Модуль іі Міжнародна макроекономіка: функціонування відкритої національної економіки та світового господарства в цілому

Тема 8

Валютні відносини та валютна політика

8.1. Характеристика елементів світової валютної системи.

8.2. Конвертованість і взаємний обіг валют.

8.3. Валютний курс.

8.4. Міжнародна валютна ліквідність.

8.5. Еволюція валютного курсу.

8.6. Суть і структура світового валютного ринку.

8.7. Європейська валютна система.

Основні поняття та терміни

Теорія валютних курсів

Міжнародні валютні відносини

Золотомонетний стандарт

Валютна система (національна, регіональна, світова, Паризька, Бреттон-Вудська, Ямайська)

Валютні стандарти (золотий, золотодевізний,спеціальні права запозичення)

Валютна політика

Валютний кошик

Валютний курс

Розрахункові види валютних курсів (номінальний, реальний, номінальний ефективний, реальний ефективний)

Паритет купівельної спроможності валют

8.1. Характеристика елементів світової валютної системи

Для усвідомлення місця і ролі світової валютної системи, а також світового ринку валют, звернімося до структури сучасної валютно-фінансової системи світу.

Таблиця 8.1.

Структура світової валютно-фінансової системи

Світова валютно-фінансова система
Валютні елементи системи	Фінансові елементи системи			Міжнародні розрахунки
Національні та міжнародні (регіональні) валюти	Міжнародні валютно-фінансові ринки		Механізми торгівлі фінансовими інструментами
Умови взаємної конвертованості та обігу валют	Світовий ринок валют		Валютами
Валютні курси	Світовий кредитний ринок		Кредитами
Міжнародна валютна ліквідність	Світовий фондовий ринок (цінних паперів)		Цінними паперами
Міжнародні валютно-фінансові організації

Зі схеми видно, що на відміну від національної економіки, де вартість усіх матеріальних і нематеріальних благ вимірюється лише в одній валюті — національній, у світовому господарстві паралельно функціонує низка платіжних засобів: національні та міжнародні (регіональні) валюти. Таке різноманіття валют передбачає існування певних умов їх взаємної конвертованості та обігу, а також механізмів встановлення валютних курсів (визначення взаємної вартості валют). Врегулюванням цих питань якраз і займається світова валютна система.

Від ефективності їхнього вирішення залежить виконання основних завдань сучасної світової валютної системи:

1. Забезпечення міжнародної валютної ліквідності — своєчасності, повноти платежів та прийнятності платіжних засобів у міжнародних розрахунках за поставлені товари, роботи, послуги, переміщені фактори виробництва.

2. Створення ефективних механізмів вирівнювання (регулювання) платіжних балансів країн світу — підтримання збалансованості міжнародних платежів кожної країни за допомогою економічної та фінансової політики урядів, фінансових механізмів регулювання платіжного балансу, зокрема й за рахунок кредитів МВФ.

3. Гарантування стабільності світової валютно-фінансової системи — забезпечується і національними інститутами кожної країни світу (центральними банками та урядами), і заходами міжнародних валютно-фінансових організацій, зокрема МВФ.

Валютою у широкому розумінні називають будь-який товар, здатний виконувати грошову функцію засобу обміну. Економічна історія людства налічує досить багато таких товарів, найпоширенішими з них були золото й срібло.

У сучасному світі валюта — це готівкова частина грошової маси, що перебуває в обігу у формі грошових знаків (банкнот, казначейських білетів, монет).

Залежно від емітента, розрізняють національну, іноземну, регіональну та міжнародну валюти.

Національна валюта — законний платіжний засіб на території країни, що його випускає (наприклад, долар у Сполучених Штатах Америки, фунт стерлінгів у Великобританії, гривня в Україні).

Іноземна валюта — законний платіжний засіб інших країн, який законно чи незаконно використовується на території певної країни (наприклад, долар США в Україні, фунт стерлінгів у США).

Міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця, засіб платежу.

Регіональні валюти впроваджуються економічними інтеграційними об'єднаннями (або валютними союзами) як розрахункові одиниці чи навіть засоби платежу (з емісією відповідних грошових знаків). Сфера застосування регіональних валют, як правило, обмежується взаємними розрахунками країн-учасниць, що прагнуть таким чином подолати валютні ризики, зумовлені коливаннями валютних курсів.

Попри існування низки регіональних валют (АКЮ, східно-карибський долар, африканський франк і т. д.), лише Європейський Союз зміг впровадити повноцінну регіональну валюту. Спочатку це був ЕКЮ (ECU — European Currency Unit) — регіональна міжнародна розрахункова одиниця, введена 1979 року в межах Європейської валютної системи, пізніше (з 1 січня 1999 року) його змінило ЄВРО. 2002 року євро вже з'являється як готівкові банкноти і монети, стаючи єдиною валютою для понад 320 млн європейців, а разом із територіями неофіційного обігу — майже для 500 млн осіб. На кінець 2006 року за сумарною вартістю готівки ця регіональна валюта змогла обійти навіть долар США.

Що стосується міжнародної валюти світового (а не регіонального) масштабу, то поки що світ знає лише одну міжнародну валюту — СПЗ (Спеціальні права запозичення). Часто її позначають як СДР (з англ. SDR — Special Drawing Right). СПЗ не є повноцінною валютою, оскільки не існують як грошові знаки, а сфера їхнього застосування обмежується сферою діяльності МВФ — у цій валюті держави-члени тримають свої відповідні резерви, а також проводять безготівкові міжнародні розрахунки з МВФ.

1969 року, коли було прийнято рішення про введення Міжнародним валютним фондом СПЗ, передбачалося їхнє поступове ствердження як повноцінного міжнародного платіжного і резервного засобів. Вони мали допомогти долару США, який вже самостійно не міг тримати на собі всю Бреттон-Вудську валютну систему. На час введення вартість СПЗ дорівнювала 0,888671 грамів чистого золота, що, своєю чергою, відповідало вартості 1 долара США. Однак, як показала практика, СПЗ не набули рис загальноприйнятого платіжного і резервного засобів, так і не вийшовши за межі самого Міжнародного валютного фонду.

З 1974 року, після краху Бреттон-Вудської валютної системи, СПЗ уже не прив'язують до золота, їхня вартість розраховується на основі «кошика валют». Структура «кошика валют» оновлюється МВФ щоп'ять років, до нього мають шанс потрапити лише ті валюти, які є найуживанішими у міжнародних розрахунках та при формуванні валютних резервів країн. З 1 січня 2006 року по 31 грудня 2010 року кошик складається з чотирьох провідних валют світу: 1 СПЗ = долар США (44 %), євро (34 %), японська ієна (11 %), фунт стерлінгів (11 %). За останні чотири десятиліття вплив на СПЗ інших валют світу, які виявилися стабільнішими за долар, зумовив відчутне подорожчання СПЗ щодо американської валюти: з 1969 року вартість 1 СПЗ зросла майже наполовину - з 1 до 1,459390 долара США.

Національні валюти всіх країн світу є за формальними ознаками рівноправними. Кожна з них має типового емітента в особі центрального банку країни та «природню» територію обігу — територію тієї чи іншої держави. Однак їхня роль у міжнародних розрахунках та у формуванні валютних резервів країн є далеко не однаковою.

Суб'єкти міжнародних економічних відносин при оплаті поставлених товарів, робіт, послуг, а також при переміщенні факторів виробництва воліють користуватися вільно конвертованими, твердими валютами. До таких, як ми вже знаємо зі структури кошика СПЗ, відносять долар США, євро, японську ієну, фунт стерлінгів. Ці валюти є вільно конвертованими, оскільки широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними угодами, а також активно продаються і купуються на головних валютних ринках. А твердими вважаються завдяки стабільності їхніх валютних курсів, рух яких відбувається в основному за фундаментальними макроекономічними закономірностями, а не під впливом перманентних валютних інтервенцій центральних банків. Інколи поняття твердої валюти використовується як синонім конвертованої валюти, хоча стабільність валютного курсу — це лише одна з важливих передумов конвертованості валюти.

Центральні банки країн, формуючи свої валютні резерви, обирають ті іноземні валюти, в яких переважно оплачується імпорт та проводяться розрахунки за зовнішнім боргом. Такі валюти є резервними для певної країни, адже у випадку від'ємного сальдо платіжного балансу (коли валютна виручка експортерів не може покрити валютних потреб імпортерів) центральний банк країни використовує їх для ліквідації валютного дефіциту на внутрішньому валютному ринку. Простіше кажучи, виходить на валютний ринок із додатковою пропозицією іноземної валюти.

На кінець 2009 року офіційні резерви всіх країн світу в інозем­них валютах, у перерахунку на долари, становили близько 8,1 трлн дол. США. Серед резервів, валюти яких вдалося ідентифікувати, 97 % розміщено у доларах США (63 %), євро (27 %), фунтах стерлінгів (4 %), японській ієні (3 %). Частка всіх інших валют становить усього 3 % .

Суб'єкти міжнародних економічних відносин з України укладають свої контракти здебільшого у доларах США, тому Україна тримає свої валютні резерви насамперед у доларах США (станом на 01.01.2010 р. вони становили, за даними НБУ, 26,5 млрд дол. США). У зв'язку з суттєвими коливаннями курсів долара та євро, зумовленими світовою фінансовою та економічною кризою, враховуючи відповідну українську тенденцію до зміни валюти зовнішньоекономічних контрактів, в Україні останнім часом відбувається поступове переведення резервів у дві валюти — долар США та євро.