
- •1. Розвиток міжнародного комерційного арбітражу.
- •2. Поняття міжнародного комерційного арбітражу як альтернативного способу вирішення спорів.
- •3. Види міжнародного комерційного арбітражу.
- •4. Переваги розгляду зовнішньоекономічних спорів в міжнародному комерційному арбітражу.
- •5. Уніфікація міжнародного комерційного арбітражу.
- •6. Делокалізація міжнародного комерційного арбітражу.
- •7. Джерела правового регулювання міжнародного комерційного арбітражу.
- •8. Загальна характеристика Женевського протоколу про арбітражні застереження 1923 р., сфера його застосування.
- •10. Загальна характеристика Європейської Конвенції про зовнішньоторгівельний арбітраж ( Женева, 1958 та 1961), сфера її застосування.
- •13. Арбітражний Регламент Міжнародної Торгівельної Палати (мтп) 2012, сфера його застосування.
- •Курс процедур
- •Арбітри поспішають на допомогу
- •Уточнення дрібниць
- •Суттєві зміни
- •14. Арбітражний Регламент юнсітрал 1976 р. (із змінами та доповненнями 2010р.)
- •15. Загальна характеристика Типового закону юнсітрал «Про міжнародний торговий арбітраж», його значення.
- •16. Зу «Про міжнародний комерційний арбітраж». Характеристика його основних положень.
- •17. Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при тпп України.
- •18. Допустимість третейського розгляду зовнішньоекономічних спорів.
- •19. Поняття, правова природа, види арбітражних угод.
- •20. Зовнішньоекономічний контракт та арбітражна угода.
- •21. Умови дійсності арбітражної угоди.
- •22. Правові наслідки дійсної арбітражної угоди.
- •23. Правові наслідки недійсної арбітражної угоди.
- •24. Право, що застосовується, до арбітражної угоди.
- •25. Форми, способи укладання арбітражної угоди.
- •26. Зміст арбітражної угоди.
- •27. Обов’язкові та факультативні умови арбітражної угоди.
- •28. Стадії арбітражного процесу.
- •29. Призначення справи до розгляду в міжнародному комерційному арбітражу.
- •34. Порядок подання документів в міжнародному комерційному арбітражу.
- •35. Розгляд мка питання про свою компетенцію.
- •36. Визначення матеріального права, що підлягає застосуванню.
- •38. Судова юрисдикція та арбітрабельність цивільних справ по зовнішньоекономічним спорам.
- •39. Обмеження арбітражної процедури та попередження паралельних судових процесів.
- •40. Компетенція Міжнародного комерційного арбітражного суду при тпп України.
- •41. Доктрина «компетенції-компетенції».
- •42. Порядок відводу державного суду за непідсудністю.
- •43. Порядок відводу арбітражного суду за непідсудністю.
- •54. Підстави для скасування арбітражного рішення.
- •55. Повноваження компетентного державного суду щодо арбітражного рішення.
- •56. Поняття визначення і приведення у виконання іноземного арбітражного рішення.
- •64. Підвідомчість та підсудність справ про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу.
- •65. Строк подання заяви про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу.
- •66. Порядок розгляду заяви про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу.
- •67. Підстави для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу.
1. Розвиток міжнародного комерційного арбітражу.
Міжнародний комерційний арбітраж є одним із значущих інститутів сучасного права,
важливою формою розв’язання спорів, що виникають у зовнішньоекономічній діяльності.
Історія міжнародного комерційного арбітражу істотно вплинула на його нинішній стан і то-
му потребує детального розгляду.
Міжнародний комерційний арбітраж являє собою третейський суд, постійно діючий
або спеціально створений в кожному конкретному випадку. Основна його мета– розгляд і
вирішення міжнародного комерційного спору по суті [1]. Міжнародний комерційний арбіт-
раж створюється для вирішення спеціальної категорії справ, а саме комерційних спорів, які
мають в собі іноземний елемент [2].
Варто зробити акцент на тому, що в юридичному аспекті міжнародний комерційний
арбітраж не є державним органом, що робить його відмінним від звичайних судів.
Історія міжнародного арбітражу, як і історія міжнародного права в цілому, почалася з
виникнення перших державних утворень. Хоча арбітражне вирішення спорів застосовувало-
ся ще у державах Стародавнього Сходу, античних Греції та Римі [3]. Так, у Стародавній Гре-
ції та Римі для вирішення спору приватні особи мали змогу звернутися до особи, яку вибира-
ли як третейського суддю (арбітра). Арбітрами обиралися релігійні організації, найчастіше –
амфіктонії (релігійні союзи, що виникали біля святилища будь-якого особливо шанованого
божества). Існували випадки, коли арбітром виступала третя держава, або навіть декілька
держав, які делегували арбітражні функції своїм представникам, що обиралися шляхом же-
ребкування. Положення про вирішення спорів третейськими судами містилося і в Законах
XII таблиць. Але рішення цих судів не мало державного забезпечення. Рішення третейського
суду було наділено законною силою за часів імператора Юстиніана. Ця подія визначається
вченими як одна з основних віх у розвитку арбітражу [2].
Арбітрами в міжнародних конфліктах часто виступали керівники держав. Наприклад
Філіпп II Македонський (382–336 р. до н.е.) часто виступав арбітром між грецькими містами
[4, с. 59].
Дуже схожим на міжнародний комерційний (торговий) арбітраж у Київській Русі був
суд для вирішення торгівельних спорів. В 1135 році Всеволодом Мстиславовичем було ство-
рено “купецьке товариство”, в якому представники різних верств населення “управливати им
всякия дела Иванская и торговая и остиная и суд торговый” [2].
В країнах Заходу також історично сформувалися деякі основи торгівельного арбітра-
жу. Перший закон про арбітраж у Швеціїї був прийнятий в 1887 році. В 1929 році був при-
йнятий новий закон про арбітраж, який використовувався 70 років і тільки в 1999 році був
замінений на новий [2].
Законодавчі акти Англії, які вперше містили норми про арбітраж, датовані 1698 ро-
ком. Це був, зокрема, Статут 1698 року. В 1794 році був підписаний договір між США та Ан-
глією про дружбу, торгівлю та судноплавство, так званий “Договір Джея”, за яким передба-
чалося створення змішаних комісій для врегулювання територіальних і фінансово-
економічних питань. В 1892 році був створений Лондонський міжнародний арбітражний суд, а в 1899 році був прийнятий Акт, який містив, дуже близькі до сучасних, принципи арбітра-
жу [2].
Великий внесок в розвиток міжнародного комерційного арбітражу та зміцнення його
позицій внесла торгівельна палата в Парижі, яка первісно була створена ще до Першої світо-
вої війни у 1914 році. У 1919 році група фінансистів, промисловців створюють Міжнародну
торгову палату і називають себе “купцями світу”. Проте на той час не було створено ніяких
правил, які б регулювали комерційні арбітражні відносини [5]. Лише за рік Міжнародна тор-
говельна палата стає провідним інститутом в регулюванні міжнародної торгівлі. Розробля-
ються нові правила та нормативи.
В 1923 році був створений Міжнародний арбітражний суд при Міжнародній торгіве-
льній палаті. Великий розвиток торгівельної діяльності, між тим, не давав швидкого темпу
для прийняття певних норм щодо міжнародного арбітражу в багатосторонніх міжнародних
договорах [5].
Міжнародний комерційний арбітраж посів вагоме місце як орган для вирішення між-
народних комерційних спорів тільки після Другої світової війни.
В 1966 році Генеральною Асамблеєю була заснована Комісія Організації Об’єднаних
Націй з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). Вона була створена для покращення або
усунення суперечок між законодавчими нормами, які виникають при здійсненні міжнародної
торгівлі. Генеральна Асамблея надала ЮНСІТРАЛ загальний мандат, закріпивши в такий
спосіб повноваження у сфері уніфікації права в сфері міжнародної торгівлі [6].
Надалі було прийнято низку регіональних документів: Гаазька конвенція (1971 року)
про визнання судових рішень з цивільних та торгових справ; Брюссельська (1986 р.) та Лу-
ганська (1988 р.) конвенції по визнанню рішень з цивільних та торгових справ країнами-
учасницями Європейського Союзу та Європейської асоціації вільної торгівлі; Угода про по-
рядок взаємного виконання рішень господарських та економічних арбітражних судів на те-
риторіях держав-учасниць Співдружності незалежних держав [2].
В Україні у 1994 році був прийнятий закон “Про міжнародний комерційний арбіт-
раж”, а у 2004 році – закон “Про третейські суди”. За основу цих законів був взятий Типовий
закон ЮНСІТРАЛ “Про міжнародний торговий арбітраж” (1985 р.). В законах України
знайшли відображення основні положення Типового закону, а саме: основні принципи тре-
тейського вирішення спорів, принципи контролю третейського вирішення справи, межі
втручання державних судів у справи з іноземним елементом [3].
Нині в нашій країні на постійній основі діють Міжнародний комерційний арбітраж-
ний суд при Торгово-промисловій палаті, а також Морська арбітражна комісія, інші третей-
ські арбітражні суди.
На сучасному етапі комерційний арбітраж стрімко розвивається, що обумовлено шви-
дким темпом зростання міжнародної торгівлі. Між організаціями, які ведуть міжнародне
співробітництво, можуть виникати суперечки, які не завжди можливо врегулювати шляхом
переговорів. Тому міжнародний комерційний арбітраж посідає все більш важливе місце.
Аналізуючи вище викладене, вважаємо за потрібне, запропонувати такі періоди роз-
витку Міжнародного комерційного арбітражу: 1) період вирішення спорів арбітражним шля-
хом в Середні віки (XI–XVIII ст.); 2) період становлення буржуазних держав (XVII – XIX
ст.); 3) період з Гаазької конференції (1899 р.) та до сучасності.