11.2. Основні суб'єкти міжнародного бізнесу

Суб'єктами міжнародних економічних відносин на світовому, регіональному, міждержавному та міжфірмовому рівнях є: міжнародні економічні організації, інтеграційні об'єднання, держава, фірми. Головним суб'єктом міжнародного бізнесу на всіх рівнях є міжнародна фірма — господарське, промислове підприємство або окремий бізнесмен, який користується правами юридичної особи. Фірма може бути іменною («Форд»), предметною фірмою, назва якої містить вказівку на вид діяльності («Дженерал Моторс», ВАТ «Стальканат»), а також фірмою змішаного типу («Омрон Татеісі Електронікс Ко»).

Залежно від правової форми найменування фірми необхідно вміщувати додаток (відзначення): «акціонерне товариство», «товариство або спілка», «спілка або товариство з обмеженою відповідальністю», «з необмеженою відповідальністю» або «з відповідальністю в розмірі пайової участі в підприємстві».

Класифікація фірм здійснюється від видів та сфер діяльності, форм власності і правового статусу, приналежності капіталу та контролю.

За видами діяльності фірми можна згрупувати так:

1. Фірми послуг. До цієї групи входять фірми, що надають транспортні, банківські, страхові, біржові, посередницькі, інформаційні послуги, послуги зв'язку, технічне обслуговування, туризм та ін.

2. Торговельні компанії. Вони купують готові товари для наступного продажу їх клієнтам.

3. Виробничі компанії. Вони купують сировину, перероб­ляють її на готові товари, а потім продають іншим ком­паніям або споживачам.

За формою власності і правовим становищем фірми можуть бути:

1. З індивідуальною власністю на капітал. Це так звана одноосібна фірма.

2. З корпоративною власністю. Корпорація — об'єднання власників приватних капіталів, що є юридичною осо­бою.

3. Фірми державні.

Одноосібне володіння — це виробництво, що належить одній особі і кероване найчастіше цією ж особою. При одноосібно­му володінні власник повністю контролює і відповідає по зо­бов'язаннях свого підприємства.

Спільна (об'єднана) власність володарів приватних капіталів може мати правову форму: а) товариства; б) товариства з обмеженою відповідальністю; в) акціонерного товариства (кор­порації).

Товариство визначається як «асоціація» двох або більше осіб, що беруть участь у бізнесі як співвласники для одержання доходів. Така асоціація діє на основі партнерської угоди (догово­ру про партнерство).

Договір товариства повинен чітко визначати рід діяльності, внески та зобов'язання кожного учасника, права кожного з них на випадок ліквідації товариства, пропорції розподілу прибутків і збитків. Характерними рисами товариства є: добровільне парт­нерство (кожний партнер є власником і бере участь в управлінні, має рівний голос у прийнятті рішень); взаємодія учасників (кож­ний партнер зобов'язаний діяти в інтересах всього товариства і не переслідувати свої особисті цілі при участі в його справах); обме­жена тривалість існування; необмежена відповідальність (кожний партнер відповідає по всіх боргах товариства, кредитори можуть задовольнити свої вимоги шляхом вилучення частини особистого капіталу партнерів).

Кожна особа, яка вступає в товариство через договір, повин­на звернути найсерйознішу увагу на таку його рису, як необмеже­на відповідальність.

Основна перевага товариства (у порівнянні з корпорацією) — це те, що воно не є суб'єктом окремого оподаткування. Кожний партнер оголошує свою частку в прибутку товариства і оподатко­вується індивідуально. Основний недолік — принцип необмеже­ної відповідальності.

Командитне товариство усуває цей недолік. Члени такого товариства підрозділяються на дві категорії: 1) комплементарії, які несуть необмежену відповідальність всім своїм майном і 2) командисти, які несуть відповідальність лише в межах свого внеску і відсторонені від участі в контролі.

Товариство з обмеженою відповідальністю. В цих това­риствах здебільшого існують тісні зв'язки між компаньйонами і товариствами. Через це воно найбільше підходить для сімейних підприємств. Товариство з обмеженою відповідальністю за певну заборгованість відповідає всім своїм капіталом, а відповідальність його членів обмежується їх часткою в основному капіталі. Понад неї член товариства не несе ніякої відповідальності. Членам това­риства дозволяється залишати за собою узгоджувальне право на укладання певних угод.

Акціонерне товариство — основна організаційна і правова форма великої фірми (підприємства). Корпоративна власність у формі акціонерного товариства є провідною формою міжнародно­го бізнесу. В рамках міжнародних корпорацій зосереджується більшість зайнятих, виробленої продукції, утримуваних до­ходів. У статуті товариства фіксуються його мета, розмір капіта­лу, порядок управління, структура керівних органів та ін. Вищим органом АТ є загальні збори акціонерів, які скликаються, як пра­вило, один раз на рік. Поточними справами АТ керує правління, спостережна рада, рада директорів.

Капітал АТ створюється шляхом об'єднання багатьох індивідуальних капіталів і грошових доходів за допомогою випу­ску акцій та облігацій, а потім збільшується за рахунок прибутку АТ та випуску нових акцій. Складається з капіталу власного та позичкового.

Власний капітал включає кошти, отримані від випуску та реалізації акцій (власне акціонерний капітал) і резервний капітал, який створюється за рахунок відрахувань від прибутку. Позичко­вий капітал створюється за рахунок коштів банківського кредиту і коштів від випуску акцій.

Акціонерний капітал — основний капітал акціонерного то­вариства — утворюється за рахунок емісії акцій. Розрізняють: ста­тутний капітал; передплатний (мобілізований шляхом передпла­ти); оплачений (внесений в момент передплачування). Звичайно засновники випускають акції на суму, яка значно перевищує ре­альну вартість активів компанії, проводячи так зване розводжен­ня капіталу. Перевищення становить засновницький прибуток, який утворює додатковий капітал фірми.

Акціонерні товариства бувають двох видів: закриті, акції яких розподіляються між акціонерами і не надходять у відкритий продаж, та відкриті (прилюдні), акції яких вільно продаються і купуються.

Тримачами акцій можуть бути десятки, тисячі, сотні тисяч і навіть мільйони людей. Акції купуються з двох ос­новних причин. По-перше, акціонери очікують зростання ринко­вої вартості акцій. По-друге, вони одержують дивіденди за корис­тування вкладеними коштами. Курс акцій (ринкова ціна) — це капіталізований дивіденд, він дорівнює сумі грошового капіталу, яка, будучи вкладена в банк або віддана в позику, дає доход, який дорівнює дивіденду, отримуваному по акції. Окрім величини дивіденду і норми позичкового відсотка, на курсову ціну акції впливає попит і пропозиція на фондовій біржі.

Облігація, на відміну від акції, є борговим зобов'язанням, яким гарантується виплата заздалегідь фіксованого доходу. її власник не є членом акціонерного товариства і не має права голосу.

Акціонерна форма капіталу (підприємства) приводить до зростання значення контролю. У відповідності з юридичними нормами, що регулюють діяльність акціонерних товариств, кон­тролюючі функції формально належать акціонерам, але реальні важелі контролю знаходяться в руках володарів контрольного па­кета акцій. Оскільки в акціонерне товариство об'єднуються не особи, а капітали, то при прийнятті рішень на загальних зборах голосують не особи, а акції. У ТНК контроль здійснюється не шля­хом володіння індивідуальним пакетом акцій, а шляхом об'єднан­ня великих пакетів голосуючих акцій, які належать декільком акціонерам, в тому числі фінансовим інститутам.

За належністю капіталу і за контролем ТНК можуть бути національними, іноземними та змішаними (СП, в тому числі за участю держави, багатонаціональні компанії).

Характерною рисою акціонерної форми організації бізнесу є обмежена відповідальність і професіональне управління. Тримачі акцій особисто не несуть відповідальності по боргах корпорації. Максимальна сума, яку вони можуть втратити, дорівнює вели­чині вкладу кожного акціонера. У відповідності з юридичними нормами акціонери не є колективними володарями засобів виробництва. Власність на засоби виробництва закріплена за корпо­рацією і розпоряджатися нею може лише правління фірми. Акціонери володіють лише титулами на дохід, а також правом го­лосу на загальних зборах акціонерів. Більшість акціонерів корпо­рації не бере участі в щоденних операціях та управлінні. Для цьо­го звичайно наймаються професіонали. Така правова та ор­ганізаційна структура робить акціонерне товариство найбільш адекватною формою транснаціонального, глобального бізнесу.

Материнська компанія може бути виробничою одиницею і здійснювати господарську діяльність. Прикладом може слугувати французька компанія «Сен-Гобен», німецькі «Сіменс», «Басф», «Фольксваген», італійські «ФІАТ» і «Монтедісон», шведський «АСЕА» та ін. Материнська компанія може функціонувати лише у формі холдингу (тримача контрольних пакетів акцій фірм). При­кладом таких компаній можуть бути англо-голландські корпо­рації «Ройял-датч-Шелл», «Юнілевер», голландська «Філіпс», англо-італійська компанія «Данлоп-Піреллі».

Акціонерна організація фірми є адекватною формою концент­рації виробництва на основі його комбінації і диверсифікації, бо за на­явності фінансових зв'язків концентрація може здійснюватись навіть у відсутності технологічної єдності між підприємствами, що входить до складу корпорації. В умовах глобальної конкуренції на світовому ринку конгломерати — багатогалузеві об'єднання - є засобом зміцнен­ня стійкості міжнародної фірми в конкурентній боротьбі, розширен­ня можливості для впровадження новинок у виробництво, скорочен­ня проміжних ланок у просуванні продукту від виробника до спожи­вача, забезпечення стабільності у русі норми прибутку.

Розвиток акціонерного капіталу приводить до утворення фондового ринку (вторинного ринку цінних паперів), за допомо­гою якого відбувається переливання капіталу, перетворення фіктивного капіталу в реальні гроші і створюється можливість для інвестора вкладати свої гроші зразу ж в декілька фірм і тим самим скоротити ризик інвестування.

Акціонерна власність дозволяє пом'якшити супе­речності між працею і капіталом, а також між соціальними групами акціонерного товариства (засновники, середні та дрібні акціонери, менеджери, кредитори, іноземні інвестори, фінансові інститути та ін.), що мають як спільний, так і свій особистий інтерес.

Регулювання міжнародного бізнесу має три рівні: національний, регіональний та глобальний (світовий).

Основою правового регулювання міжнародного бізнесу в окремих країнах є конституційне право, яке визначає, хто упов­новажений створювати і скасовувати закони та інші законодавчі акти, яким чином закон повинен діяти і які основні права надані людині.

Безпосередньо регулює бізнес «господарське право», що включає в себе норми як цивільного, так і кримінального права, які визначають типові економічні данності (наприклад, коопера­тивне право) і повсякденну господарську діяльність (зокрема, до­говори про поставки, прострочення, гарантії та забезпечення їх проведення в життя шляхом примушування збоку держави). Так, головними елементами австрійського господарського права є «Австрійський цивільний кодекс», «Торговельний кодекс», «Век­сельний статут», «Закон про товариства з обмеженою відповідальністю», «Закон про кооперативні товариства», «Про­мисловий статут».

Підприємницьке право, яке регулює діяльність окремих підприємців та осіб, об'єднаних у товариства, є дуже важливою частиною господарського права.

Особливе значення для міжнародного бізнесу має податко­ве право, яке великою мірою визначає сучасне економічне життя. Без знання основних характеристик оподаткування і податкових систем міжнародний менеджмент не може обійтись при розробці стратегічних планів корпорацій.

Основою більшості податкових систем у країнах найвищих податків (західні ПРК) є прибуткове оподаткування:

• прибутковий податок (оподаткування фізичних осіб);

• податок на корпорації (оподаткування юридичних осіб);

• промисловий податок (оподаткування промислових підприємств, тобто фізичних та юридичних осіб).

На регіональному рівні (наприклад, ЄС) діяльність міжна­родного бізнесу регулюється:

• установчими документами Союзу (що включають, зокре­ма, картельне право, яке забороняє (за винятком сільсько­го господарства) діяльність усіх видів картелів з установ­ленням дозволу їхньої діяльності в особливих умовах; суб-венційне право, яке захищає інтереси національного гос­подарства від іноземної конкуренції);

• постановами, що мають силу законів, які вищі від законів країн-учасниць регіональних союзів у галузі:

1. зовнішньоторговельної політики;

2. аграрної політики;

3. торговельного та цивільного права (свобода конкуренції, монополії і картелі);

4. податкового права (зближення систем податків на прибу­ток, встановлення рівня податку з обігу і прямі внески в бюджет ЄС).

На міжнародному (глобальному) рівні бізнес регулюється відповідними нормами, які зафіксовані в статутах міжнародних економічних організацій, а також правилами, які закріплені в міжнародних угодах. Так, норми, яким підпорядкована зовнішня торгівля, закріплені ГАТТ/СОТ. Міжнародні валютно-фінансові взаємовідносини регулюються МВФ. Міжнародні кредитні опе­рації регулюються МБРР. В системі ООН такі комітети і міжна­родні організації як ЕКОСОР, ЮНКТАД, ЮНІДО, займаються проблемами міжнародної економіки.