманізму, колективізму, активної позиції у навчанні і житті і т. п.; сприяти вихованню в школярів естетичних поглядів, умінь; сприяти вихованню в школярів гігієнічних та фізкультурних умінь та навичок.

Завдання уроку розвивальні – розвиток мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів.

Загальна методологія – деякий узагальнений філософський підхід, загальний спосіб пізнання. 

Загальна освіта – сукупність основ науки про природу, суспільство, мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних  кожній людині незалежно від її професії.

Загальна середня освіта – цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Загальноосвітні програми – програми, спрямовані на вирішення задач формування загальної культури особистості, адаптації особистості до життя в суспільстві, створення основи для усвідомленого вибору й освоєння професійних освітніх програм.

Закон – необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами об'єктивної дійсності.

Закономірність – 1) об'єктивно існуючий, суттєвий зв'язок між явищами або процесами, що повторюються, і характеризує їх розвиток. З. виражає певний порядок причинного, необхідного стійкого зв'язку між явищами і властивостями об'єктивного світу, при якому зміна одних явищ викликає цілком певні зміни в інших;

2) впорядкованість подій, відносна постійність детермінованих чинників, регулярність зв'язку між певними речами.

Закономірності педагогічні – об'єктивні, стійки зв'язки між цілями, можливостями, змістом, умовами, способами, засобами, результатами педагогічної дії (діяльності).

Закономірності навчання (дидактичні):

1) об'єктивні, стійкі і суттєві зв'язки у навчальному процесі, що обумовлюють його ефективність: а) спрямованість навчання на вирішення завдань всебічного і гармонійного розвитку особистості учня; б) зміст освіти закономірно залежить від його завдань, що відображають потреби суспільства, рівень і логіку розвитку науки, реальні навчальні можливості і зовнішні умови навчання; в) залежність процесу навчання від навчальних можливостей учнів (зовнішніх і внутрішніх), які відображають рівень розвитку інтелектуальної, емоційної і вольової сфер особистості, рівень знань і вмінь, навичок навчальної роботи, ставлення до навчання, фізичний стан і працездатність; г) активний, дієвий характер навчання; ґ) взаємозалежність навчально-пізнавальної активності учня і рівня розвитку його мотиваційної сфери; д) забезпечення успіхів і досягнень учнів у процесі навчання; е) методи, форми і засоби навчання закономірно залежать від його завдань та змісту; є) взаємозв'язок всіх компонентів процесу навчання забезпечує міцні, усвідомлені і дієві результати навчання, розвитку і виховання;

2) стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається – закономірність навчання, яка виражає навчально-технічну базу, наявність особистостей у вчительському колективі, які по-справжньому, на високому рівні відповідно світових стандартів, можуть здійснювати навчальний процес у школі.

Запам'ятовування – показник ступеня навченості учнів, при якому учень ідентифікує, опираючись на пам'ять, і відтворює відомі йому “базові” уявлення і знаки, оперування якими дозволить пізнати новий для нього предмет чи символ.

 Заохочення – моральне або матеріальне стимулювання будь-якого виду людської життєдіяльності.

Засвоєння – форма пізнання, яка має три довільних або недовільних етапи: розуміння, запам'ятовування, можливість практичного використання.

Заучування – вид роботи по засвоєнню знань, що по­лягає в закріпленні у пам'яті навчального матеріалу для нас­тупного відтворення на заняттях та застосування в життєвій практиці.

Засоби навчання – 1) спеціально створені об'єкти, які формують навчальне середовище та приймають участь у діяльності, виконуючи при цьому навчальну, виховну та розвивальну функції. Як знаряддя праці вчителя та учнів, З. н. сприяють оптимальному поєднанню теоретичних і практичних компонентів знань, приведенню змісту шкільної освіти у відповідність з рівнем розвитку науки і техніки та суспільства в цілому. З. н. є невід'ємною складовою шкільного навчального процесу і дозволяють суттєво підвищити продуктивність праці всіх учасників навчального процесу;

2) предмети навчального обладнання, які педагог використовує для передачі інформації, а також для організації самостійної роботи і контролю за процесом засвоєння навчального матеріалу при використанні різних форм навчальної діяльності учнів;

3) підручники, посібники, комп'ютери, навчальні контролюючі машини, відповідні спортивні знаряддя, за допомогою яких учні одержують знання та удосконалюють навички.

Застосування стандартних умінь – показник ступеня навченості, при якому учень переходить на теоретичний рівень усвідомлення пізнаваного предмета, виявляє окремі його сутнісні зв'язки, діючи за відомим, отриманим у готовому вигляді алгоритмом.

Звичка – закріплений у житті людини спосіб дії і поведінки, здійснення якого у певних ситуаціях набирає сили потреби. З. властиве сильне внутрішнє спонукання, схильність до певної дії, вчинку. Розрізняють З. добрі і погані, корисні та шкідливі. Позитивні, корисні З. сприяють духовному зростанню особи. Негативні, шкідливі З. слід викорінювати в процесі виховання і перевиховання людини. З. належить до автоматизованих компонентів поведінки і виробляється внаслідок багаторазового повторення певних способів діяння.

Зміст навчання (в системі професійної підготовки) – науково обґрунтований методичний та дидактичний навчальний матеріал, засвоєння якого забезпечує здобуття освіти і кваліфікації згідно освітньо-кваліфікаційного рівня.

Зміст освіти – 1) випливає з основних її функцій: залучити молодь до загальнолюдських і національних цінностей;

2) система наукових знань про природу, суспільство, людське мислення, практичних вмінь і навичок та способів діяльності, досвіду творчої діяльності, світоглядних, моральних, естетичних ідей та відповідної поведінки, якими повинен оволодіти учень в процесі навчання. Чинники, що впливають за З. о.: а) об'єктивні: потреба суспільства у робочій силі; розвиток науки і техніки, що супроводжується появою нових ідей, теорій, і докорінними змінами у техніці і технології; б) суб'єктивні: політика керівних сил суспільства, методологічні позиції вчених;

3) система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя, праці;

4) в системі професійної підготовки — обумовлені цілями та потребами суспільства вимоги до системи знань, умінь та навичок, світогляду та громадянських і професійних якостей майбутнього фахівця, що формуються в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку науки, техніки, технологій та культури. З. о. обумовлюються освітньо-кваліфікаційними характеристиками та іншими актами органів управління освітою і змінюється відповідно рівня розвитку науки, культури, виробництва, суспільства;

5) чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якою повинне оволодіти учень протягом усіх років навчання у школі.

Змістові нововведення – апробація навчальних планів, підручників, які повинні сприяти вдосконаленню навчально-виховного процесу, ефективності всебічного розвитку особистості.

Знання – 1) сукупність ідей людини, в яких відображено теоретичне оволодіння нею предметом пізнання;

2) перевірений практикою результат пізнання оточую- чої дійсності, вірне відображення її у свідомості людини;

3) як предмет пізнання З. включають три взаємопов'язані аспекти: а) теоретичний – знання як факти, теоретичні ідеї, поняття; б) практичний – знання як вміння і навички практичного застосування теоретичних знань; в) світоглядно-моральний — знання як сукупність ідей світоглядного та морального характеру;

4) продукт пізнання (уявлення, поняття) людиною предметів і явищ, діяльності, законів природи і суспільства. Види знань: поняття і терміни; знання фактів; знання законів; методів пізнання і способів діяльності. Критеріями оцінки якості знань є такі категорії: а) системність, науковість, узагальненість, усвідомленість, згуртованість, фундаментальність; б) гнучкість, мобільність, оперативність; в) дієвість, спрямованість на практичне використання; г) повнота, об'єм, точність, міцність.

Знання учня – систематизовані наукові та загальнолюдські факти, які засвоюються на основі свідомості і підтверджуються реальною практичною діяльністю школяра.

Зовнішня диференціація – організація навчального процесу, для врахування індивідуальних особливостей учнів останні об'єднуються в спеціальні диференційовані групи. Зовнішня диференціація може здійснюватись шляхом створення гомогенних груп на різних рівнях: на регіональному (типи шкіл); внутрішньо шкільному (профільні, спеціалізовані класи); міжкласному (факультативи, зведені різновікові групи); у межах вільного вибору навчальних предметів на базі інваріантного ядра освіти. Сутністю З. д. є спрямована спеціалізація освіти за інтересами, нахилами і здібностями учнів з метою їх максимального розвитку.

-І-

Ілюстрація – зображення, яке реалізує науковий педагогічний принцип підручника специфічними засобами наочності.

Ілюстрування – наочний метод навчання, який передбачає показ і сприйняття предметів, процесів і явищ у їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, схем, репродукцій, звукозаписів тощо.

Індивідуальний підхід – одна з головних форм оптимального використання людського фактора на виробництві. І. п. відіграє важливу роль в управлінні кадрами вирішенні таких питань: а) підбір і розподіл кадрів; б) підготовка кадрів і адаптації нових працівників; в) визначення оптимального режиму праці і відпочинку; г) розподіл функцій між членами колективу;

д) визначення форм і методів заохочення працівників.

Індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти є однією з форм організації навчально-виховного процесу і впроваджується для забезпечення прав громадян на здобуття повної загальної середньої освіти.

Індивідуалізація навчання – 1) принцип урахування індивідуальних особливостей окремих учнів в інтересах розвитку їхніх нахилів та здібностей;

2) педагогічна технологія навчання, що забезпечує реалізацію принципу індивідуалізації.

Індивідуалізоване навчання – вид навчання, що базується на принципі індивідуалізації та педагогічній технології індивідуалізації навчання, яка передбачає врахування особливостей учнів як в середині гомогенних груп, класів, так і гетерогенних.

Індивідуальний підхід – підхід до людини з урахуванням конкретних її особливостей та індивідуальності в цілому.

Індуктивне мислення – рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків як у науковому дослідженні, так і при отриманні учнем нових знань.

Індуктивний метод навчання – спочатку повідомляють факти, демонструють досліди, наочні посібники, організується виконання прав, поступово підводять учнів до узагальнень, визначення понять, формулювання законів.

Індукція –

1) вид узагальнення, пов'язаний з передбаченням результатів спостереження та експериментів на основі даних досліду;

2) один з методів пізнання, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Інноватика – наука про оновлення освіти, теорії інноваційних процесів, учення про створення, сприйняття, оцінку, засвоєння і застосування педагогічних інновацій в їх органічному поєднанні.

Інновації –

1) зміни змісту системи. У педагогічній інтерпретації І. означають нововведення в педагогічній системі, що поліпшують розвиток (перебіг) і результати навчально-виховного процесу;

2) актуально значущі й системні утворення, які виникають на основі різноманітних ініціатив і нововведень, що стають перспективними для еволюції освіти і позитивно впливають на її розвиток;

3) створення, розповсюдження і застосування нововведення, що задовольняє потреби людини і суспільства.

Інструктаж – метод навчання, який передбачає ознайомлення зі способами виконання завдань, інструментами, матеріалами, технікою безпеки, показ трудових операцій та організацію робочого місця.

Інтеграція наукового знання – процес взаємопроникнення структурних елементів (наукової діяльності, інформації, методології) різних галузей, окремих компонентів знання, який супроводжується зростанням рівня їх узагальненості та компактності.

Інтенсифікація у педагогічній технології означає застосування найновіших форм, методів та прийомів навчально-виховної діяльності у середній школі, ліцеї, гімназії на основі наукових рекомендацій, узагальнення кращого педагогічного досвіду роботи та застосування комп'ютерної техніки. Основу інтенсифікації складає система вправ, які підбирає вчитель для кожного учня, зокрема, враховуючи його рівень інтелектуального розвитку та його фізичний стан.

Інтерв’ю – емпіричний метод дослідження – спосіб отримання необхідної, значущої для розв’язання проблеми дослідження інформації за допомогою усного опитування.

Інтереси –

1) сконцентрованість діяльності людини на тому предметі, який здатний задовольнити ту чи іншу її потребу;

2) вибіркова спрямованість людини на певний об'єкт чи діяльність, викликана позитивним, зацікавленим ставленням, емоційною привабливістю.

Інформатизація освіти – в широкому розумінні — вивчення принципів роботи та різноманітних сфер застосування комп’ютерів, використання інформаційних технологій навчання, забезпечення вільного доступу до глобальних інформаційних ресурсів, сучасна організація управління системою освіти.

Інформатизація системи освіти як одна із ланок загального процесу розвиту суспільства з одного боку, має на меті підвищення ефективності навчання завдяки розширення обсягів інформації та вдосконалення методів її застосування, а з другого – спрямована на те, щоб користувачі могли застосовувати інформаційні технології в особистій професійній діяльності та навчально-виховному процесі. Основна мета – вдосконалення науково-дослідної та навчально-виховної діяльності навчальних закладів у результаті застосування автоматизованих комплексів і систем під час інформування, проектування, навчання та створення інформаційного середовища для розвитку інтелектуальних сил особистості.

- К -

Категорії – найбільш загальні та фундаментальні поняття, що відображають суттєві, загальні властивості і відношення явищ дійсності та пізнання.

Кваліфікаційна характеристика – документ, що визначає рівень підготовки, стандарт знань, умінь і навичок, які має отримати учень чи слухач після закінчення навчання, К. х. переважної більшості професій, визначених Державним класифікатором, наведені у тарифно-кваліфікаційних документах.

Кваліфікаційна характеристика випускника професійно-технічного навчального закладу – сукупність вимог, що визначають його професійні знання, уміння та навички. Вона є описовою моделлю професії і визначає кінцеві цілі професійної підготовки. Розробляється на основі галузевої кваліфікаційної характеристики професії та визначає загальні інтегровані вимоги до знань, умінь і навичок випускника з професії відповідного рівня кваліфікації (розряду, класу, категорії).

Кваліфікація – ступінь придатності людини до якого-небудь виду праці, рівень підготовленості.

Класифікація – 1) система підпорядкованих понять в якій-небудь галузі знання, складена на основі обліку, загальних ознак об'єктів і закономірних зв'язків між ними;

2) розподіл понять на взаємопов'язані класи за суттєвими ознаками.

Класифікація методів навчання – групування методів навчання за певними ознаками і встановлення між ними зв'язків. Варіанти: 1) за джерелом передачі і сприйняття навчальної інформації: словесні, наочні, практичні; 2) за характером пізнавальної діяльності учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний виклад, частково-пошуковий, дослідницький; 3) у залежності від основних дидактичних цілей і завдань: методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки й оцінювання знань, вмінь і навичок, усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів щодо осмислення і засвоєння нового матеріалу, роботи щодо застосування знань на практиці і вироблення вмінь і навичок, перевірки й оцінювання знань, вмінь і навичок; 4) класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності в процесі навчання: організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності, стимулювання і мотивації навчання, контролю і самоконтролю у навчанні.

Класно-урочна система навчання полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки (класом) протягом певного часу і за встановленим розкладом (у формі уроку).

Клуб – самодіяльне аматорське творче об’єднання, в якому його члени підвищують свою духовну культуру, формують уміння самостійно висловлювати власні думки, відстоювати свої принципи, інтереси та погляди.

Клубні об’єднання – це організаційно оформлені та стабільно працюючі у навчальному закладі групи, що займаються соціально корисною та культурною діяльністю та існують на базі самоврядування.

Колегіум – середній заклад освіти, що забезпечує набуття освіти понад державний освітній мінімум і гуманітарну, суспільно-гуманітарну, гуманітарно-природничу підготовку талановитої учнівської молоді певного регіону України. До колегіуму зараховуються учні, як правило, після закінчення школи ІІ ступеня. Діяль-ність цього навчально-виховного закладу базується на основі “Положення про середній навчально-виховний заклад” (1993 р.).

Коледж – 1) повний триступеневий середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, який забезпечує досягнення кожним учнем соціально необхідного рівня загальноосвітньої підготовки не нижче державного стандарту;

3. вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

Комплексний урок – урок, зміст якого включає логічно взаємопов’язані матеріали з різних навчальних предметів, додаткової літератури, преси та інших джерел. Методика проведення комплексного уроку передбачає запровадження різних прийомів, методів, які забезпечують інтеграцію знань, умінь та навичок учнів.

Контроль – 1) перевірка виконання чого-небудь, облік, спостереження за чим-небудь, ким-небудь.

Розрізняють К. поточний, коли перевіряється й оцінюється певний стан роботи, і К. завершуючий, заключний, коли діяльність оцінюють за кінцевими результатами;

2) процес порівняння (співставлення) фактично досягнутих результатів із запланованими;

3) система спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта управління прийнятим управлінським рішенням, визначення результатів.

Концепція – 1) загальний погляд на якесь явище, певний спосіб його розуміння, ідея, задум якоїсь справи, формування принципів її здійснення;

2) система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, подій; основна ідея будь-якої теорії.

Критерії оцінки передового педагогічного досвіду – актуальність, оригінальність, новизна; висока ефективність; стабільність, збалансованість і комплексність результатів; раціональність витрат часу, зусиль, засобів; можливість відтворення даного досвіду іншими вчителями.

Критерій – 1) мірило оцінювання визнаних параметрів, які описуються певними показниками;

2) мірило для визначення, оцінки предмета, явища; ознака, взята за основу класифікації.

-Л-

Лабораторна робота – практичний метод навчання, який передбачає вивчення в спеціальних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання.

Лекція – основна форма проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

-М-

Метод проектів – притаманна прагматичній педагогіці форма організації навчання, за якою самі учні намічають ті чи інші практичні завдання (проекти) та в процесі їх виконання отримують знання та навички.

Методологічна основа дидактики – закони і категорії діалектики, теорія пізнання, логіка, праці видатних педагогів.

Міжпредметні зв’язки – взаємна узгодженість навчальних предметів, яка обумовлена системою наук і дидактичними завданнями.

Моделювання – метод педагогічного дослідження, що передбачає створення та дослідження моделей.

Мотив навчання (від гр.– рухаю) – внутрішня спонукальна сила, яка забезпечує рух особистості до пізнавальної діяльності, активізує розумову активність.

-Н-

Навички – компоненти практичної діяльності, що виявляються при виконанні необхідних дій, доведених до досконалості шляхом багаторазового повторення.

Навчальна дискусія – метод навчання, суть якого полягає в обміні поглядами з конкретної проблеми, щоб набути нових знань, зміцнити власну думку, формувати вміння її відстоювати.

Навчальна екскурсія – це проведення навчального заняття в умовах виробництва, природи, музею з метою спостереження і вивчення учнями різних об'єктів, явищ дійсності, їх взаємозв'язків і взаємозалежностей.

Навчальна лекція – передбачає усний виклад навчального матеріалу, який характеризується великим об'ємом, складністю логічних побудов, сконцентрованістю розумових образів, доведень і узагальнень (часто розглядається як форма організації навчання).

Навчальний план – документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, який визначає склад навчальних предметів (для кожного типу шкіл), розподіляє їх за роками навчання із визначенням кількості годин (уроків), які відводяться на вивчення кожного предмета в тиждень, а також встановлює структуру навчального року.

Навчальний процес – це система організації навчально-виховної діяльності, в основі якої органічна єдність і взаємозв’язок викладання й учіння; спрямована на досягнення цілей навчання й виховання. Визначається навчальними планами, навчальними програмами, включає всі види обов’язкових навчальних занять і позааудиторну роботу з учнями.

Навчання – спеціально організований, цілеспрямований та керований процес взаємодії вчителів і учнів, спрямований на засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, розвиток розумових сил та потенційних можливостей осіб, що навчаються, закріплення навичок самоосвіти у відповідності до поставлених цілей.

Навчання проблемне – тип навчання, що будується на створенні та розв’язанні в ході процесу навчання дидактичних проблемних ситуацій та завдань.

Навчання програмоване – тип навчання, що базується на широкому використанні спеціальних навчальних програм і технічних засобів.

Навчання розвивальне – тип навчання, головною метою якого є не засвоєння конкретних, чітко окреслених знань, умінь і навичок, а всебічний розвиток особистості.

Наочний метод – це спосіб наочно-почуттєвого ознайомлення учнів з різними предметами, явищами, процесами, що є об'єктами навчання.

Нормативні навчальні дисципліни – встановлюються державним стандартом освіти, дотримання їх назв та обсягів є обов’язковим для навчального закладу.

-О-

Обдаровані діти – діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності і здатність до виконання певних видів діяльності.

Об’єкт – компонент реальності, що протистоїть суб’єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності.

Опитування:

1. емпіричний метод психолого-педагогічного дослідження, що полягає в збиранні інформації, одержаної в процесі бесіди чи інтерв’ю;

2. метод перевірки та контролю знань учнів.

Оптимізація процесу навчання – наближення процесу навчання до оптимального, тобто такого, при якому досягаються найкращі результати при оптимальних витратах зусиль і часу викладача та учнів.

Освіта – це процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання.

Осмислення – з’ясування значення, смислу, розуміння чогось.

Особистість – соціальна істота, введена в суспільні відношення і яка є діячем суспільного розвитку.

Оцінка – встановлення відповідності кількісно-якісних характеристик якогось об’єкту щодо певних вимог.

- П -

Педагогіка – це наука про навчання, виховання та розвиток підростаючих поколінь.

Політехнічна освіта – освіта, зміст якої становлять знання про галузі і наукові принципи виробництва, передбачає знайомство учнів з науковими основами сучасного виробництва, формування в них трудових умінь і навичок творчого характеру. В сучасній школі політехнічну освіту реалізовують у процесі вивчення основ наук, трудового навчання, проведення практичних і лабораторних занять.

Пояснення – словесний метод навчання, основне завдання якого – розкрити причинно-наслідкові зв'язки і закономірності у розвитку природи, людського суспільства і людського мислення.

Правило – поняття, що розкриває і конкретизує різні сторони принципу навчання. Правила навчання – це окремі вимоги до викладання.

Практика – предметно-чуттєва форма життєдіяльності людини, об’єктивна основа єдності всіх форм її співвідношення.

Практикум – це така форма організації процесу навчання, яка забезпечує самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт і застосування засвоєних раніше знань, умінь і навичок. Цю форму використовують після вивчення великих розділів навчального курсу або в кінці навчального року.

Предмет дидактики – це дослідницьке ядро, сукупність ідей, що вичленяються з педагогічної реальності, теоретич­но узагальнюються, систематизуються й є основою дидактичної діяльності вчителів.

Предмет дослідження – це зафіксовані в досвіді, включені в процес практичної діяльності людини сторони, якості і відносини об'єкта, що досліджуються з певною метою в даних умовах.

Професійна освіта – освіта, яка включає знання, практичні уміння і навички, необхідні для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.

Процес навчання – специфічна форма пізнання об’єктивної дійсності, оволодіння суспільно-історичним досвідом людства; двосторонній процес взаємопов’язаних діяльностей учителя (викладання, організація й управління навчальною діяльністю учнів) й учнів (учіння), спрямований на оволодіння учнями системою знань з основ наук, вмінь і навичок їх практичного застосування, розвиток творчих здібностей учнів. Процес навчання є центральним елементом навчального процесу.

-Р-

Розвиток – необоротна, спрямована та закономірна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів.

Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу, який використовується для послідовного та емоційного повідомлення знань. Здебільшого розповідь використовується для викладу описового навчального матеріалу (про природні умови, факти, явища тощо).

Розуміння – процес і результат пізнавальної діяльності. Його пси­хологічною основою є порівняння невідомого з відомим, установлення зв'язку нових знань зі старими, раніше засвоєними, підведення но­вого поняття під старе.

-С-

Семінарські заняття – форма організації навчання, яку використовують у старших класах після вивчення основних розділів програми з метою розвитку інтересу до навчального предмета, підвищення ефективності колективної роботи з осмислення й систематизації знань, формування в учнів уміння самостійно здобувати знання.

Синтез – теоретичний метод дослідження, уявне або практичне сполучення розчленованих у ході аналізу частин предмета чи явища, встановлення їх взаємодії і зв’язків для пізнання цього предмета чи явища.

Система – це сукупність елементів або частин, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія.

Систематизація – мислительна діяльність, в процесі якої знання про об'єкти, що вивчаються, організуються в певну систему на основі обраного принципу.

Спостереження – метод навчання, який передбачає тривале цілеспрямоване сприймання об'єктів чи явищ з фіксацією змін, які в них здійснюються, і на цій основі – виявлення внутрішніх зв'язків і залежностей, розкриття сутності явищ.

Суб’єкт – індивід чи група як джерело пізнання та перетворення дійсності, предмет активності.

-Т-

Тестування – емпіричний метод педагогічного дослідження, цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, яке проводиться у контрольованих умовах та дозволяє об’єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчається.

Технічні засоби навчання – комплекс світлових, звукових та інших технічних пристроїв, які використовуються у сфері освіти і сприяють підвищенню ефективності навчального процесу шляхом впливу на почуття та інтелект його учасників.

Тип навчання – це спосіб і особливості організації мислительної діяльності людини. Визначення певного типу навчання здійснюється на основі аналізу певних структурних елементів: 1) характер навчальної діяльності вчителя; 2) особливості заучування знань учнями; 3) репродуктивна діяльність учнів; 4) специфіка застосування знань на практиці.

- У -

Узагальнення – розумовий процес, що полягає у розумінні та виділенні загального в предметах чи явищах дійсності, і завдяки цьому розумовому об’єднанні їх одне з одним.

Уміння – засвоєний суб’єктом спосіб виконання дії, що забезпечується сукупністю надбаних знань та навичок. Уміння формуються шляхом вправ і створюють можливість виконання дії не лише в звичних, але й змінених умовах.

Учіння – пізнавальна діяльність учнів, що спрямована на засвоєння учнем знаннями, оволодіння уміннями й навичками.

- Ф -

Факультатив – форма організації навчання, основними завданнями якої є поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів, розвиток їх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підготовка до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в тій чи іншій галузі виробництва, культури і мистецтва.

Форма – спосіб існування і виявлення змісту, його внутрішня організація. Форми належать до діяльнісного компонента процесу навчання і тому тісно пов'язані з методами.

Форми організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Формування особистості – процес становлення людини як соціальної істоти під впливом всіх без виключення факторів – екологічних, соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних і т.п.

- Ц -

Цитата – дослівний уривок з тексту, твору або висловлювання, що наводяться усно чи письмово.

Цілеспрямованість – позитивна вольова якість, яка характеризується тим, що людина підпорядковує свою поведінку визначеній життєвій меті.

Ціннісні орієнтації – вибіркова відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, націлена на певний аспект соціальних цінностей.

- Ш -

Шкала оцінювання – притаманний конкретній особистості або її типам, певним явищам, ознакам та їхнім угрупуванням, діапазон оцінювання визначених ознак, відмінностей, якостей тощо.

Шкільний вік – період віку та розвитку дітей, який охоплюється часом шкільного навчання. Цей період тривалістю 10-12 років поділяється на три вікових етапи: молодший шкільний вік (з 6 до 11 років), підлітковий вік (з 11 до 15 років) та період ранньої юності (з 15 до 18 років), кожен з яких характеризується анатомо-фізіологічними та психологічними відмінностями дітей, ступенем їхньої участі в суспільному житті, змістом та організацією навчально-виховної роботи.

Школа – навчально-виховний заклад, призначений для організованого навчання та виховання підростаючого покоління, середня загальноосвітня школа трьох ступенів згідно закону України “Про освіту” є основним видом середніх закладів освіти: перший ступінь – початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий – основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій – старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

- Ю -

Юнацький вік – період життя і психічного розвитку людини в межах від 14 до 18 років.

ЮНЕСКО (UNESCO – United Nations Educational, Scientific and Cultural Organisation) – організація з питань освіти, науки і культури Організації об’єднаних націй. Створена у листопаді 1945 р.

- Я -

Я-концепція – відносно стійка, більш чи менш усвідомлювана система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми та ставлення до себе. Урахування Я-концепції є важливим для розвитку моделей особистісно-орієнтованого навчання.

Якість – філософська категорія, яка виражає невід’ємну від буття об’єкту його суттєву визначеність, завдяки якій він є саме цим, а не іншим об’єктом.