
- •Міжнародна економіка
- •Короткий зміст
- •Тема 8. Валютні відносини та валютна політика……………………………………………..
- •12.6. Основні економічні угрупування в Африці………………………………………………….
- •Тема 13. Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему……………………
- •Пердмова
- •Структура навчальної дисципліни за модульною системою
- •Навчально – тематичний план модуль і міжнародна мікроекономіка: рух товарів та чинників виробництва
- •Тема 1. Світова економіка та міжнародний поділ праці
- •Тема 2. Середовище міжнародної економічної діяльності
- •Тема 3. Міжнародна торгівля товарами та послугами
- •Модуль іі міжнародна макроекономіка: функціонування національної економіки та сівтового господарства в цілому
- •Тема 9. Міжнародні фінансові ринки
- •Тема 10. Міжнародні розрахунки та платіжний баланс
- •Тема 11. Міжнародний бізнес
- •Модуль ііі інтеграційні та глобалізаційні процеси світової економічної системи
- •Тема 12. Інтеграційні процеси у світовому господарстві
- •Тема 13. Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему
- •Тема 1.
- •Принципи мев
- •1.2. Основні показники розвитку світової економіки
- •1.3. Групи країн у світовій економіці
- •Систематизація країн за принципами:
- •Класифікації країн за методикою Світового банку
- •1. Групи країн за рівнем доходів:
- •2. Групи країн за рівнем зовнішнього боргу:
- •3. Класифікація країн за ступенем відкритості світовому ринку:
- •1.4. Сутність і форми міжнародного поділу праці
- •1. Національні фактори мпп:
- •2. Міжнародні фактори мпп:
- •Література
- •Тема 2.
- •Основні поняття та терміни
- •2.1. Суть і структура середовища мев
- •2.2. Види середовищ міжнародної економічної діяльності Природно-географічне середовище
- •Політико-правове середовище
- •Економічне середовище
- •Соціально-культурне середовище
- •Література
- •Тема 3.
- •Основні поняття та терміни
- •3.1. Еволюція теорій міжнародної торгівлі
- •3.2. Сутність та показники міжнародної торгівлі
- •3.3. Види і методи міжнародної торгівлі
- •3.4. Особливості ціноутворення в міжнародній торгівлі
- •3.5. Регулювання міжнародних торговельних відносин
- •Тарифне регулювання зовнішньої торгівлі.
- •Нетарифне регулювання зовнішньої торгівлі.
- •Наднаціональне регулювання міжнародної торгівлі.
- •Запитання і завдання для контролю знань
- •Література
- •Тема 4.
- •Основні поняття та терміни
- •4.1. Суть міжнародного руху капіталу та його форми
- •4.2. Прямі та портфельні іноземні інвестиції
- •4.3. Роль прямих іноземних інвестицій в економіці України
- •Запитання і завдання для контролю знань
- •Література
- •Тема 5
- •Основні поняття та терміни
- •5.1. Міжнародний кредит та його роль в мев
- •5.2. Форми міжнародного кредиту
- •3. За формою кредитування:
- •4. За формою забезпечення:
- •За строками:
- •За валютою позики:
- •За формою надання розрізняють:
- •8. За кредиторами:
- •5.3. Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації
- •5.4. Світова криза заборгованості
- •Запитання і завдання для контролю знань
- •Література
- •Тема 6
- •Основні поняття та терміни
- •6.1. Причини міжнародної міграції робочої сили
- •6.2. Соціально-економічні наслідки міграції робочої сили
- •Основні види міграції та міжнародні центри тяжіння робочої сили
- •Регулювання міжнародної міграції робочої сили
- •6.5. Розвиток міжнародної міграції робочої сили в Україні
- •Запитання і завдання для контролю знань
- •Література
- •Тема 7
- •Основні поняття та терміни
- •7.1. Міжнародний ринок технологій
- •7.2. Форми міжнародної передачі технологій
- •7.3. Міжнародне технічне сприяння та регулювання міжнародної передачі технологій
- •7.4. Україна в системі міжнародної передачі технологій
- •Модуль іі Міжнародна макроекономіка: функціонування відкритої національної економіки та світового господарства в цілому
- •Тема 8
- •Основні поняття та терміни
- •8.1. Характеристика елементів світової валютної системи
- •Структура світової валютно-фінансової системи
- •8.2. Конвертованість і взаємний обіг валют
- •8.3. Валютний курс
- •8.4. Міжнародна валютна ліквідність
- •8.5. Еволюція світової валютної системи
- •7.6. Суть і структура світового валютного ринку
- •8.7. Європейська валютна система
- •Запитання і завдання для контролю знань
- •Література
- •Тема 9. Міжнародні фінансові ринки
- •9.1. Характеристика світової фінансової системи
- •Тема 10
- •Основні поняття та терміни
- •10.1. Способи і засоби міжнародних платежів
- •Основні форми платежів
- •10.3. Структура та принципи побудови платіжного балансу
- •Сальдо платіжного балансу та його вимірювання.
- •10.4. Регулювання платіжного балансу
- •Запитання і завдання для контролю знань
- •Література
- •Тема 11
- •Основні поняття та терміни
- •11.1. Суть, мотивація, види міжнародного бізнесу
- •11.2. Основні суб'єкти міжнародного бізнесу
- •11.3. Сутність, класифікація та види офшорних центрів
- •Види офшорного підприємництва
- •11.4. Податкове планування як засіб використання офшорних центрів
- •Запитання і завдання для контролю знань
- •Література
- •Модуль ііі Інтеграційні та глобалізаційні процеси світової економічної системи
- •Тема 12
- •Основні поняття та терміни
- •12.1. Поняття та основні риси міжнародної економічної інтеграції та глобалізації
- •12.2. Європейські інтеграційні процеси
- •Специфіка інтеграції Східноєвропейських країн
- •12.3. Інтеграційні процеси в країнах Північної і Південної Америки
- •Специфіка латиноамериканських інтеграційних процесів
- •12.5. Відмітні риси економічної інтеграції в Азії
- •12.6. Основні економічні угрупування в Африці
- •Запитання і завдання для контролю знань
- •Література
1.3. Групи країн у світовій економіці
Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) - міжнародна організація, що об'єднує 34 країни світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим ІРЛП і розглядаються як розвинені. Договір про ОЕСР був підписаний 14 грудня 1960 в Парижі, але вступив у дію 30 вересня 1961 на базі Європейської організації економічного співробітництва. Цілі організації полягають у досягненні швидкого економічного розвитку, підтриманні фінансової стабільності, вільної торгівлі та забезпеченні сприятливих умов розвитку країн «третього світу». ОЕСР також активно співпрацює з державами світу, які не є членами організації, у рамках спеціалізованих програм, міжнародних заходів тощо. Штаб-квартира розміщена у Парижі.
Україна співпрацює ОЕСР з 1997р. У 2003 р. Урядом України створена міжвідомча Координаційна рада у зв'язках з ОЕСР.
ОЕСР — це товариство «багатих» країн, які поділяють спільні ідеї. Його країни-члени виробляють 2/3 світових матеріальних цінностей та послуг. Головною вимогою до членства є поділ принципів ринкової економіки та демократичного плюралізму.
Ядром цієї організації спочатку стали країни Європи та Північної Америки. Нині до ОЕСР входять: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія,Естонія, Іспанія, Ісландія, Ірландія, Італія, Ізраїль, Канада, Корея, Люксембург, Мексика, Німеччина, Норвегія, Нова Зеландія, Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Чилі, Швейцарія, Швеція та Японія.
Систематизація країн за принципами:
1. Економічний принцип — передбачає поділ міжнародної економіки на два рівні. До першого належать такі структурні елементи міжнародної економіки:
а) промислово розвинені країни — держави, у яких обсяг промислового виробництва перевищує 50 % валового внутрішнього продукту;
б) аграрні країни — держави, де частка сільськогосподарського виробництва у валовому внутрішньому продукті перевищує 50 %;
в) промислово-аграрні країни. До них відносять ті держави світу, частка промисловості яких у загальному обсязі промислового і сільськогосподарського виробництва перевищує 50 % ;
г) аграрно-промислові країни. Це ті держави світу, в яких частка сільськогосподарського виробництва у загальному обсязі сільськогосподарського і промислового виробництва перевищує 50 % .
На другому рівні економічного принципу структуризації міжнародної економіки виділяють її складові за ознакою економічного розвитку окремих груп країн світу. Відповідно до цього міжнародну економіку поділяють на такі частини:
а) економічно розвинені країни світу;
б) нові індустріальні країни — держави, які за допомогою економічно розвинених країн інтенсивно використовують сучасні досягнення науково-технічної революції з метою стабілізації економіки та зростання національного господарства. До нових індустріальних країн (НІК) відносять ряд країн Азії та Америки, що характеризуються високими темпами економічного зростання. НІК виділились з країн, що розвиваються, у 60-х роках ХХ ст. У їх формуванні можна виділити 4 етапи. На першому чотири країни Південно-Східної Азії (Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея) та три країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика) досить швидко досягли великих соціально-економічних зрушень і практично зрівнялися з державами, які мали стабільно високі темпи економічного зростання. На другому етапі до цих країн додалися ще Малайзія, Таїланд та Індія. На третьому етапі в групу НІК почали включати Кіпр, Туніс, Туреччину та Індонезію, на четвертому - Філіппіни та Китай. З'явились цілі регіони, які можна оголосити індустріальними, стабільно зростаючими.
в) країни, що розвиваються. Останніх, відповідно до класифікації ООН, в сучасних умовах нараховується більше 150.
2. За принципом ступеня розвитку ринку виділяють окрему структуру міжнародної економіки, складовими якої є:
а) країни з розвиненою ринковою економікою. До них відносять промислово розвинені країни світу. За класифікацією ООН в сучасних умовах нараховується близько 40 таких держав;
б) країни з ринковою економікою. До цієї групи в цілому відносять країни, що розвиваються;
в) країни з перехідною економікою, яка еволюціонує у напрямі до ринку. За класифікацією ООН зараз у світі нараховується 26 країн з перехідною економікою;
г) країни з командною центрально-керованою економікою. До них відносять держави світу соціалістичної орієнтації (Куба, Пн. Корея).
3. За організаційним принципом – за участю країн в міжнародних організаціях:
а) Європейський Союз. Це інтеграційне об'єднання, до якого належать 28 країн;
б) Співдружність незалежних держав (СНД). Це об'єднання включає 11 країн з числа колишніх республік СРСР;
в) Інтеграційне об'єднання країн Північної Америки НАФТА. До нього належать: Канада, США, Мексика;
г) Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі. Вона об'єднує країни Латинської Америки;
д) Організація економічного співробітництва і розвитку. До неї входять 33 країн з числа тих, що мають найвищі показники економічного розвитку в світі;
е) Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК);
є) Чорноморське економічне співробітництво. До цього об'єднання входять 11 країн, які в основному мають територіальний вихід до Чорноморського басейну;
ж) ГУУАМ — це організація, що об'єднує Грузію, Узбекистан, Україну, Азербайджан, Молдову.
Загалом у світі нараховується понад 63 економічні інтеграційні угоди.
4. Соціально-економічний принцип передбачає розгляд структури міжнародної економіки за ознакою рівня цивілізаційного розвитку.
а) країни наукової епохи. До них відносять держави світу, які постійно впроваджують у виробництво останні досягнення науково-технічного прогресу. Це, як правило, економічно розвинені країни;
б) країни технологічної епохи. До них відносять ті, які періодично впроваджують сучасні досягнення науково-технічної революції. До цих держав можна віднести нові індустріальні країни та окремі країни з перехідною економікою;
в) країни виробничої епохи. Це ті держави, які використовують у виробництві традиційні технології і не мають об'єктивних умов для використання сучасних досягнень науки і техніки. До цієї групи держав належить більшість країн, що розвиваються.
5. Регіональний принцип розглядається за ознакою територіального розміщення груп країн світу, насамперед їхнього розташування за континентами. У цій структурі виділяються:
а) країни Європи;
б) країни Азії;
в) країни Північної Америки;
г) країни Південної Америки;
д) країни Африки;
є) Австралія, Нова Зеландія.
6. Регіонально-економічний принцип означає розгляд структури міжнародної економіки на основі виділення груп країн, які мають схожі економічні ознаки та спільні кордони:
а) країни Західної Європи;
б) країни Центральної Європи;
в) країни Східної Європи;
г) країни Близького Сходу;
д) країни Середнього Сходу;
є) країни Далекого Сходу.
Найбільш повне уявлення про групи країн у міжнародній економіці дають дані найбільших міжнародних організацій світу – ООН, МВФ і Світового банку. Оцінка їх трохи відрізняється, тому що різна кількість країн-учасниць цих організацій (ООН – 193, МВФ – 187, Світовий банк – 187 країн), а міжнародні організації спостерігають за економікою тільки своїх країн-членів.
За методикою ООН у числі найважливіших показників рівня соціально-економічного розвитку будь-якої країни варто виділяти: ВВП/ВНП, а також ВВП/ВНП на душу населення;частку продукції обробної промисловості і сфери послуг у ВВП/ВНП; рівень освіти населення і тривалості життя.
За величиною ВВП на душу населення країни класифікують на:
- розвинені країни (держави з ринковою економікою);
- країни з перехідною економікою (у минулому соціалістичні країни або країни з централізованим плануванням);
- країни, що розвиваються.
Країнами з розвинутою економікою вважаються такі держави (41), для яких характерна наявність ринкових відносин в економіці, високий рівень прав і цивільних свобод у суспільному і політичному житті. Усі вони відносяться до капіталістичної моделі розвитку, щоправда характер розвитку капіталістичних відносин має тут серйозні розходження. Рівень ВВП на душу населення практично в усіх розвинутих країнах не нижче 15 тис. доларів на рік (не менш 12 тис. дол.), на досить високому рівні гарантований державою рівень соціального захисту (пенсії, допомоги з безробіття, обов'язкове медичне страхування), тривалість життя, якість освіти і медичного обслуговування, розвиток культури. Ці країни перебувають у стадії постіндустріалізму, для якого характерні провідна роль у національному господарстві сфери нематеріального виробництва, що створює від 60% до 80% ВВП, ефективне виробництво товарів і послуг, високий споживчий попит, постійний прогрес у науці і техніці, посилення соціальної політики держави. Ці країни володіють величезними фінансовими ресурсами і на їх частку припадає 9/10 іноземних інвестицій. Саме економічно розвинуті країни є членами Організації економічного співтовариства і розвитку (ОЕСР) і так званого Паризького клубу, що контролює світовий фінансовий ринок.
Особливо помітне місце серед них посідають головні країни, або так звана «велика сімка». Це - США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, Італія та Канада. На них припадає майже половина ВВП та виробництва промислової продукції світу, більша частина оборотів світової зовнішньої торгівлі. Для цих країн характерні такі риси: усі вони постіндустріальні або індустріальні; їх великі корпорації контролюють прямо або опосередковано основну частку продуктивних сил світового господарства; правлячі кола та капітал цих країн тримають у своїх руках реальні засоби контролю над світовими політичними та економічними процесами.
До решти країн цього типу належать малі промислово розвинуті країни Європи: Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Норвегія, Данія, Австрія та інші, а також промислово розвинуті країни південної півкулі: Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканська Республіка.
До групи країн з перехідною економікою - 17 країн Центральної та Східної Європи, а також колишнього СРСР, що здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки. Сюди відносять і Україну.
Тут є країни, що домоглися за роки ринкових реформ значних успіхів в економічному розвитку: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Литва, Латвія й Естонія. У деяких з них рівень життя майже впритул наблизився до стандартів країн Західної Європи, а темпи економічного зростання зберігаються стабільно високі і навіть перевищують західноєвропейські. Основні структурні перетворення в економіці вже проведені.
Інші держави, такі як Болгарія, Румунія, Україна, Албанія, Македонія, знаходяться в стадії трансформації всієї економічної системи, і їм ще доведеться вирішувати багато складних проблем перехідного періоду.
До групи країн, що розвиваються, входять 150 країн і територій Африки, Азії, Центральної та Латинської Америки, Океанії.
Все угруповання країн, що розвиваються, досить неоднорідне, і, скоріше, правильно було б називати їх країнами третього світу. Є в групі держав, що розвиваються, середні, з непоганим рівнем розвитку економічної і соціальної інфраструктури, є і значне число країн із украй відсталим національним господарством, більшість населення яких знаходиться за межею бідності, що відповідає за методикою ООН одному доларові витрат у день на кожного мешканця. Так само не можна стверджувати, що усі вони – економіки аграрного або аграрно-індустріального типу.
Назва групи – країни, що розвиваються – відбиває, скоріше, модель їхнього національного господарства, у якій украй невелика роль ринкових механізмів і приватного підприємництва, а переважне значення для розвитку мають натуральне або напівнатуральне господарство, перевага аграрного й індустріального секторів у галузевій структурі економіки, високий ступінь державного втручання в економіку і низький рівень соціального захисту.