3.3.2. Визначення ацетону і ацетооцтової кислоти

У прийомну склянку вносять 20 мл дистильованої води, 2 мл 0,01 н розчину йоду, 2 мл 10 %-ного розчину натрію гідроокису, ставлять її під охолоджувач перегінного пристрою. В перегінну колбу вносять 10 мл фільтрату крові, 1 мл 20 %-ного розчину сірчаної кислоти і 15 мл дистильованої води. Паралельно готують два контролі: в перегінну колбу вносять 25 мл дистильованої води і 1 мл 20 %-ного розчину сірчаної кислоти. Закривають систему, вмикають електроплитки і кип’ятять контрольний зразок 15 хв, дослідні зразки – 25 хв. Після кип’ятіння прийомну склянку закривають кришкою, залишають у темному місці на 15–20 хв, після чого у неї швидко вливають 2 мл 30 %-ного розчину сірчаної кислоти, додають 2–3 краплі 1 %-ного розчину крохмалю і титрують 0,01 н розчином гіпосульфіту до знебарвлення.

Розрахунок проводять за формулою:

Х = (А–В)  10,24 (мг/100 мл),

де А – кількість мл 0,01 н розчину гіпосульфіту, витраченого на титрування вільного йоду в контрольній пробі; В – кількість мл 0,01 н розчину гіпосульфіту, витраченого на титрування вільного йоду в дослідній пробі; 10,24 – коефіцієнт переведення в мг/100 мл. 1 мл 0,01 н розчину йоду відповідає 0,1024 мг ацетону. Кількість фільтрату в дослідному зразку відповідає 1 мл крові, тому зв’язана кількість йоду, помножена на 10,24 (0,1024 x 100), відповідає вмісту ацетону та ацетооцтової кислоти в 100 мл крові.

3.3.3. Визначення бета-оксимасляної кислоти

У мірну склянку вносять 20 мл дистильованої води, 2 мл 0,01 н розчину йоду, 2 мл 10 %-ного розчину натрію гідроокису і ставлять під холодильник перегінного пристрою. Перегінну колбу після відгонки ацетону та ацетооцтової кислоти охолоджують під проточною водою і вносять до неї 15 мл біхроматної суміші (дробно, за 4 прийоми). Закривають систему і кип’ятять 28 хв. Необхідно стежити за тим, щоб кипіння в колбі не припинялося і рідина не википала (запобігання потемнінню калію біхромату). По закінченні терміну кипіння прийомну колбу від’єднують від охолоджувача, вимикають електроплитку. Перегінну колбу і охолод-жувач промивають 4–5 мл дистильованої води. Прийомну склянку ставлять у темне місце на 15 хв.

Контрольний розчин: У перегінну колбу вносять 10 мл дистильованої води, 15 мл калію біхромату, кип’ятять 25 хв і титрують 0,01 н розчином гіпосульфіту до знебарвлення. Розрахунок проводять за формулою:

Х = (А–В) × 25 (мг/100 мл),

де А – кількість мл 0,01 н розчину гіпосульфіту, витраченого на титрування вільного йоду в контрольній пробі; В – кількість мл 0,01 н розчину гіпосульфіту, витраченого на титрування вільного йоду в дослідній пробі; 25 – коефіцієнт переведення в мг/100 мл.

Діагностичне значення. Обмін ліпідів залежить від складу раціону, функцій кишечнику, підшлункової і щитоподібної залоз, печінки та інших органів. Порушення обміну ліпідів виникають за нестачі чи надлишку жирів у раціоні, нестачі цукру і крохмалю, висококонцентратного типу годівлі, недостатнього споживання сіна. У збалансованих раціонах дійних корів уміст жиру становить 2–4 % (35,0 на 1 корм. од.), телят – 5–8, молодняку старше 6-місячного віку – 3–4, кнурів і свиноматок – 2,5–3, поросят – 3–4 %.

Надлишкове використання жирів спричинює ожиріння, кетоз, цукровий діабет, серцево-судинні та інші захворювання, а недостатнє – призводить до низького засвоєння поживних речовин корму, розвитку ліпомобілізаційного синдрому, аліментарної дистрофії, кетозу, спричинює розлад репродуктивної функції, погіршене засвоєння жиророзчинних вітамінів, ураження шкірного покриву, зниження запліднюваності яєць та природної резистентності організму.

Кетонові тіла (бета-оксимасляна та ацетооцтова кислоти, ацетон) утворюються головним чином у печінці, менше – в нирках, стінках передшлунків, молочній залозі. Вони є звичайними метаболітами обміну вуглеводів, жирів і деяких амінокислот, при розпаді яких утворюється оцтова кислота у вигляді сполуки з коферментом ацетилю-вання – ацетил-КоА. Активована оцтова кислота в подальшому окиснюється у циклі трикарбонових кислот, початковим етапом якого є реакція конденсації з щавлевооцтовою кислотою (ЩОК). Окиснення її блокується нестачею ЩОК, основним джерелом якої є глюкоза. У такому випадку дві молекули ацетил-КоА конденсуються з утворенням ацетоацетил~КоА, який через кілька стадій перетворюється в ацетоацетат, з котрого потім утворюються ацетон і бета-оксимасляна кислота.

У крові, сечі та молоці завжди є незначна кількість кетонових тіл. Підвищення їх рівня у крові (кетонемія) супроводжується посиленим виділенням їх через нирки (кетонурія), молочну (кетонолактія) і потові залози та легені.

У нормі у здорових тільних сухостійних корів уміст кетонових тіл становить 2,5–6 мг/100 мл (0,4–1,03 ммоль/л), у корів через 2–5 днів після отелення – 6–8, а через 30 днів – 5,5–7 мг/100 мл. У високопродуктивних корів, порівняно з низькопродуктивними, вміст кетонових тіл вищий. Основна кількість їх у крові (82–87%) припадає на частку бета-оксимасляної кислоти.

Експрес-методом з реактивом Лестраде кетонові тіла в крові визначають при їх мінімальному вмісті 10 мг/100 мл (1,72 ммоль/л). Швидкість появи забарвлення і його інтенсивність пропорційні концентрації кетонових тіл у досліджуваній пробі. Якщо інтенсивне забарвлення з’являється негайно, то це є показником наявності у пробі 50–80 мг/100 мл і більше кетонових тіл, через 1 хв – 30–50; ледь помітне забарвлення після 3 хв – 10–30 мг/100 мл.

Стійка кетонемія зустрічається у тварин при гострому та підгострому перебізі кетозу, цукровому діабеті. При цьому змінюється співвідношення між окремими компонентами кетонових тіл у бік підвищення вмісту більш токсичного продукту – ацетону. Помірна кетонемія супроводжує різні хвороби: пневмонію, гепатоз і гепатит, міоглобінурію, гнійний мастит, ендометрит, причому підвищення концентрації кетонових тіл відбувається переважно за рахунок бета-оксимасляної кислоти.