Запитання і завдання для контролю знань

1. У чому полягає сутність поглядів меркантилістів на міжнародну торгівлю.

2. Чим відрізняються підходи меркантилістів від поглядів Адама Сміта щодо міжнародної торгівлі.

3. Чому ми вважаємо більш прогресивною теорію порівняльних переваг Девіда Рікардо порівняно з теорією А.Сміта. В чому полягає сутність закону порівняльних переваг.

4. Що ми розуміємо під поняттями «виграш від обміну» та «виграш від спеціалізації».

5. Назвіть основні функції митних тарифів у розвинених країнах та країнах, що розвиваються.

6. Яким чином введення мита вплине на споживання, виробництво, торгівлю, дохід та перерозподіл доходу.

7. Що означають витрати на протекціонізм.

8. Що таке імпортна квота.

9. Яким чином технічні норми, адміністративні заходи та інші нетарифні обмеження впливають на динаміку міжнародної торгівлі.

10. Що таке демпінг. Якими є основні види демпінгу.

11. Які основні причини субсидування експорту. Які проблеми виникають після збільшення експортних субсидій.

12. Назвіть основні принципи діяльності СОТ. У чому полягала сутність найбільш впливових раундів ГАТТ.

Література

Бабенко В. Міжнародна економіка. – К., 2010.

Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. Міжнародна економіка. – К., 2009.

Рокоча В.В. Міжнародна економіка. – К., 2000.

Рут Ф., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції: Пер. з англ. – К., 1998.

Статистичні щорічники України за 2000-2012.

Тема 4.

Міжнародний рух капіталів

4.1. Суть міжнародного руху капіталу та його форми.

4.2. Прямі та портфельні іноземні інвестиції.

4.3. Роль прямих іноземних інвестицій в економіці України.

Основні поняття та терміни

Класична теорія міжнародних інвестицій

Міжнародний рух капіталу

Портфельні інвестиції

Прямі іноземні інвестиції

Офіційний капітал

Приватний капітал

Підприємницький капітал

Позичковий капітал

Форми міжнародного руху капіталу

Економічний ефект

4.1. Суть міжнародного руху капіталу та його форми

Класична теорія міжнародних інвестицій. Виробничі ресур­си мають схильність тяжіти до того місця вкладання, де може бути досягнута найбільша віддача (чим більший обсяг нако­пиченого капіталу (трудових ресурсів, технологій) у певній країні, тим більша ймовірність, що вона вивозитиме капітал за кордон). Розглядаючи класичну теорію інвестицій, вкажемо на можливість виготовляти товари поза країною базування за рахунок таких складових:

• зниження ризику шляхом географічної диверсифікації виробництва (розпорошення капіталу зменшує ризик, оскіль­ки малоймовірно, щоб усі капіталовкладення фірми давали одночасно низьку (чи високу) віддачу;

• використання недосконалості ринку (відхід від жорстких рамок теорії економіки вільної конкуренції, економія на мас­штабі);

• підвищення ефективності виробничої та збутової діяль­ності.

Теорія життєвого циклу торгівлі та інвестицій. Торговель­ні та інвестиційні зв'язки залежать від того, на якій стадії життєвого циклу перебуває продукція компанії (теорія жит­тєвого циклу товару). Підходи до організації міжнародної торгівлі, торговельної політики залежать від перебування то­вару на певній стадії. Відповідно інвестиційна привабливість виробництв зазначеного товару також залежить від стадії життєвого циклу.

Капітал (у його грошовій, продуктивній і товарній формах) є одним із факторів виробництва, необхідних для створення ма­теріальних і нематеріальних благ.

Міжнародний рух капіталу — переміщення за межі національ­них кордонів певної вартості у вигляді грошей і майна з метою от­римання прибутку або підприємницької вигоди.

Купівля заводу-конкурента за кордоном як переміщення капіта­лу у формі прямих іноземних інвестицій може мати на меті не отри­мання прибутку від розширення власного виробництва, а насамперед поглинання незручного конкурента, тобто підприємницьку вигоду.

Міжнародний рух усіх без винятку мобільних факторів вироб­ництва (капіталу, робочої сили, технологій) регулюється тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщу­ються в ті країни, де за них більше платять.

Джерелами походження сучасного капіталу, який переміщуєть­ся в межах світового господарства, є і приватні структури, і офіцій­ні уряди та міжурядові міжнародні організації.

Офіційний (державний) капітал — кошти походженням із дер­жавних бюджетів та власні кошти міжнародних міжурядових еко­номічних організацій, які перемішуються через державний кордон за рішенням урядів або міжурядових організацій. До офіційного капіталу належать, зокрема, державні позики, гранти, допомога, які надає одна країна іншій на основі міжурядових угод. Офіційним та­кож вважається капітал, яким розпоряджаються міжнародні між­урядові організації від імені своїх членів (кредити МВФ, групи Світового банку).

Приватний (недержавний) капітал — кошти приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які переміщуються через державний кордон за рішенням їхніх керівних органів, їхніх об'єднань. Приватний капітал включає в себе переміщення за кордон інвестиційного капіталу приватними фірмами, надання ними міжнародних торгових кредитів, міжбанківське кредитування. По­при відносну автономність фірм у прийнятті рішень, уряди залиша­ють за собою право регулювати і контролювати переміщення при­ватного капіталу.

Підприємницький капітал — кошти, які прямо або опосередко­вано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. Підприємницьким частіш за все стає приватний капітал, хоча і держава, і державні підприємства також можуть вкладати кошти за кордоном або випускати свої та купувати іноземні цінні папери. Підприємницький капітал зумовлює такі дві форми міжнародного руху капіталу:

1. прямі іноземні інвестиції — вкладення капіталу з метою на­буття довгострокового економічного інтересу за кордоном, що за­безпечує контроль інвестора над об'єктом розміщення капіталу;

1. портфельні іноземні інвестиції — вкладення капіталу в іно­земні цінні папери, що не дають інвестору право реального конт­ролю над об'єктом інвестування.

Третю, і останню з основних форм міжнародного руху капіталу — міжнародне кредитування — представляє нам позичковий капітал.

Позичковий капітал — кошти, які надаються на певний термін у кредит з метою отримання відсотків за користування ними. До позичкового характеру використання все ж тяжіє і офіційний капітал.

Міжнародний кредит (позичковий капітал) вважають формою міжнародного руху капіталу як фактора виробництва лише тією мірою, якою він спрямовується на фінан­сування потреб реального сектору. Надання ж міжнародних кре­дитів для здійснення угод з цінними паперами слід вважати фор­мою торгівлі фінансовими інструментами.

Переміщення капіталу між країнами може бути і середньо- та довгостроковим (на термін понад один рік), і короткостроковим (до одного року). Середньо- та довгостроковий капітал є переважно підприємницьким, у формі прямих та портфельних інвестицій, а також позичковим, у вигляді державних кредитів. Терміном до од­ного року переміщується, як правило, позичковий капітал у вигляді торгових кредитів.

Крім кредитів, до іншого капіталу МВФ відно­сить також рух банківських депозитів та рух резервних активів, за допомогою яких країни покривають негативне сальдо платіжного балансу (монетарного золота, спеціальних прав запозичень, резерв­ної позиції в МВФ, іноземної валюти).

Структура руху капіталу в межах світового господарства не дає змоги дійти жодних однозначних висновків, але загальні річні обсяги говорять про одне — рух капіталу в межах світової економіки зростає значними темпами (з 1 трлн дол. США 1990 року до 10,5 трлн дол. США 2007 року).