Тема: Організаційна діяльність як загальна функція менеджменту

План

1. Сутність організаційної діяльності та її місце в системі управління.

2. Організаційні структури управління.

3. Проектування організаційних структур управління

1. Сутність організаційної діяльності та її місце в системі управління

Кожна організація складається з структурних підрозділів (цехів, відділів: маркетингу, технологічного, економічного, розробок нової продукції, тощо).

Структурні підрозділи організації є її структурними елементами. Для нормального функціонування організації її структурні елементи мають взаємодіяти один з одним. Тому, ще на етапі побудови організації, проводять організаційне проектування, у процесі якого визначають кількість та функціональний склад підрозділів, посадові обов'язки персоналу, формують систему зв'язків для ефективної взаємодії організаційних елементів.

Функція менеджменту спрямована на побудову організації і формування в ній системи відносин носить назву «організування».

Організування — вид управлінської діяльності, спрямований на формування структури управління організацією, встановлення в ній системи зв'язків та відносин, що дає змогу ефективно працювати для досягнення поставлених цілей.

Організація – це функція управління, в межах якої здійснюється групування та координації робіт, видів діяльності і ресурсів для досягнення поставлених цілей. Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності.

Організаційна діяльність – це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність, формує розподіл повноважень, відповідальності управлінського та виробничого персоналу, з метою формування ефективної спільної діяльності.

Елементи організаційної діяльності:

• розподіл праці;

• структуризація;

• звітність;

• повноваження;

• координація.

1. Розподіл праці

Розподіл праці – елемент організаційної діяльності, що визначає число завдань, що виконуються кожним працівником і рівень контролю над ними.

Наприклад, лікар загальної практики або фельдшер в сільській місцевості майже все робить власноруч: реєструє пацієнтів, проводить щеплення, клінічну діагностику, призначає лікування, навіть здійснює роздрібну торгівлю лікарськими засобами.

В міській лікарні навіть в лабораторній діагностиці має бути задіяна низка спеціалізованих фахівців: лікар, який призначив аналіз; медична сестра маніпуляційного кабінету, яка бере кров для аналізу; лаборант, який буде проводити дослідження; лікар-лаборант, який буде аналізувати результат дослідження. Тобто, міська лікарня має багато спеціалізованих робіт.

Переваги спеціалізації:

• працівники постійно виконують певне завдання і можуть досягнути досконалості;

• зменшується кількість часу на виконання даного завдання та на передавання завдань;

• вузьковизначена робота є простою і часто може виконуватись за допомогою спеціалізованого устаткування;

• при звільненні спеціалізованого працівника, менеджер швидко за невеликі гроші може навчити іншого. Звичайно, ця теза не стосується висококваліфікованих вузьких спеціалістів. При звільненні хірурга-офтальмолога вищої кваліфікаційної категорії лікарні буде потрібно понад десятка років, щоб випускник медичного інституту досяг такого ж рівню майстерності.

Недоліки спеціалізації:

• на виробництві спеціалізована робота для працівника робітничих спеціальностей є монотонною і швидко набридає;

• монотонна робота, як правило, виконується не творчо, якість такої роботи може зменшуватись.