2. Дослідження білкового обміну

2.1. Визначення загального білка в сироватці крові рефрактометричним методом

Вміст загального білка визначають рефрактометрично або біуретовою реакцією, а окремі фракції білка методами: нефелометричним (турбідиметричним), електрофорезом (в поліакриламідному гелі, на папері), імуноелектрофорезом. Залежно від методу, можна визначити від 5 до 130 фракцій білка. При визначенні загального білка в сироватці крові рефрактометром спочатку слід перевірити нульову точку приладу, для чого 1–2 краплі дистильованої води наносять на поліровану поверхню вимірювальної призми. Межі світла й тіні мають знаходитися на візирній лінії і проходити через позначку 1,333 шкали приладу. Потім призму витирають і на неї наносять 1–2 краплі сироватки крові. Межа світла й тіні зміщується. Підводять візирні лінії на цю межу, і за цифрами шкали рефрактометра по таблиці визначають кількість загального білка (додаток В).

Зниження вмісту загального білка в сироватці крові – гіпопротеї-немія – спостерігається при недостатньому надходженні білків в організм, зниженні секреторної функції шлунка, кишечнику, підшлункової залози, порушенні синтезу білка в печінці при її хворобах (гепатит, гепатоз, цироз), при втраті білків із сечею внаслідок захворювань нирок (нефроз, гломерулонефрит), кровотечах, утворенні ексудатів, транссудатів, злоякісних пухлинах та ін.

Таблиця 4 – Уміст загального білка і білкових фракцій у сироватці крові

тварин

Вид тварин	Загальний білок, г/л	Білкові фракції, у процентах
		альбуміни	глобуліни
			альфа-	бета-	гамма-
Велика рогата худоба Вівці Свині Коні Собаки Кури	72–86 65–75 70–85 65–80 62–80 43–60	38–50 40–50 35–45 35–50 45–58 31–35	12–20 13–20 14–20 14–18 10–16 17–19	10–16 7–12 16–20 15–26 20–25 11–13	25–35 20–35 17–25 15–30 10–14 30–35

Підвищення вмісту загального білка – гіперпротеїнемія – буває рідше. Вона може бути відносною – при згущенні крові внаслідок втрати рідини при зневодненні та абсолютною – при надмірному згодовуванні кормів, багатих на протеїн, при гепатиті, хронічних інфекціях, а також внаслідок появи патологічних білків – парапротеїнів.

2.2. Визначення білкових фракцій сироватки крові

Для діагностики різних патологічних процесів важливе значення має визначення білкових фракцій – альбумінів та глобулінів. Порушення оптимального співвідношення між ними називається диспротеїнемією. Найбільш вираженою вона буває при ураженні органів, де синтезуються білки.

Частіше зменшується кількість альбумінів (гіпоальбумінемія), які виконують важливі функції підтримання колоїдно-осмотичного тиску крові, регуляції водного обміну, зв’язування та транспортування вуглеводів, ліпідів, гормонів, вітамінів, пігментів, мінеральних речовин. Гіпоальбумінемія розвивається внаслідок білкового голодування, при хворобах печінки (гепатит, гепатоз, абсцеси, цироз і пухлини), а також при різних внутрішніх хворобах, коли настає вторинне ураження печінки (пневмонії, кетоз, перикардит, міокардоз, лейкоз, туберкульоз, сальмонельоз, колібактеріоз та ін.). Гіпоальбумінемія є типовою ознакою нефрозів.

Збільшення кількості альбумінів буває рідко, в основному при патологічних станах, що супроводжуються зневодненням. При змінах кількості альбумінів порушується їхнє співвідношення з глобулінами (змінюється альбуміно-глобуліновий коефіцієнт, який у здорових тварин коливається у межах від 0,8 до 1).

Кількість альфа-глобулінів (білків “гострої фази”) збільшується при гострих запальних процесах (ревматизм, пневмонія, нефрит, артрит) та при загостренні хронічних захворювань. Зменшення кількості альфа-глобулінів спостерігається рідко, найчастіше при тяжких дистрофічних процесах у печінці.

Збільшення кількості бета-глобулінів спостерігається при хронічних інфекціях, хворобах нирок (нефроз, нефрит), цирозі печінки. До складу фракції бета-глобулінів входить фібриноген, підвищення вмісту якого буває при катаральній бронхопневмонії і крупозній пневмонії, лейкозі, септичному ендокардиті, а зниження – при хворобах печінки.

Основна маса антитіл міститься у фракції гамма-глобулінів (імуноглобулінів), які забезпечують гуморальний захист організму, тому їх кількість у сироватці крові характеризує морфологічну зрілість і функціональну повноцінність імунореактивної системи. Низький рівень імуноглобулінів (гіпогаммаглобулінемія) буває у новонароджених, при хронічних кровотечах, ентеритах, нефрозах і захворюваннях, які супроводжуються ураженням імунної системи (мієлома, лімфолейкоз, хвороба Гамборо).

Гіпергаммаглобулінемія спостерігається при всіх імунологічних реакціях, які супроводжуються посиленим синтезом глобулінів (вакцинації), і зумовлена підвищенням вмісту імуноглобулінів майже всіх класів та неспецифічних антитіл, при багатьох бактеріальних інфекціях (стрепто-, стафіло- і пневмококових), хронічному гепатиті, цирозі печінки, деяких паразитарних хворобах.