2.3.2. Визначення загальної кількості імуноглобулінів у молозиві

Молозиво знежирюють за допомогою центрифугування при 3000 об/хв протягом 30 хв. Пробірку з молозивом ставлять у морозильну камеру холодильника на 20–30 хв, після чого молозивний жир видаляють з пробірки дротяною петлею.

Знежирене молозиво розводять у 2–4 рази дистильованою водою і додають до нього по краплях 10 %-ний розчин оцтової кислоти до повного згортання казеїну. Отриману суміш фільтрують через паперовий фільтр або центрифугують при 3000 об/хв протягом 5–10 хв і сироватку використовують для дослідження за вищезгаданою методикою. Кінцеві результати множать на ступінь розведення молозива. Молозиво високої якості містить Ig більше 60 г/л.

2.4. Колоїдно-осадові проби

Для оцінки функції печінки та інших патологічних станів організму широко використовуються колоїдно-осадові (коагуляційні) проби, за допомогою яких діагностують зміни у складі білків сироватки крові (диспротеїнемію).

В основі осадових проб лежить взаємодія глобулінів із речовинами-осадниками. Коагуляційні реакції неспецифічні, однак вони допомагають встановити ступінь порушення співвідношення між глобулінами та альбумінами сироватки крові.

2.4.1. Сулемова проба (за Грінстедом)

Принцип методу. Сулема в присутності дрібнодисперсних колоїдів (білків) утворює колоїдний розчин солей ртуті. Порушення дисперсності білкових фракцій сироватки крові призводить до осадження грубодисперсних білків.

Обладнання: мікробюретки, стаканчики (пробірки).

Реактиви: 1) 0,1 %-ний розчин сулеми, ч, (отримують із кристалічної сулеми);

2) 0,85%-ний розчин натрію хлориду, хч.

Хід визначення. У пробірку вносять 0,5 мл свіжої негемолізованої сироватки крові і 1 мл 0,85 %-ного розчину натрію хлориду. За допомогою мікробюретки або піпетки по краплях додають 0,1 %-ний розчин сулеми до появи первинного помутніння, а в подальшому – по краплях (з проміжком 20–30 с) до стійкого помутніння. Результат реакції оцінюють за кількістю витраченого розчину (у мл). Проба є дуже чутливою. В нормі у клінічно здорових корів і нетелей на титрування сироватки крові витрачається не менше 1,6 мл 0,1 %-ного розчину сулеми; у коней і собак – 2,0 мл. Зниження показника спостерігається при гепатодистрофії, гепатиті та цирозі печінки. Чим більше виражені дистрофічні зміни печінки, тим менше витрачається на титрування розчину сулеми. Недоліком є те, що сулема – отруйна речовина (зберігається за списком А).

2.4.2. Проба з розчином міді сульфату (за Постніковим в.С.)

Осадова проба з розчином міді сульфату є показовою не тільки в якісному відношенні, але й у кількісному (за кількістю витраченого розчину).

Обладнання: мікробюретки, пробірки.

Реактиви: 1 %-ний розчин міді сульфату, чда (основний); робочий розчин міді сульфату (у мірній колбі на 100 мл у дистильованій воді розчиняють 0,5 г натрію сульфату (ч, чда), додають 7 мл 1 %-ного розчину міді сульфату і загальний об’єм доводять дистильованою водою до мітки).

Хід визначення. У пробірку вносять 1 мл свіжої сироватки крові. Краплями з бюретки додають робочий розчин міді сульфату до появи помутніння, яке не зникає при перемішуванні. Для стійкого помутніння сироватки крові великої рогатої худоби необхідно від 2,1 до 2,3 мл робочого розчину; результати проби вважаються негативними. У тварин з порушеною білоксинтезувальною функцією печінки результати оцінюються за наступним критерієм: якщо стійке помутніння сироватки крові настає при додаванні від 1,86 до 2,08 мл реактиву – проба слабопозитивна (+), від 1,76 до 1,85 мл – позитивна (++), 1,75 мл реактиву і менше – різко позитивна (+++).