8.3. Валютний курс

Майже кожна держава світу має власну національну валюту, в якій реалізуються платежі на внутрішньому ринку, а також ведеться облік макроекономічних показників.

При здійсненні міжнародних розрахунків імпортер купує іноземну валюту, оскільки іноземний експортер воліє отримати експортну виручку у своїй національній валюті, тобто тій валюті, якою він розраховується за сировину, обладнання, сплачує заробітну плату, податки, комунальні платежі тощо. В іншому випадку, вже експортеру доведеться самостійно обмінювати валюту зовнішньоекономічного контракту на національну валюту - єдиний законний платіжний засіб на території країни його місцезнаходження.

Ціна одиниці національної валюти, виражена в одиницях іноземної валюти, називається валютним (обмінним) курсом. (Важливо пам'ятати: ціна одиниці іноземної валюти, виражена в одиницях національної валюти, називається курсом іноземної валюти. Ріст курсу іноземної валюти означає падіння курсу національної валюти, і навпаки).

Хто чи що визначає величину валютного (обмінного) курсу? Чому на українському валютному ринку курс долара США у середині 2010 року становив 7,95 грн, на початку 2009 року - 8,95 грн, у середині 2008 року - 4,65 грн, 2007 року - 5,05 грн, 2004 року -5,35 грн, хоча 1996 року - 1,8 грн?

Валютний курс встановлюється у результаті співвідношення попиту і пропозиції на певну іноземну валюту на національному валютному ринку. Якщо попит перевищує пропозицію, ціна іноземної валюти зростатиме, у випадку надлишку іноземної валюти - падати. Тобто валютний курс, який і є ціною валюти, визначається аналогічно до ціни будь-якого іншого товарного ринку. Найбільшими постачальниками іноземної валюти на національному валютному ринку є вітчизняні експортери, споживачами — вітчизняні імпортери. Процес узгодження попиту і пропозиції на іноземну валюту називається взаємним котируванням валют.

Валютне котирування — визначення валютного курсу на основі певних ринкових механізмів насамперед шляхом зіставлення попиту і пропозиції на іноземну валюту на ринку.

В основному використовуються два методи валютного котирування:

1. пряме котирування - визначення вартості одиниці іноземної валюти у кількості одиниць національної валюти (1 дол. США = 7,95 грн);

2. непряме котирування — визначення вартості одиниці національної валюти у кількості одиниць іноземної валюти (1 грн = 12,58 центів).

Більшість країн світу, зокрема й Україна, послуговуються прямим котируванням. Непряме котирування застосовують, наприклад, у Великобританії, оскільки британська валюта фунт стерлінгів завжди була дорожчою за більшість інших національних валют. Валютний курс 1£ = 1,21€ виглядає зручнішим у використанні, ніж 1€ = 0,83£ чи, припустімо, 1 RUB = 0,022£.

Визначення курсів двох валют через курс кожної з них щодо третьої валюти, зазвичай до долара США, називається крос-котируванням. Тобто, якщо 1 $ = 7,95 UAH і 1 $ = 31,45 RUB, то можна визначити співвідношення російського рубля і української гривні, яке й називається крос-курсом: 1 RUB = 7,95/31,45 = 25,28 укр. коп.

До факторів, що впливають на формування попиту чи пропозиції іноземної валюти на тому чи іншому валютному ринку, тобто на динаміку валютного курсу (курсу іноземної валюти), відносять:

1. Темпи інфляції на внутрішньому ринку — швидкі темпи знецінення національної валюти щодо іноземної призводять до підвищення попиту на іноземну валюту та зниження її пропозиції. Фізичні та юридичні особи воліють розміщувати свої тимчасово вільні активи в іноземній, стабільнішій валюті, а також купувати товари іноземного походження, ціни на які не зросли або зросли меншими темпами. З часом ціни на товари вітчизняного та імпортного походження вирівнюються, оскільки курс іноземної валюти зросте (валютний курс знизиться), підвищивши ціну імпортних товарів на внутрішньому ринку.

2. Рівень процентних ставок — якщо у країні рівень процентних ставок вищий, ніж у країні походження іноземної валюти чи на великих міжнародних ринках, у країну починають надходити портфельні іноземні інвестиції та кредити. Оскільки кредитування в національній валюті країни, приймаючої капітал, відбувається за ставками вищими, ніж в іноземній, іноземний капітал переводять у національну валюту на валютному ринку цієї країни. Продаючи іноземну валюту, іноземні інвестори та кредитори збільшують пропозицію іноземної валюти, внаслідок чого відбувається поступове падіння курсу іноземної валюти. Однак зменшуватимуться і процентні ставки, реагуючи на перенасичення фінансової системи країни вільними капітальними ресурсами. Падіння процентних ставок породжує зворотній процес — виведення іноземними інвесторами і кредиторами своїх короткострокових грошових інструментів з ринку. Не забуваймо, що перш ніж вийти, капітал переводиться назад в іноземну валюту, підвищуючи попит на неї і, таким чином, піднімаючи її валютний курс (знижуючи курс національної валюти).

3. Стан платіжного балансу — якщо міжнародні зобов'язання та платежі країни в іноземній валюті (оплата імпорту, перекази і трансферти з країни, вивіз капіталу, сплата відсотків за залученими іноземними кредитами, портфельними інвестиціями, репатріація прибутків) перевищують валютні надходження в країну (експортну виручку, перекази та трансферти в країну, приток капіталу і міжнародних кредитів), на національному валютному ринку попит на іноземну валюту перевищує її пропозицію, а курс іноземної валю­ти починає зростати (курс національної валюти падати).

4. Загальноекономічна і валютна політика країни — коли уряд і центробанк країни проводять зрозумілу політику, спрямовану на збалансування міжнародних платежів, національний валютний ринок меншою мірою відчуває на собі дефіцити та профіцити іноземної валюти, а отже, валютний курс характеризується внутрішньо властивою йому стабільністю. Саме про такі валюти говорять як про тверді валюти, вони характеризуються вільною конвертацією, широко використовуються у міжнародних розрахунках та є бажаними при формуванні валютних резервів інших країн.

5. Особливості функціонування валютних ринків та частка спекулятивних валютних операцій на них — валютний курс є прогнозованішим, а валютна політика країни є дієвішою у тому випадку, коли внутрішній валютний ринок характеризується високим рівнем структурованості, а отже, керованості з боку центрального банку й уряду країни. Україна, для прикладу, має надзвичайно добре структурований та контрольований валютний ринок, спекулятивні валютні операції комерційних банків обмежує Національний банк України.

6. Місце і роль країни у світовій торгівлі — чим більшу роль у світовому господарстві та світовій торгівлі відіграє країна, тим менше її валютний ринок піддається будь-яким зовнішнім впливам. Так, приміром, заборона Російською Федерацією ввозити грузинське вино на її ринок значно більше відобразилася на загальних валютних надходженнях Грузії, ніж заборона ввозити в Росію продукцію української м'ясо-молочної галузі — на валютних надходженнях в Україну.

7. Ступінь використання валюти на євроринку та в міжнародних розрахунках — чим вищий рівень використання валюти на міжнародних ринках капіталів та у міжнародних розрахунках, тим більші обсяги попиту і пропозиції на цю валюту існують у світовому господарстві, й тим менше відчуває вона на собі будь-які незначні кризові явища.

8. Ступінь довіри до валюти на національному та міжнародних ринках — у випадку ж значних шоків великі обсяги попиту і пропозиції на певну валюту можуть зіграти проти неї. Якщо довіра до валюти впаде (а на це треба значно більше часу, ніж для валюти незначної у світовому масштабі ваги), то іноземні суб'єкти міжнародних економічних відносин, які раніше грали на стабільність цієї валюти, купуючи її, тепер, масово позбуваючись, можуть обвалити валютний курс.

Характер впливу Центробанку й уряду країни на валютний курс є різним — від точкових валютних інтервенцій, що спрямовані на усунення тимчасових дисбалансів між попитом і пропозицією іноземної валюти, аж до жорсткого адміністративного встановлення офіційного валютного курсу за рахунок неповної конвертованості валюти за поточними операціями платіжного балансу. В першому випадку говорять про плаваючий валютний курс, у другому - про фіксований режим валютного курсу. Жорстке адміністративне регулювання валютного курсу може супроводжуватися ще й паралельним функціонуванням двох валютних ринків — офіційного (з нижчим курсом іноземної валюти) і тіньового (на якому можна вільно придбати іноземну валюту, але за значно вищим курсом). Отже, існують такі режими валютних курсів:

1. Плаваючий валютний курс — курс, що вільно змінюється під дією попиту і пропозиції, на який держава може за певних умов впливати шляхом валютних інтервенцій. Під валютними інтервенціями розуміють додатковий продаж або купівлю Центробанком іноземної валюти на національному валютному ринку з метою збалансування попиту і пропозиції на ньому. Для продажу іноземної валюти Центробанк використовує свої валютні резерви.

У випадку ж купівлі, ці резерви, навпаки, поповнюються, при цьому, зауважимо, за рахунок додаткової емісії національної валюти.

2. Фіксований валютний курс — офіційно встановлене співвідношення між національною та іноземною (іноземними) валютами, з допустимим тимчасовим відхиленням від нього. Як правило, відхилення в один чи інший бік від зафіксованого валютного курсу допускається в межах до 2,25 %. Фіксація курсу може відбуватися до однієї з резервних валют, валюти країни — основного торговельного партнера, валютного композиту (колективної валюти, кошика валют).

3. Гібридні види валютного курсу, до яких зокрема належать:

• оптимальний валютний простір (фіксація курсів між обмеженою групою країн, щодо інших встановлюється режим вільного плавання);

• валютний коридор (визначення меж коливання валютного курсу);

• повзуча фіксація (періодична зміна законодавчо встановленого центрального паритету внаслідок дії макроекономічних чинників, зокрема інфляції);

• регульоване плавання (політика управління валютним курсом шляхом валютних інтервенцій для досягнення певних макроекономічних результатів).

На початку XXI ст. уже понад 2/3 країн світу так чи інакше використовували плаваючий валютний курс. Щоправда, переважає «брудне плавання», пов'язане з активною позицією центробанків на валютних ринках. До таких країн належить і Україна.

З часу запровадження національної валюти — гривні — Національний банк України змінював режим валютного курсу декілька разів. Спочатку застосовувалася повзуча фіксація, її змінила політика валютного коридору (встановлювалися можливості коливання валютного курсу, наприклад, у межах від 5,05 до 5,25 грн за дол. США). У першій половині 2008 року було запроваджено політику таргетування інфляції, щоправда, проіснувала вона недовго. Під впливом світової фінансової та економічної кризи НБУ був змушений «відпустити» валютний курс, ціна долара США різко зросла, з 4,65 до 8,95 грн за дол. США. Після цього було проголошено режим регульованого плавання, за якого курсоутворення відбуватиметься на основі ринкових механізмів, тобто шляхом співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку України. Національний банк здійснював заходи щодо згладжування різких курсових коливань. Як було зазначено в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2010 рік, які схвалила Рада НБУ 10.09.2009 р., застосування гнучких механізмів курсоутворення мало наслідком поступову втрату обмінним курсом статусу якоря грошово-кредитної політики, а курсова динаміка підпорядковувалася завданням нівелювання зовнішніх ризиків стабільності грошової одиниці.

Важливо зазначити, що підвищення вартості національної валюти в умовах використання режиму плаваючого валютного курсу називається подорожчанням валюти, зниження — знеціненням.

Якщо ж мова йде про фіксований валютний курс, то говорять відповідно про ревальвацію національної валюти — законодавче підвищення курсу валюти або центрального паритету, і девальвацію національної валюти — законодавче зниження курсу валюти або центрального паритету.

За терміном застосування валютного курсу розрізняють:

1. Спот-курс — курс, за яким валюти обмінюються впродовж двох робочих днів з моменту досягнення угоди щодо курсу.

2. Форвардний курс — курс, за яким валюти обмінюються в певний момент часу в майбутньому, але не менш ніж через два робочих дні після досягнення угоди. Форвардний курс відрізняється від спот-курсу, оскільки на нього впливають експертні оцінки учасників валютного ринку.

До цього ми розглядали номінальні валютні курси – курс між двома валютами, тобто відносна ціна двох валют (пропозиція їх обміну однієї на іншу). Наприклад, номінальний валютний курс долара до фунта дорівнює 2,00 дол/1 фунт. За ними відбуваються операції на валютних ринках країн світу. Однак у міжнародній макроекономіці та міжнародній статистиці з метою оцінки темпів економічного розвитку, співставлення динаміки макроекономічних показників різних країн вираховуються й інші різновиди валютного курсу:

1. Реальний валютний курс — номінальний валютний курс, визначений з урахуванням змін рівня цін у своїй країні та в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта.

2. Номінальний ефективний валютний курс — індекс валютного курсу, розрахований як співвідношення між національною валютою і валютами інших країн — основних торговельних партнерів, зваженими відповідно до питомої ваги цих країн у загальному зовнішньоторговельному обороті країни.

НЕВК розраховується для того, щоб оцінити динаміку валютного курсу не лише щодо однієї іноземної валюти, а щодо всіх валют країн-торговельних партнерів. Адже національна валюта щодо одних валют може падати, а щодо інших — зростати.

3. Реальний ефективний валютний курс — НЕВК із поправкою на динаміку рівня внутрішніх цін і рівня цін в економіках торговельних партнерів певної країни.

РЕВК є основним показником, що характеризує конкурентоздатність країн на світовому ринку. Якщо РЕВК підвищується, конкурентні позиції країни на світовому ринку погіршуються і навпаки.