Запитання і завдання для контролю знань

1. Дайте визначення платіжного балансу країни та зазначте його складові.

2. Класифікуйте статті платіжного балансу країни.

3. Наведіть перелік основних принципів складання платіжного балансу (за рекомендацією МВФ).

4. Класифікуйте та опишіть резидентів (за рекомендаціями МВФ).

5. Перелічіть чинники, що визначають стан платіжного балансу країни.

6. Опишіть схему платіжного балансу та основні групи статей.

7. Зобразіть структуру платіжного балансу.

8. Опишіть основні результати, що отримують за аналізом платіжного балансу.

9. Які є фактори впливу на стан платіжного балансу.

10. Наведіть основні важелі державного регулювання платіжного балансу.

Література

Герасимчук В.Г. Міжнародна економіка. – К., 2009.

Бабенко В. Міжнародна економіка – К., 2010.

Тема 11

Міжнародний бізнес

11.1. Суть, мотивація, види міжнародного бізнесу.

11.2. Основні суб’єкти міжнародного бізнесу.

11.3. Сутність, класифікація та види офшорних центрів.

11.4. Податкове планування як засіб використання офшорних центрів

Основні поняття та терміни

Міжнародний бізнес

Міжнародні бізнесові операції

Міжнародна фірма

Регулювання міжнародного бізнесу

Офшорні центри

Офшорне підприємництво

Міжнародне податкове планування

«Брудні» гроші

11.1. Суть, мотивація, види міжнародного бізнесу

Міжнародний бізнес характеризується сукупністю угод, укладених і здійснюваних через національні кордони для реалізації цілей окремих індивідуумів, організацій, фірм.

Міжнародний бізнес відрізняється від національного тим, що він пов'язаний з переміщенням ресурсів (сировина, капітал, технологія, люди в т. ч. технічні спеціалісти і менеджери), товарів (готові компоненти, продукти, напівфабрикати), послуг (бухгалтерський облік, юридична і банківська діяльність та ін.) з однієї країни в іншу, а не лише всередині однієї країни.

Міжнародний бізнес – це діяльність, яка включає операції між контрагентами двох або більше країн.

У своєму сучасному вигляді міжнародний бізнес склався після Другої світової війни в процесі транснаціоналізації виробництва і створення глобального ринку.

Мотивація МБ:

1. Основним мотивом і передумовою виходу бізнесу за національні кордони є вузькі рамки національного ринку і відносний «надлишок» капіталу, коли з метою прибуткового інвестування він спрямовується за кордон. Прагнення окремих індивідуумів, організацій, фірм забезпечити собі кошти, необхідні для відтворення національного капіталу, здійснюється через посередництво:

а) міжнародної торгівлі;

б) прямого володіння або акціонерної участі у видобутку природних багатств за кордоном;

в) отримання права на повну або часткову власність виробничих потужностей, підприємств сфери послуг, фінансово-кредитної сфери тощо.

2. Перехід бізнесом національних кордонів безпосередньо мотивований двома групами чинників: вартісними і маркетинговими.

а) в міру загострення конкуренції на глобальному рівні і краху торговельних бар'єрів дедалі гострішою для кожної фірми стає потреба в максимальному зниженні витрат виробництва за рахунок доступу до більш дешевої робочої сили, сировини, землі, а також наближення до джерел постачання та клієнтів. Міжфірмова кооперація в рамках транснаціонального капіталу використовується як засіб зниження витрат виробництва. Наприклад, у 1983 р. фірми «Дженерал Моторс» і «Тойота» підписали угоду про створення спільного підприємства для виробництва автомобілів у районі Сан-Франциско. Згідно з угодою «Тойота» оплачує інженерно-проектувальні роботи, забезпечуючи тим самим фірмі «Дженерал Моторс» економію приблизно в 1 млрд. дол., які вона повинна була б, у противному разі, вкласти в дослідження і розробки. у свою чергу, «Тойота» економить 1,25 млрд. дол, оскільки їй не потрібно купувати землю в США і будувати там свій власний завод. У США виготовляються кузови, сидіння, інтер'єр і оздоблення; решту, включаючи двигун, виготовляє Японія. До ради директорів входить рівне число представників фірм «Дженерал Моторс» і «Тойота», хоча президент призначається від «Тойоти».

б) внутрішній ринок ставить кордон зростанню корпорацій, особливо в тих країнах, де діють антимонопольні закони. Так, в США антитрестівські закони обмежують максимальну частку ринка, яку може мати компанія. В результаті найбільші корпорації концентрують свою увагу на міжнародному секторі ринку. Бізнес шукає по всьому світу ринки (і формує їх для себе), а також середовище зі сприятливим податковим та інвестиційним кліматом.

3. Неабияку роль в переміщенні бізнесу за кордон відіграє такий чинник, як ділові зв'язки між фірмами. Часто слідом за міжнародною фірмою просуваються обслуговуючі організації типу банків, бухгалтерсько-ревізорських фірм.

4. Сильним стимулом переміщення частини виробничих потужностей за кордон є і екологічні чинники. Промислово розвинуті країни прагнуть переміщувати в країни, що розвиваються, такі виробничі потужності, які значною мірою призводять до забруднення навколишнього середовища.

Типи МБ:

- приватний, який здійснюють фізичні особи та приватні юридичні особи.

- державний, який здійснюють держави та їхні представники.

Цілі МБ:

- отримання доходу , його стабілізація або збільшення;

- реалізація довгострокових інтересів.

Сучасні особливості розвитку МБ: інтернаціоналізація, диверсифікація, транснаціоналізація, глобалізація.

Види міжнародного бізнесу

До найпоширеніших видів міжнародного бізнесу відносять:

• експорт;

• ліцензування;

• франчайзинг;

• контракти на управління;

• проекти «під ключ»;

• прямі іноземні інвестиції (ПП).

Фірми, вибираючи ці види міжнародного бізнесу, керуються не лише економічними, але й політичними та правовими мотивами.

1. Вони використовуються найчастіше за наявності торговельних обмежень або обмежень на придбання іноземцями власності в країні.

2. Їх використовують як проміжні можливості ті фірми, котрі не бажають зразу ж переходити від експорту до створення власної філії та спільного підприємства.

Привабливість цих видів міжнародного бізнесу в тому, що вони здатні захистити активи фірми.

Проте вони породжують ряд проблем. По-перше, фірма до певної міри втрачає контроль. По-друге, можливе неадекватне використання ліцензій та ін. По-третє, ці види можуть породжувати майбутніх конкурентів.

Наприклад, американські фірми останнім часом обмежують свою участь високотехнологічними проектами, оскільки фірми з таких країн, як Індія, Південна Корея і Туреччина виявились більш конкурентоспроможними у звичайних будівельних проектах, для реалізації яких вимагається в першу чергу дешева робоча сила. В міру накопичення досвіду міжнародних операцій фірми збільшують свою безпосередню участь в них у формі ПІІ (матеріальні активи).

Досвід діяльності міжнародних концернів показує, що завоювання нового ринку звичайно проходить три етапи.

Перший етап — це вивчення ринку шляхом проведення детальних і глибоких аналізів.

Другий етап — експорт, спочатку через місцевого представника, а потім через власні комерційні організації.

Третій етап — створення власної філії (ПП).

Повна власність буває необхідною саме тоді, коли існують тісні зв'язки всередині корпорації, жорстка залежність філій від рішень, що приймаються штаб-квартирою корпорації. Вона доцільна і в тому випадку, якщо корпорація орієнтується лише на внутрішній ринок приймаючої країни. В цілому ж сучасні умови функціонування світового ринку не сприяють повній власності ТНК. Дедалі більше чинників діє на користь створення спільних підприємств.

Спільне підприємство — це володіння на пайових засадах, коли акціонерний капітал належить не численності дрібних акціонерів, а декільком співвласникам, кожен з яких має певну частку власності і поділяє ризик.

Стимулом до заснування СП може бути:

1. Законодавча заборона створення філій іноземних компаній без участі в них місцевих партнерів і дискримінаційні дії уряду приймаючої країни.

2. Можливість отримати певні пільги збоку місцевої держави або використати наявні переваги місцевого партнера (ресурси, дешева робоча сила).

3. В тих випадках, коли здійснення капіталовкладень у конкретній країні пов'язане з певними економічними або політичними ризиками, доцільніше залучати до цієї справи місцевого партнера.

4. Істотним спонукальним мотивом спільного підприємництва є зростання витрат, пов'язаних з розвитком підприємництва і з загостренням конкуренції на світовому ринку. Об'єднуючи ресурси, фірми підвищують свої шанси в боротьбі з потужними конкурентами. Так 20 % пакет акцій фірми «Вольво» в компанії «Рено» і 25 % пакет акцій «Рено» в філії «Вольво» сприяють спільним розробкам і виробництву технічно більш вдосконалених компонентів за менших витрат, що дозволяє обом фірмам успішно конкурувати з такими автомобільними велетнями, як «Дженерал Моторс» і «Фольксваген». Поєднувати можна активи практично всіх типів (виробничі потужності, розподільчі мережі, наукові дослідження), які доповнюють один одного.

В міру глобалізації бізнесу і глобалізації конкуренції фірми дедалі охочіше створюють спільні підприємства, що відомі як стратегічні альянси. їх найрозвинутіша форма — міжнародні злиття та придбання корпорацій. Створюються науково-дослідні об'єднання на зразок тих, які існують у сферах високої технології. Конкурентоспроможність компанії дедалі більшою мірою залежить не від неї самої, а від якості альянсів, котрі вона може створити.

Переваги спільних підприємств:

• СП є єдиним способом функціонування на ринках країн, в яких заборонена або опосередковано обмежена діяльність іноземних фірм без участі місцевого партнера.

• СП має перевагу в тому випадку, коли об'єднання дає більший ефект, ніж у випадку організації індивідуальної діяльності.

• СП дозволяє підтримувати добрі відносини з місцевими урядом та іншими організаціями, такими як профспілки. Якщо місцевим партнером виступає уряд або цей партнер політично впливовий, підприємству можуть бути встановлені податкові пільги, субсидії та урядова підтримка.

• Добре знання місцевої культури та навколишнього середовища місцевого партнера можуть дозволити спільному підприємству отримати вигоду від кращого розуміння зміни ринкових умов і потреб.

• В багатьох країнах економічні й політичні умови різко змінюються. СП дозволяють мінімізувати ризик від довгострокових інвестицій і одночасно максимізувати віддачу від вкладеного капіталу.

Недоліки спільних підприємств:

• Зіткнення інтересів партнерів. Причиною суперечностей можуть бути питання накопичення і розподіл прибутку, а також такі аспекти ведення справ як загальна стратегія фірми, науково-дослідна діяльність, стиль управління, облік і контроль, маркетингова політика і стратегія, особовий склад фірми.

• Cпільне підприємство означає поєднання двох і більше корпоративних культур (ліній поводження; методів ведення справ тощо), котрі часто можуть бути досить різними.

При виборі способу ведення міжнародного бізнесу фірма враховує: 1) правові аспекти; 2) величину витрат; 3) наявність досвіду; 4) рівень конкуренції та ризику; 5) розподіл контролю та характер активів; 6) часто при виборі в міжнародному бізнесі на перше місце ставиться імовірність політичних та економічних змін, які можуть знизити захищеність доходів і активів фірми.

Один із способів розподілу і зниження ризику від конфіскації, введення валютного контролю і коливання валютних курсів, скорочення збуту, річних коливань доходів тощо — використання різних видів бізнесу і розміщення міжнародних операцій у різних країнах.