1.Предмет, структура, зміст, мета дисципліни. Основи охорони праці - це комплексна дисципліна, яка вивчається з метою формування у майбутніх фахівців з вищою освітою необхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь з правових і організаційних питань охорони праці, з питань гігієни праці, виробничої санітарії, виробничої та пожежної безпеки, визначеного відповідними державними стандартами освіти. Дисципліна "Основи охорони праці" складається з чотирьох розділів: правові та організаційні питання охорони праці; основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії; основи виробничої безпеки (техніки безпеки); пожежна безпека. Основна мета дисципліни - надати майбутнім фахівцям знання основ охорони праці, реалізація яких на практиці сприятиме покращенню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню професійних захворювань, виробничого травматизму, аварій.

2.Основні поняття в галузі охорони праці, їх терміни та визначення. Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів,спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Виробнича санітарія - система організаційних і технічних заходів і засобів, які виключають або зменшують вплив на працюючих шкідливих виробничих факторів. Техніка безпеки - система організаційних і технічних заходів і засобів, які виключають вплив на працюючих небезпечних виробничих факторів. Безпека праці - це стан умов праці, при якому виключається вплив на працюючих шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Умови праці – сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу,які впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі її трудової діяльності. Пожежна безпека - стан об’єкта, при якому виключається можливість пожежі або при її виникненні забезпечуються умови для її локалізації, ліквідації, захисту людей і матеріальних цінностей. Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю. Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом). Шкідливий виробничий фактор – виробничий фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоров’я, зниження працездатності працівника. Небезпечний виробничий фактор – виробничий фактор, дія якого за певних умов може призвести до травм або іншого раптового погіршення здоров’я працівника.

3. Правові основи царини охорони праці України закладені законодавчою та нормативною базами України з охорони праці. Конституція України гарантує конституційні права кожного Громадянина України на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності. Тому державна політика має забезпечувати постійне поліпшення умов і безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворюваності через: - Центральний орган виконавчої влади у сфері підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці - Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України, яка діє на основі Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України - Кабінет Міністрів України - постанови щодо Національної програми поліпшення стану безпеки праці, фінансування робіт поліпшення стану безпеки праці і т.ін.

4. Основні положення закону України Про охорону праці. Верховна Рада України 14 жовтня 1992 року прийняла Закон України „Про охорону праці". Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. В Законі України „Про охорону праці" задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

- пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;

- повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

- обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпши від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

- комплексне розв язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

- встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

- здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;

- співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та профспілками (представниками трудових колективів) при прийнятті рішень з охорони праці;

- міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо покращення умов і підвищення безпеки праці.

5. Система державного управління охороною праці в Україні. Об'єктом управління є машини, механізми, технологічні процеси, підприємства, галузі промисловості, сфери людської діяльності тощо. Елементами управління станом цього об'єкта є: проведення контролю стану об'єкта, визначення необхідного завдання, порівняння із завданням, вироблення управлінських дій, реалізація управлінських дій, контроль виконання управлінських дій (зворотний зв'язок) та ін. Управління охороною праці - це підготовка, прийняття і реалізація системи заходів із забезпечення охорони життя і здоров'я працівників у процесі трудової діяльності. Відповідно до Закону "Про охорону праці" державне управління охороною праці в Україні здійснюють:1.Кабінет Міністрів України; 2 спеціально уповноважений урядовий орган державного управління охороною праці - державний комітет із нагляду за охороною праці, що входить до складу Кабінету Міністрів (Держнаглядохоронпраці); 3 на галузевому рівні - міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади; 4 на регіональному рівні - місцева державна адміністрація й органи місцевого самоврядування. Система державного управління охороною праці як у галузі, так і в регіоні є дворівневою. Верхній рівень системи (1) - загальнодержавне управління, що здійснюється названими органами, нижчий рівень системи (2) - регіональне і галузеве управління, що здійснюється, відповідно, місцевою державною адміністрацією, радами народних депутатів і галузевими міністерствами.

6. Органи державного нагляду за охороною праці.

Нагляд здійснюють: 1. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці; 2. спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки; 3. спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки; 4. спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці. Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні. Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється законами України „Про охорону праці”.

7. Громадський контроль за додержанням законодавства з охорони праці. Здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників. У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників. Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці. У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа. Не можуть бути ущемлені будь-які законні інтереси працівників у зв'язку з виконанням ними обов'язків уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці.

8. Організація охорони праці на підприємстві.

Роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці на підприємстві, для чого: 1. створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які вирішують конкретні питання охорони праці. 2. розробляє за участі профспілок і реалізує комплексні заходи для дотримання встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології. 3. забезпечує усунення причин, що викликають нещасні випадки, професійні захворювання, контролює виконання профілактичних заходів. 4. організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці. 5. розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства. 6. здійснює постійний контроль за дотриманням працівниками технологічних процесів, правил роботи на машинах. 7. організовує пропаганду безпечних методів праці.

Роботодавець за свої (підприємства) кошти організовує медичні огляди працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці. Медичні огляди проводяться при прийомі на роботу (попередній), протягом трудової діяльності (періодичний), при необхідності проведення професійного відбору, а також щорічно-обов'язковий медичний огляд осіб у віці до 21 року. В управлінні охороною праці, крім штатних посадових осіб і структурних підрозділів, бере участь також і комісія з питань охорони праці, створена рішенням трудового колективу і профспілкової організації, а також уповноважені трудових колективів структурних підрозділів підприємства.

9. Організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці. На підприємствах на основі типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань розробляються і затверджуються наказом керівника відповідні положення про навчання, з яким мають бути ознайомлені працівники, а також складається план-графік проведення таких навчань. Відповідальність за організацію цієї роботи несе керівник. Для перевірки знань працівників з охорони праці створюється відповідна комісія (голова – керівник установи), до складу якої входять: 1. Спеціалісти зі служби о.п.; 2. Представники юридичного відділу, виробничих і технічних служб; 3. Представники профспілки; 4. Уповноважена особа з питань о.п. Комісія має складатися не менше ніж з 3-х осіб. Навчання проходять у вигляді лекцій, семінарів, консультацій. Перевірка знань – у формі тестів, заліку чи іспиту. Працівники, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань, до роботи не допускаються.

10. Організація проведення інструктажів з питань охорони праці. Усі працівники під час влаштування на роботу та періодично повинні пройти інструктаж з о.п., з надання першої мед. допомоги та з правил поведінки у разі виникнення небезпечних ситуацій.

За характером і часом проведенні розрізняють інструктажі: вступний, первинний, повторний, позаплановий, цільовий. Вступний проводиться з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу; працівниками інших організацій, які прибули на підприємство у відрядження; з учнями/студентами, які проводять виробничу практику; з екскурсантами. Первинний проводиться до початку роботи на робочому місці з новоприйнятим працівником та/або в разі виконання нової роботи для працівника. Повторний проводиться на роботах з підвищеною небезпекою не менше 1 разу/3 місяці, для інших робіт – не менше 1 разу/півроку. Позаплановий проводиться при введенні в дію нових правових актів або внесенні змін та доповнень в існуючі; при зміні технологічного процесу; при порушенні норм о.п., які призвели до аварій, пожеж, травматизму.; при перерві в роботі виконавця більше 30 днів для небезпечних робіт. Цільовий проводиться з працівниками при ліквідації аварій стихійного лиха.

Проведення інструктажів записується в спеціальний журнал реєстрації.

11. Вивчення основ охорони праці у навчальних закладах і під час професійного навчання працівників на підприємстві. Навчальні плани закладів освіти всіх рівнів, незалежно від їх галузевого підпорядкування і форм власності, повинні передбачати вивчення питань охорони праці. Зміст і обсяги навчання з питань охорони праці в закладах освіти регламентуються типовими навчальними планами і типовими навчальними програмами для відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, які затверджуються МОНУ за погодженням з Державним комітетом України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду.Учні професійно-технічних навчальних закладів на базі раніше набутих знань вивчають дисципліну "Охорона праці". При підготовці працівників за професіями специфічні питання охорони праці для конкретних професій повинні вивчатися в курсах спеціальних та загальнотехнічних дисциплін з метою поєднання технологічної підготовки з підготовкою з питань охорони праці. У вищих навчальних закладах, незалежно від рівня акредитації, студенти вивчають навчальні дисципліни "Основи о.п." та "О.п. в галузі", а також окремі питання (розділи) з охорони праці.

12. Основні причини виробничого травматизму і профзахворюваності. Успішна профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності можлива лише за умови ретельного вивчення причин їх виникнення. Для полегшення цього завдання прийнято поділяти причини виробничого травматизму і професійної захворюваності на наступні основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, психофізіологічні. (а також економічні). Організаційні причини: відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання устаткування, механізмів та інструменту не за призначенням.

Технічні причини: несправність виробничого устаткування; недосконалість технологічних процесів; недосконалість або відсутність захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування.

Санітарно-гігієнічні причини: підвищений (вище ГДК) вміст в повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.

Психофізіологічні причини: помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість роботи; монотонність праці; хворобливий стан працівника; необережність.

13. Класифікація нещасних випадків. Нещасні випадки класифікуються за наслідками, кількістю потерпілих та стосовно їх зв'язку з виробництвом. За наслідками нещасні випадки поділяються на легкі, тяжкі та смертельні. До легких належать такі нещасні випадки, що призвели до необхідності переведення працівника на легшу роботу або спричинили нетривалу втрату працездатності (не менше як на один робочий день). Якщо стався нещасний випадок з тяжкими наслідками, то характер і ступінь тяжкості травми, отриманої працівником, встановлюється медичним заключенням спеціалізованого медичного закладу. За кількістю потерпілих нещасні випадки поділяються на поодинокі та групові. Стосовно зв'язку з виробництвом нещасні випадки можна в загальному поділити на випадки виробничого та невиробничого характеру . До нещасних випадків невиробничого характеру належать такі випадки, які призвели до ушкодження здоров'я потерпілого, однак не пов'язані з виконанням ним трудових обов'язків. Зокрема це нещасні випадки, що сталися під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству і не використовувався в інтересах підприємства; виконання громадських обов'язків (рятування людей, захист власності, правопорядку, якщо це не передбачено службовими обов'язками), участі в культурно-масових заходах, спортивних змаганнях тощо.

14. Заходи щодо запобігання та усунення причин виробничого травматизму і професійних захворювань. Для полегшення цього завдання прийнято поділяти причини виробничого травматизму і професійної захворюваності на такі основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, економічні, психофізіологічні. Всі заходи по запобіганню виробничому травматизму можна поділити на організаційні та технічні. Організаційні заходи, які сприяють запобіганню травматизму: якісне проведення інструктажу та навчання робітників, здійснення постійного керівництва та нагляду за роботою; забезпечення робітників спецодягом, спецвзуттям, особистими засобами захисту. Технічні створення безпечного технологічного і допоміжного обладнання; правильний вибір і компонування обладнання у виробничих приміщеннях; проведення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, створення надійних технічних засобів запобіганню аваріям, вибухам і пожежам на виробництві; розробка нових технологій. Важливим у забезпеченні безпечної праці і запобіганні травматизму на виробництві є фактори особистого характеру - знання керівником робіт особистості кожного працівника, його психіки і особливостей характеру, медичних показників і їх відповідності параметрам роботи, ставлення до праці, дисциплінованості, задоволеності працею, засвоєння навичок безпечних методів роботи, знання норм і правил з охорони праці і пожежної безпеки, його ставлення до інших робітників і всього колективу.

15. Фізіологічні особливості різних видів діяльності. Діяльність - специфічна, притаманна людині, форма активного ставлення до навколишнього світу. Будь-яка діяльність складається з мети, засобів, результату та власне процесу діяльності. Діяльність є реальною рушійною силою суспільного прогресу та запорукою існування суспільства. Протягом тривалого часу, майже до початку XX ст., функції людини стосовно техніки залишались в основному енергетичними, тобто для керування технікою людина послуговувалась власною м'язовою силою. Ця праця відзначалася складними руховими процесами, які вимагали значних затрат фізичної сили, високої координації рухів, спритності. Узгодження людини з технікою зводилось лише до врахування її анатомічних та фізіологічних особливостей. З появою на початку XX ст. нових видів техніки (автомобіль, літак і т. ін.) виникла потреба врахування психологічних можливостей людини, таких як швидкість реакції, особливості пам'яті та уваги, емоційний стан та ін. З широким впровадженням автоматизованих систем керування, комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів виникли зміни у фаховій структурі праці, пов'язані з появою операторської діяльності. Особливості операторської діяльності значно змінили працю людини. Зросла напруженість праці, тому що перед оператором постає завдання керувати все більшою кількістю об'єктів та параметрів. Людина має справу не з прямим спостереженням, а з інформаційним відображенням. Зростають вимоги до точності, швидкості та надійності дій людини, до швидкості психологічних процесів. Трудова діяльність супроводжується значними витратами нервово-емоційної та розумової енергії. Комп'ютеризація та роботизація, з одного боку, розширили можливості людини, а з іншого, - значним чином змінили вимоги до її діяльності. Уже не потрібна примітивна праця з використанням монотонних фізичних операцій, шаблонною розумовою діяльністю. Збільшилась потреба у творчій висококваліфікованій праці

16. Гігієнічна класифікація праці. ". Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на 4 класи: 1 клас — оптимальні умови праці — такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності. 2 клас — допустимі умови праці — характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періодах. 3 клас — шкідливі умови праці—характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство. 4 клас — небезпечні (екстремальні)— умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.

17. Характеристика основних показників метеорологічних умов. Життєдіяльність людини завжди протікає у певних метеорологічних умовах, що визначаються поєднанням температури повітря, швидкості його руху і відносної вологості, барометричним тиском та інтенсивністю теплового випромінювання. Ці показники в сукупності (за винятком барометричного тиску) характеризують метеорологічні умови середовища (мікроклімат) виробничого приміщення. Якщо робота виконується на відкритих майданчиках, то метеорологічні умови визначаються кліматичним поясом і сезоном року. Проте і в цьому випадку в робочій зоні створюється певний мікроклімат. Температура (t,°С) є одним з основних параметрів повітря, що характеризує його тепловий стан (ступінь нагрітості), тобто кінетичну енергію молекулярних рухів повітря.

Вологовміст повітря у виробничому приміщенні оцінюється відносною вологістю (ф,%), тобто відношенням абсолютної вологості до максимально можливої при цій температурі.

Швидкість (рухливість) повітря (V, м/с) оцінюється вектором усередненої швидкості переміщення повітряних потоків (струменів) під дією різних сил, що їх викликають.

Під атмосферним тиском (Р, мм рт. ст.) розуміють модуль величини, яка характеризує інтенсивність сил, зумовлених масою вищого стовпа повітря на одиницю поверхні. Нормальним прийнято вважати тиск, що дорівнює 1013,25 ГПа (760 мм рт. ст.). Для перерахування в гектопаскалі тиску, вираженого в мм рт. ст., користуються таким співвідношенням: Р, ГПа = 4/ЗР, мм рт. ст.

18. Вплив параметрів мікроклімату на організм людини. Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність чинить мікроклімат у виробничих приміщеннях, під яким розуміють умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури поверхонь, що оточують людину, та інтенсивності теплового (інфрачервоного) опромінення. Нормальний перебіг фізіологічних процесів, а отже, і хороше самопочуття можливе лише тоді, коли тепло, що виділяється організмом людини, постійно відводиться в навколишнє середовище. Мікрокліматичні умови, які забезпечують цей процес, вважаються найкращими. У разі незадовільних мікрокліматичних умов у організмі людини для підтримання сталої температури тіла починають відбуватися різні процеси, спрямовані на регулювання теплоутворення і тепловіддачі. При температурі повітря в межах 15-25 °С теплоутворення організму майже не змінюється (зона байдужості). Зі зниженням температури повітря теплоутворення підвищується, головним чином, унаслідок м'язової активності (з'являється тремтіння) та підсилення обміну речовин. З підвищенням температури повітря посилюються процеси тепловіддачі. Кількість тепла, що утворюється в організмі людини, залежить в основному від фізичних навантажень, а рівень тепловіддачі - від мікрокліматичних умов, головним чином, температури повітря. При високій температурі значна частина тепла втрачається випаровуванням поту. Разом з потом організм втрачає воду, вітаміни, мінеральні солі, внаслідок чого він зневоднюється, порушується обмін речовин. Тому працівники "гарячих" цехів забезпечуються газованою підсоленою водою. Через високу вологість випаровування утруднюється і віддача тепла зменшується. Зниження вологості покращує процес тепловіддачі випаровуванням. Однак надто низька вологість спричинює висихання слизових оболонок дихальних шляхів. Отже, для нормального теплового самопочуття людини важливо, щоб температура, відносна вологість і швидкість руху повітря перебували у певному співвідношенні.

19. Нормалізація параметрів мікроклімату. Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони створюють відчуття теплового комфорту та передумови для високого рівня працездатності. Допустимі мікрокліматичні умови - це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть спричинювати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатись дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності. Допустимі величини параметрів мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальних умов мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обґрунтованою недоцільністю.

20. Значення освітлення для успішної трудової діяльності. Серед чинників зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло посідає одне з перших місць. Адже відомо, що майже 90 % усієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору. Підчас здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів належать адаптація, акомодація та конвергенція.

Адаптація - пристосування ока до зміни умов освітлення (рівня освітленості) у полі зору.

Акомодація - пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані, за рахунок зміни кривизни кришталика.

Конвергенція - здатність ока при розгляданні близьких предметів набувати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі. Часте пристосування ока до зміни умов освітлення (адаптація), наявність різких тіней у полі зору, засліплювальна дія яскравих джерел світла втомлюють око, знижують його захисну реакцію - око втрачає контрастну чутливість і гостроту зору. Це може спричинити професійні захворювання та сприяти зростанню кількості нещасних випадків, оскільки тривалість процесу адаптації ока залежно від різниці яскравостей може тривати 2-3 хв, при цьому в перший момент людина практично нічого не бачить. Для створення оптимальних умов зорової роботи слід ураховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Так, при світлому пофарбуванні інтер'єру завдяки збільшенню кількості відбитого світла рівень освітленості підвищується на 20-40 % (при тій же потужності джерел світла), різкість тіней зменшується, покращується рівномірність освітлення.

21. Види виробничого освітлення. Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла, та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним. За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове. Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень. Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове вимкнення робочого освітлення та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу тощо. Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному вимкненні робочого освітлення. Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Чергове освітлення передбачається у неробочий час; при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

22. Природне та штучне освітлення. Природне освітлення поділяється на: бокове (одно - або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє - через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване - поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з урахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення).

Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний в процесі роботи напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

23. Нормування освітлення. Внаслідок непостiйностi природного освiтлення протягом дня та пори року, кiлькiсна оцiнка цього виду освiтлення здiйснюється у залежності вiд розряду зорових робiт по коефiцiєнту природного освітлення. Для штучного освiтлення нормується абсолютне значення рiвня освiтленостi на робочих поверхнях у виробничих примiщеннях, також залежно вiд розряду зорових робiт, фону, контрасту об'єкта з фоном та системи освiтлення. Так для обчислювальних центрiв величина штучної освiтлення при виконаннi робiт високої зорової точностi (розряд III, підрозряд "г") при одному загальному освiтленнi повинна бути не нижче 200 лк.. При визначеннi норми освiтленостi необхiдно враховувати ряд умов, викликаючих необхiднiсть пiдвищення або зниження рiвня освiтленостi. Норми освiтленостi слiд пiдвищувати, наприклад, при виконаннi робiт I-IV розряду, якщо напружена зорова робота виконується на протязі всього робочого дня. В деяких випадках норму освiтленостi слiд знижувати, наприклад, у примiщеннях де виконуються роботи малої та середньої точностi, при короткочасному перебуваннi людей.

24. Параметри та види вібрації, її дія на людину. Під вібрацією розуміють механічні коливання твердого тіла. Найпростішим видом таких коливань є гармонійні коливання, за яких відбувається почергове наростання та спадання в часі (за синусоїдальним законом) значень рухомої точки чи механічної системи. Вібрації виникають зазвичай при роботі машин та механізмів, які мають неврівноважені й незбалансовані частини, що обертаються чи здійснюють зворотно-поступальний рух. Під час дії вібрації на організм людини спостерігаються зміни в діяльності серцевої та нервової систем, спазм судин, зміни у суглобах, що призводить до обмеження їх рухомості. Якщо спостерігається нетривала дія вібрації, то працівник передчасно втомлюється, при цьому продуктивність його пращ знижується. Тривала дія вібрації може спричинити професійне захворювання - вібраційну хворобу. Під час розвитку цієї хвороби з'являється оніміння, відчуття повзання мурашок, біль у суглобах тощо. Слід зазначити, що ефективне лікування вібраційної хвороби можливе лише на ранній стадії розвитку. Особливо небезпечна вібрація робочих місць з частотою, яка є резонансною з частотою коливання окремих органів чи частин тіла людини, що може призвести до їх механічного ушкодження.