12.5. Відмітні риси економічної інтеграції в Азії

Основними інтеграційними утвореннями в Азії є Асоціація Південно-Східної Азії (АСЕАН), створена в 1967 р., яка включає де­сять країн (Бруней, Малайзія, М'янма, Індонезія, Таїланд, Сінгапур, В'єтнам, Камбоджа, Лаос та Філіппіни) та Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), засноване в 1989.

АСЕАН — це одне із субрегіональних вогнищ інтеграції, на­цілене на послідовне проходження п'яти етапів інтеграції:

1. відкрита економічна асоціація;

2. зона вільної торгівлі з відміною тарифів та інших обмежень;

3. митний союз зі встановленням єдиних тарифів у торгівлі і в просуванні капіталу і праці;

4. економічний союз без будь-якої дискримінації з погоджен­ням економічної політики країн-учасниць;

5. повна інтеграція з єдиною економічною політикою, спіль­ною валютою та органами наднаціонального регулювання.

Згідно з наведеною класифікацією, зону вільної торгівлі в сис­темі АСЕАН відносять до першого етапу економічної інтеграції. Країни АСЕАН ще не дійшли до створення зони вільної торгівлі, проте вони співробітничають у справі її створення, зокрема в га­лузі зниження тарифів. У 1992 р. її учасники поставили перед со­бою завдання протягом п'ятнадцяти років створити в її всередині зону регіональної вільної торгівлі шляхом поетапного зниження тарифів. Що ж стосується господарського зближення країн АСЕ­АН, взаємодоповнюваності їх економік, то ці процеси гце не на­були широкого розвитку.

Кожна з країн АСЕАН тісно пов'язана з економікою Японії, США та з новими індустріальними державами Азії (Гонконгом, Південною Кореєю, Тайванем). Значна частина їх зовнішньої то­ргівлі припадає на торгівлю між місцевими філіями японських, американських, канадських, а також тайванських і південнокорейських корпорацій.

Модель інтеграції АСЕАН відрізняється від моделей північно­американської та західноєвропейської тим, що інтегрування там йшло від створення єдиного ринку до економічного, валютного та політичного союзів, що супроводжувалося формуванням та зміц­ненням наднаціональних структур. В АСЕАН же інтеграційні про­цеси найбільш міцно охоплюють мікрорівень на основі діяльності ТНК. Так, у всіх країнах АСЕАН на компанії з участю японського капіталу припадає 40—70 % виробництва радіоапаратури. З 1994 р. тут спостерігається різкий стрибок імпорту Японією напівпровідни­ків та утворення спільних підприємств, збудованих у країнах АСЕ­АН. Японія, яка не є учасницею АСЕАН, досягла надто великого успіху, вкладаючи кошти в економіку країн—учасниць асоціації, використовуючи їхню сировину для виробництва готових товарів, котрі реекспортуються в ці самі країни. Це стало приводом для сер­йозних суперечностей всередині АСЕАН.

Країни АСЕАН намагаються співробітничати в багатьох сфе­рах, включаючи промисловість і торгівлю. В галузі промисловості робиться наголос на реалізацію спільних проектів і створення в рі­зних країнах-учасницях середніх за розмірами галузей. В таких га­лузях 60 % власності контролюється країною-господаркою, а 40 % — рештою членів АСЕАН. Так, були реалізовані проекти будівни­цтва заводів по виробництву добрив в Індонезії, Малайзії та ін. До 1983 р. в АСЕАН було створено 15 спільних підприємств, на кот­рих 40 % власності належить приватним компаніям з двох і більше країн—учасниць асоціації. На експорт продукції СП в країни АСЕАН розповсюджуються пільгові митні збори. Базовий договір про торговельні преференції всередині асоціації був схвалений ГАТТ і привів до деякої лібералізації взаємної торгівлі.

Країни АСЕАН докладають зусиль щодо залучення іноземних інвестицій до регіону. Розроблено план Асеанівської інвестицій­ної зони, який передбачає усунення до 2010 р. внутрішніх пере­шкод для інвестицій. Інші країни будуть користуватися пільго­вим режимом з 2020р. Головна мета _:— створити єдиний ринок капіталу в АСЕАН. Усі інвестори з країн-організацій одержують однаковий статус із національними компаніями.

За час свого існування АСЕАН успішно сприяла формуванню субрегіону вільної торгівлі. Однак у цілому процес оформлення економічних організацій у цьому регіоні істотно відставав від розвитку подій у Європі та Америці, хоча він і перетворюється на величезного імпортера капіталу.

Найбільшим у світі за територією й населенням інтеграційним угрупованням є Азіатсько-Тихоокеанське економічне співро­бітництво (АТЕС). До нього входять 22 держави; Австралія, Бруней, Канада, Китай, Кірибаті, Малайзія, Маршаллові острови, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Республіка Корея, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, В'єтнам, Індонезія, Перу, Чилі, Японія, а також Росія (з 1997 р.). Частка країн АТЕС у світовому ВВП становить 60 %, у світовій торгівлі — 40 %, у золотовалютних резервах — 80 % .

АТЕС являє собою міждержавний форум, що має консульта­тивний характер. Головною метою організації є узгодження полі­тики в галузі торгівлі та інвестицій, співробітництво в таких га­лузях, як енергетика, транспорт і телекомунікації, туризм, охорона довкілля. В 1993 р. в межах АТЕС утворено Комітет з торгівлі й інвестицій. Регулюванням підприємницької діяльності відає Тихоокеанський діловий форум і робочі групи. Передбача­ється створення зони вільної торгівлі до 2020 р.

Останнім часом виокремлюють ще одне регіональне об'єд­нання — Шанхайську організацію співробітництва (ШОС).

Шанхайська організація співробітництва є міжурядовою між­народною організацією, про створення якої було проголошена 15 червня 2001 р. в Шанхаї Республікою Казахстан, КНР, Киргизь­кою Республікою, Російською Федерацією, Республікою Таджи­кистан, Республікою Узбекистан.

До основних цілей ШОС належать:

• посилення взаємної довіри та добросусідських відносин між країнами-учасницями;

• сприяння ефективній співпраці в політичній, торговельно-економічній, науково-технічній та культурній сферах;

• спільна підтримка миру, безпеки, стабільності в регіоні;

• рух до створення демократичного, справедливого, раціонально­го «нового» міжнародного політичного та економічного порядку.

Вищим органом щодо прийняття рішень в ШОС є Рада голів країн-членів. Вона збирається один раз на рік і приймає рішення за всіма важливим питаннями організації. Рада голів урядів країн — членів ШОС збирається один раз на рік для обговорення стра­тегії багатостороннього співробітництва і пріоритетних напрямів розвитку в межах організації, рішення принципових питань еко­номічного співробітництва, а також затверджує щорічний бю­джет організації. В межах ШОС діє також механізм щорічних зу­стрічей на рівні керівників парламентів, секретарів рад безпеки, міністрів закордонних справ та інших посадових осіб.

ШОС має два органи, що постійно діють, — Секретаріат у Пе­кіні та виконавчий комітет Регіональної антитерористичної стру­ктури в Ташкенті.

ШОС привертає до себе увагу завдяки глобальній фінансовій кризі й тенденції міжнародного руху капіталу до країн Азії (через їхню відносну захищеність від світових фінансових коливань). На думку деяких експертів, інтеграційні утворення такого виду можуть відіграти значну роль у побудові «нового економічного порядку».

Серед інших інтеграційних об'єднань Азії й Азіатсько-Тихоокеанського регіону слід назвати:

- «План Коломбо» із спільного економічного й соціального розвитку в Азії й Тихому океані, утворений у 1951 р.; об'єднує 24 держави Пів­денної, Південно-Східної, Східної Азії, а також США, Австралію;

- Асоціацію регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК), утворену в 1985 р.; об'єднує 7 країн регіону (Бангла­деш, Бутан, Індію, Мальдиви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланку).