Специфіка латиноамериканських інтеграційних процесів

Завдяки дослідженню Міжамериканського банку розвитку виявлено три моделі інтеграції в Латинській Америці:

1) спільний ринок;

2) зону вільної торгівлі;

3) модель часткових економічних преференцій (переваг, пільг, привілеїв).

Найкращими прикладами зон вільної торгівлі слугували:

- Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), котра була створена в 1960 р. і проіснувала до 1989 р.;

- Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРАФТА), що була створена в 1965 р. і проіснувала до 1973 р.

Однак жодна з цих організацій не реалізувала представлених цілей: поступова ліквідація торговельних бар’єрів, зниження митних стягнень.

Головною причиною їх краху стала те, що країни-учасниці цих угрупувань торгували більше зі США, ніж одна з одною. А відтак усередині цих організацій відсутніми були стимули, котрі працювали в ЄС.

Прикладом спільного ринку є Андська група (Андський пакт, або Картахекська угода), яка створена в 1969 р. деякими колиш­німи членами ЛАВТ (Болівія, Перу, Еквадор, Венесуела). Вони вважали, що потрібно щось більше, ніж лише вільна торгівля. А відтак Андська група передбачає:

- єдині зовнішні тарифи;

- обмеження припливу іноземних інвестицій;

- інтеграційну політику в економічній та соціальній сферах. Ці самі цілі ставлять перед собою такі угруповання:

Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), створений у 1960 р., який включив п'ять країн (Коста-Рику, Са­львадор, Гватемалу, Гондурас, Нікарагуа);

Співтовариство і спільний ринок Карибського басейну (КАРИКОМ), створений у 1973 р.; включає 14 країн (Антигуа і Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Монтсеррат, Сент-Крістофер і Невіс, Сент-Кірс і Грена-дїни, Сент-Люсія, Суринам, Тринідад і Тобаго, Ямайка).

Спільний ринок країн Південного Конуса (МЕРКОСУР), створений у березні 1991 р.; включає чотири країни (Аргентину, Бразилію, Парагвай, Уругвай).

Андська група вирішила розвивати промисловість у своєму субрегіоні і розміщувати підприємства в країнах-учасницях, що повинно було сприяти їх подальшому розвитку, але регіональні політичні і економічні проблеми завадили групі повною мірою скористатися перевагами інтеграції, оскільки менше ніж 5 % су­купного торговельного обігу країн-учасниць припадало на їхню торгівлю одна з одною. В 1987 р. група послабила обмеження на іноземні інвестиції, сподіваючись залучити додатковий капітал. Крім того, вихідна мета створення регіональної промисловості перетворилась на практику надання допомоги дрібним та серед­нім підприємствам регіону. До кінця 1960 р. ЦАСР вдалось усу­нути приблизно 80 % торговельних обмежень серед країн-учасниць. Серйозною причиною труднощів є те, що вигоди від інтеграції непропорційно переливали до більш багатих і розвину­тих країн-учасниць. Більше того, політичні проблеми в зоні асо­ціації перешкоджали подальшому прогресу.

Карибське співробітництво (КАРИКОМ), 14 членів, роз­ширили співробітництво, поставивши за мету досягнення повної економічної інтеграції. Планом передбачалося вільне переміщен­ня в регіоні товарів і капіталу, вироблення єдиних зовнішніх та­рифів, перегляд правил визначення походження товарів, гармоні­зацію інвестиційних стимулів, координацію політики розвитку торгівлі і бізнесу, а також фінансову політику, створення до 1995 р. кредитно-грошового союзу. Швидкість змін у Європі та високі темпи зростання економіки ряду країн в Азії спонукали членів КАРИКОМ усвідомити, що їм залишається або швидко просуватися, або виявитись далеко позаду.

Країни—учасниці МЕРКОСУР прагнуть підійти ближче, ніж усі країни, що розвиваються, до формування субрегіонального торговельного блоку завдяки активізації та розширенню взаємної торгівлі, зняття митних тарифів між країнами-учасницями (до 1996 р.), підвищення якості і конкурентоспроможності їхніх товарів, широкого залучення іноземних інвестицій, створення ко­ординуючого органа — Ради спільного ринку.

Однак у цієї субрегіональної організації виникли труднощі, які пов'язані з величезними зовнішніми боргами її учасників, ви­соким рівнем інфляції та «закритістю» економік. Аргентина і Бразилія, а також Уругвай мають більш відкриту економіку, тоді як у Парагваї ринкова економіка знаходиться на початковій стадії розвитку. Двом останнім країнам знадобиться чимало часу, щоб збалансувати господарські структури і модернізувати промисло­вість, сьогодні поки що не в змозі конкурувати з партнерами по МЕРКОСУР. Існує також небезпека, що цей розрив в економіч­ному розвитку країн може поставити Уругвай і Парагвай у зале­жність від Аргентини та Бразилії.

Модель часткових економічних преференцій найкраще ілюст­рує Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ), утворена в 1980 р., яка і включає одинадцять країн (Аргентину, Болівію, Бразилію, Чилі, Колумбію, Еквадор, Мексику, Перу, Уругвай, Венесуелу, Парагвай).

До 1980 р. стало зрозуміло, що ЛАВТ, яка була її попередницею, не працює: лише 14 % річного торговельного обігу країн-учасниць можна було приписати перевагам, забезпеченим цією організацією, але й ці переваги використали головним чином Мексика, Бразилія та Аргентина. Основна мета ЛАВТ полягала в знищенні всіх тариф­них і нетарифних бар'єрів у торгівлі між країнами-членами і в по­ступовому просуванні організації до спільного ринку. Але на прак­тиці з'ясувалося, що ця програма надто жорстка і амбіційна. На противагу їй і було створена ЛААІ — набагато менш амбіційну і більш гнучку організацію, котра надає своїм членам можливість установлювати двосторонні угоди з включенням до них (за бажан­ням зацікавлених сторін) інших країн. Це дозволяє країнам зі спеці­альними інтересами розвиватися швидше, ніж у випадку, коли роз'єднані країни-члени змушені шукати компроміси, знижуючи тим самим ефективність угод. Проте до 1998 р. лише 10,7 % торго­вельного обігу членів ЛААІ припадало на торгівлю всередині орга­нізації. Замість скасування прикордонних тарифів ЛААІ розробила гнучкішу систему регіональних пільгових митних зборів та інші форми економічного співробітництва, але не запропонували графіка переходу до справжнього спільного ринку.

Більш амбіційна програма регіональної економічної інтеграції — проект «Підприємництво для обох Америк», у якому планува­лося створення зони вільної торгівлі для всіх держав Північної та Південної Америки. До кінця 1994 р. Бразилія, Аргентина, Пара­гвай та Уругвай сподівались усунути всі тарифні бар'єри і ство­рити географічно обмежену зону вільної торгівлі. Тарифи нале­жало знизити на 20 % на рік до повної відмови від них. Чотири країни сподіваються також на скасування винятків із загального правила і більше розповсюдження у світі ідеї зниження тарифів. Є підстави сподіватися, що ці проміжні кроки полегшать шлях до ширшого співробітництва.

Проект «Підприємництво для обох Америк» — це проект створення союзу на підставі розширення зони вільної торгівлі. Можливість створення такого союзу підкріплена двома чинника­ми: по-перше, встановленням демократичної форми правління майже в усіх американських країнах і, по-друге, просуванням за­міни державного протекціонізму на політику лібералізації імпор­ту та приватизації ресурсів.