11.3. Сутність, класифікація та види офшорних центрів

Офшорним центром, або податковою гаванню, називають територію, в межах якої існуюче законодавство надає власникам іноземних підприємств можливість знижувати подат­кові зобов'язання в країнах їх походження. Іншими словами, оф­шорні центри дозволяють юридичним і фізичним особам значно полегшувати податковий тягар шляхом повного або часткового звільнення від сплати податків у своїй рідній країні.

Характерною рисою офшорного центру є те, що депонова­ний у ньому капітал не лежить без руху, а призначається для інве­стування у високоприбуткові галузі з низьким оподаткуванням.

Офшорні центри зобов'язані себе узаконити - і в загально­му плані і, особливо, у відносинах з іншими державами, отримав­ши їхню згоду на низьке оподаткування. Це - важлива, але не єди­на їхня риса. До основних слід віднести:

• політичну й економічну стабільність у країні;

• гарантію суворої фінансової і банківської таємниці;

• відсутність валютних обмежень;

• наявність сучасних засобів зв'язку і добре облаштованої мережі комунікації;

• зручну правову систему;

• виконання індивідуальних потреб інвесторів.

Не слід змішувати поняття «офшорний центр» і «вільна економічна зона». Хоча з точки зору формально логічного смислу офшорні центри можна розглядати як різновид «вільної економічної зони» (оскільки у них спільною є «родова» ознака - низькі податки або їх повна відсутність), але водночас між цими поняттями існує істотна відмінність. Вільні економічні зони орієнтовані на залучення продуктивного капіталу, який приносить доходи як власникам цього капіталу, так і засновникам офшорних центрів. Джерела ж цих капіталів знаходяться за межами офшорних центрів.

До інших особливих вимог клієнтів офшорних центрів за­звичай відносять: відносно низькі адміністративні витрати, які не­обхідні для поточної діяльності, добре мовне обслуговування з бо­ку перекладачів, послуги професіональних радників, сприятливі умови збирання податків, можливість набуття статусу іноземця, можливість купівлі нерухомості, а також низький рівень цін на товари, необхідні для життя персоналу та членів їхніх сімей.

Розглянемо ці риси.

Це, насамперед, економічна й політична стабільність. Вона є головною умовою, як повинні дотримуватись офшорні центри. Цілком зрозуміло, що ніхто й ніколи не стане вкладати капітал у ті країни, в яких може бути проведена націоналізація власності, фінансів або яким загрожує крах. Те ж саме стосується політич­них змін, особливо за яких верх беруть лівоорієнтовані чи ради­кальні елементи. Воєнна дестабілізація або збройні конфлікти однаковою мірою ставлять хрест на існуванні офшорних центрів.

Політичний ризик має вирішальне значення при прийнятті рішень про переміщення майнових цінностей за кордон. Багато країн, в яких легко можна здійснити військовий переворот, вва­жаються небезпечними, ніж колишні колонії, що пов'язані чис­ленними ниточками з метрополією. Разом з тим такі колонії, як підтверджує приклад колишніх британських володінь, менше піддаються небезпеці з боку сильніших сусідів. Відтак Бермуди вважаються більш безпечними, ніж Багамські Острови, хоча в обох цих країнах не можна виключити расових заворушень.

Наступною за значенням і за важливістю особливістю офшорного центру (після політичної й економічної стабільності) є зобов'язання зберігати й гарантувати сувору банківську таємни­цю. Це - загальна риса таких центрів. Завдяки ліберальному зако­нодавству по відношенню до банківської діяльності створюється легкість і доступність банківських рахунків з одного боку, а з іншого - поряд з безумовним зобов'язанням збереження таємниці гарантується максимум безпеки їхньої діяльності в проведенні банківських операцій.

За цими ознаками офшорні центри підрозділяються на два основних типи.

Перший - це власне офшорні території, які офіційно виз­нані у світі, і юрисдикції, що відносяться до «податкових гаваней», це переважно країни з нечисленним населенням і малою тери­торією. За термінологією ООН вони називаються міні-державами. Для них характерним є відсутність податку на прибуток для іноземних «пільгових» компаній. Але це здебільшого знецінюється в очах клієнтів через такий серйозний недолік, як відсутність податкових угод з іншими державами і особливо дого­ворів про уникнення подвійного оподаткування. До цього типу юрисдикцій належить велика кількість офшорних центрів світу, наприклад, острів Мен, Гібралтар, Багамські Острови, Теркс і Кайкос та інші.

До другого типу відносяться юрисдикції з «помірним» рівнем оподаткування. Такі держави не вважаються типовими офшорними територіями, хоча деякі з них в окремих випадках включені до «чорних списків» податкових гаваней. Тут най­частіше збирається «помірний» (а інколи й досить значний) пода­ток на прибуток. Але такий «недолік» ( з точки зору бажаючих мінімізувати свої податкові зобов'язання) цілком компенсується тим, що такі юрисдикції пов'язані численними податковими уго­дами з іншими державами. Крім того, тут надаються значні пільги для компаній певного роду діяльності, насамперед, холдингових, фінансових, ліцензійних. Такі компанії ви­користовуються як проміжні пункти для переказу доходів і капіталів з однієї країни в іншу. При цьому кінцевим пунктом та­кого переказу виступають офшорні компанії, які зареєстровані в загальновідомих податкових гаванях.

Зонами «помірного» оподаткування зазвичай вважаються цілком «респектабельні» держави Західної Європи - Швейцарія, Голландія, Австрія, Ірландія, Бельгія.

Існує і ряд «комбінованих» юрисдикцій, в яких поєднуються ознаки двох згаданих типів. До них можна віднести такі «опти­мальні» юрисдикції, як Кіпр та Ірландію.

Слід відзначити, що не всі офшорні центри першого типу повністю «відлучені» від можливості укладення податкових угод. Деякі з них мають договори про уникнення подвійного опо­даткування з окремими країнами (до таких офшорних юрис­дикцій відносяться Мадейра, Нідерландські Антильські Острови, Маврикій, Британські Віргінські Острови). Все це створює ще од­ну зручну «лазівку» для приховування від податків доходів і капіталу.

Що ж до законодавчого регулювання правостосунків з усіма типами офшорних юрисдикцій в Україні 1 березня 2000 р. нарешті було прийнято довгоочікуване розпорядження Кабінету Міністрів України № 106-р, де викладений повний пе­релік країн, що визнані українським законодавством як офшорні юрисдикції. Зрозуміло, що законодавства інших країн можуть відрізнятися за віднесенням або ні тієї чи іншої країни до офшорної території. Деколи це призводить до ускладнень стосунків між країнами, тому для універсалізації та приблизно однакового ставлення різних країн до офшорних центрів розроблений спеціальний перелік ознак, за яким та чи інша юрисдикція може бути віднесена до офшорної. Цей перелік включає основні та до­даткові характеристики.

Основні:

1. відмова від надання фінансової інформації іншим країнам;

2. наявність «поличних» компаній, тобто вже зареєстрова­них і навіть таких, які вже працювали і мають добру кре­дитну історію;

3. наявність законів про нерозповсюдження корпоративної інформації;

4. наявність налагодженої системи електронних ком­унікацій;

5. суворі закони про збереження банківської таємниці;

6. великий обсяг туристів, які значною мірою поповнюють готівковий обіг;

7. вільне використання «світових» валют, переважно долара США, як місцевої валюти;

8. наявність значною мірою незалежного від зовнішнього тиску уряду;

9. велика залежність від сектору фінансових послуг;

10) вигідне географічне положення. Додаткові:

1. сприятливий часовий пояс;

2. наявність вільних економічних зон;

3. наявність «зручного» судового реєстру.

Якщо ж розглядати офшорні центри лише з точки зору ситуації фіскальної, тобто з боку специфіки різноманітних вигод і переваг для різних категорій платників податків, то такі центри підрозділяються на декілька груп.

Це - країни і території:

• які не обкладають своїх резидентів ніякими податками (Андорра чи Багамські острови);

• які обкладають податками лише дохід, отримуваний у даній країні, але звільняють від податків доходи, що над­ходять з-за кордону (Коста-Ріка, Гонконг);

• в деяких країнах отримуваний там дохід не обкладається податком, але обкладається доход, отримуваний з-за кор­дону (Монако);

• території, де обкладається податком дохід, отримуваний за кордоном, однак, податкові ставки надто низькі - нижче 1% (острови Гернсі, Джерсі або Шарп);

• в яких обкладаються податками нагромадження багатства (матеріальні цінності), а не поточний дохід (Уругвай);

• в яких дозволяється застосовувати різні комбінації з пільгових податкових правил, що створюють особливо вигідні умови для фізичних осіб.

Їхні доходи тут зовсім звільнені від податків або окремі ви­ди доходів користуються податковими привілеями. В Європі та­кими центрами є Андорра, Ірландія, Монако, Кампійоне де Італія, за межами Європи - Багамські, Бермудські, Кайманові острови, Французька Полінезія або острови Святого Варфоломея.