3.2.2 Зміна експортної політики

Екологізація економічного розвитку потребує зміни експортної політики – поетапного зменшення експорту продукції видобувних та інших ресурсо- й енергоємних галузей.

У деяких країнах, в тому числі і в Україні, сформувалася яскраво виражена сировинна спрямованість експорту. Продукція кінцевого споживання, перш за все, наукомістких і високотехнологічних галузей промисловості експортується мало. Натомість, частка матеріало- і енергоємних галузей в українському експорті сягнула близько 60 %, причому 40 % від усього експорту припадає на продукцію лише однієї галузі – чорної металургії.

Підвищення завдяки експорту платоспроможності цих галузей породжує перерозподіл на їх користь енергетичних, сировинних та фінансових ресурсів. Більше того, оскільки збільшення експорту відбувається передусім за рахунок енергоємних виробництв, воно потребує зростання імпорту енергоносіїв, які використовуються переважно для виробництва первинної сировини та напівфабрикатів, які реалізуються майже без прибутку для власної економіки. Як наслідок, енергоємність ВВП сьогодні в Україні в 9 разів більша, ніж у країнах Європи, і є однією з найвищих у світі. Отже, створюється загроза самодостатнього зростання сировинних галузей.

Найбільш конкурентоспроможними на світовому ринку є, звичайно, нові види продукції. В машинобудівній галузі частка їх експорту в обсязі випуску нових видів продукції порівняно з 1995 р. зросла на 20,1 %. При цьому питома вага принципово нової продукції, поставленої на експорт, у загальному обсязі експортованої нової продукції щорічно зменшувалась.

Таким чином, на основі прямого регулювання і ринкових механізмів потрібно стимулювати розвиток переробної промисловості, що дозволить зменшити обсяги експорту природних ресурсів та їх здобування.

3.2.3 Конверсія

Термін «конверсія» означає перехід на випуск нової продукції. В даному випадку під конверсією слід розуміти скорочення виробництва у військово-промисловому комплексі або його перехід на випуск цивільної продукції.

У багатьох країнах світу зараз відбувається закриття військових баз. Ці країни знаходяться на різних рівнях економічного розвитку, мають різні судові системи і культурні традиції, але про яку б країну не йшлося, процес конверсії вимагає стандартного підходу: майбутнє колишньої військової бази слід визначати відповідно до принципу найкращого використання наявних ресурсів в інтересах суспільства.

В Україні керівництвом Міноборони ініційоване скорочення збройних сил, у 2004 року – на 70 тис. осіб. Військові об’єкти передаються муніципальним органам та міністерствам з метою комплексного вирішення соціально-економічних та екологічних проблем.

Раніше формування оборонних бюджетів відбувалося, виходячи виключно з питань безпекової доцільності в умовах «холодної війни». Таке планування виснажувало економіку колишнього Радянського Союзу, стало однією з передумов еколого-економічної кризи, що була пов’язана з використанням величезної кількості природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, виведення з використання мільйонів гектарів цінних сільськогосподарських земель, на яких розташовані військові об’єкти.

Досягнення оборонно-промислового комплексу були предметом гордості в СРСР. Фахівці, які сприяли такому розвитку цієї галузі в Україні, залишилися і зараз. Проте, попри наявність значного інтелектуального потенціалу та виробничого капіталу, в Україні обмаль фінансових резервів для розвитку ОПК. Цілком очевидно, що задля розвитку української оборонної промисловості необхідно продовжувати скорочення збройних сил, обмежити, або зупинити найбільш природоємні підприємства оборонного комплексу, продукція яких неконкурентоспроможна на світовому ринку озброєнь, та здійснювати конверсію.

Суттєву роль в природокористуванні може відіграти перепрофілювання підприємств оборонного комплексу на екологічні потреби. Враховуючи високий науково-технічний потенціал, що сконцентрований в оборонно-промисловому комплексі, на базі оборонних підприємств можливо створення нових ресурсозберігаючих технологій.