Види офшорного підприємництва

В економічній науці, в правознавстві і в повсякденній прак­тиці виокремлюють три різновиди використання офшорних центрів. Вони включають як цілком легальні способи з точки зо­ру податкового законодавства, так і адміністративно заборонені і навіть злочинні.

По-перше, вони використовуються без будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли мова йде про операції, які не вплива­ють на виплату національних податків. Прикладом може слугува­ти функціонування в офшорному центрі американського банку (або його відділення), який цілком залишається платником податків в казну США. Зрозуміло, що таке використання офшорного центру повністю вписується в рамки закону.

По-друге, можливе використання офшорних центрів з виго­дою для платника і водночас відповідає закону. Прикладом може слугувати звільнення від податків, яке надається в офшорних центрах компаніям на певний період з метою інвестування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, в яких най­частіше й функціонують ці центри.

По-третє, можна вести мову про використання таких центрів у процесі реалізації міжнародного податкового плануван­ня, що застосовується з метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп або індивідуальних осіб. Такі дії спираються на використання прогалин у податковому або адміністративному за­конодавстві або здійснюються з розрахунком на труднощі переда­вання владою різних країн податкової інформації, а також на за­плутаність і тяганину при проведенні такої процедури.

По-четверте, особливою категорією використання офшорних центрів визнається шахрайство, яке є злочинним діянням. Це факт, за допомогою якого платник податку незаконним шляхом прагне ухилитись від накладеного на нього зобов'язання сплачу­вання податків, наприклад, шляхом недекларування доходів. Такі дії переслідуються законом.

Вищевикладене відноситься до класифікації використання офшорних центрів з юридичної й моральної точок зору.

З організаційно-правового та фінансово-економічного боку, а також з практико-юридичної точки зору зазвичай виділяються три основні способи використання офшорних центрів:

1. трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін закупівлі і продажу товарів та послуг, а також витрат на утримання персоналу;

2. маніпулювання міжнародними угодами;

3. використання ротаційних компаній.

Одним з найпоширеніших способів використання офшор­них центрів є трансферт прибутку за допомогою заниження або завищення цін. Механізм його переведення полягає в штучному маніпулюванні цими цінами. Так само можна маніпулювати витратами на утримання персоналу, фіктивно занижуючи або підви­щуючи їх. Іншими словами, витрати в процесі обігу товарів і по­слуг, а також витрати на утримання персоналу можуть бути дифе­ренційовані для певних контрактів, об'єднаних міжнародними діловими зв'язками. Ступінь взаємозв'язку суб'єктів, що перебу­вають в офшорних центрах, залежить від організаційно-юридич­ної форми таких суб'єктів. Основними з них є такі:

Торговельна компанія. Сама її назва не повинна заводити в оману. В дійсності ця фірма може займатися чим завгодно. Вона може видавати газету, займатися фотознімками для реклами, про­водити семінари, бути посередником у продажу нерухомості, бра­ти участь у продажу страхових полісів, виготовляти автомобілі чи імпортувати банани - все це можна робити за посередництвом торговельної компанії. Цілі мережі компаній такого типу за­реєстровані в Андоррі, Ліберії, на Кіпрі, в Гонконзі або в інших офшорних центрах. Всі вони користуються привілеями, які нада­ються там торговельним компаніям. Проте ці компанії не лише виступають як посередники, й займаються виробництвом товарів і послуг.

Холдингова компанія. Ці компанії пов'язані з володінням акціями, цінними паперами або нерухомістю. Вони також викорис­товуються для ведення торговельної діяльності або пасивного уп­равління грошовими вкладами. В офшорних центрах органи вла­ди не звертають уваги на те, чи відповідає діяльність або ор­ганізаційна форма компанії її назві. Як уже зазначалось раніше, холдингові компанії користуються в офшорних центрах, особливо в нетипових, значно більшими привілеями, ніж торговельні фірми.

Довірчий фонд. Ці фонди створюються з метою отримання прибутку шляхом скуповування і розпорядження цінними папе­рами, торгівлі нерухомістю, використовуючи для цих операцій гроші вкладників. Клієнтами цих фондів, як правило, є іноземці. Враховуючи гіркий досвід минулого, ряд європейських країн, а також США запровадили спеціальні правила і застереження, які захищають своїх громадян від потенційних втрат, що виникають внаслідок вкладання грошей в сумнівні довірчі фонди.

Дочірня страхова компанія. Нерідко фірми, що мають бага­то страхових зобов'язань, зіштовхуються зі складною проблемою. Якщо вони пробують зекономити на страхових внесках, створюючи власні резерви на покриття витрат, то такі резерви обкладають­ся великими податками. Якщо ж вони застраховують себе на 100% можливого ризику в інших страхових компаніях, то витрати на ці цілі будуть величезними. Крім того, ризик буває такого розміру, що важко взагалі знайти страхову контору, яка б його застрахува­ла, наприклад, відповідальність видавців газет за розміщувані в них тексти. В той же час вирішення даної проблеми зазвичай вба­чають у тому, що замість пошуку стороннього страхувальника створюють свою власну компанію в офшорному центрі, в якій страхова діяльність обкладається низькими податками.

Суднохідна компанія. Власники суден були першими серед тих, хто поклав початок офшорному бізнесу. Це сталося ще тоді, коли британські моряки для прориву морських блокад, ембарго і заборон піднімали на своїх кораблях прапори інших країн, щоб безперешкодно увійти в порти призначення. Тим самим вони пе­реставали бути підданими британській короні. Вигоди зміни пра­пора були успішно використані в часи «сухого закону» в США і численних обмежень у мореплавстві в період між Першою і Дру­гою світовими війнами. Першою серед країн зручного прапора ввела пільговий режим приписки суден і оподаткування фрахто­вих операцій Панама (1925 р.). Нині загальновизнаними гаваня­ми зручного прапора є Кіпр, Гібралтар, Ліберія, Антигуа, Багами, Бермуди, Каймани, Мальта, Нідерландські Антили, Шрі-Ланка та інші держави й території. Елементи режиму зручного прапора за­стосовуються у відкритих суднових реєстрах Норвегії, Данії, Німеччини, острова Мен, Люксембургу, Канарських островів (Іспанія), Мадейри (Португалія), Кергелену (Франція), Гонкон­гу, Сінгапура та Філіппін. Більшість країн зручного прапора є та­кож офшорними центрами.

Судноплавна компанія, яка зареєстрована в офшорному центрі або в країні зручного прапора, отримує численні й досить істотні пільги. Судновласникам гарантується швидка і спрощена реєстрація іноземних суден як у самій країні зручного прапора, так і в її зарубіжних консульствах на тимчасовій та постійній ос­нові. Судновласникам-нерезидентам надається, до того ж, мож­ливість швидкої та безперешкодної перереєстрації в морському регістрі іншої країни, а також можливість паралельної реєстрації суден. Судноплавній компанії дозволено тут вільне наймання членів екіпажу з нерезидентів країни приписки суден, але деякі переваги при найманні віддаються громадянам країни приписки судна. Від судноплавної компанії тут не вимагають неухильного дотримання всіх норм міжнародного регулювання мореплавства. Місцеві органи влади зазвичай охороняють анонімність дирек­торів та інших посадових осіб судноплавних компаній і гаранту­ють охорону конфіденційності їхніх комерційних операцій. Голо­вною є перевага зареєстрованих тут судноплавних компаній - во­ни звільняються від усіх місцевих податків на доходи, отримані за межами країни реєстрації. Замість податків вони сплачують до­сить помірний реєстраційний та річний збори залежно від водо­тоннажності і призначення суден.

Авіалінії. Такий самий порядок, як і у випадку з морськими суднами, діє в офшорних центрах реєстрації авіаліній. Інколи під назвою авіалінії власник реєструє власний літак. В окремих же випадках така авіалінія взагалі не має жодного літального апара­та, а фіктивна авіалінія реєструється лише для того, щоб її влас­ник через зобов'язуючі міжнародні розпорядження міг користува­тися скидками для себе та своєї родини у придбанні квитків для польотів літаками інших авіаліній.

Офшорний банк. На міжнародному рівні існує правило, у відповідності з яким отримання згоди на заснування банку обу­мовлене дотриманням таких вимог:

1) володіння капіталом;

2) підтвердження законним шляхом наявності необхідної професіональної кваліфікації;

3) бездоганна репутація.

Офшорні центри в таких випадках не докучають засновни­кам банків такими скрупульозними вимогами. Адміністрація центрів не вбачає нездоланних перешкод ні у відсутності бездо­ганної репутації, ні в надто низьких фінансових резервах майбут­нього банку. Тут спостерігались і такі випадки, на щастя нечисленні, коли надавалась можливість заснувати банк, взагалі не вкладаючи в нього капітал. Іншими словами, тут ми маємо справу з торжеством принципу, який сформулював персонаж Бертольда Брехта в «Тригрошовій опері»: «...пограбування банків слід зали­шити любителям, професіонали ж повинні засновувати банки і керувати ними». До офшорних центрів, які створюють особливо благодатне середовище для такого роду «банків», належать Гренада, Монтсеррат і Сен-Вінсент.

Траст. Це - правовідносини, через які одна особа (заснов­ник) передає у власність іншій особі (довірчому власнику, трасту) яке-небудь майно або право з покладанням на нього зобов'язань по управлінню такою власністю від свого власного імені незалеж­ного власника для отримання вигоди на користь третіх осіб (вигодоотримувачів, бенефіціарів).

Якщо з певних причин одна особа отримує майно або права будь-якого роду для отримання вигоди на користь власника або тре­тьої особи, не будучи спеціально призначеним довірчим власником, то такі відносини називаються передбачуваним трастом.

Характерною ситуацією, яка ілюструє механізм заснування трасту, може бути така. Хитромудрий мільярдер приймає рішен­ня про те, що не залишить своє майно законним спадкоємцям, оскільки це призвело б до необхідності сплати податку на спад­щину, який у багатьох країнах досить високий. Замість цього мільярдер створює в офшорному центрі фонд, в куди переказує гроші. Одного зі своїх друзів призначає керівником цього фонду. Інститут трасту сформувався в Англії і набув широкого розпов­сюдження в США. Меншою мірою ідея створення таких трастів користується популярністю на європейському континенті, тому що тут глибоко укорінились побоювання відносно того, що не­можливо повністю виключити труднощі повернення коштів, пе­реказаних в офшорні центри.

Офшорний університет. Все, що було сказане стосовно пе­релічених форм підприємницької діяльності в офшорних цент­рах, можна також віднести й до офшорного університету. Його можна створити тут без дотримання обов'язкових у більшості країн спеціальних умов і вимог, дешево і без сплати податків. Важко спеціально виділити, який з цих центрів особливо придат­ний для таких починань. Водночас немає і застережень, які забо­роняли б створення в офшорних центрах компаній, що мають на­зву «університет». Проте навіть у такій респектабельній країні, як Швейцарія, в кантонах, які не мають спеціальних розпоряджень, що стосуються вищих навчальних закладів, можливе створення університету на дуже вигідних для його засновників умовах.

Розмаїття форм підприємницької діяльності, дозволених в офшорних центрах, полегшує їх взаємне поєднання і цілеспрямо­вану взаємозалежність. Все це дозволяє на основі аналізу внутрішніх і світових цін маніпулювати ними, домагаючись отри­мання вигоди за рахунок несплати податків. Переказ (трансферт) прибутку може бути здійснений шляхом продажу товарів і послуг компанією, яка має резиденції в країні з прогресивним оподатку­ванням, своїй філії, що знаходиться в офшорному центрі, за ціна­ми, нижчими від фактичної вартості. Філії здійснюють подаль­ший перепродаж цих товарів за вищими цінами. Механізм дії та­кого трансферту ілюструє наведена нижче схема:

Для ілюстрації наведеної на схемі ситуації може слугувати такий приклад. Материнська компанія А продає товар вартістю 1000 дол. своїй дочірній фірмі Б за заниженою ціною - всього за 500 дол. Робить це вона тому, що її філія - фірма Б зареєстрована в офшорному центрі, де товари взагалі не обкладаються податком. У подальшому фірма Б перепродає цей товар за його реальною ціною - 1000 дол. Яка вигода від такої махінації? Припустимо, що компанія А, яка розташована в країні з високим оподаткуванням, повинна сплатити податок у розмірі в 50%. Продаж товару фірмі Б і його подальший перепродаж дозволяє отримати сукупний ви­граш, що дорівнює 750 дол. «Економія» внаслідок втечі від подат­ку за допомогою використання офшорного центру дала 250 дол., отриманих дочірньою фірмою Б. Якби така махінація проводи­лась, минаючи офшорний центр, то виграш при оподаткуванні в 50% становив би лише 500 дол.

Маніпулювання витратами товарообігу може відбуватися шляхом переказу до філії, розташованої в офшорному центрі, скла­дових певного продукту (наприклад, комплектуючих деталей якого-небудь механізму) за ціною, нижчою від ціни складеного з них това­ру, після чого філія компанії продає цей товар за вищу ціну. Трансферт прибутку можна здійснити також шляхом штучного зниження або підвищення витрат на утримання самої компанії. Основними витратами на її утримання є: витрати обслуговування підприємств, відсотки по позиках, інші платежі – заробітна плата, допомоги, відшкодування збитків, оплата приміщень, витрати на дослідження, всякого роду винагороди, витрати на транспорт і рекламу.

Переказ прибутку до філії, розташованої в офшорному центрі, здійснюється в такий спосіб, що компанія з резиденцією в країні з прогресивним оподаткуванням надає своїй філії послуги за цінами, які значно перевищують ринкові ціни. Так само придбання патентів, ліцензій, товарних знаків тощо відбувається за цінами, які перевищують загальновизнані ціни. Так здійснюється переказ при­бутку до компанії з резиденцією в офшорному центрі.

Виділення позик також може бути використане для підвищення витрат компанії, розташованої в країні з високим рівнем податків. При наданні позик, здійсненому в загальновиз­наних нормах міжнародного бізнесу, материнською компанією найчастіше виступає та, яка бере в позику капітал у своїх філій, розташованих в офшорних центрах. Обслуговування боргу мо­же бути зручним приводом для переказу прибутку від мате­ринської компанії її філіям залежно від того, чи сплачує борж­ник відсотки по позиках у порівнянні з ринковими високі чи низькі.

Трансфер прибутку відбувається тоді, коли компанія з рези­денцією в країні з високим прогресивним оподаткуванням виплачує значні відсотки філіям, розташованим в офшорних центрах. Така операція приводить не лише до трансферу відсотків по позиках в офшорні центри, й до зменшення прибутку материнської компанії, що підлягає оподаткуванню за високими ставками. Іноді переказ прибутку від материнської компанії до філії, розташованої в офшор­ному центрі, здійснюється таким чином, що перша оплачує товари і послуги, закуплені другою. Нарешті, трансфер прибутку здійснюється і в такий спосіб, коли материнська компанія оплачує послуги, які взагалі не надавались її філією з резиденцією в офшор­ному центрі, а були лише сфабриковані документи, що підтверджу­ють роботу з надання цих послуг.