Рекомендована література

• Бутинець Ф. Ф. Організація бухгалтерського обліку. Збірник вправ: Навч. посібник. — Житомир: ЖІТІ, 1997. — 592 с.

• Сопко В., Завгородній В. Організація бухгалтерського обліку, економіч­ного контролю та аналізу: Підручник. — К.: КНЕУ, 2000. — 260 с.; іл.

Контрольні питання

• Дати характеристику організаційних регламентів з обліку.

• Методика розроблення положення про відділ.

• Методика розроблення посадових інструкцій.

• Особливості розроблення графіків, інструкцій, інших документів.

• Особливості розроблення технологічних карт банківських операцій.

 

Навчальні завдання

• Скласти положення про обліково-операційне управління бан­ку. У положенні слід виділити загальні питання, що регламенту­ють діяльність управління, вказати функції, визначити зміст і обсяги робіт, що виконуються, права працівників цього підрозділу та їх відповідальність, функціональні та інформаційні взаємовідносини з працівниками інших підрозділів банку.

• Скласти посадову інструкцію контролера операційної гру­пи. В інструкції необхідно вказати загальні положення (підлег­лість працівника, кваліфікаційні вимоги), обов’язки, права і від­повідальність.

Тема 7. Облікова політика банку План 1. Загальні положення облікової політики банку. 2. Характеристика аналітичних рахунків внутрішнього плану рахунків комерційних банків. 3. Порядок застосування в обліку принципу нарахування доходів та витрат. 4. Методи оцінювання активів та зобов’язань. 5. Проведення інвентаризації. 7.1. Загальні положення облікової політики банку Облікова політика банку — це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються установою для ведення бух­галтерського обліку, складання і подання фінансової звітності. Банки самостійно розробляють і затверджують облікову політику на кожний звітний рік. Облікова політика банку містить правила ведення бухгалтерського обліку, дотримання яких протягом року є обов’язковим. Вона повинна базуватись на чинному законодавстві України, Плані рахунків бухгалтерського обліку, нор­мативних актах НБУ, стандартах бухгалтерського обліку. Облі-

кова політика, яка передбачається у банку на рік, затверджується спеціально виданим наказом керівника. За цим документом зат­верджується методологія відображення окремих банківських опе­рацій, у ньому повинні бути охоплені усі особливості організації бухгалтерського обліку установи. Обов’язковому затвердженню керівником банку підлягають:

• внутрішній план рахунків, побудований на базі затвердженого НБУ плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України;

• додаткові регістри аналітичного обліку та форми первинних документів, на підставі яких здійснюються операції, включаючи форми документів для внутрішньої звітності;

• правила документообігу і технології обробки облікової інфор­мації;

• перелік операцій, що потребують додаткового контролю;

• порядок контролю за внутрішньобанківськими операціями;

• методи оцінки майна і зобов’язань;

• порядок внутрішньобанківських розрахунків (між філіями);

• правила застосування в обліку принципу нарахування доходів і витрат (включаючи порядок нарахування амортизації та ство­рення резервів);

• політика банку щодо роботи з цінними паперами;

• процедури вивірки та контролю;

• організація податкового обліку;

• порядок проведення інвентаризації;

• інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

Внесення змін в облікову політику протягом року не допускається, за винятком випадків змін у чинному законодавстві. Зміни положень облікової політики на наступний рік та причини цих змін мають бути відображені у пояснювальній записці до річного звіту банку. Не вважаються змінами в обліковій політиці:

• нова облікова політика щодо операцій, які не є суттєвими;

• нова облікова політика щодо операцій, які відрізняються по суті від попередніх і не здійснювались раніше.

Облікова політика банків базується на таких концептуальних складових міжнародних стандартів бухгалтерського обліку: безперервності діяльності, постійності правил бухгалтерського обліку, обачливості, нарахування, окремого відображення активів і паси­вів, прийнятності вхідного балансу, перевагах змісту над формою, оцінюванні, відкритості, консолідації, суттєвості, конфіденційності. Організація бухгалтерського обліку в банку повинна забезпечити:

• своєчасне обслуговування клієнтів;

• своєчасне відображення банківських операцій у бухгалтерському обліку та надання достовірної звітності;

• попередження виникнення крадіжок і зловживань, нестач, незаконного витрачання коштів і цінностей;

• скорочення часу і коштів на здійснення банківських операцій на основі оптимізації документообігу та застосування засобів автоматизації;

• захист бухгалтерської інформації;

• контроль за належним оформленням документів.

7.2. Характеристика аналітичних рахунків внутрішнього плану рахунків комерційних банків Система аналітичного обліку банку дає змогу вести детальний і повний облік усіх банківських операцій. Організація аналітич­ного обліку в банках здійснюється відповідно до «Порядку ведення аналітичного обліку установами банків України», затвердженому Постановою Правління НБУ від 30.12.97 р. № 466. Аналітичний облік забезпечується за допомогою аналітичних рахунків, що дає можливість отримувати докладну інформацію про кожного контрагента та кожну операцію. Облік операцій в іноземній валюті ведеться за тими ж рахунками, що й облік операцій у національній валюті. Номер аналітичного рахунку складається з номера синтетичного рахунку згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку в комерційних банках, ключового розряду та набору значень параметрів аналітичного обліку. Усі параметри аналітичного обліку поділяють на обов’язкові та необов’язкові. Відкриття будь-яких рахунків передбачає наявність обов’язкових параметрів аналітич­ного обліку згідно з вимогами Національного банку України щодо звітності. Додаткова інформація, необхідна для управління банком, забезпечується за допомогою додаткових параметрів, визначених банком самостійно згідно зі схемами нумерації аналітичних рахунків, які містять обов’язкові і необов’язкові параметри, та затверджених банком Правил кодування рахунків. Обов’язкові параметри аналітичного обліку поділяють на загальні і спеціальні. Загальні параметри заповнюються при занесенні до комп’ютерної системи нового контрагента або при відкритті аналітичного рахунку. Спеціальні параметри застосовуються до окремих груп аналітичних рахунків залежно від їх економічного змісту; такі параметри використовуються для автоматизованого введення окремих операцій та для надання спеціальної звітності в Національний банк України. Серед обов’язкових параметрів розрізняють параметри контрагентів (клієнтів), документів, договорів і безпосередньо аналітичних рахунків. Інформацію про контрагентів (клієнтів) деталізують обов’яз­кові параметри контрагентів, заповненню яких приділяють особливу увагу. Параметри контрагентів включають код контрагента, ідентифікаційний код, резидентність, ознаку інсайдера, код держави, інституційний сектор економіки, форму власності, галузь економіки, вид економічної діяльності. Ці параметри у повному обсязі заповнюють при формуванні картки клієнта. До номера аналітичного рахунку включають окремі параметри з усього можливого набору їх значень. Решта значень параметрів зберігається поза номером аналітичного рахунку і використовується під час виконання операцій та при побудові звітності. Мінімальна кількість знаків у номері аналітичного рахунку — п’ять, максимальна — чотирнадцять. В усіх схемах нумерації код контрагента — це порядковий номер клієнта з реєстру контрагентів. Банком ведеться реєстр контрагентів (юридичних осіб, підприємців, фізичних осіб, банків) на електронних носіях. Нумерація контрагентів здійснюється окремо в розрізі інформаційних баз — для контрагентів, рахунки яких відкриті в сис­темі операційного дня, для рахунків фізичних осіб у національ­ній валюті, для рахунків з обліку акціонерного капіталу тощо. У кожній виділеній базі нумерація здійснюється у суцільному порядку. Реєстр заповнюється на підставі юридичних справ клієнтів, реєстраційних карток банків-кореспондентів та паспортів громадян. Реєстр контрагентів також містить усі необхідні для банку параметри. Коригування реєстру контрагентів здійснюється у випадку зміни форми власності, назви, місцезнаходження, видів діяльності, керівництва клієнтів та інших причин на підставі відповідних документів, оформлених належним чином. Зміни до реє­стру щомісячно роздруковуються та брошуруються. У разі закриття рахунку відомості про контрагента залишаються у реєстрі контрагентів з позначкою «недіючий клієнт». Відповідальність за ведення реєстру контрагентів несуть відповідальні виконавці згідно з посадовими інструкціями. Особові поточні рахунки відкриваються після внесення інфор­мації про клієнта до реєстру контрагентів. Інші аналітичні рахунки фінансового, податкового, управ­лінського обліку відкриваються відповідно до схем нумерації, на підставі розпоряджень, які оформляються відповідальними виконавцями структурних підрозділів банку. У розпорядженнях вказуються всі необхідні параметри: номер балансового рахун­ку, номер аналітичного рахунку, назва та характер аналітич­ного рахунку, номер відповідального за ведення цього рахунку виконавця, дата відкриття та ін. Для юридичних осіб та підприємців реєстр містить відомості про: назву, ідентифікаційний код, юридичну адресу, дату держав­ної реєстрації, орган ДПІ, яким здійснено реєстрацію, її дату, керівництво та форму обслуговування контрагента. Для підприємців також вказується код особи. Додаткові параметри реєстру містять такі відомості: резидентність, код країни, ознаку інсайдера, характеристику клієнта, його статус (діючий, недіючий), інституційний сектор економіки, символ міністерств, форму власності, ознаку бюджетного фінансування, коди галузей економіки та видів економічної діяльності, код платника податків. Для банків реєстр містить такі ж відомості та додаткові параметри, що й для юридичних осіб, крім дати державної реєстрації та даних про реєстрацію органами ДПІ. Для фізичних осіб реєстр містить: прізвище, ім’я та по батькові, паспортні дані, код особи, ідентифікаційний код платника податків. Додаткові параметри містять: резидентність, коди країни та платника податків, ознаку інсайдера, характеристику та статус клієнта, інституційний сектор економіки. При відкритті аналітичних рахунків також вказується: валюта рахунку, код клієнта, тип рахунку, необхідні додаткові параметри залежно від типу рахунку. Відкриття (закриття) рахунків фінансового обліку відображається у Книзі реєстрації рахунків банку, що ведеться окремо: в національній валюті, в іноземній валюті, для ведення внутрішньобанківських операцій. Книга реєстрації рахунків ведеться на електронних носіях. Щомісячно роздруковується список-доповнення до книги відкритих рахунків. Станом на 1 січня нового року книга роздруковується в повному обсязі. Відповідальність за ведення книги реєстрації несуть заступники головного бухгалтера з відповідних операцій або визначені відповідальні виконавці згідно з посадовими інструкціями. Рахунки валових доходів (витрат) у податковому обліку кореспондують як між собою, так і через контррахунки, які не мають аналітичного змісту. Податковий облік може вестись на балансових рахунках 8-го класу. Структура плану рахунків податкового обліку має відповідати структурі податкової декларації, а для зручності аналізу бути максимально прив’язаною до структури форми 2 «Звіт про прибутки і збитки». План рахунків 8-го класу розробляється банком самостійно, виходячи з потреб банку та вимог податкового законодавства щодо обліку валових доходів та витрат. Аналітичні рахунки в податковому обліку відкриваються згідно з планом рахунків податкового обліку аналогічно статтям декларації та додатків до неї. Для відображення щоденної облікової інформації в податковому обліку встановлюється відповідність аналітичних рахунків фінансового обліку рахункам податкового обліку. Наприклад, нараховані доходи (витрати) в аналітичному фінансовому обліку поділяються на ті, що підлягають оподаткуванню з ознакою 1, і ті, що не підлягають оподаткуванню, з ознакою 2 відповідно до Правил кодування аналітичних рахунків банку. При веденні обліку за позабалансовими рахунками рахунки 9-го класу кореспондують тільки через контррахунки 99-го розділу. Позабалансовий облік у податковому та управлінському обліку не ведеться. Контррахунки відкриваються як технічні рахунки без аналітичного змісту і використовуються для подвійного запису за позабалансовими рахунками. 7.3. Порядок застосування в обліку принципу нарахування доходів та витрат Бухгалтерський облік процентних та комісійних доходів та витрат базується на принципах нарахування та відповідності і здійснюється згідно з Правилами бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів та витрат банків, затверджених постановою Правління НБУ від 25.09.97 р. № 316 зі змінами та доповненнями, Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами, затвердженою постановою НБУ № 466 від 30.12.97 р. Доходи банку — це збільшення економічної вигоди протягом звітного періоду у формі припливу чи зростання активів або зменшення зобов’язань, що впливає на збільшення капіталу і не є внесками засновників банку. Доходи банку формуються за рахунок надання послуг за плату, використання активів з метою отри­мання процентів, дивідендів. Не включається до складу доходів отримання дебіторської заборгованості; отримання коштів за послуги, які ще не були надані; отримання внесків засновників на формування статутного фонду. Витрати — це зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відпливу чи використання активів або виникнення заборгованості, що веде до зменшення власного капіталу. До банківських належать доходи і витрати, безпосередньо пов’я­зані з банківською діяльністю, визначеною Законом «Про банки і банківську діяльність», і отриманою банком ліцензією Національ­ного банку. Небанківські доходи і витрати включають інші доходи і витрати, які не стосуються безпосередньо основної діяльності банку, але забезпечують ведення банківської діяльності. Банківські доходи (витрати) поділяються на:

• процентні,

• комісійні,

• торговельні,

• інші банківські операційні доходи (витрати).

До процентних належать доходи (витрати), які обчислюються пропорційно часу і сумі активу чи зобов’язання та є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик, а саме:

• доходи (витрати) за кредитами й депозитами та за іншими процентними і фінансовими інструментами, у тому числі за цінними паперами з фіксованим прибутком;

• доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) за цінними паперами;

• комісійні, подібні за природою до процентів.

Процентні доходи банку за використання його активів визначаються на основі часових проміжків з урахуванням ефективної дохідності активу. Дебіторська заборгованість за процентами визначається на основі часових проміжків з урахуванням основної суми та відповідної процентної ставки. До процентного доходу за борговими цінними паперами у портфелі банку належать проценти, нараховані за цінними паперами після їх придбання. Дисконт (за операціями з борговими цінними паперами) — різ­ниця між номінальною вартістю цінного папера та його ринковою вартістю (вартістю придбання), якщо ринкова вартість нижча номінальної без урахування нарахованих на час придбання процентів. Премія (за операціями з борговими цінними паперами) — перевищення ринкової вартості (вартості придбання) цінного папера над його номінальною вартістю без урахування нарахованих на час придбання процентів.

Комісійні доходи (витрати) — це доходи (витрати), які обчислюються пропорційно сумі активу чи зобов’язання незалежно від часу (фіксованими), тобто це доходи (витрати) за усіма послугами, наданими (отриманими) контрагентам банку (від операцій з цінними паперами, за розрахунково-касове обслуговування, з іноземною валютою та комісії за операціями, що визначені ліцензією). Комісії, отримані (сплачені) банком, включають:

• комісії за одноразові послуги (послуги валютного обміну),

• комісії за послуги з обов’язковим результатом (комісії за послуги з наперед визначеним результатом, який не може бути отриманий, поки послугу не надано повністю),

• комісії за безперервні послуги (орендні послуги, розрахунково-касове обслуговування),

• комісії за поетапні послуги (консультації, що згідно з договорами надаються поетапно).

Торговельні прибутки (збитки) — це чисті прибутки (збитки) від операцій купівлі-продажу різних фінансових інструментів (чисті прибутки (збитки) від діяльності на валютному ринку і рин­ку банківських металів, операцій з цінними паперами, від торгівлі іншими фінансовими інструментами. Інші банківські операційні доходи (витрати) — це доходи від усіх інших видів діяльності, що не включені у перелічені вище групи. Небанківські операційні доходи (витрати) діляться на дві групи:

• адміністративні витрати (утримання персоналу, обов’язкові платежі та податки, крім податку на прибуток; витрати на утримання та екслуатацію основних засобів та нематеріальних активів; інші екслуатаційні витрати (охорона, послуги зв’язку тощо);

• інші небанківські доходи (витрати), що виникають у процесі здійснення небанківських операцій, які є складовою діяльності банку.

Доходи (витрати) банку вважаються непередбаченими, якщо вони:

• виникають у разі надзвичайних подій і мають одноразовий характер (прибуток (збиток) буде визначений тільки за фактом подій);

• не повторюються по суті (виникають зі змінами у нормативній базі).

Непередбачені доходи (витрати) не беруться до уваги для фінансової оцінки банку. Доходи (витрати) визначаються відповідно до основних принципів Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) процентних та комісійних доходів та витрат, а саме:

• нарахування — статті доходів і витрат ураховуються та оцінюються в момент продажу активу або в міру надання послуг. Усі доходи та витрати банку, що стосуються звітного періоду, відображаються в тому самому звітному періоді, незалежно від того, коли були отримані або сплачені кошти. Звітним періодом вважається рік;

• відповідності — витрати та доходи, пов’язані з цими витратами, визначаються в бухгалтерському обліку в один і той же звіт­ний період;

• обережності — принцип, у межах якого застосовуються два попередні принципи з метою недопущення як переоцінки активів або доходів банку, так і недооцінки зобов’язань або витрат, у зв’язку з чим:

а) банк враховує доходи від наданої послуги у розмірі витрат, пов’язаних з наданням такої послуги, якщо є впевненість в отриманні таких доходів; б) якщо немає впевненості в отриманні доходів, ураховуються тільки витрати, а доходи обліковуються при їх фактичному отриманні. Усі доходи (витрати) банку обліковуються на рахунках доходів (витрат) наростаючим підсумком з початку року, і залишки за рахунками доходів та витрат закриваються в останній день звітного року. Поправки до витрат (доходів) ураховуються на рахунках непередбачених витрат (доходів). Згідно з рішенням кредитного комітету банк обліковує доходи за касовим методом (під час фактичного надходження коштів), якщо їх отримання є сумнівним. Це рішення оформляється протоколом на підставі документів, що підтверджують такий стан, тобто виконуються такі умови:

• є прострочення клієнтом платежу понад 30 днів навіть за однією з угод, які банк має з цим клієнтом;

• фінансове становище клієнта погіршилось настільки, що погашення заборгованості стає неможливим.

Після визнання дебіторської заборгованості за нараховани­ми доходами сумнівною банк зменшує свої доходи на суму такої заборгованості і здійснює їх подальший облік та нараху­вання за позабалансовими рахунками до закінчення строку по­зовної давності. Кошти для погашення кредитної заборгованості насамперед направляються для сплати процентів за користування кредитом, потім — простроченої заборгованості, а сума, що залишається, — на погашення основної суми кредиту. В обліковій політиці банку вказується періодичність і метод визначення кількості днів у місяці та році для нарахування процентних доходів і витрат, наприклад, нарахування доходів і витрат у фінансовому обліку здійснюється регулярно наприкінці місяця. Для розрахунку процентних доходів (витрат) банк використовує метод «факт/факт» (фактична кількість днів у місяці та році), для міжбанківських валютних кредитів — «факт/360». При розрахунку процентів ураховується перший та не враховується останній день договору. Нараховані процентні доходи проводяться за балансом банку обов’язково в тому періоді, в якому вони були нараховані. Розмір процентних ставок, умови, порядок їх нарахування та сплати визначаються договором. За операціями з борговими цінними паперами щомісяця, протягом періоду від дати придбання до дати погашення або продажу, здійснюється амортизація дисконту (премії). Сума амортизації дисконту збільшує, а премії — зменшує процентний дохід за борговими цінними паперами у портфелі банку. За цінними паперами, які є борговими зобов’язаннями банку, сума амортизації дисконту збільшує, а премії — зменшує процентні витрати за даними цінними паперами. Величина амортизації дисконту (премія) за період розраховується рівномірним методом або методом ефективної ставки. Метод розрахунку амортизації дисконту (премії) вказується в обліковій політиці. Наприклад, дисконт і премія амортизуються рівними сумами, які розраховуються у такий спосіб, щоб на дату погашення цінного паперу дисконт або премія були повністю замортизовані. В обліковій політиці банку вказується періодичність і база нарахування процентів за борговими цінними паперами. Наприклад, нарахування процентів за купонними цінними паперами здійснюється щомісяця за процентною ставкою купона, починаючи з дати придбання. База нарахування — «факт/360». За операціями з купівлі-продажу іноземної валюти з власних джерел банку доходи або витрати вважаються реалізованими, коли операція була закінчена. Реалізований фінансовий результат купівлі-продажу іноземної валюти розраховується перед переоцінкою залишків, пов’язаною зі зміною курсів. При цьому доходи або витрати розраховуються як різниця між фактичною вартістю купівлі іноземної валюти та вартістю її продажу за одним із методів, указаних в обліковій політиці банку — FIFO, LIFO, середньозваженої тощо. Наприклад, реалізований фінансовий результат за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти в уста­нові банку розраховується за методом середньозваженої. Згідно з цим методом при визначенні доходів банку при купівлі-продажу іноземної валюти сума реалізованої валюти множиться на різ­ницю між курсом продажу та середнім курсом придбання валю­ти. Розрахунковий період банки визначають самостійно залежно від обсягів операцій та можливостей програмного забезпечення. З метою підвищення надійності та стабільності банку, захисту його кредиторів і вкладників та відповідно до Міжнародних стан­дартів бухгалтерського обліку і нормативних документів НБУ в банках формуються такі резерви:

• обов’язковий резерв коштів у національній валюті на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України (балансовий рахунок № 1200) в установленому розмірі від залучених коштів юридичних і фізичних осіб в цілому за консолідованим балансом;

• резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг, надані гарантії та поручительства).

Резерв не нараховується за бюджетними кредитами та кредитами і депозитами між установами одного банку. Розмір резерву визначається відповідно до загальної суми кредитів, класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнта ризику. Загальний обсяг резерву уточнюється мінімум щоквартально або щомісячно (періодичність вказується в обліковій політиці бан­ку), виходячи зі стану кредитного портфеля банку, що відображається в обліку за допомогою коригуючих проведень. Резерв поділяється на резерв під стандартну та резерв під нестандартну заборгованість. Резерв під стандартну заборгованість за кредитами формується за рахунок витрат банку й обліковується на рахунках 1591 (резерви під стандартну заборгованість інших банків) та 2401 (ре­зерви під стандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам). Формування резерву під нестандартну заборгованість за кредитами, віднесеними до категорій «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», «безнадійні», збільшує витрати банку, що відображається за групою 770 «Відрахування в резерви». Кошти спеціального резерву під нестандартну заборгова­ність, сформованого за рахунок витрат, акумулюються на ра­хунках:

• за міжбанківськими операціями: 1590 «Резерви під нестандартну заборгованість інших банків»;

• за операціями з клієнтами № 2400 «Резерви під нестандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам».

Резерв використовується за рішенням Правління банку для покриття безнадійної заборгованості від кредитних операцій. — резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості банку формується у повному обсязі за рахунок відрахувань за групою 770 «Відрахування в резерви». Банк щомісячно (станом на 25-те число) визначає рівень ризику від дебіторської заборгованості та коригує розмір резерву відповідно до загальної суми заборгованості, що класифікується за групами ризику. Сума резерву використовується для погашення безнадійної дебіторської заборгованості, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна і погашення якої не відбувається протягом 180 днів. — резерв для відшкодування збитків від операцій з цінними паперами формується згідно з методологією НБУ. Відповідно до вимог чинного законодавства та статутних документів банк формує резервний фонд для покриття можливих збитків, що виникають у результаті діяльності. Розмір резервного фонду не повинен перевищувати 25 % регулятивного капіталу банку. Формується резервний фонд банку за рахунок прибутку минулого року у грошовій формі. Використовується цей фонд на покриття можливих збитків за операціями банку, не пов’я­заними з кредитним ризиком, та інших збитків банку, які не покриваються спеціальними фондами. В обліковій політиці банку вказується процент відрахувань до резервного фонду, наприк­лад, резерв формується щорічно у розмірі 5 % від акціонерного прибутку. Усі резерви використовуються тільки на ті цілі, для яких вони були створені, згідно з рішенням Правління банку. Витрати зі страхування кредитних та інших комерційних ризиків, визнаних нестандартними, включаються до складу валових витрат (податковий облік) в обсязі спеціальних резервів, нормативи формування яких відносно сукупного розміру боргових вимог банків визначені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

7.4. Методи оцінки активів та зобов`язань Методи оцінки активів та зобов’язань базуються на головних принципах міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Актив враховується у балансі, коли є ймовірність надходження майбутніх економічних вигод для банку і актив має собівартість або вартість, яка може бути достовірно обчислена. Зобов’язання — теперішня заборгованість банку, що виникає внаслідок минулих подій, від погашення якої очікується вибуття ресурсів з банку. Згідно з теорією бухгалтерського обліку оцінка — це спосіб вартісного вимірювання господарських фактів, джерел їх утворення. Необхідність оцінки майна і прав (визначення їх вартості) полягає насамперед у тому, що сучасне господарство є господарством товарним, а не натуральним. Тільки через оцінку можна отримати інформацію як про загальну вартість майна і зобов’я­зань, так і про вартість окремих статей балансу установи. Така інформація показує, як на даний момент розміщені кошти уста­нови. Не всі складові майнового стану потребують оцінки. Готів­ку у національній валюті, стандартні боргові зобов’язання не оці­нюють, оскільки їх грошова величина дана безпосередньо. Але необхідно оцінювати і переоцінювати процентні цінні папери, сумнівні боргові вимоги і зобов’язання тощо. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України дає таке визначення: «Оцінка — це процес визначення тієї суми коштів, за якою елементи фінансової звітності» мають визнаватися та обліковуватися у балансовому звіті та звіті про прибутки та збитки. Таким чином, під оцінкою розуміють елемент методу бухгалтерського обліку, за допомогою якого економічні події виражаються у грошовому вимірі. Активи і зобов’язання мають бути оцінені і відображені в обліку з достатньою мірою обережності, щоб не переносити існуючі фінансові ризики на наступні звітні періоди. У фінансових звітах використовуються кілька різних методів оцінки з різним ступенем та в різних комбінаціях. Вони передбачають визначення:

• історичної (первинної) вартості;

• поточної (ринкової) вартості;

• справедливої вартості;

• теперішньої вартості.

Якщо оцінка здійснюється за первинною вартістю, то активи відображаються в обліку за сумою фактично сплачених за них коштів на дату придбання, а зобов’язання — за сумою мобілізованих коштів в обмін на зобов’язання. При відображенні в обліку активів і зобов’язань за поточною вартістю активи визнаються за тією сумою коштів, яку необхідно було б сплатити для придбання таких самих активів на поточний момент, а зобов’язання — за тією сумою коштів, яка вимагалася для проведення розрахунку у поточний момент. Приведення вартості активів у відповідність із ринковою здійснюється шляхом їх переоцінки. Справедлива вартість — сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Для кожного класу фінансових активів банку слід розкривати інформацію про справедливу вартість. Якщо визначення справедливої вартості фінансового активу або фінансового зобов’язання з достатньою достовірністю неможливе через обмеження в часі або необхідні для цього витрати, то цей факт слід розкривати разом з інформацїєю про головні характеристики основного фінансового інструмента, які стосуються його справедливої вартості. Теперішня вартість — дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), котра, як очікується, буде потрібна для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності банку. Відображення операцій в іноземній валюті в бухгалтерському обліку здійснюється в подвійній оцінці: за номіналом в іноземній валюті та у гривнях за офіційним курсом НБУ, який діє на даний операційний день. Вартість інструментів, урахованих в іноземній валюті, у фінансовому обліку переоцінюється при кожній зміні офіційного курсу, встановленого НБУ. Облік операцій з купівлі (продажу) іноземної валюти, які здійснюються за дорученням клієнта банку та за його рахунок, ведеться окремо від обліку операцій з купівлі (продажу) іноземної валюти за рахунок власних джерел банку. Оцінка та відображення в обліку вкладень банку в цінні папери здійснюється за первинною вартістю — ціною придбання. Вар­тість портфеля цінних паперів на продаж і на інвестиції коригується за правилом нижчої вартості, яке полягає у порівнянні балансової і ринкової вартості цінних паперів, і якщо ринкова вартість нижча — у створенні спеціального резерву під знецінення цінних паперів. Якщо портфель цінних паперів на продаж включає пакети різних емітентів, то правило нижчої вартості застосовують щодо кожної складової портфеля. Коригування вартості портфеля цінних паперів на продаж здійснюється щомісячно. До портфеля цінних паперів на інвестиції правило нижчої вартості застосовується загалом, і переоцінюється портфель на інвестиції один раз наприкінці року. Основні засоби — матеріальні активи, що використовуються банком не менше року з дати введення в експлуатацію. Основні засоби мають фізичну форму. Основні засоби оцінюються та відображаються у фінансовому обліку банку за первісною вартістю. Переоцінка об’єктів основних засобів здійснюється, якщо їх залишкова вартість значно (більше ніж на 10 %) відрізняється від справедливої на момент складання балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт. Переоцінена первісна вартість і сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням первісної вартості та суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначають діленням справедливої вартості на залишкову вартість об’єкта основних засобів, що переоцінюється. Суму дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів включають до складу додаткового капіталу, а суму уцінки — до складу витрат банку. Активи можуть бути придбані або виготовлені банком само- стійно. У первісну вартість основних засобів включаються всі витрати, пов’язані з придбанням, доставкою, монтажем та введенням їх в експлуатацію. У разі придбання банком основних засобів, що були в експлуатації, у первісну вартість включається ціна купівлі та всі витрати, необхідні для приведення їх у робочий стан. Адміністративні та інші витрати, які не стосуються безпосеред­ньо придбаного об’єкта чи приведення його у робочий стан, не включаються до первісної вартості об’єкта. У разі будівництва об’єкта підрядним способом до його вартості включаються всі витрати підрядника відповідно до актів виконаних робіт. Основні засоби можуть бути отримані (передані) в оперативний чи фінансовий лізинг. При оперативному лізингу активи відображаються на балансі лізингодавця, а при фінансовому лізингу — на балансі лізингоодержувача. Витрати за завершеними капітальними вкладеннями власних основних засобів відносять на збільшення їх вартості. Основні засоби можуть вибувати з балансу внаслідок реалізації, ліквідації, передання філіям банку. При реалізації основних засобів визначається різниця між ціною реалізації та їх балансовою вартістю. Основні засоби, не придатні для роботи в результаті зносу чи старіння, підлягають списанню. Для списання з балансу основних засобів створюється постійно діюча комісія у складі: заступника керівника (голови комісії), головного бухгалтера або його заступ­ника, завідувача господарства та інших осіб. Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться за кожною окремою будівлею, спорудою або їх структурним компонентом та в цілому за групою 1 як сума балансових вартостей окремих об’єктів такої групи. Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2 і 3, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цін­ності, що входить до складу основних фондів групи 2 або 3, з метою оподаткування не ведеться. Основні засоби банку підлягають амортизації. Метод нарахування амортизації вказується в обліковій політиці. Наприклад, банком застосовується рівномірний метод нарахування амортизації. У фінансовому обліку щомісячно амортизації підлягають усі групи основних засобів, з віднесенням загальної суми амортизації на витрати банку. Процес нарахування та відображення амортизації за рахунками обліку регулюється інструкцією з бухгалтерського обліку основних засобів та нематеріальних активів комерційних банків України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України № 475 від 11.12.2000 р. У податковому обліку амортизації підлягають виробничі основні засоби. Амортизація нараховується щомісячно, з віднесенням загальної суми амортизації на валові витрати банку. Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 статті 8 «Амортизація» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду. Нематеріальні активи — фізично не існуючі засоби довгострокового користування. Нематеріальні активи банку складаються з програмного забезпечення. Нематеріальні активи банку оцінюються та відображаються у фінансовому та податковому обліку за первісною вартістю, тобто в тій сумі, яка за них сплачена, згідно з умовами відповідних угод. Дебіторська заборгованість за операціями з клієнтами, банками та іншими суб’єктами складається з заборгованості за операціями, які здійснюються в межах отриманої банком ліцен­зії та інших операцій, що не суперечать вимогам чинного законодавства. Дебіторська заборгованість за фінансовими та господарськими операціями банку складається з заборгованості за операціями з фінансовими інструментами та заборгованості за господарськими операціями банку. Заборгованість за фінансовими операціями складається із заборгованості: з придбання іноземної валюти за власний рахунок; за розрахунками за цінними паперами для банку та за надані банком фінансові послуги. Заборгованість за господарськими операціями складається з заборгованості: з придбання господарських матеріалів і малоцінних та швидкозношуваних предметів (МШП); основних засобів і нематеріальних активів та іншої заборгованості; за податками та обов’язковими платежами; за розрахунками з працівниками та акціонерами банку. Господарські матеріали — матеріали, необхідні для функціонування банку. Господарські матеріали оцінюються та обліковуються за первісною вартістю (ціною придбання). Оцінка товарно-матеріальних запасів здійснюється за собівартістю кожної одиниці матеріалів, що закуповуються. Основні та допоміжні матеріали, паливо, запасні частини та інші матері­альні ресурси відображаються в обліку за їх фактичною собі­вартістю або за цінами придбання. При визначенні фактичної собівартості товарно-матеріальних запасів, крім витрат на при- дбання, враховують проценти за кредити, надані постачальни­кам цих ресурсів, націнки, комісійні винагороди, вартість пос­луг товарних бірж, митні збори, витрати на транспортування, страхування, зберігання. Списання використаних товарно-матеріальних запасів на витрати може проводиться методом середньозваженої собівартості, методом FIFO, LIFO тощо. Конкретний метод вказується в обліко­вій політиці банку. Наприклад, списання використаних товарно-матеріальних запасів проводиться методом FIFO, тобто за собівар­тістю матеріалів, придбаних першими: «перший на оприбуткування — перший на витрати». Зобов’язання банку поділяються на:

• кредиторську заборгованість за операціями з клієнтами, бан­ками та іншими суб’єктами;

• кредиторську заборгованість за фінансовими та господарськими операціями банку.

Усі зобов’язання банку оцінюються та обліковуються за первісною вартістю.

7.5. Проведення інвентаризації Банки здійснюють інвентаризацію з метою встановлення і приведення у відповідність даних бухгалтерського обліку з фактичною наявністю активів. Обов’язково проводиться інвентаризація основних засобів, нематеріальних активів, малоцінних та швидко­зношуваних предметів, матеріальних цінностей на складі банку перед складанням річного звіту, як правило, у листопаді-грудні. Інвентаризація матеріальних цінностей, які належать банку, проводиться також у разі: зміни матеріально відповідальних осіб (на дату приймання-передавання справ); установлення фактів крадіжок або зловживань, пошкодження цінностей; пожежі або стихійного лиха; реорганізації чи ліквідації банку. Для проведення інвентаризації створюється інвентаризаційна комісія, персональний склад якої затверджується наказом керівника банку. У разі неповного складу інвентаризаційної комісії та відсутності матеріально-відповідальних осіб інвентаризація не проводиться до вирішення питання про заміну відсутнього члена комісії. Зміна складу інвентаризаційної комісії оформляється наказом керівника. Члени інвентаризаційної комісії несуть відповідальність згідно з чинним законодавством за достовірність даних, внесених до опису проінвентаризованих об’єктів. Дані про залишки цінностей вносяться до опису за умови перевірки їх фактичної наявності. При інвентаризації нематеріальних активів їх наявність установлюється за документами, що були підставою для оприбуткування, а також за документами, якими підтверджуються майнові права. Програмне забезпечення перевіряється за наявністю відповідних носіїв (дискет, ZIР-дисків, вінчестерів та ін.), пояснень та інструкції щодо їх застосування. За усіма нематеріальними активами інвентаризаційною комісією установлюється наявність розпорядження по банку про затвердження строків використання нематеріальних активів. Під час інвентаризації цінностей установлюється також правильність зарахування до відповідної групи активів банку. При встановленні недоліків комісія розслідує обставини і причини їх виникнення, відображає ці відомості у протоколі та надає пропозиції про внесення змін до облікових даних. Цінності, що перебувають у лізингу, у ремонті тощо, вносяться до інвентаризаційного опису на підставі актів, накладних, квитанцій та інших документів, які засвідчують приймання вказаних цінностей ремонтними та іншими підприємствами. На цінності, не придатні для використання, інвентаризаційна комісія складає окремі описи, які є підставою для складання актів на списання. Цінності, що надходять під час інвентаризації, приймаються матеріально відповідальною особою у присутності членів комісії та вносяться до окремого інвентаризаційного опису. Результати інвентаризації відображаються у протоколі засідання комісії. Протокол подається на розгляд і затвердження у п’ятиденний термін Голові Правління банку. Результати інвентаризації відображаються в обліку і звітності того місяця, в якому закінчена інвентаризація. Під час проведення інвентаризації різниці між облікованими та дійсними активами та пасивами підлягають обліку лише у двох випадках: 1) Коли фактична кількість є нижчою, ніж облікована, і різниця між сумами не може бути підтверджена бухгалтерськими документами чи іншим дозволеним законом чином. Такі різниці відшкодовуються згідно з Цивільним кодексом як заподіяна шкода. 2) Коли фактична кількість є вищою, ніж облікована, та різниця між цими сумами не може бути підтверджена бухгалтерськими документами або іншим дозволеним законом чином. Такі різ­ниці вважаються надлишком і оприбутковуються за балансом. Цінності, що виявлені як надлишок, належать оприбуткуванню, їх оцінка проводиться згідно з ринковою вартістю з урахуванням фізичного та морального зносу з оформленням акта оцінки. За рішенням керівництва банку, яке оформлене наказом, можливе проведення раптових інвентаризацій окремих видів активів, з метою посилення контролю за їх наявністю та станом. Раптові інвентаризації проводяться в загальновстановленому, звичайному порядку, з обов’язковим складанням інвентаризаційних описів та відображенням їх результатів у фінансовому облі­ку банку.

  Рекомендована література

• Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України. Затверджене постановою Правління НБУ від 30.12.98 р. № 566 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 1999. — Вип. 3. — С. 14.

2. Кіндрацька Л. М. Бухгалтерський облік у комерційних банках України: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 432 с.

Контрольні питання

1. Пояснити сутність облікової політики банку. 2. Назвати складові облікової політики банку. 3. Пояснити значення внутрішнього плану рахунків бухгалтерського обліку в банках. 4. Які правила документообігу і технології обробки облікової інформації висвітлюються в обліковій політиці банку? 5. Назвати методи оцінки майна і зобов’язань банку. 6. Дати характеристику принципу нарахування доходів і витрат банку. 7. Організація податкового обліку. 8. Порядок проведення інвентаризацій. 9. Відображення в обліку результатів інвентаризацій. 10. Організація внутрішньобанківського контролю. 11. Назвати і пояснити сутність основних концептуальних складових МСБО, на яких базується облікова політика банку.

Навчальні завдання

1. Скласти наказ на проведення річної інвентаризації в банку. 2. Обрати із наведеного переліку цілі інвентаризації.

• виявлення фактичної наявності активів;

• виявлення пошкоджених та непотрібних цінностей;

• перевірка правил та умов зберігання грошових коштів та цінностей;

• перевірка витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей;

• перевірка реальності оцінки активів і зобов’язань;

• контроль за зберіганням грошових коштів та матеріальних цінностей.

3. Обрати із наведеного переліку випадки, в яких інвентаризація проводиться обов’язково.

• при зміні матеріально-відповідальної особи;

• у разі звільнення завідувача каси;

• у разі звільнення начальника операційного відділу;

• при встановленні фактів крадіжок, зловживань;

• перед складанням річної звітності;

• при зміні складу акціонерів банку;

• у разі ліквідації банку;

• при реалізації основних засобів.

4. Визначити завдання, які слід вирішити при інвентаризації об’єктів, указаних у таблиці.

№	Об’єкт інвентаризації	Що слід виявити
1 2 3

5. Скласти графік проведення річної інвентаризації в банку. 6. Скласти схему організації робіт зі складання річного звіту банку. 7. Розробити структуру облікової політики банку. Тема 8. Організація обліково-операційної роботи в банках України План 1. Організація операційної роботи в банках. 2. Організація робочого дня та документообігу в банках. 3. Внутрішньобанківський контроль. 4. Організація аналітичного і синтетичного обліку. 5. Виправлення помилкових записів в обліку. 6. Оформлення розрахунково-грошових документів. 7. Зберігання документів. 8.1. Організація бухгалтерського обліку та операційної роботи в банках Робота бухгалтерського апарату будується за принципом ство­рення окремого бухгалтерського підрозділу, надання працівни­кам прав відповідальних виконавців. Конкретні обов’язки працівників обліково-операційного апарату визначаються головним бухгалтером. Відповідальними виконавцями є працівники банку, яким доручається оформляти і підписувати розрахунково-грошові докумен­ти за операціями, які вони виконують. Відповідальними виконавцями також вважаються інші працівники бухгалтерського підрозділу, на яких покладено виконання операцій, пов’язаних з кон- тролем, оформленням розрахунково-грошових документів та відоб­раженням в обліку банківських операцій. За відповідальними виконавцями закріплюється ведення відповідних рахунків або виконання окремих операцій. Розподіл аналітичних рахунків між відповідальними виконавцями проводиться, як правило, за номерами рахунків, причому з обов’язковою умовою, що всі рахунки клієнта ведуться одним виконавцем. Ведення обліку операцій за внутрішньобанківськими розрахун­ками покладається на окремих відповідальних виконавців. На бух­галтерських працівників не можуть бути покладені обов’язки матеріальної відповідальності за зберігання і видачу матеріалів та інвентаря; інші роботи за господарськими операціями, які повин­ні ними контролюватись. КНИГА ОБЛІКУ РОЗПОДІЛУ І ПЕРЕРОЗПОДІЛУ РАХУНКІВ МІЖ ОБЛІКОВО-ОПЕРАЦІЙНИМИ ПРАЦІВНИКАМИ БАНКУ

Дата	№№ балансових та позабалансових рахунків			Підпис головного бухгалтера
	Прийнято (від кого)	Передано (кому)	Залишається
1	2	3	4	5

Дата	Прізвище та ініціали працівників, які приймають та здають матеріали	Перелік переданих матеріалів та відбитки переданих штампів	Підписи працівників
			Хто приймає	Хто здає	Головний бухгалтер
1	2	3	4	5	6

Закріплення балансових і позабалансових рахунків за структурними частинами бухгалтерського підрозділу та окремими виконавцями і наступний їх перерозподіл проводяться головним бухгалтером (його заступником) і оформляються записом у спеціальній Книзі обліку розподілу й перерозподілу рахунків між обліково-операційними працівниками банку. Ведення книги може бути автоматизованим. У цьому разі щомісяця, на 1-ше число інформація роздруковується на паперовому носії, брошурується та зберігається у встановленому порядку. При веденні Книги з використанням машинних (електронних) носіїв інформації необхідно забезпечити збереження інформації та її захист від несанкціонованого доступу. Книга має бути зброшурована та пронумерована у такий спосіб, щоб виключити можливість додавання (вилучення) сторінок. На останній сторінці книги вказується кількість сторінок прописом, що завіряється підписами керівника банку (його заступника), головного бухгалтера та скріплюється печаткою банку. Записи у цій книзі здійснюються до повного її використання. У пер­шій частині Книги на сторінках, відведених для кожного відповідального виконавця, записуються всі закріплені за ним рахунки, робиться відбиток іменного штампу, у тексті якого міститься назва установи банку, умовний номер за МФО, особистий номер відповідального виконавця. Записи завіряються підписом головного бухгалтера (його заступника). У разі перерозподілу обов’язків між відповідальними виконавцями, а також при їх заміні на окремих сторінках другої частини книги робляться записи про передання штампів, особових рахунків, зразків підписів клієнтів та інших документів та матеріалів, які необхідні для поточної роботи. При цьому обов’язково вказуються номери балансових рахунків, які передаються, а також робляться відбитки переданих штампів банку. Під час передання справ від одного відповідального виконавця іншому у спеціально відведених колонках у книзі напроти записів та відбитків штампів свої підписи ставлять ці працівники та головний бухгалтер (його заступник). У разі непередбаченої відсутності працівника, справи якого прийняті іншою особою, у книзі замість розписки робиться відповідна відмітка. При виявленні тих чи інших відхилень від норми у стані тих справ, які передаються, про це докладно вказується у записі прийняття-передання. У кожній установі банку мають бути розроблені і затверджені посадові інструкції, копії яких передаються для роботи відповідальним працівникам. Перші екземпляри посадових інструкцій зберігаються у головного бухгалтера. 3 відповідальними виконавцями щороку проводиться інструктаж щодо банківської безпеки, захисту та збереження інформації.

8.2. Організація робочого дня та документообігу Організація робочого дня встановлюється у такий спосіб, щоб забезпечити правильне та своєчасне оформлення розрахунково-грошових документів, що надходять, виконання операцій та відображення їх у бухгалтерському обліку за балансовими та позабалансовими рахунками, забезпечити складання щоденного балансу та інших звітних форм. Операційний день банку складається з операційного часу на роботу з клієнтами і часу на завершення обробки інформації. Початок і завершення робочого й операційного дня встановлюється розпорядженням керівника установи банку з урахуванням режиму роботи розрахункових палат та системи електронних платежів. Організація обліково-операційної роботи має відповідати таким вимогам:

• усі операції з документами, що надійшли в операційний час (у тому числі і з філій), відображаються в бухгалтерському обліку в той самий день. На документах, що надійшли після операційного часу, крім дати отримання, проставляється штамп «вечірня» на всіх примірниках. Такі документи, як правило, прово­дяться за рахунками клієнтів наступним днем із залишків коштів на початок дня. Порядок приймання документів у позаопераційний час передбачається у договорах на обслуговування клієнтів;

• приймання і контроль документів, обслуговування клієнтів, занесення інформації в операційний день банку, а також перевірка вихідних форм, формування архівних папок документів здійснюються протягом операційного дня безпосередньо відповідальними виконавцями;

• клієнт, виходячи зі своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електрон­них повідомлень). Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається договором розрахунково-касового обслуговування. Розрахунки у системі електронних платежів, принципи організації безготівкових розрахунків, їх форми, стандарти документів і документообігу, що впроваджені в господарський оборот України, здійснюються згідно з інструкцією № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України». Розрахункові документи на паперових носіях та електронні розрахункові документи рівноправні між собою;

• приймання розрахунково-платіжних документів від клієнтів, розрахункові та касові операції за рахунками юридичних та фізичних осіб здійснюються безпосередньо відповідальним виконавцем. У позаопераційний час документи можуть здаватись у банк відпо­відальному виконавцю або через спеціальні пристрої (ящики), звід­ки документи вибираються не рідше, ніж один раз на годину;

• якщо документи з будь-якої причини не можуть бути при- йняті до виконання, вони повертаються клієнту відразу, а на прийнятих через спеціальні пристрої на зворотному боці документа робиться напис про причину, з якої документи не можуть бути прийняті, і зазначені документи повертаються клієнту разом з виписками та проведеннями;

• оплата всіх розрахунково-грошових документів з поточних рахунків клієнтів проводиться в межах наявних коштів на цих рахунках або в межах суми овердрафту, яка обумовлюється в письмовій формі заздалегідь з кожним клієнтом із дотриманням черговості платежів, згідно з черговістю, установленою чинним законодавством;

• документи, підготовлені для передання по СЕП, формуються у порядку їх надходження. Попередній контроль загальної суми у пачці розрахунково-грошових документів покладається на відпові­дального виконавця. Наступний контроль цієї суми здійснює відпові­дальний виконавець, який відповідає за проведення документів;

• передання інформації з документів по СЕП здійснюється згідно з «Положенням про міжбанківські розрахунки в Україні».

Операційний день у банку закінчується видачею всіх вихідних форм і їх перевіркою відповідальними виконавцями до початку нового операційного дня. Розрахунково-грошові документи, які належить відправити іншим банкам без застосування системи електронного зв’язку, відправляються поштою або доставляються спеціальними підприємствами зв’язку згідно з «Правилами приймання, оброблення та доставки кореспонденції банківських установ спецзв’язком України», при цьому зазначені документи здаються підприєм- ствам зв’язку не пізніше наступного робочого дня. Комерційні банки самостійно встановлюють порядок обслуговування своїх клієнтів з урахуванням регламенту функціонування мережі розрахункових палат України та її взаємодії з банками — учасниками системи електронних платежів. Режим роботи та графік документообігу в банках затверджується керівником банку. Безбалансові відділення працюють за режимом, що визначається головним банком для кожного відділення окремо (наказом, службовим розпорядженням тощо). При цьому повинні дотримуватися вимоги щодо організації робочого дня, документообігу і зберігання інформації та документів, передбачені нормативними актами Національного банку України. Режим функціонування кореспондентських рахунків, відкритих в установах Національного банку та інших банках, викладений в Положенні про міжбанківські розрахунки в Україні. 8.3. Внутрішньобанківський контроль Внутрішній контроль в установі банку — це сукупність процедур, що дають змогу забезпечити збереження активів банку та достовірність звітності. Контроль здійснюється при відкритті рахунків, взятті документів до виконання, а також на всіх етапах обробки облікової інформації, здійсненні операцій та відображенні їх у бухгалтерському обліку. Він може бути попереднім (первинним, додатковим) і подальшим. Попередній контроль здійснюється до внесення інформації в систему обліку, подальший — після відображення операції в обліку. Порядок проведення внутрішньобанківського контролю визначається службою бухгалтерського обліку банку самостійно. Банк самостійно встановлює перелік операцій, які потребують додаткового контролю, визначає частоту й обсяг перевірок окремих ділянок роботи працівників облікової служби тощо. Первинний контроль розрахунково-грошових документів здійс­нюється відповідальним виконавцем (бухгалтером, контролером), який дає дозвіл на проведення (відображення) операції у балансі. Право підпису розрахунково-грошових документів оформляється розпорядженням керівника банку. Додатковому контролю підлягають операції, які мають важливе значення: операції з готівкою, іноземною валютою, кредитні операції, суми до з’ясування тощо. Для підтвердження проведеного контролю цих операцій контролюючим працівником підписуються розрахунково-грошові документи. Право контрольного підпису без обмеження суми операцій на розрахунково-грошових документах, які підлягають додатковому контролю, мають головні бухгалтери банків, їх заступники та начальники обліково-операційних відділів. Зразки підписів передаються під розписку в касу операційним і контролюючим працівникам та іншим службам, де використовуються документи. Відповідальний виконавець після перевірки розрахункового документа, занесення його до ОДБ та засвідчення документа своїм підписом, печаткою, передає платіжні документи у необхідній кількості примірників контролюючому працівникові. Контролюючий працівник перевіряє правильність оформлення операції, переконується в повній ідентичності всіх примірників документа, після чого підписує їх. Після додаткового контролю платіжні документи передаються відповідальному виконавцю для відображення операції за відповідними рахунками. Додатковому контролю також підлягають видаткові касові операції. Контроль проводиться для того, щоб виключити можливість оплати неправильно оформлених документів, чеків з підписами і відбитком печатки, що не належать даному клієнтові, а також надходження в касу чеків та інших касових видаткових документів, минаючи відповідних операційних працівників і контролера банку; внесення безпідставних виправлень і дописок у касові документи і журнали. Якщо касові операції не автоматизовані, тобто касир і контролер на документах не можуть поставити своїх підписів в автоматизованому режимі, то контроль здійснюється вручну, з веденням видаткових касових журналів контролером. Касовий журнал ведеться в двох примірниках.

КАСОВИЙ ЖУРНАЛ за «__» _________ 200_ р.

№	№ документа	№ рахунку-кореспондента	Символ звітності	Часткова сума	Загальна сума	Примітка
1	2	3	4	5	6	7

Порядок направлення контролером касових видаткових документів у каси для оплати встановлюється головним бухгалтером банку. Документи передаються в касу під розписку касира в касовому журналі. Видаткові документи передаються в касу під розписку касира на першому примірнику журналу, другий примірник касового журналу залишається у контролюючого працівника, який перевіряє, чи не внесено яких-небудь виправлень і дописок у перший примірник. Якщо робоче місце працівника, який контролює видаткові опе­рації, знаходиться поряд з касою або з’єднане з касою транспортним пристроєм, то на розсуд керівника банку може бути встановлений порядок передавання касових видаткових документів контролером без його розписки. Ордери на приймання і відсилання грошей та інших цінностей, що зберігаються в сховищі, підписуються, крім виконавців і голов­ного бухгалтера, керівником установи банку і завідувачем каси. Документообіг за прибутковими касовими операціями організовується у такий спосіб, щоб видача квитанцій клієнтам та зарахування їх на рахунок проводились тільки після фактичного надходження грошей у касу. Виняток становлять внески у вклади громадян, які відображаються за особовими рахунками вкладників до прийняття готівки в касу банку. При цьому документи, що підтверджують внесок у вклад, і (або) банківська книжка видаються вкладникові тільки після фактичного надходження грошей у касу. Прибутковий касовий документ, прийнятий відповідальним виконавцем, підписується ним, заноситься в касовий журнал і передається відповідно до внутрішнього порядку в касу разом з виписаною квитанцією за підписом відповідального виконавця. За прибутковими касовими операціями при прийманні грошей від працівників банку для зарахування на внутрішньобанківські рахунки прибутковий касовий ордер виписується в двох примірниках, один з яких замінює квитанцію. Відповідальний виконавець після одержання з каси ордера з підписом касира, що свідчить про прийняття ним грошей, перевіряє оригінал підпису касира на ордері за його зразком і здійснює в касовому журналі умовну відмітку про повернення цього документа, який додається до виписки з особового рахунку. Можливе централізоване ведення касового журналу за надходженням. Суми державних доходів, що надходять готівкою, записуються у касовий журнал згідно зі зведеним прибутковим касовим ордером (стрічки підрахунку документів), що складається наприкінці дня відповідальним виконавцем, який веде ці операції, відповідно до залишених у них повідомлень первинних касових документів. Для перевірки достовірності підписів посадових осіб банку на розрахунково-грошових документах, що приймаються до виконання, відповідні працівники повинні мати зразки їхніх підписів. Перші примірники зразків підписів посадових осіб банку зберігаються у головного бухгалтера. Контролери повинні користуватися своїми примірниками зразків підписів працівників банку, а також зразками підписів і відбитків печаток клієнтів. Контролерам забороняється користуватися одним і тим самим примірником зразків підписів і відбитків печаток клієнтів та зразками підписів працівників банку, якими користуються відповідальні виконавці. Для перевірки чеків у момент оплати відповідальний виконавець і контролер при видачі банком грошових чекових книжок реєструють їхні номери і серії в картках зразків підписів і печаток клієнтів. Керівник банку зобов’язаний забезпечити контроль за зберіганням і використанням печаток, штампів, бланків, з тим щоб виключити можливість їх втрати або використання з метою зловживання. Облік печаток і кутових штампів банку ведеться в спеціальній книзі, де зазначаються прізвища і посади осіб, у яких вони перебувають. Книга зберігається у вогнетривкій шафі у керівника установи банку, у головного бухгалтера чи іншого працівника згідно з наказом керівника установи банку. Штампи, крім кутових, до цієї книги не включаються. Робочі місця працівників банку розташовуються так, щоб клієнти чи інші сторонні особи не мали доступу до печаток, штампів, документів і бланків банку. Скарги на дії працівників банку та листи від клієнтів приймає секретар (інспектор з діловодства) банку. Операційним працівникам приймати таку кореспонденцію забороняється. Головні бухгалтери банків, їхні заступники, начальники відділів та спеціалісти, на яких покладено обов’язки подальшого контролю, повинні систематично проводити перевірки стану обліково-операційної роботи. У процесі подальших перевірок виявляються причини порушень правил здійснення операцій і ведення бухгалтерського обліку та вживаються заходи щодо їх усунення. Подальші перевірки проводяться з таким розрахунком, щоб робота кожного обліково-операційного працівника перевірялась не рідше одного разу на рік або щоквартально за рішенням голов­ного бухгалтера банку. Склад працівників, які залучаються до проведення подальших перевірок (крім спеціалістів, що займаються контролем, заступника головного бухгалтера і начальників відділів), визначається головним бухгалтером. Рекомендується щоквартально складати план подальшого контролю, який підписується головним бухгалтером і затверджується керівником банку у встановленому порядку. Результати подальших перевірок записуються в журнал, а при виявленні недоліків оформляються довідками. Керівники банків, у п’ятиденний строк після одержання довідки про виявлені недоліки під час перевірки, зобов’язані особисто розглянути її в присутності працівників обліково-операційного апарату та вжити заходів щодо їх усунення. Головний бухгалтер зобов’язаний контролювати заходи щодо усунення недоліків і в разі потреби організовувати повторну перевірку.

8.4. Організація аналітичного і синтетичного обліку Бухгалтерський облік у банках поділяється на синтетичний та аналітичний. Синтетичний облік охоплює узагальнені показники банківської діяльності у грошовому виразі, а аналітичний облік деталізує та пояснює ці показники. У синтетичному обліку всі операції відображаються тільки у грошовій одиниці України. Аналітичний облік ведеться у подвійній оцінці: в іноземній валюті за номіналом і в гривневому еквіваленті за курсом НБУ. Аналітичний облік у банках ведеться за особовими рахунками (у картках, книгах, журналах автоматизовано або вручну), які відкриваються за кожним видом коштів і цінностей із визначенням їх призначення і власника. Порядок відкриття банками рахунків своїм клієнтам установлюється Інструкцією НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті». Усі рахунки, що відкриваються клієнтам банків, реєструються в Книзі реєстрації відкритих рахунків. Для відкриття рахунку у бухгалтерію (головному бухгалтеру, його заступнику) дається розпорядження керівника банку про від­криття рахунку разом з усіма необхідними документами. У роз­порядженні мають бути вказані власник рахунку, номер і дата договору на обслуговування, порядок і періодичність видачі виписок з рахунку. Розпорядження після відкриття рахунку з відповід­ною відміткою бухгалтерії передається в юридичну службу для поміщення в юридичну справу клієнта. Необхідна кількість примірників карток зразків підписів і печатки для використання в роботі виготовляється ксерокопіюванням. Ксерокопії завіряє своїм підписом головний бухгалтер банку або його заступник. Після відкриття рахунку завізовані головним бухгалтером або його заступником (іншою особою, якій надано це право) картки зразків підписів та відбитка печатки із зазначенням на них порядку та періодичності видачі виписок рахунку (розпорядникам рахунку за дорученням, яке зберігається разом з карткою зі зразками підписів, поштою, через спеціальні абонентські скриньки, щоденно, раз в 3, 5, 10 і т. д. разів) передаються відповідним працівникам банку. Особові рахунки за внутрішньобанківськими операціями (облік майна, розрахунків, капіталу, доходів, витрат, результатів господарської діяльності) також реєструються в Книзі реєстрації відкритих рахунків на спеціально відведених для цього сторінках. З письмового дозволу керівника можливе ведення окремих Книг за внутрішньобанківськими та клієнтськими рахунками. Аркуші книги нумеруються, книга прошнуровується та брошурується у такий спосіб, щоб запобігти можливості вилучення чи заміни аркуша. На останньому аркуші робиться запис про дату відкриття книги та кількість пронумерованих сторінок. Запис завіряється підписами керівника, головного бухгалтера банку та відбитком печатки. Книгу реєстрації рахунків можна вести автоматизовано. У цьо­му разі щомісяця, на 1-ше число інформація роздруковується на паперовому носії, брошурується та зберігається у встановленому порядку. Номери рахунків аналітичного обліку кожний банк установлює самостійно згідно з «Порядком ведення аналітичного обліку установами банків України». При закритті рахунку в Книзі проставляється дата і вказуються причини закриття. Номери закритих рахунків можуть присвоюватись новим клієнтам через два роки після дати їх закриття. Книга зберігається у головного бухгалтера банку або його заступника у вогнетривкому сейфі. Один раз на квартал роздруковується відомість відкритих рахунків і звіряється з Книгою реєстрації рахунків, про що у Книзі робиться відповідна відмітка. Внесення змін у Книгу може здійснюватись тільки з дозволу головного бухгалтера або його заступника. Особові рахунки клієнтів друкуються за встановленими стандартами у двох примірниках. Записи в цих рахунках здійснюються на підставі належним чином оформлених розрахунково-грошо­вих документів. Загальними реквізитами особових рахунків і ви­писок з них є:

• номер особового рахунку;

• дати здійснення останньої та поточної операцій;

• номер документа;

• номер рахунку-кореспондента;

• номер банку-кореспондента;

• код виду операції;

• код валюти;

• сума операції;

• сума оборотів за дебетом і кредитом;

• сума вступного залишку;

• сума вихідного залишку;

• реквізити банку, який веде рахунок.

Особові рахунки клієнтів друкуються в двох примірниках. Другий примірник є випискою із особового рахунку і призначений для видачі клієнту. За сумами, проведеними за кредитом, до виписок із особових рахунків в обов’язковому порядку повинні додаватися документи (їх копії), на підставі яких зроблені записи за рахунком. На документах, що додаються до виписок, проставляється штамп банку, а також календарний штамп дати проведення документа за особовим рахунком, якщо ця дата не збігається з датою виписки документа або штамп банку, який поєднує всі названі вище реквізити. Штамп проставляється тільки на основно­му додатку до виписки. На додаткових документах, що поясню­ють і розшифровують зміст і загальну суму операцій, позначених в основному додатку, штамп не ставиться. Не завіряються відбитком зазначеного штампу другі примірники сплачених розрахункових документів, що додаються до виписок із рахунків клієнтів, які вже завірені штампом або печаткою банку на ранній стадії їх обробки, а також документи за прибутковими касовими операціями. Особові рахунки, виписки з яких клієнтам не видаються, друкуються в одному примірнику, в тому числі і за позабалансовими рахунками. Якщо власник рахунку виявив неправильно занесені в дебет чи кредит суми, він письмово повідомляє про це установу банку протягом п’яти днів після отримання виписки. Якщо у встановлений термін таке повідомлення не надійшло, здійснені операції і залишок коштів на рахунку вважаються підтвердженими. Письмові й усні довідки за рахунками видаються лише у випадках, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та нормативними актами Національного банку України. Забороняється видача клієнтам завірених штампом або печаткою банку других примірників сплачених розрахункових документів (крім гарантованих банком) без виписок з особових рахунків. У разі втрати клієнтом виписки з особового рахунку, її дублікат може видаватись клієнту тільки з письмового дозволу керівника банку чи його заступника за заявою клієнта, в якій він зобов’язаний вказати причину втрати виписки. Після видачі виписок клієнтам особові рахунки розміщуються в архівній картотеці в порядку зростання їхніх номерів. По закінченні місяця вони брошуруються за відповідальними виконавцями в пачки за балансовими і позабалансовими рахунками і розміщуються в поточному архіві не пізніше 20-го числа наступного місяця. Станом на 1 січня банк видає клієнтам виписки за всіма діючими рахунками. Аналітичний облік операцій в іноземній валюті ведеться в подвійній оцінці: в іноземній валюті за її номіналом і в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України. Аналітичний облік матеріальних цінностей ведеться в кількісно-сумарній оцінці. Основними регістрами синтетичного обліку в банках є:

• оборотно-сальдовий баланс (щоденний баланс оборотів і залишків за балансовими і позабалансовими рахунками);

• касові журнали;

• оборотні й перевірні відомості.

У щоденному оборотно-сальдовому балансі відображаються обороти за дебетом і кредитом за день, вихідні залишки за активом і пасивом за кожним балансовим рахунком четвертого порядку з проміжним підсумком за балансовими рахунками тре­тього та другого порядків (аналогічно і за позабалансовими ра­хунками). Щоденний баланс підписується керівником і головним бухгал­тером. Перед підписанням балансу головний бухгалтер (або за його дорученням інший працівник банку) повинен звірити: рівність дебетових і кредитових оборотів і залишків за активом і пасивом; відповідність залишків на початок робочого дня залишкам на кінець попереднього робочого дня. Про проведене звіряння у балансі робиться відповідний запис, ставиться підпис працівника, що проводив звіряння, після чого баланс підписується керівниками банку. Наявність щоденного балансу є обов’язковою умовою початку нового операційного дня. Касовий журнал складається на підставі документів з надхо- джень і видатків каси та включає записи операцій, в яких вка­зуються номери особових рахунків клієнтів, номер документа, символ звітності, часткові суми операцій та підсумки за жур­налом. Оборотна відомість складається на 1-ше число кожного місяця і включає в себе вступні залишки на початок періоду, обороти за відповідний період і вихідні залишки на кінець періоду. Обо­ротна відомість за балансовими та позабалансовими рахунками складається за рахунками четвертого порядку з проміжними підсумками за рахунками третього і другого порядку. Оборотна відомість необхідна для накопичення дебетових і кредитових оборотів за певний період. Відомість перевіряється і підпи­сується керівником і головним бухгалтером або іншими упов­новаженими особами. Банки зобов’язані наприкінці місяця здійснювати контроль відповідності даних аналітичного і синтетичного обліку. Перевірка записів за особовими рахунками здійснюється відповідальними виконавцями, яким доручене ведення цих рахунків. При цьому перевіряється, чи всі записи за особовими рахунками відповідають розрахунково-грошовим документам. Усі первинні документи за поточний день підлягають підрахунку з отриманням підсумків за кількістю документів та за сумами за рахунками, які звіряються, з даними щоденного балансу оборотів і залишків. При веденні аналітичного обліку в картках, книгах, журналах перевірка відповідності даних аналітичного і синтетичного обліку проводиться на перше число кожного місяця. Для цього використовується відомість залишків:

• за сумами документів, які містяться в картотеках;

• за відкритими сумами книг і журналів (сумах, за якими немає відмітки про списання).

Підсумок відомості звіряється із залишком за відповідним особовим рахунком у перевірній відомості. Результати перевірки головний бухгалтер завіряє підписом у перевірній відомості і відомості залишків. Дані перевірної відомості звіряються з даними балансу. 8.5. Виправлення помилкових записів в обліку У текстах та цифрових даних бухгалтерських документів та звітності виправлення помилкових записів шляхом підчисток і поправок сум не допускається. Помилки повинні виправлятися негайно після їх виявлення зво­ротними записами за рахунками, за якими зроблені неправильні записи (методом зворотного сторно), на підставі виправних ордерів. У первинних документах, звітах, що виготовлені ручним способом, виявлені помилки виправляються коректурним способом, тобто неправильний текст чи цифри закреслюються однією лінією так, щоб можна було прочитати написане, а над закресленим пишеться правильний текст чи цифри. Виправлення помилок має супроводжуватися написом «Виправлено» і завірятися підписом осіб, які підписали цей документ із зазначенням дати виправлення. Виправні ордери складаються і роздруковуються в трьох примірниках, із яких перший примірник служить ордером, другий — є повідомленням для клієнтів, а третій примірник залишається в ордерній книжці для внутрішнього контролю. Ця книжка повин­на зберігатися у головного бухгалтера чи його заступника. Ордери нумеруються окремими від інших документів порядковими номерами. У тексті виправного ордера вказується, коли і за яким документом було зроблено неправильний запис, а якщо він ви- кликаний заявою клієнта, то робиться посилання на цю заяву. При цьому на звороті третього примірника ордера вказується, ким і чому допущена помилка, зазначається посада і прізвище виконавця, а також особи, яка проконтролювала виправлення помилки. Заяви, що стали підставою для складання виправних ордерів, повинні зберігатися в документах при ордерах. В особовому рахунку проти помилкового запису, сума якого була згодом сторнована, робиться помітка «Сторновано», вказується дата виправного запису і номер виправного ордера. Цей запис завіряється підписом головного бухгалтера чи його заступника (начальника відділу), який підписав виправний ордер, та підписом відповідаль­ного виконавця. Документи, що надходять за міжбанківськими розрахунками з регіональної розрахункової палати, зараховуються на рахунки одержувача за номером рахунку. Відповідність номера рахунку його назві перевіряє операційний працівник. Якщо при помилковому зарахуванні коштів винним є клієнт, то справа має вирішуватись клієнтом самостійно з фактичним одержувачем коштів у претензійно-позовному порядку. Якщо вин­ним у помилковому списанні (зарахуванні) коштів є банк, то після виявлення помилки він повинен негайно повідомити фактичного одержувача коштів про необхідність їх повернення й одночасно за рахунок власних коштів має повернути помилково списані з рахунку клієнта кошти або перерахувати їх належному одержувачу. Повернення помилково зарахованих коштів здійснюється позачергово. У випадку, коли необхідно перенести облік будь-яких операцій із одного рахунку на інший рахунок або в інший банк, бухгал­терськими проведеннями перераховується тільки залишок за рахунком. У разі закриття рахунку, а також при зміні найменування суб’єкта господарювання або номера рахунку власник рахунку зобов’я­заний повернути банку чекові книжки з невикористаними чеками і корінцями разом із заявою, в якій зазначаються номери невико­ристаних чеків. Крім того, якщо рахунок закривається, то клієнт зобов’язаний підтвердити залишок рахунку на день закриття. Повер­таються і розрахункові чеки після звірки невикористаного залишку.

8.6. Оформлення розрахунково-грошових документів Усі операції банків відображаються в бухгалтерському обліку на підставі розрахунково-касових документів, які надходять у банки від підприємств та установ, від інших банків та складаються в банку. Сукупність документів, які використовуються банком для ведення бухгалтерського обліку та контролю, утворюють бан­ківську документацію. Касовими документами оформляються опе­рації з приймання та видачі готівки. Вони поділяються на при­буткові та видаткові. До прибуткових касових документів належать: об’ява на внесення готівки, прибутковий касовий ордер, повідомлення. До видаткових касових документів належать: чеки на отримання готівки та видатковий касовий ордер. Меморіальні документи використовуються для безготівкових перерахувань за рахунками. До їх складу належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитиви, векселі, електронні розрахункові документи, платіжні вимоги, інкасові доручення (розпорядження), розпорядження кредитного відділу. Електронні розрахункові документи — це банківське пові­домлення визначеного формату, яке містить установлені реквізити та інформацію про перерахування коштів, набирає вигляду файлу при переданні електронною поштою. При здійсненні розрахунків клієнти можуть застосовувати систему «клієнт-банк», яка забезпечує перевірку наведених електронних підписів на кож­ному електронному розрахунковому документі клієнта та за платіжним файлом у цілому. У банку отримувача документи на зарахування коштів на рахунок клієнта оформляються реєстром під назвою «Реєстр електронних розрахункових документів», який складається для кожного клієнта. Він замінює паперові документи, що підтверджують зарахування коштів на рахунок клієнта, та підшивається банком у документи дня як первинний документ. Позабалансові документи складаються з прибуткових та ви­даткових позабалансових ордерів, позабалансових меморіаль­них ордерів. За грошовим чеком готівка виплачується тій особі, яка вказується в чеку. Передоручення права на отримання готівки за чеком не допускається. Не допускається виплата готівки за іменним чеком на ім’я головного бухгалтера суб’єкта господарської діяльності або іншого робітника, який підписав чек другим підписом, за винятком чеків військових частин, військових організацій Збройних сил України, Служби безпеки України, Державного комітету у справі охорони державного кордону України та інших міністерств та відомств, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, селищних та сільських адміністрацій, які не обслуговуються централізованими бухгалтеріями, а також чеків за рахунками суб’єктів господарювання, у штаті яких немає іншої особи на отримання готівки. Це має бути підтверджено відповідним написом власника рахунку на картці зі зразками підписів та відбитком печатки (на наступному рядку після зразка другого підпису). Власник рахунку (крім військових частин, військових організацій Збройних сил України, Служби безпеки України, Державного комітету у справі охорони державного кордону України та інших міністерств та відомств, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування і не розшифровують цілей, на які готівка одержується) повинен вказувати в тексті розрахункових документів, а також на звороті грошових чеків призначення сум. Дані про призначення платежу на звороті грошових чеків завіряються підписами чекодавця. Об’яви на внесення готівки в касу банку мають бути заповнені чорнилами темного кольору, пастою кулькових ручок, за допомогою друкарських машинок, принтерів та іншими способами, які б забезпечили зберігання цих записів протягом установленого терміну зберігання документів. Чеки, як грошові, так і розрахункові, заповнюються від руки чорнилами або пастою кулькових ручок темного кольору. Назва власника рахунку, номер рахунку та назва банку в чеках та об’явах можуть заповнюватися штампами. Чеки та платіжні доручення приймаються банком протягом 10 днів з дня виписки, не враховуючи дня виписки. В об’явах на внесення готівки має бути вказана дата фактичного подання їх у банк. Порядок нумерації прибуткових та видаткових документів банку встановлюється головним бухгалтером банку. Кожний документ повинен мати підписи уповноважених осіб клієнта та відбиток його печатки. Підписи на всіх документах мають бути зроблені чорнилами або пастою кулькових ручок. Об’яви на внесення готівки підписуються тією особою, яка вносить готівку. Допускається виготовлення та заповнення об’яви на внесення готівки комп’ютерним способом виконавцем банку за підписом здавача за умовами, передбаченими договором на обслуговування клієнтів. Банк відмовляє в прийманні чека або платіжного доручення та не несе відповідальності за цю відмову, якщо підписи та відбиток печатки на цьому документі не відповідають вимогам, викладеним в Інструкції НБУ «Про безготівкові розрахунки в національній валюті». Банк не несе відповідальності за виплату грошей за загубленим або викраденим чеком, якщо ця виплата проведена до отримання банком звістки власника рахунку про втрату чека або чекової книжки. Банк не несе відповідальності за правильність даних та арифметичних підрахунків у розрахункових документах клієнтів, а також за законність здійснення операцій. Збиток, який виникне внаслідок сплати чека або платіжного доручення з підробленими підписами, підробленою печаткою або підробленим текстом, несе власник рахунку, якщо не буде доведена вина банку. Операції банку, які здійснюються без участі документів клі­єнтів, оформляються банком меморіальним ордером згідно з вимогами до цього положення та чинних законодавчих і нор­мативних актів. Кожен документ, на підставі якого здійснюються бухгалтерські записи, повинен мати номери рахунків за дебетом та кредитом, підсумкові суми слід повторити прописом. На грошових чеках, видаткових касових та позабалансових ордерах, на підставі яких видаються гроші та інші цінності, відбираються розписки отримувачів. Крім того, на цих документах робиться помітка про пред’явлення паспорта або документа, який його замінює. Операційний працівник банку після перевірки правильності заповнення реквізитів цього документа повинен порівняти відповідність підпису в чеку або в видатковому ордері зі зразками підписів. Правильність відмітки про паспорт або інший документ, який засвідчує особу отримувача, завіряється підписом операційного працівника на чеку чи ордері. Документи, у яких виправлені такі реквізити, як сума, назва клієнта та номер його рахунку, є недійсними та не підлягають прийманню банком до виконання. Винятки допускаються у разі виправлення номера рахунку за доходами банку при сплаті клієнтами відсотків за кредитами, комісійних та інших доходів. Розрахунково-грошові документи, на підставі яких у банках здійснюється приймання та видача готівки, інших цінностей та перерахування коштів з одних рахунків на інші, повинні мати дату проведення та підписи посадових осіб банку, які оформили та перевірили документ, а документи, за якими не потрібно додаткового контролю — один підпис відповідного виконавця. Підписами працівників банку оформляються примірники документів, які залишаються в банку та на підставі яких здійснені операції і примірники, які видаються клієнтам як додатки до виписок з рахунків. 8.7. Зберігання документів Банки повинні забезпечити сувору схоронність бухгалтерських документів. Відповідальність за правильну організацію та додержання вста­новленого порядку зберігання бухгалтерських документів покла­дається на керівників та головних бухгалтерів банку. Керівник та головний бухгалтер повинні проводити інструктаж співробітників банку та охорони; розподілити та закріпити за співробітниками визначені місця для зберігання документів у шафах та інших схови­щах, установити порядок та черговість виносу в безпечні місця. Бухгалтерські документи зберігаються підшитими в порядку зростання номерів дебетових балансових рахунків. Підбір документів здійснюється працівником, на якого покладено формування документів. Дозволяється формування меморіальних документів пачками, сформованими для передання електронною поштою. На лицьовому боці обгортки сформованої папки меморіальних документів розміщується такий текст: «Найменування установи банку...................................................... Бухгалтерські документи за «...» ........................................  200   р. Меморіальних документів на суму.......................... гривень ... коп. З них міститься в окремих папках: за вкладними операціями на суму ........  (цифрами) гривень ... коп. за позичками індивідуальних позичальників................................... за операціями з дорогоцінними металами....................................... за операціями з цінними паперами................................................. за операціями в іноземній валюті.................................................... за внутрішньобанківськими операціями.......................................... Позабалансових документів за дебетом на суму....... гривень ... коп. Сформував та підрахував ............................  (підпис)........................ З даними бухгалтерського обліку звірив .....  (підпис)........................ Строк зберігання.................... Архівний індекс............................... В окремі папки розміщуються касові документи, документи за внутрішньобанківськими операціями, за вкладними операціями, за позичками індивідуальним позичальникам, за операціями з дорогоцінними металами, інвалютою та ін., якщо ці документи мають різний строк зберігання. Усі документи, що додаються до прибуткових та видаткових касових ордерів, а також документи, що стали підставою для нарахування заробітної плати та інших подібних виплат, підлягають обов’язковому погашенню (ставиться штамп «Погашено» або робиться аналогічний напис). Документи за попередній день мають бути сформовані не пізніше наступного дня. До ранку наступного дня несформовані документи обов’язково повинні зберігатися у вогнетривкій шафі. Документи формуються щоденно, кількість та загальна сума документів завіряється на обкладинці підписами виконавця (контролера) та головного бухгалтера або особи, уповноваженої керів­ництвом банку, а за касовими документами також підписом завідувача каси. На розсуд головного бухгалтера касові документи з тривалим строком зберігання можуть формуватись окремо від меморіальних. Дозволяється також формувати ці документи один раз в декаду або місяць за умови, якщо до зшиву вони зберігаються в сховищі або вогнетривкій шафі. Загальні папки меморіальних та касових документів повинні містити довідки за підписом контролюючого працівника про суми документів за дебетом кожного балансового і позабалансового рахунків, які зберігаються в окремих папках. Касові журнали зберігаються разом з меморіальними документами. Обов’язковому зберіганню підлягають: У сховищі або у вогнетривких шафах:

• оформлені належним чином копія річного звіту за минулий рік та баланс за останній минулий місяць з усіма до нього додатками;

• зведення оборотів та залишків та щоденні баланси за поточ­ний місяць;

• перевірні відомості на 1-ше число поточного місяця;

• діючі особові рахунки за вкладами громадян;

• касові документи за останні 12 місяців;

• меморіальні документи за поточний місяць;

• журнали за рахунками обліку будівель та споруд, господарського інвентаря, МШП.

У металевих шафах, сейфах та ящиках у приміщенні, яке охороняється:

• картотеки існуючих особових рахунків (за винятком особових рахунків за вкладами);

• операційні журнали, книги;

• картки зі зразками підписів та відбитком печатки;

• картки обліку основних засобів;

• розрахункові документи;

• строкові зобов’язання за позиками та ін.

Усі документи за емісійними операціями, на підставі яких були зроблені відповідні записи в бухгалтерському обліку, зберігаються в хронологічному порядку в окремих папках. Заяви клієнтів про відкриття їм рахунків з усіма необхідними документами на відкриття повинні зберігатися в окремій справі за кожним клієнтом. У цій же справі зберігається листування про зміну прав на підписи та на розпорядження рахунками, у тому числі один примірник анульованих зразків підписів та печатки, розпорядження про відкриття розрахункових субрахунків. Кожній такій справі присвоюється такий самий номер, який присвоєний поточному рахунку клієнта або реєстраційному номеру клієн­та. Сформовані юридичні справи зберігаються у юридичній служ­бі. Інший порядок і місце зберігання юридичної справи може встановлюватись внутрішнім регламентом банку. Порядок зберігання документів постійного користування (кре­дитні справи, договори, контракти, строкові зобов’язання тощо) визначається керівником банку і головним бухгалтером, маючи на увазі забезпечення їх схоронності. Усі матеріали бухгалтерського обліку до здавання їх в архів банку повинні зберігатися в поточному архіві під наглядом спеціального працівника, на якого покладено відповідальність за схоронність документів. Поточний архів має бути обладнаний металевими шафами. Довідки за документами, які зберігаються в поточному архіві, наводяться в присутності працівника, відповідального за цей архів. Видача меморіальних документів зі сховища та поточного архіву проводиться за письмовим дозволом головного бухгалтера. До закінчення робочого дня документи повинні обов’язково бути повернені. Вилучення первинних документів, облікових регістрів, бухгал­терських звітів і балансів банку може бути здійснено тільки за постановою правоохоронних чи виконавчих органів, державної контрольно-ревізійної та податкової служби згідно з чинним законодавством України. Вилучення здійснюється тільки з дозволу керівника банку за письмовою вимогою судових та слідчих органів у зв’язку з карними справами. Під час вилучення первинного документа складається в двох примірниках акт або протокол вилучення за підписами керівника банку чи його заступника, головного бухгалтера та представника установи, для якої вилучається документ. В акті або протоколі має бути точно вказано, на чию вимогу та за чиїм дозволом проводиться вилучення і який документ вилучається. Другий примір­ник акта чи протоколу видається вказаному представникові. На місце вилученого документа вкладається завірена головним бухгалтером копія документа, перший примірник акта чи протоколу та вимога на вилучення документа з підписом особи, яка отримала первинний документ. У разі вилучення кількох документів у справі залишаються їх копії, а до акта чи протоколу додається перелік вилучених документів. Якщо вилучені документи відправ­ляються поштою, акт складається без підпису представника установи, яка прислала вимогу, а до акта додається поштова квитанція про відправлення. При поверненні зазначеними органами раніше вилучених документів, такі документи приймаються під розписку відповідною посадовою особою банку й разом із рішенням про повернення підшиваються до тих самих томів, з яких документи були вилучені та в яких містяться постанови про вилучення, реєстр та копії цих документів. У разі пропажі або знищення первинних документів, облікових реєстрів і звітів керівник банку письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та причин їх пропажі або знищення. У разі необхідності для участі в роботі комісії запрошують представників правоохоронних органів, пожежного нагля­ду тощо. Результати роботи комісії оформлюються актом, який затверджує керівник банку, копія якого надсилається вищестоящому банку та державній податковій адміністрації в 10-денний термін. Працівники банку можуть надавати інформацію ревізуючим, слідчим, податковим органам та іншим заінтересованим організаціям тільки у випадках, передбачених чинним законодавством і з відома керуючого та головного бухгалтера.

Рекомендована література

1. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в бан­ківських установах України. Затверджене постановою Правління НБУ 30.12.98 р. № 566 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 1999. — Вип. 3. — С. 14. 2. Кіндрацька Л. М. Бухгалтерський облік у комерційних банках України: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 432 с.

Контрольні питання

1. Вимоги до організації обліково-операційної роботи в банках. 2. Розподіл аналітичних рахунків між відповідальними виконавцями банку. 3. Операційний день банку, встановлення часу його початку і закінчення. 4. Організація внутрішньобанківського контролю. 5. Первинний контроль розрахунково-грошових документів. 6. Додатковий внутрішньобанківський контроль. 7. Контроль за використанням печаток і штампів банку. 8. Внутрішній контроль стану обліково-операційної роботи банку. 9. Організація аналітичного обліку в банках. 10. Організація синтетичного обліку в банках. 11. Виправлення помилкових записів у банківському обліку. 12. Вимоги до заповнення первинних банківських документів. 13. Особливості електронних розрахункових документів. 14. Порядок зберігання бухгалтерських документів. 15. Порядок вилучення первинних документів, облікових регістрів, звітних форм з архіву банку.

Навчальні завдання

1. Сформувати картку клієнтів: ПФ «Тиса», фізичної особи Іванченко О. Л.; відкрити поточні рахунки вказаним клієнтам. Відобразити факт відкриття поточних рахунків ПФ «Тиса» та Іванченко О. Л. у книзі реєстрації відкритих особових рахунків банку (табл. 5.1). Поточний рахунок ПФ «Тиса» відкрито 12.11 звітного року, номер договору про відкриття рахунку — 49. Поточний рахунок Іванченко О. Л. відкрито 28.11 звітного року, номер договору — 51. Обов’язкові параметри аналітичного обліку Код контрагента (порядковий номер клієнта відповідно до реєстру контрагентів банку) — ПФ «Тиса» — 1493; Іванченко О. Л. — 1495. Ідентифікаційний код для юридичної особи відповідно до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України — 8 цифр; для фізичної особи — 10 цифр; Резидентність. Параметр може набувати значення — резидент (1) і нерезидент (2); Код держави відповідно до «Класифікатора країн світу». Формат параметру — 3 цифри, код України — 804; Ознака інсайдера. Параметр може набувати значення — інсайдер (1), неінсайдер (2) (обидва клієнти банку не є інсайдерами); Інституційний сектор економіки (узагальнений). Параметр набуває значень:

• нефінансовий державний                           — 11;

• нефінансовий недержавний                        — 12;

• фінансовий банківський                             — 21;

• фінансовий небанківський                         — 22;

• органи державного управління                   — 31;

• місцеві органи управління                          — 32;

• фізичні особи                                             — 41;

• домашні господарства                                — 42;

• некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства     — 50.

Форма власності. Параметр набуває значення:

• приватна власність                                     — 10;

• колективна                                                 — 20;

• державна                                                    — 30;

у тому числі:

• загальнодержавна                                       — 31;

• комунальна                                                — 32;

• власність інших держав                              — 40;

• власність міжнародних організацій

та юридичних осіб інших держав               — 50. Галузь економіки. Параметр вказує на віднесення суб’єктів госпо­дарювання до галузей економіки відповідно до «Загального класи­фікатора галузей народного господарства». Формат параметру — 5 цифр.

Види економічної діяльності. Параметр вказує на розподіл суб’єктів за видами діяльності відповідно до «Класифікації видів економічної діяльності». Формат параметру — 5 цифр.

Для аналітичних рахунків у банку використовуються такі коди:

банк-резидент                                                 — 1;

банк-нерезидент                                             — 2;

юридична особа-резидент                               — 3;

юридична особа-нерезидент                            — 4;

фізична особа-резидент                                   — 5;

фізична особа-нерезидент                               — 6;

рахунки доходів бюджету                               — 7;

внутрішньобанківські рахунки                        — 9.

Таблиця 5.1 КНИГА РЕЄСТРАЦІЇ ВІДКРИТИХ РАХУНКІВ Балансовий рахунок №________.

Дата відкриття рахунку	Дата і № договору на відкриття рахунку	Найме­нування клієнта	Назва рахунку	№ особового рахунку	Періодич­ність видачі виписок	Дата повідомлення податковим органам про відкриття рахунку	Дата закриття рахунку	Примітки
1	2	3	4	5	6	7	8	9

2. Відобразити факт закріплення рахунків обліку внутрішньобанківських операцій за відповідальними виконавцями у книзі обліку розподілу і перерозподілу рахунків між обліково-опера­ційними працівниками банку.

3. Зареєструвати в касовому журналі прибуткової каси бан­ку такі господарські операції. Першого грудня поточного року за об’явою на внесення готівки № 54 внесена торговельна ви­ручка ТОВ «Гама» на суму 5643 грн для зарахування на основ­ний поточний рахунок; за прибутковим касовим ордером № 36 внесено 2000 грн для зарахування на короткостроковий депо­зит Д. П. Котенко. 4. Зареєструвати в касовому журналі видаткової каси банку такі господарські операції. Третього грудня поточного року за видатковим касовим ордером № 95 видано аванс на відрядження заступнику головного бухгалтера Т. М. Адаменко на суму 552 грн; за грошовим чеком № 123 видана готівка на виплату заробітної плати ТОВ «Марс» на суму 11532 грн. 5. Чергова перевірка стану обліково-операційної роботи виявила такі факти. Документи за прибутковими касовими операція­ми (додаток до виписок з особових рахунків) не завірялися відбитком штампу банку. Допущений випадок виплати готівки за чеком № 12 від 19.01 поточного року на суму 5600 грн, виписаним на ім’я головного бухгалтера МП «Ліра» (картка зразків підписів і відбитку печатки клієнта містить напис, що іншої особи на отримання готівки в штаті МП «Ліра» не має). На звороті грошового чека № 33 від 25.01 на суму 3809 грн не вказано призначення суми (власник рахунку — служба безпеки України). На грошових чеках № 51, 57, 60 від 2.02 дані про призначення платежу не засвідчені підписом чекодавця. Скласти довідку за результатами перевірки стану обліково-операційної роботи банку. 6. Скласти картку зразків підписів посадових осіб банку, які мають право підпису на розрахунково-грошових документах (табл. 5.2). Таблиця 5.2 ЗРАЗКИ ПІДПИСІВ ПОСАДОВИХ ОСІБ БАНКУ, ЯКІ МАЮТЬ ПРАВО ПІДПИСУ НА РОЗРАХУНКОВО-ГРОШОВИХ ДОКУМЕНТАХ

№	Прізвище, ім’я, по батькові	Назва посади	Зразок підпису
1	2	3	4

7. Скласти акт вилучення щоденного балансу банку за 10.12 поточного року. Тема 9. Організація обліку касових операцій банку План 1. Організація обліку операцій прибуткової каси. 2. Організація обліку операцій вечірньої каси і каси перерахун­ку готівки. 3. Організація обліку операцій видаткової каси. 4. Організація контролю касових операцій. 9.1. Організація обліку операцій прибуткової каси Організація бухгалтерського обліку касових операцій комерційних банків регламентується Інструкцією №1» З організації емісійно-касової роботи в установах банків України», затвердженою Постановою Правління НБУ від 07.07.94 р. № 129 зі змінами та доповненнями, Інструкцією щодо застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, затвердженою Постановою Правління НБУ від 21.11.1997 р. № 388 зі змінами та доповненнями, Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затвердженою Постановою Правління НБУ від 19.02.2001 р. № 69. Операційна каса комерційного банку складається з: прибуткової каси; видаткової каси (або прибутково-видаткової); вечірньої каси; каси перерахунку; кас банку при підприємствах та організаціях; сховища та резервних фондів, що у ньому зберігаються. Прибуткові касові операції оформляються такими первинними документами: об’явою на внесення готівки, прибутковим касовим ордером, квитанцією або повідомленнями. Перед прийман­ням готівки у касу банку перевіряється відповідність та правильність заповнення прибуткових документів. а) за об’явами на внесення готівки з видачею квитанції в операційному залі приймаються гроші від підприємств, об’єднань, організацій, установ, фізичних осіб у сплату будь-яких платежів. б) за прибутковими касовими ордерами з видачею підписаних касиром копій прибуткових касових ордерів з відбитком печатки касира приймається готівка:

• від працівників банку;

• від громадян для здійснення вкладних операцій (після цього робиться запис у вкладній книжці).

в) від населення — квитанції та повідомлення про сплату комунальних платежів та інших послуг. Записи в прибуткових касових документах ведуться з великої літери обов’язково з початку рядка, чітко, без скорочень, вільне місце прокреслюється. В ордерах, об’явах, квитанціях, повідомленнях ніякі виправлення недопустимі. Перед тим, як працівник банку передасть в касовий вузол зазначені документи щодо прийняття готівки, операційний працівник повинен проконтролювати чинність форми документа, правильність її заповнення, відповідність суми, вказаної в документі цифрами та прописом, наявність підпису особи, яка вносить гроші, підписати документи. Проконтрольовані документи операційний працівник вводить у комп’ютерну базу даних, виконуючи бухгалтерські проведення. 1. Приймання готівки в головному банку: — за об’явами Д-т 1001, К-т 2600;

• від населення для зарахування на депозити (вклади) Д-т 1001, К-т 2620 або 2630;

• від працівників банку за меморіальними ордерами Д-т 1001, К-т 2202;

• зарахування до операційної каси залишків коштів безбалансових відділень, обмінних пунктів (подвійне проведення):

Д-т 1007, К-т 1002 або 1003; Д-т 1001, К-т 1007;

• зарахування інкасованої виручки підприємств, організацій, установ (подвійне проведення):

• Д-т 1005, К-т 2600; Д-т 1001, К-т 1005;

• оприбуткування в операційну касу сум підкріплень від інших установ банків:

• Д-т 1811, К-т 1200, Д-т 1001, К-т 1811;

2. У безбалансових відділеннях сплата населенням комунальних платежів та платежів від інших платних послуг з подальшим перерахуванням отриманих сум за призначенням відображається в обліку записами: Д-т 1002; К-т 2902; Д-т 2902; К-т 1200 / рахунок отримувача. 3. Надходження в обмінні пункти гривні від продажу іноземної валюти та одночасне утримання з фізичної особи обов’язкового збору Пенсійного страхування та перерахування cуми збору до державного Пенсійного фонду відображається в обліку записами: Д-т 1003; К-т 3801; Д-т 1003; К-т 3622. 4. Зарахування грошей на вклади фізичних осіб за магнітними картками відображається записом: Д-т 1002; К-т 2620, 2630. 5. Облік фальшивих банкнот та монет (фальшиві гроші) ведеться на позабалансових рахунках на підставі розпоряджень Управління грошового обігу (в Головному банку), уповноваженого працівника у філіях. До передання правоохоронним органам фальшиві і пошкоджені гроші оприбутковують на позабалансовий рахунок № 9819 «Інші цінності і документи»: Д-т 9819; К-т 9910. Після передання і до отримання остаточного висновку від правоохоронних органів — на позабалансовому рахунку № 9899 «Інші цінності в дорозі»: Д-т 9910; К-т 9819; Д-т 9899; К-т 9910. Після отримання остаточного висновку від правоохоронного органу сума фальшивих грошей знімається з обліку записом: Д-т 9910; К-т 9899. Касир після отримання надісланих внутрішнім порядком прибуткових касових документів перевіряє дату, наявність і тотожність зразкам підписів операційних працівників, звіряє відповідність сум, указаних у документі цифрами і літерами, викликає особу, яка вносить гроші, і приймає готівку поаркушним перерахуванням. Після приймання грошей касир звіряє суму, вказану у прибутковому документі, з сумою фактично виявленою при підрахунку. У разі відповідності сум касир підписує об’яву, квитанцію і ордер до неї, ставить на квитанції печатку і видає її особі, яка внесла гроші. Ордер до об’яви касир надсилає відповідальному працівникові, який веде касовий журнал, а об’яву залишає в себе. Якщо клієнтом гроші до каси банку не були внесені, прибуткові документи касир повертає операційним працівникам для з’ясування. Після з’ясування на квитанціях за підписами керівника і головного бухгалтера або їх заступників вказуються причини, з яких гроші не були внесені. У цих випадках операційний працівник відміняє (не підтверджує) відповідне бухгалтерське проведення в «операційному дні банку». Касир веде щоденні записи прийнятих і виданих сум у Книзі прийнятих і виданих грошей (цінностей). Наприкінці дня касир складає довідку касира прибуткової каси про суму прийнятих грошей і кількість документів, що надійшли до прибуткової каси. Прийняті протягом операційного дня гроші касир формує у пачки і разом з прибутковими документами і довідкою касира прибуткової каси здає завідувачу каси під розписку у Книзі обліку прийнятих і виданих цінностей. Наприкінці операційного дня на підставі прийнятих документів операційний працівник роздруковує касовий журнал. Ведення касового журналу з прибутку, як правило, здійснюється автоматизовано в «операційному дні банку». Указані в довідці касира прибуткової каси касові обороти звіряються з даними касового журналу, роздрукованого з комп’ю­терної бази. Факт звіряння оформляється підписами касира і операційних працівників на довідці касира. У касовому журналі підписується операційний працівник та завідувач каси після звіряння загальних залишків по касі. Уся готівка, яка надійшла до закінчення операційного дня, має бути оприбуткована в касі і зарахована на відповідні рахунки за балансом банку в той самий робочий день.

9.2. Організація обліку операцій вечірньої каси і каси перерахунку готівки Вечірні каси приймають готівку від підприємств, організацій, установ та населення після закінчення операційного часу. Вечірні каси не проводять видаткових операцій за винятком операцій за вкладами і операцій з цінними паперами. За прибутковими операціями вечірньої каси функції операційно­го працівника виконує бухгалтер-контролер, який несе матеріаль­ну відповідальність за схоронність готівки, що надійшла до вечір­ньої каси. При здаванні грошей клієнт заповнені прибуткові документи на внесення готівки здає бухгалтеру-контролеру, який після перевірки передає їх до каси;

• касир приймає гроші, підписує прибуткові документи, ставить на них штамп «Вечірня» і видає квитанцію клієнту за двома підписами — бухгалтера-контролера і касира, засвідчену печаткою;

• після закінчення приймання грошей касир і бухгалтер-кон- тролер звіряють суму готівки у прибуткових документах з даними касового журналу і підписують касовий журнал;

• гроші, що надійшли, прибуткові касові документи, касовий журнал і печатка після закінчення операцій вечірньої каси зберігаються у сховищі (сейфі);

• вранці наступного дня працівники вечірньої каси здають гроші і прибуткові документи завідувачу каси під розписку у касовому журналі;

• завідувач каси передає касові прибуткові документи голов­ному бухгалтеру, який підраховує загальну суму за документами і звіряє з загальною сумою надходжень у касовому журналі, підписує касовий журнал і передає його для запису у бухгалтерському обліку. Прибуткові документи головний бухгалтер повертає завідувачу каси, а ордери передаються операціоністам для запису на рахунках клієнтів.

Значний обсяг робіт вечірніх кас банку пов’язаний з прийманням готівки від інкасаторів. Прийняття сумок (мішків) з виручкою від старшого бригади інкасаторів здійснюється касиром вечірньої каси в присутності всіх інкасаторів цієї бригади. При здаванні до вечірньої каси сумок з виручкою інкасатори подають накладні до сумки, а при здаванні сумок з валютною виручкою — супровідну відомість до сумки з валютними цінностями та явочні картки. Ці документи подаються бухгалтеру-контролеру, який перевіряє відповідність записів у накладних (супровідних відомостях) і явочних картках, реєструє сумки у журналі обліку прийнятих сумок і мішків з готівкою і дорожніх сумок у двох примірниках і в міру реєстрації передає накладні (супровідні відомості) касиру. Після цього бухгалтер-контролер перевіряє відповідність кіль­кості сумок, що здаються в касу, даним довідки про видачу інкасаторських сумок, явочних карток, а потім явочні картки повертає інкасаторам. Касир приймає сумки, перевіряє їх цілісність, печатки тощо. Після прийняття сумок касир, бухгалтер-контролер і всі інкасатори бригади підписують обидва примірники журналу обліку при- йнятих сумок і мішків з готівкою та порожніх сумок і замикають сейф. Другий примірник журналу бухгалтер-контролер видає стар­шому бригади інкасаторів. Про загальну кількість прийнятих сумок з готівкою і порожніх сумок складається довідка про прийняті вечірньою касою сумки з готівкою, яка разом з першим примірником журналу обліку прийнятих сумок мішків зберігається в окремій папці. Після закінчення прийняття сумок касир і бухгалтер-контро­лер звіряють загальну кількість укладених у грошове сховище сумок з даними довідки і здають сховище під охорону. Документи зберігаються разом з проінкасованою виручкою. Уранці наступного дня касир і бухгалтер-контролер здають сумки з виручкою, накладні і супровідні відомості, порожні сумки в касу перерахування. Сумки з готівкою і документи до них контролери бригад каси перерахування приймають від касира і бухгалтера-контролера під розписку в довідці про прийняття вечірньою касою сумок з готівкою. Облік сумок і результатів перерахування ведеться контролером бригади в контрольних відомостях перерахування виручки в одному примірнику або в зведених відомостях перерахування станцій залізниць у двох примірниках. Після перерахунку накладні до сумок передаються до обліково-операційного працівника для запису результатів перерахування у касовий прибутковий журнал і відображення у бухгалтерському обліку. Документи про перерахування готівки здаються завідувачеві каси. Завідувач каси звіряє відповідність сум грошей, прийнятих ним від касирів, даним контрольних відомостей, розписується у довідці про прийняті вечірньою касою сумки з готівкою. 9.3. Організація обліку операцій видаткової каси Видаткові касові операції комерційних банків оформляються видатковим касовим ордером або грошовим чеком. За грошовим чеком здійснюється більшість видаткових касових операцій — видача готівки на заробітну плату тощо. Видатковим касовим ордером оформляються внутрішньобанківські видаткові касові операції, видача позик індивідуальним позичальникам, пенсій, вкладів тощо. З метою безпеки у здійсненні видаткових касових операцій банку, крім операціоніста і касира, бере участь контролер. Для проведення видаткових касових операцій завідувач каси видає касирам під звіт готівку. Про отримані готівкові кошти касири розписуються в Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей). Документообіг за видатковими касовими операціями розглянемо на прикладі видаткового касового ордера. Заповнений видатковий касовий ордер пред’являється операційному працівникові. Операціоніст перевіряє правильність запов­нення видаткового касового ордера, заносить інформацію в «операційний день банку», засвідчує видатковий ордер підписом, печаткою, передає документ контролеру. Контролер перевіряє правильність оформлення документа, іден­тичність усіх примірників, видає клієнту відривний талон для передання в касу. Контролер робить відмітку у видатковому касовому журналі, направляє видатковий касовий ордер до каси під розписку касира в касовому журналі. Касир після отримання видаткового касового ордера перевіряє:

• дату;

• тотожність зразкам підписів посадових осіб банку;

• тотожність сум, указаних цифрами і прописом;

• наявність паспортних даних отримувача.

Після перевірки касир викликає отримувача за номером видат­кового касового ордера і повинен запитати про суму грошей. Ка­сир звіряє номери талона і видаткового касового ордера і клеїть талон на ордер, після чого видає гроші отримувачу і підписує ви­датковий касовий ордер. Касир видаткової каси наприкінці дня:

• підраховує залишок грошей у касі, звіряє суму прийнятих під звіт грошей із сумою, вказаною у видаткових документах, і залишком грошей;

• складає довідку касира видаткової каси про суму виданих грошей та суму, що одержана під звіт;

• касові обороти звіряє з записами в журналах операційних працівників. Факт звіряння підтверджується підписами касира в касових журналах і операціоніста в довідці касира;

• залишок грошей і сформовані за день документи здає завідувачу каси під розписку в книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей).

Завідувач каси:

• приймає гроші від касирів, перевіряє звітні довідки і документи;

• складає зведену довідку про касові обороти;

• звіряє підсумки зведеної довідки про касові обороти з даними бухгалтерського обліку;

• записує в книгу обліку готівки операційної каси та інших цінностей загальну суму надходжень та видатків грошей і виводить у ній залишок каси на наступний день;

• передає касові документи з додатками касовому працівникові для формування і брошурування. При формуванні касові документи підбираються за балансовими рахунками окремо за приходом і видатками по касі. Позабалансові документи підбира­ються за номерами позабалансових рахунків. Підраховуються дані зброшурованих документів.

Головний бухгалтер не пізніше наступного дня звіряє підсумки документів з даними бухгалтерського обліку. 9.4. Організація контролю касових операцій Ревізія грошових білетів, монети та інших цінностей, які перебувають у грошових сховищах і касах банків та перевірка порядку їх зберігання проводиться у таких випадках: 1. За розпорядженням керівника банку не рідше одного разу на півроку та щорічно станом на 1 січня нового року. 2. При зміні керівника, головного бухгалтера або завідувача каси. 3. При тимчасовій зміні посадових осіб, відповідальних за схо­ронність цінностей. 4. В інших випадках, передбачених Законом України «Про господарські товариства» і статутами банків. 5. Ревізія цінностей, за які несуть відповідальність касові працівники, що мають перехідні залишки валютних цінностей, проводиться щомісяця. Результати цієї ревізії оформляються записом у звітній довідці касира та реєструються у спеціальній книзі. Ревізія грошових білетів, монети і цінностей здійснюється складом осіб, призначених письмовим наказом керівника банку. Ревізія проводиться у присутності посадових осіб, відповідальних за схоронність цінностей. Відповідальність за організацію і виконання встановлених правил проведення ревізій несе керівник банку. Ревізія грошових білетів, монет й інших цінностей проводиться у такий спосіб: 1. Перераховуються грошові білети, монети й інші цінності, які перебувають у грошових сховищах. 2. Звіряються виявлені цінності з даними книг обліку готівки та інших цінностей операційної каси з даними аналітичного обліку та щоденного балансу. Про проведену ревізію складається акт за підписами всіх працівників, які брали участь у ревізії, і посадових осіб, відповідальних за схоронність цінностей. В акті фіксується інформація про виявлені внаслідок перерахунку надлишки чи нестача грошей і цінностей. До акту додаються письмові пояснення касового працівника, який допустив нестачу, а також повідомлення керівника банку про вжиті заходи щодо відшкодування збитків, усунення причин прорахунків і нестачі цінностей. Виявлені ревізією надлишки грошей оприбутковуються по касі і відносяться на рахунок доходів банку. Усі нестачі грошей незалежно від суми списуються з кредиту рахунку 1001 «Банкноти і монети в касі банку» і зараховують­ся на рахунок дебіторської заборгованості за господарською діяль­ністю банку за особовим рахунком працівника, в якого виявлена не- стача, та обліковуються на цьому рахунку до повного їх погашення.  

Контрольні питання

1. Організація обліку операцій прибуткової каси. 2. Організація обліку операцій видаткової каси. 3. Організація обліку операцій вечірньої каси. 4. Організація обліку операцій каси перерахунку готівки. 5. Організація зведення касових оборотів. 6. Організація контролю касових операцій.

Навчальні завдання

1. Розробити схему організації обліку касових операцій. У схемі відобразити організацію первинного, поточного і підсумкового обліку (відображення узагальнених облікових даних у щоденному балансі). 2. Скласти графік документообігу об’яви на внесення готівки. 3. Скласти зведений графік документообігу за касовими операціями банку. 4. Скласти план здійснення контролю за дотриманням касової дисципліни в банку. 5. Скласти план здійснення контролю за дотриманням касової дисципліни суб’єктами господарювання — клієнтами банку. 6. Скласти акт ревізії операційної каси банку. Вказати найтиповіші порушення. Тема 10. Організація обліку кредитних операцій банку

План

1. Загальні питання організації обліку кредитних операцій. 2. Організація обліку «стандартної» заборгованості за кредитами, заборгованості «під контролем», «субстандартна», «сумнів­на, «безнадійна». 3. Організація обліку формування, використання резервів на покриття можливих втрат від кредитних операцій банку. 4. Організація обліку нарахованих, прострочених нарахованих доходів, не сплачених у строк за наданими банком кредитами.

5. Організація обліку операцій кредитного характеру (РЕПО, факторинг тощо). 6. Організація документообігу за кредитними операціями. 7. Організація контролю за кредитними операціями. 10.1. Загальні питання організації обліку кредитних операцій Облік і контроль кредитних операцій у банку базується на таких нормативно-інструктивних документах:

• Положення Національного банку України «Про кредитування», затвердженого постановою Правління НБУ від 28.09.95 р. № 246 зі змінами та доповненнями;

• «Правила організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджене постановою Правління НБУ від 12.12.97 р. № 436 зі змінами та доповненнями;

• «Порядок бухгалтерського обліку формування і використання резервів, списання та повернення раніше списаних безнадійних активів у комерційних банках України» та «Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків», затверджені постановою Національного банку України від 16.12.98 р. № 520;

• «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затверджене постановою Національного банку Украї­ни від 06.07.2000 р. № 279;

• «Правила бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків», затверджені постановою Правління Національного банку України від 25.09.97 р. № 316 зі змінами та доповненнями;

• «Про затвердження змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», затверджені постановою Прав­ління Національного банку України від 7.12.2000 р. № 471;

• «Методичні вказівки про ведення параметрів аналітичного обліку», затверджені постановою Правління Національного банку України від 17.06.97 р. № 191;

• облікова політика банку;

• внутрішні нормативно-методичні документи, зокрема «Положення про проведення оцінки фінансового стану позичальника», «Рекомендації щодо оцінки кредитного ризику», «Положення про порядок визнання і списання безнадійної заборгованості за кредитами», «Рекомендації щодо оцінки нерухомого і рухомого майна», «Порядок пролонгації кредитів» та ін.

Оганізація обліку і контролю кредитних операцій забезпечує розроблення єдиних правил, методик та процедур обліку і контролю кредитних операцій, які забезпечують виявлення, вимірювання, реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання та передання інформації про операції зовнішнім користувачам, а також внутрішнім користувачам. Для організації процесу кредитування банком розробляється внутрішньобанківський нормативний документ, який регламентує порядок розгляду документів позичальника, функції структур­них підрозділів (кредитного, юридичного, безпеки, супроводжен­ня та контролю кредитних операцій), які беруть участь у процесі кредитування, порядок організації роботи з простроченими кре­дитами та особливості надання окремих видів кредитів. Організація процесу кредитування нижче показана схематично (рис. 10.1). Рис. 10.1. Структура процесу кредитування Виходячи з потреб управління кредитними ресурсами банку та обсягу кредитних операцій, банки самостійно обирають систему та підсистеми ведення бухгалтерського обліку. Обрана система ведення бухгалтерського обліку має забезпечити єдину методологічну основу в цілому по банку, взаємозв’язок даних син­тетичного та аналітичного обліку, а також систематизацію даних за кредитними операціями для прийняття управлінських рішень та складання звітності. Система бухгалтерського обліку в банку грунтується на єдиних принципах і методах, визначених його обліковою політикою. Контрольні функції за здійсненням кредитних операцій визначають права працівників банку на підписування відповідних документів, делегування повноважень, правила документообороту і технологію обробки облікової інформації. При виконанні кредитних операцій, для обмеження їх ризику та здійснення контролю за ними, банку необхідно організувати контроль технічної і бухгалтерської обробки даних. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку, за допомогою подвійного їх запису на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку. З метою упорядкування руху первинних документів та своєчас­ного їх одержання для записів у бухгалтерському обліку за наказом керівника установи банку встановлюється графік документообороту, в якому визначається час проходження документів на всіх етапах обробки інормації структурних підрозділів банку. Залежно від класифікації банківського кредиту та кредитних операцій у банку організовується ведення бухгалтерського обліку за встановленим внутрішнім порядком на відповідних аналітичних рахунках балансових та позабалансових рахунків Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, затвердженого постановою Правління НБУ від 21.11.97 р. № 388 зі змінами та доповненнями (рис. 10.2). Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку в комер­ційних банках України банк самостійно розробляє внутрішній план аналітичних рахунків, визначає порядок відкриття рахунків та їх закриття. Постійне супроводження внутрішнього плану аналітичних рахунків здійснюється централізовано. Детальна інформація про кожну кредитну операцію та контр- агента банку фіксується банком на рівні відкритих аналітичних рахунків, які містять обов’язкові параметри: загальні та спеціальні. Рис. 10.2. Класифікація банківського кредиту Загальними обов’язковими параметрами є:

• номер аналітичного рахунку;

• номер балансового рахунку;

• код валюти або банківського металу;

• код контрагента;

• характеристика аналітичного рахунку;

• додаткові обов’язкові параметри рахунків, установлені банком самостійно.

До спеціальних обов’язкових параметрів для кредитних рахун­ків належать:

• вид кредиту: строковий, револьверний, кредит у межах кре­дитної лінії, овердрафт, субординований борг, інші кредити;

• цільове спрямування кредиту: за шифром відповідно до «Номенклатури звітності за кредитами банків України»;

• вид забезпечення: забезпечений, незабезпечений;

• дата видачі кредиту;

• дата повернення: вказується дата повернення з урахуванням пролонгації;

• початковий строк розміщення: вказується початковий строк розміщення кредиту без урахування пролонгацій;

• кількість пролонгацій;

• категорія ризику: категорія ризику може набирати значення: стандартний, нестандартний, сумнівний, незабезпечений, безнадійний;

• шифр неплатежів: вказується шифр неплатежів відповідно до «Номенклатури статистичної звітності за кредитами банків України».

До окремих груп аналітичних рахунків за кредитними операціями, залежно від їх економічного змісту банк застосовує спеціальні параметри нарахування процентів. При проведенні кредитних операцій банк самостійно визначає порядок установлення рівня процентних ставок за кредитами, які надаються клієнтам банку, залежно від кредитного ризику, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки, виду забезпечення та інших факторів. Кредитні операції банку за своєю класифікацією можуть бути активними і пасивними (рис. 10.3). Пасивні кредитні операції банк здійснює на міжбанківському ринку на рахунках першого класу за такими групами: № 131 «Короткострокові кредити, отримані від Національного банку України»; Рис. 10.3. Класифікація кредитних операцій № 132 «Довгострокові кредити, отримані від Національного банку України»; № 162 «Кредити, отримані від інших банків». Активні кредитниі операції з банками відображаються в бухгалтерському обліку на рахунках першого класу за такими групами: № 121 «Строкові депозити в Національному банку України»; № 151 «Строкові депозити, які розміщені в інших банках»; № 152 «Кредити, які надані іншим банкам». Активні кредитні операції з клієнтами банку відображаються на рахунках другого класу за такими розділами: № 20 «Кредити, які надані суб’єктам господарської діяльності»; № 21 «Кредити, які надані органам загального державного управління»; № 22 «Кредити, які надані фізичним особам». Нараховані та отримані процентні доходи за кредитами обліковуються на рахунках шостого класу за такими групами: № 600 «Процентні доходи за коштами, розміщеними в Національному банку України»; № 601 «Процентні доходи за коштами, розміщеними в інших банках»; № 602 «Процентні доходи за кредитами суб’єктам господарської діяльності»; № 603 «Процентні доходи за кредитами органам загального державного управління»; № 604 «Процентні доходи за кредитами фізичним особам». Нараховані та сплачені процентні витрати за кредитами обліковуються на рахунках сьомого класу за такими групами: № 700 «Процентні витрати за коштами, отриманими від Націо­нального банку України»; № 701 «Процентні витрати за коштами, отриманими від інших банків». Усі види забезпечення кредитних ризиків банку обліковуються на рахунках дев’ятого класу за такими групами: № 901 «Гарантії, отримані від банків»; № 903 «Гарантії, що отримані від клієнтів»; № 909 «Сумнівні гарантії та поручительства»; № 911 «Зобов’язання з кредитування, які отримані від бан­ків»; № 950 «Отримана застава». Зобов’язання банку з кредитування, за якими банк зазнає ризику, обліковуються за такими групами рахунків: № 900 «Гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банкам»; № 902 «Гарантії, надані клієнтам»; № 910 «Зобов’язання з кредитування, які надані банкам»; № 912 «Зобов’язання з кредитування, які надані клієнтам»; № 951 «Надана застава». Ефективна система контролю за здійсненням кредитних операцій при виникненні простроченої заборгованості за наданими кредитами чи процентами дає змогу своєчасно вживати заходи щодо повного повернення боргів, у тому числі і за рахунок звернення стягнення на заставлене майно. Процедури банківського контролю мають забезпечити дотримання чинного законодавства, нормативних документів Національного банку України та внутрішніх положень банку та достовірність і повноту інформації. Протягом усього строку дії кредитного договору банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням.

0.2. Організація обліку «стандартної» заборгованості за кредитами, заборгованості «під контролем», «субстандартна», «сумнівна», «безнадійна»’ З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) банком розробляються методичні рекомендації щодо оцінювання кредит­них ризиків за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритими в інших банках як в національній, так і в іноземній валюті. Методика оцінювання кредитного ризику має передбачати поєднання об’єктивних даних, сформованих на основі бухгалтерської звітності, та суб’єктивних даних, що визначаються на підставі інфор­мації, якою вже володіє банк щодо фінансово-майнового стану позичальників та вартості застави, в межах чинного законодавства. Кожним банком самостійно встановлюються критерії оцінки фінансового стану позичальників з урахуванням вимог Національного банку України для належного контролю за кредитними ризиками, які банк повинен здійснювати не рідше, ніж один раз на три місяці — по клієнтах — суб’єктах господарської діяльності і фізичних особах, а по банках — не рідше, ніж один раз на місяць. Залежно від змін в оцінці фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і процентів за нею та спроможності позичальника надалі погашати цей борг, а також рівня забезпечення кредитної заборгованості, проводиться аналіз кредитного портфелю. Кредитні операції банку класифікуються як «стандартні», «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», «безнадійні». На підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування прийнятого забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування:

Категорія кредитної операції	Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику), %
«Стандартна»	2
«Під контролем»	5
«Субстандартна»	20
«Сумнівна»	50
«Безнадійна»	100

Критерії, що використовуються банками при аналізі кредитного портфеля, а також у процедурах прийняття і виконання рішень щодо формування та використання резерву під кредитні ризики, обов’язково відображаються у відповідних документах банку, які визначають його кредитну політику. Банки самостійно встановлюють форму документа, в якій фіксують результати аналізу якості кредитного портфеля. При цьому банк має забезпечити збереження бази даних цієї форми за станом на перше число кожного місяця. На підставі інформації про результати оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента) за отриманою формою здійснюється перенесення суми боргу за кредитною операцією на рахунки пролонгованої, простроченої чи сумнівної заборгованості. Заборгованість, яка визнана безнадійною, оформляється випискою з протоколу засідання кредитного комітету банку і обліковується на рахунках сумнівної заборгованості до часу її погашення або списання за рахунок резервів. Уся інформація про здійснення кредитної операції, класифікацію кредитного портфеля і формування резервів, протоколи засідань кредитних комітетів (кредитних комісій) зберігаються банками не менше п’яти років з моменту закінчення дії кредитної угоди. 10.3. Організація обліку формування та використання резервів на відшкодування можливих втрат від кредитних операцій банку Створення резервів під втрати за кредитними операціями передбачає поступове перенесення на рахунок витрат сумнівних та безнадійних активів. Організація обліку формування та використання резервів на покриття можливих втрат від кредитних операцій здійснюється з урахуванням вимог: «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 р. № 279; змін і доповнень до «Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків», та «Порядку бухгалтерського обліку формування і використання резервів, списання та повернення раніше списаних безнадійних активів у комерційних банках Украї­ни», затверджених постановою Правління Національного банку України від 16.12.98 року № 520 та внутрішньо-банківських нор­мативних документів. При організації обліку формування резервів на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банком враховуються критерії, які використовуються ним при аналізі кредитного порт­феля згідно з вказівками Національного банку України. Банк зобов’язаний щомісячно формувати резерви під кредитні ризики в повному обсязі за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на 1-ше число місяця наступного за звітним та проводити коригування суми сфор­мованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати надання балансу. У разі неспроможності банку сформувати резерви в повному обсязі за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості, незалежно від розміру його доходів, ним розробляється програма формування резервів під можливі втрати від проведення активних операцій. Облікова політика банку може передбачати щомісячне формування резервів на відшкодування можливих втрат від кредитних операцій в обсязі, визначеному в бюджеті установи банку. Формування резерву не здійснюється за бюджетними кредитами, за кредитними операціями між установами одного банку, а також за операціями фінансового лізингу, якщо об’єктом цих операцій є нерухоме майно. Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними місячного балансу. Формування резерву під кредитні ризики здійснюється в тій валюті, в якій враховується заборгованість за кредитом. Згідно з чинним законодавством та нормативно-інструктив­ними документами Національного банку України резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під стандартну заборгованість формуються в розмірі 2 % чистого кредитного ризику. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як «під контролем» — 5 % чистого кредитного ризику, «субстандартні» — 20 % чистого кредитного ризику, «сумнівні» — 50 % чистого кредитного ризику, а також «безнадійні» в повній сумі заборгованості. Створення резервів на покриття можливих втрат від кредитних операцій забезпечує 60 % зниження кредитного ризику. Для прийняття управлінських рішень та контролю за повнотою формування резерву банк обліковує резерви на балансі установи банку на відповідних аналітичних рахунках балансових рахунків за такими групами: № 159 — «Резерв під заборгованість інших банків» (стандартну і нестандартну); № 240 — «Резерви під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам» (стандартну і нестандартну); № 770 — «Відрахування в резерви». Порядок використання резервів встановлюється банком внутрішнім нормативним документом про порядок визнання і списання безнадійної заборгованості за кредитними операціями. Рішення про визнання простроченої заборгованості сумнівною або безнадійною до повернення, після вжиття вичерпних заходів щодо її стягнення, приймається кредитним комітетом відповідної установи банку. Списання безнадійної заборгованості за кредитними операціями за рахунок сформованих резервів здійснюється на під­ставі рішення правління банку та надалі обліковується за позабалан­совими рахунками 961 групи до закінчення строку позовної давності. Якщо заборгованість за кредитом визнана безнадійною за ознакою відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР з урахуванням змін і доповнень, то вона відшкодовується банком за рахунок та в межах сформованого резерву під нестандартну заборгованість за кредитами. В інших випадках безнадійна забор­гованість відшкодовується за рахунок сформованого резерву під стандартну заборгованість за кредитами. При використанні резерву під стандартну заборгованість для спи­сання безнадійної заборгованості за кредитом установа банку по­винна забезпечити додаткове формування цього резерву, виходячи з обсягу наявної стандартної заборгованості та рівня резервування. При цьому банком вживаються відповідні юридичні заходи щодо стягнення безнадійної заборгованості до закінчення строку позовної давності. 10.4. Організація обліку нарахованих, прострочених нарахованих доходів, не сплачених у строк за наданими банком кредитами При організації обліку нарахованих прострочених доходів, не сплачених у строк за кредитами, необхідно враховувати «Правила бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків», затверджених постановою Правління Національного банку України від 25.09.1997 р. № 316 та зміни, які затверджені постановою Правління НБУ від 07.12.2000 р. № 472. Посадовою інструкцією на працівника банку покладається від­повідальність за своєчасність нарахування процентних доходів та витрат, відображення їх у бухгалтерському обліку за рахунками нарахованих доходів і витрат, за своєчасність перенесення їх на рахунки прострочених доходів у строки, визначені обліковою по­літикою банку. При неотриманні платежів за нарахованими доходами протягом семи календарних днів після обумовленого в угоді строку за пові­домленням служби супроводження та контролю кредитних операцій, облік доходів, за якими платіж прострочено, переноситься з рахунків «Нарахованих доходів» на рахунки «Прострочених доходів». При неотриманні платежів за прострочені нараховані доходи понад 30 днів, сума прострочених нарахованих доходів визнається сумнівною і переноситься на відповідні рахунки «сумнівної заборгованості». Під прострочену та сумнівну заборгованість банки зобов’язані формувати резерви за рахунок витрат, які обліковуються на відповідних аналітичних рахунках за міжбанківськими операціями, за операціями з клієнтами та іншими нарахованими доходами за такими групами балансових рахунків: № 179 — «Резерви під сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями»; № 249 — «Резерви під сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за операціями з клієнтами»; № 359 — «Резерви під можливі втрати за сумнівною дебіторською заборгованістю»; № 772 — «Відрахування в резерви під сумнівну заборгованість за нарахованими доходами». У разі повного (або часткового) погашення клієнтом банку (контрагентом) сумнівної заборгованості за нарахованими доходами відбувається зменшення такої сумнівної заборгованості та одночасно зменшується сформований резерв під сумнівну заборгованість за нарахованими процентними доходами. Банк самостійно визначає критерії, коли заборгованість за нарахованими доходами слід класифікувати як сумнівну, враховуючи значну ймовірность неотримання економічних вигод та вико­нання боржником (контрагентом банку) своїх зобов’язань за кре­дитними операціями як за основним боргом, так і за процентами. Аналіз заборгованості за нарахованими доходами може здійснюватися за такими критеріями:

• оцінка фінансового стану боржника;

• стан обслуговування боржником (контрагентом банку) заборгованості за основним боргом та процентами за ним стосовно кожної окремої заборгованості та спроможність боржника надалі обслуговувати цей борг.

У разі прийняття відповідного рішення кредитного комітету про визнання сумнівної заборгованості за нарахованими доходами безнадійною, яке оформляється протоколом, така заборгованість списується за рахунок сформованого резерву. Одночасно, сума списаної безнадійної заборгованості за рахунок сформованого резерву переноситься на позабалансові рахунки групи 960 «Не сплачені в строк доходи», за якими вона враховується до часу надходження відшкодування або до закінчення строку позовної давності. Отримання платежу за часткове або повне погашення контр- агентом сумнівної заборгованості за нарахованими процентними доходами та прирівняними до них комісіями, яка списана за рахунок резерву, зменшує суму відрахувань у резерви під сумнівну заборгованість за нарахованими доходами. А в разі часткового або повного погашення контрагентом сумнівної заборгованості за нарахованими процентними доходами минулих років, що обліковуються за рахунками групи 960, вона відноситься в обліку на балансовий рахунок № 6717 «Повернення раніше списаних безнадійних процентних доходів минулих років». Одночасно, ця сума виключається з позабалансових рахунків групи № 960 «Не сплачені в строк доходи». Після закінчення строку позовної давності суми за безнадійною заборгованістю за нарахованими доходами аналогічно виключаються з позабалансових рахунків групи № 960 «Не сплачені в строк доходи».

0.5. Організація обліку операцій кредитного характеру (РЕПО, факторинг тощо) Операція репо — це операція з цінними паперами, яка складається з двох частин і при якій укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку про продаж (купівлю) державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу (купівлі) у визначений строк або на вимогу однієї зі сторін за обумовленою ціною. Операція факторингу — купівля банком-«кредитором» рахунків-фактур клієнта на певних умовах. При організації обліку за цими операціями необхідно врахову­вати, що і в першому, і в другому випадках контрагент банку отри­мує грошові кошти, які використовуються ним як кредитні ре­сурси. Облік коштів за вказаними операціями здійснюється на таких балансових рахунках: № 1211 — «Кошти, надані Національному банку України за операціями репо»; № 1311 — «Кошти, які отримані від Національного банку України за операціями репо»; № 1522 — «Кошти, які надані іншим банкам за операціями репо»; та на балансових рахунках таких груп: № 201 — «Кошти, які надані суб’єктам господарської діяльності за операціями репо»; № 203 — «Рахунки суб’єктів господарської діяльності за факторинговими операціями». Надання коштів та їх повернення при виконанні операцій РЕПО здійснюється через оформлення договорів купівлі-про­дажу на державні цінні папери з відповідним забезпеченням до­ходу банку. При виконанні операцій факторингу надання коштів здійснюється через оформлення договорів купівлі-продажу рахунків-фак­тур «позичальника», а повернення може здійснюватися або зворотним продажем рахунків-фактур або в інший спосіб. Усі інші операції з кредитування за РЕПО і факторингом (підготовчі і завершальні) здійснюються звичайним чином. Придбані банком державні цінні папери або рахунки-фак­тури клієнтів є забезпеченням (заставою) при звичайному кре­дитуванні. Операція репо — кредитна операція, яка здійснюється під заставу цінних паперів. Оскільки купівля-продаж цінних паперів не проводиться, операція репо відображається в бухгалтерсь­кому обліку як наданий (отриманий) кредит, а не як актив у виг­ляді цінних паперів. При здійсненні операції репо банк-продавець отримує винагороду у вигляді обумовленого процента або різниці від продажу цінних паперів за ціною вищою, ніж ціна купівлі. Організація обліку і контролю за операціями репо в банку здійснюється за типами операцій:

• за операціями прямого репо — продаж цінних паперів банку з умовою їх викупу у покупця;

• за операціями зворотного репо — купівля банком цінних паперів з умовою їх подальшого продажу продавцю.

Фінансові ризики та вигоди від володіння цінними паперами залишаються у продавця і не переходять до банку, який придбав цінні папери з умовою їх зворотного продажу. Зобов’язання за операціями репо обліковуються на позабалансових рахунках при підписанні угоди до дати розрахунку: № 9100 — «Зобов’язання з кредитування, які надані банком»; № 9110 — «Зобов’язанння з кредитування, які отримані від банків»; № 9129 — «Інші зобов’язання з кредитування, які надані клієн­там». Факторингові операції — це кредитні операції, за якими банк купує у клієнта право на стягнення його дебіторської заборгованості. Банк купує рахунки-фактури постачальників на відвантажену конкретним покупцям-дебіторам продукцію, виконані роботи, послуги, унаслідок чого здійснюється передання постачаль­ником банку права на вимогу боргу з покупця. При купівлі дебіторських рахунків клієнта, банк завчасно оцінює кредитоспроможність наявних і можливих дебіторів-клієн­тів, а також наперед визначає максимальний розмір авансу за вирахуванням дисконту і комісійних. Банком здійснюється аналіз інформації, отриманої від постачальника, й укладається з ним спеціальна угода на факторингове обслуговування. Факторингова угода укладається з умовою попередньої оплати або оплати дебіторської заборгованості на певну дату. В угоді на факторингове обслуговування банк може взяти на себе додаткові обов’язки щодо ведення обліку та стягнення дебіторської заборгованості клієнта. Під час проведення факторингових операцій банк отримує винагороду у вигляді:

• комісії за факторингове обслуговування клієнта та надання додаткових послуг;

• процентного доходу за наданим клієнтові авансом.

У банку у зв’язку з ризикованістю факторингових операцій існує імовірність отримання збитків. Тому банком формуються відпо­відні резерви за даними операціями в порядку, викладеному вище. 10.6. Організація документообігу за кредитними операціями З метою забезпечення правильного та своєчасного оформлення розрахунково-грошових документів, що надходять від клієнтів (контрагентів) банку та упорядкування руху і своєчасного одержання їх для записів у бухгалтерському обліку банк установлює графік документообороту, в якому визначається час проходження документів на всіх етапах обробки інформації структурними підрозділами банку. При здійсненні кредитної операції, кожний структурний підрозділ банку подає документи, які стосуються сфери його діяльності, за графіком документообороту для відображення в обліку за відповідними рахунками. Етапи документообігу включають в себе перевірку змісту і правильності оформлення первинних документів, що надійшли; визначення можливості виконання операції; перевірку або оформ­лення бухгалтерського запису в документах; передання документів для автоматизованої обробки; використання документів для перевірки правильності відображення операцій за рахунком та їх збереження. У процесі супроводження кредиту формується кредитна справа за кожним позичальником або кредитна історія, яка зберігається в металевих або вогнестійких шафах, сейфах під відповідальністю посадової особи. Кредитна справа за кожним позичальником в обов’язковому порядку має містити такі дані:

• назву клієнта, його місцезнаходження (місце проживання);

• номер основного поточного, додаткового поточного та позичкового рахунків;

• письмове клопотання (заявка) про надання кредиту та техніко-економічне обгрунтування потреби в кредиті на відповідні цілі;

• кредитну угоду та зміни до неї;

• угоду про заставу (забезпечення) та зміни до неї;

• дату видачі та погашення кредиту (за угодою);

• початкову суму кредиту в гривнях або гривневому еквіваленті та код валюти (у разі видачі кредиту в іноземній валюті);

• процентну ставку, про всі її зміни та на звітну дату;

• фінансову звітність позичальника (контрагента), що подається до банку-кредитора;

• інформацію про результати оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента);

• документи, що свідчать про перенесення суми боргу за кредитною операцією на рахунки пролонгованої (із зазначенням номерів рахунків, сум і термінів кожної пролонгації), простроченої чи сумнівної заборгованості (із зазначенням номерів рахунків, дати, суми);

• дату прийнятого рішення про визнання заборгованості безнадійною із зазначенням суми основного боргу та суми відсотків, відповідну виписку з протоколу засідання кредитного комітету банку;

• інформацію про стан погашення заборгованості із зазначенням дат і сум;

• суму забезпечення, що береться до розрахунку резерву.

Обов’язковому зберіганню в металевих шафах, сейфах, ящиках у приміщеннях, що охороняються, підлягають:

• картотеки діючих рахунків;

• відомості по нарахуванню відсотків;

• касові документи.

При виникненні простроченої заборгованості за наданими кредитами чи відсотками, банк має вжити заходів щодо їх погашення шляхом подання позовів, оскарження неправильних рішень судів, одержання виконавчих листів, направлення виконавчих листів судовим виконавцям та ін. У разі наявності в заставі майна та прийняття рішення про відчуження та реалізацію цього майна банк здійснює організаційні та практичні заходи щодо його реалізації та погашення простроченої (сумнівної) заборгованості. Усі первинні документи, які пов’язані з листуванням з позичальником, акти перевірки цільового використання кредиту за групами ризику зберігаються в кредитній справі, а всі бухгалтерські документи формуються та підшиваються за кожний робочий день в окремі папки відповідно до встановленого порядку формування та зберігання первинних документів, облікових регістрів і звітів. Банки зобов’язані зберігати протоколи засідань кредитних комітетів (кредитних комісій), інформацію про здійснення кредитної операції, класифікацію кредитного портфеля і формування резервів не менше п’яти років з часу закінчення дії кредитної угоди, а також подавати ці документи уповноваженим працівникам Національного банку на їх запит. Усі докумети бухгалтерського обліку за попередні місяці до здавання їх в архів установи банку зберігаються в поточному архіві бухгалтерії, обладнаному стелажами, металевими шафами, тер­міни зберігання яких визначаються установою банку самостійно. Відповідальність за зберігання документів у поточному архіві за розпорядженням керівника установи банку покладається на спеціально виділеного працівника. На основі даних бухгалтерського обліку складається фінансова та інша звітність, яка задовольняє потреби окремих користувачів (НБУ, податкові органи, органи статистики, керівництво банку). Порядок надання форми фінансової звітності та основні вимоги до її складання визначаються «Правилами організації фінансової та статистичної звітності банків України», які затверджені постановою НБУ від 12.12.97 р. № 436 зі змінами і доповненнями та внутрішньобанківськими вимогами. Щомісячно за всіма балансовими та позабалансовими рахун­ками складається перевірна відомість залишків на 1-ше число місяця. Виявлені помилкові записи після складання оборотно-сальдо­вого та місячного балансу виправляються за допомогою коригуючих проведень з відома головного бухгалтера установи банку із зазначенням підстав для внесення змін, дати та підпису особи, що їх здійснила. 10.7. Організація контролю за кредитними операціями Організація контролю за кредитними операціями має забезпечити дотримання банком вимог нормативно-правових актів Націо­нального банку України, чинного законодавства та внутрішніх положень банку окремо з кредитування суб’єктів господарської діяльності, фізичних осіб та працівників банку. При виконанні кредитних операцій банку необхідно забезпечити організацію контролю за їх здійсненням на всіх етапах, контролю повноважень щодо здійснених операцій та обробки даних, тобто вжити необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах та регістрах бухгалтерського обліку. Система контролю в комерційному банку має забезпечити перевірку наявності первинних документів, дотримання вимог правильності їх оформлення і наявності інших документів, передбачених правилами кредитування, а також забезпечити перевірку дотримання технології здійснення кредитних операцій, правильності відображення їх за рахунками бухгалтерського обліку, своєчасності віднесення їх на рахунки прострочених, пролонгованих заборгованостей та дотримання порядку зберігання документів за виданими кредитами. Комерційні банки самостійно визначають процедури перевірки даних за проведеними кредитними операціями, їх відображенням у бухгалтерському обліку в звітному періоді за рахунками аналітичного обліку, а також виявляють тотожність цих даних балансовим та позабалансовим рахункам синтетичного обліку й дотримання методів і процедур оцінки активів, визначених обліковою політикою банку. Процедури бухгалтерського контролю виключають можливість здійснення операцій взаємозаліку кредитів та іншої кредиторської заборгованості (крім випадків, передбачених чинним законодавством) різних суб’єктів господарської діяльності та фі­зичних осіб, або одних і тих же клієнтів, кошти яких ураховуються в різних валютах та з різними строками погашення. Бухгалтерський контроль допомагає визначити продуктивність системи документообороту, причини порушень правил здій­снення кредитних операцій, ведення бухгалтерського обліку та надає можливість упевнитися в тому, що розпорядження кредитними ресурсами (активами) здійснюється лише в межах установлених повноважень, а система аналітичного обліку дає змогу відстежувати використання коштів банку, рух активів банку та забезпечення кредитних ризиків. Для забезпечення повноти, своєчасності та ефективності контролю за використанням і погашенням кредиту значна увага приділяється організації руху інформаційних потоків про кредитну угоду між підрозділами, які беруть участь у її виконанні, де особливе місце посідають взаємовідносини між бухгалтерією та струк­турними підрозділами, які займаються кредитними операціями.

Контрольні функції банку мають забезпечити належне супроводження виданих кредитів та своєчасність проведення в разі необхідності відповідної претензійно-позовної роботи з позичальниками або гарантами. Погашення прострочених кредитів може здійснюватися через:

• звернення стягнення на заставлене майно;

• стягнення боргу з позичальника в судовому порядку, в тому числі і через звернення стягнення на інше майно позичальника;

• стягнення боргу з гаранта чи поручителя;

• продаж боргу з дисконтом;

• списання боргу за рахунок резерву на відшкодування можливих втрат за кредитами.

Особлива увага приділяється контролю за операціями з надання пільгових кредитів та кредитів цільового призначення. Контроль за цільовим використанням кредиту складається:

• з попереднього контролю, який виконується на стадії оплати розрахункових документів;

• з наступного контролю, який здійснюється на підставі даних про дату та суму наданого кредиту, строк його погашення, мету спрямування кредитних коштів, що має підтверджуватися первинними документами (договорами купівлі-продажу, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, графіками виконаних робіт та ін).

При встановленні факту нецільового використання кредиту застосовуються санкції, передбачені кредитним договором. Організація контролю за кредитними операціями передбачає контроль за розміщенням кредитних ресурсів у межах термінів, лімітів і процентних ставок, що встановлюються правлінням банку, за проведенням нарахування процентних доходів згідно з обліковою політикою банку на поточний рік. Контроль за наявністю і станом зберігання заставленого майна здійснюється на підставі договору застави, даних складського обліку та даних бухгалтерського обліку. Такий контроль здійснюється безпосередньо у позичальника (на місці утримання майна) не рідше одного разу в квартал. При цьому обов’язковим є виконання таких умов:

• наявність документів, що засвідчують право власності на майно;

• місцезнаходження майна згідно з договором;

• сума щоденного залишку товарів в обороті має бути не мен­шою від суми застави.

За результатом перевірки складається акт, в якому зазначається можливість забезпечення заставленим майном зобов’язань позичальника за одержаним кредитом та процентів за ним. Для забезпечення мінімізації існуючих кредитних та валютних ризиків і надання достовірної звітності контролю підлягають операції з формування резервів на покриття можливих втрат від ризиків, пов’язаних з кредитами. Робочі процедури структурного підрозділу щодо проведеної інвентаризації заборгованості банку та класифікації кредитного портфеля оформляються протоколами засідань кредитних комітетів (кредитних комісій), які підлягають контролю з боку керівництва банку щодо правильності відображеної інформації. Одночасно контролю підлягають сформовані резерви на суму нарахованих доходів, які визнані сумнівними щодо отримання, списання їх за рахунок сформованих резервів та здійснення подаль­шого обліку списаних безнадійних нарахованих доходів за позабалансовими рахунками до закінчення строку позовної давності. Загальний контроль за додержанням вимог щодо оформлення, надання та своєчасного погашення кредиту і сплати процентів покладається на керівника установи банку.

Контрольні питання

1. Загальні питання організації обліку кредитних операцій. 2. Організація обліку основної суми боргу за кредитними операціями. 3. Організація обліку процентів за кредитними операціями. 4. Організація обліку сумнівної заборгованості за кредитними операціями. 5. Організація обліку формування і використання резерву на покриття можливих втрат від кредитних операцій. 6. Організація контролю кредитних операцій.

Навчальні завдання

1. Розробити схему організації обліку кредитних операцій. У схемі відобразити організацію первинного, поточного і підсумкового обліку (відображення узагальнених облікових даних у щоденному балансі). 2. Скласти графік документообігу розпоряджень кредитного відділу. 3. Скласти зведений графік документообігу за кредитними опе­раціями банку. 4. Скласти план здійснення контрольних заходів за кредитними операціями. Тема 11. Організація обліку депозитних операцій банку

План

1. Загальні питання організації обліку депозитних операцій банку. 2. Організація аналітичного і синтетичного обліку номіналу депозиту, нарахування процентів за депозитом. 3. Організація обліку операцій зі сплати процентів та погашення депозиту. 4. Організація документообігу за депозитними операціями банку. 5. Організація контролю депозитних операцій банку. 11.1. Загальні питання організації обліку депозитних операцій банку Організація обліку і контролю депозитних операцій банку здій­снюється з урахуванням вимог:

• «Інструкцiї про вiдкриття банками рахункiв у нацiональнiй та iноземнiй валютi», затвердженої постановою Правлiння Нацiо­нального банку України від 18.12.98 р. за № 527 зі змінами та доповненнями;

• «Правил здiйснення депозитних операцiй для банкiвських депозитiв», затверджених постановою Правлiння Нацiонального банку України від 30.06.98 р. № 250;

• «Інструкції з бухгалтерського обліку депозитних операцій установ комерційних банків України», затвердженої постановою Правління НБУ від 20.08.99 р. № 418;

• «Правил бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків», затверджених постановою Правління НБУ від 25.09.97 р. № 316;

• інструкції № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженої постановою Правління НБУ від 02.08.96 р. № 204;

• інструкції № 1 «З організації емісійно-касової роботи в установах банків України», затвердженої постановою Правління НБУ від 07.07.94 р. № 129;

• «Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням», затвердженого постановою Правління НБУ від 24.09.99 р. № 479;

інших нормативних документів, облікової політики банку та внутрішньобанківських нормативних документів і процедур.

Комерційні банки здійснюють депозитні операції за ліцензією Національного банку України. При організації обліку і контролю депозитних операцій банку необхідно забезпечити:

• хронологічну послідовність реєстрації операцій у первинних документах;

• дотримання правил документообороту;

• попередження можливості виникнення нестач, незаконного витрачання грошових коштів;

• своєчасне та достовірне відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку та звітності;

• взаємозв’язок даних синтетичного та аналітичного обліку;

• інформацію про фактичні та можливі результати за депозит­ними операціями банку;

• дієздатність розроблених процедур бухгалтерського контролю;

• збереження опрацьованих документів звітності протягом уста­новленого строку.

Процедура виконання банком операцій за депозитними рахунками має здійснюватися поетапно:

• отримання дозволу на здійснення депозитних операцій;

• оформлення необхідних документів;

• контрольні процедури;

• здійснення розрахунків;

• повнота бухгалтерського обліку;

• контроль/аудит операцій.

Установи банку залучають кошти на депозитні (вкладні) рахунки з метою підвищення заінтересованості населення в накопиченні заощаджень та одержанні відповідного доходу, а також з метою залучення грошових ресурсів для здійснення банківської діяльності. Суб’єкти депозитних операцій — це установи банку, які є позичальниками та клієнтами-власниками коштів. Об’єктом депозитних операцій є кошти, передані комерційному банку (або надані банком) на умовах повернення з виплатою процентів (або на безпроцентній основі), визначених двосторонньою угодою. Депозит (вклад) — це кошти у готівковій та безготівковій фор­мі, що надаються фізичними та юридичними особами у розпорядження банку на певний строк, під проценти та оформляються відповідним договором. При організації обліку депозитних операцій необхідно враховувати, що за категоріями депонентів депозити поділяються на:

• депозити банків;

• депозити бюджету та позабюджетних фондів України;

• депозити суб’єктів господарської діяльності;

• депозити фізичних осіб.

Депозитні операції банку поділяються на активні й пасивні. Активними депозитними операціями для банку вважаються операції з розміщення ним коштів на депозит, а пасивними депозитними операціями — операції із залучення банком коштів на депозит. Облік коштів за депозитними операціями (як активними так і пасивними) здійснюється в розрізі дати їх виникнення та виду валюти. Активні депозитні операції, які банк здійснює на міжбанківському ринку, в бухгалтерському обліку відображаются згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України за такими групами балансових рахунків: № 120 «Кошти до запитання в Національному банку України»; № 121 «Строкові депозити в Національному банку України»; № 150 «Кошти до запитання в інших банках»; № 151 «Строкові депозити, які розміщені в інших банках». Пасивні депозитні операції банку щодо залучення коштів на депозит у бухгалтерському обліку відображаються за різними класами Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України залежно від категорії депонентів. У першому класі відображаються депозити банків за такими групами рахунків: № 160 «Кошти до запитання інших банків»; № 161 «Строкові депозити інших банків». У другому класі відображаються депозити клієнтів банку за такими групами рахунків: № 251 «Кошти Державного бюджету України»; № 252 «Бюджетні кошти клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України»; № 253 «Кошти бюджетних установ та організацій, що включаються до спеціального фонду Державного бюджету України»; № 254 «Кошти місцевих бюджетів та бюджетні кошти клієнтів, що утримуються з місцевих бюджетів»; № 255 «Кошти місцевих бюджетних установ та організацій, що включаються до спеціального фонду бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя»; № 256 «Кошти позабюджетних фондів»; № 260 «Кошти до запитання суб’єктів господарської діяльності»; № 261 «Строкові кошти суб’єктів господарської діяльності»; № 262 «Кошти до запитання фізичних осіб»; № 263 «Строкові кошти фізичних осіб». У третьому класі відображаються депозитні операції банку за ощадними сертифікатами власної емісії, які обліковуються за такими групами рахунків: № 332 «Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком; № 350 «Витрати майбутніх періодів». Доходи банку від депозитної діяльності обліковуються на рахунках шостого класу за такими групами балансових рахунків: № 600 «Процентні доходи за коштами, розміщеними в Національному банку України»; № 601 «Процентні доходи за коштами, розміщеними в інших банках»; № 609 «Інші процентні доходи»; № 610 «Комісійні доходи за операціями з банками»; № 611 «Комісійні доходи за операціями з клієнтами». Витрати банку за депозитними операціями обліковуються на рахунках сьомого класу за такими групами балансових рахунків: № 701 «Процентні витрати за коштами, отриманими від інших банків»; № 702 «Процентні витрати за коштами суб’єктів господарської діяльності»; № 703 «Процентні витрати за коштами бюджету та позабюджетних фондів України»; № 704 «Процентні витрати за коштами фізичних осіб»; № 705 «Процентні витрати за цінними паперами власного боргу». При організації роботи за депозитними операціями банком розробляється порядок оформлення таких операцій первинними документами, одним з яких є депозитний договір, що засвідчує право установи банку користуватися коштами, залученими від клієнтів, та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозиту і проценти за його користування.

Вкладник має право відкрити в установі банку будь-яку кількість депозитних рахунків, які призначені для обліку коштів, унесених на визначений у договорі строк. За строками використання коштів депозити поділяються на депозити до запитання та депозити на визначений строк (стро­кові). Депозити до запитання — це кошти, що перебувають на поточ­них і бюджетних рахунках, на кореспондентських рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити на визначений строк — це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом установле­ного строку, який визначається договором при відкритті цих рахунків. Строковими депозитами є також кошти, що отримані від інших комерційних банків як депозит (вклад) на конкрет­ний строк. Кошти на депозитні рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, перераховані з власного вкладного або поточного рахунків, відкритих в установі банку або в іншому банку. Установа банку гарантує депоненту таємницю за депозитним рахунком. Без згоди депонента довідки третім особам щодо рахунку можуть бути надані лише у випадках, передбачених чинним законодавством України. За отриманими коштами на депозитні рахунки залежно від виду депозитної операції та депонентів банку видається підтверд­ний документ, яким може бути:

• для банків — депозитний договір;

• для суб’єктів господарської діяльності — корпоративна пластикова картка і депозитний договір або тільки депозитний договір;

• для фізичних осіб — ощадна книжка, пластикова картка і депозитний договір або тільки депозитний договір.

Ощадна книжка та пластикова картка — бланки суворої звітності, які обліковуються за позабалансовим рахунком 9821 «Блан­ки суворої звітності» на відповідних аналітичних рахунках і при їх видачі списуються з позабалансу. Розроблені банком операційні процедури документального оформлення і відкриття депозитних рахунків відповідно до їх економічної сутності, схеми документообороту, безпомилкового їх відображення в обліку забезпечують виконання функцій бухгалтерського контролю депозитних операцій банку та отримання достовірної фінансово-статистичної звітності. При організації обліку депозитних операцій необхідно враховувати, що у разі відкриття (закриття) або зміни номерів депозит­них рахунків клієнтів (суб’єктів господарської діяльності), крім рахунків офіційних представництв, установа банку зобов’язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації влас­ника рахунку протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття). 11.2. Організація аналітичного і синтетичного обліку номіналу депозиту, нарахування процентів за депозитом Установи банку, враховуючи особливості своєї діяльності і технологію обробки облікових даних, обирають порядок реєстрації та узагальнення інформації за депозитними операціями відповідно до вимог НБУ щодо надання статистичної звітності та облікової політики банку.

• Комерційним банком централізовано для своїх підвідомчих установ розробляються внутрішні процедури та єдині правила ведення бухгалтерського обліку депозитних операцій та контролю за їх здійсненням.

• На підставі Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, затвердженого постановою правління НБУ від 28.11.97 р. № 388 зі змінами і доповненнями розробляється внутрішній план аналітичних рахунків комерційного банку.

• Виходячи з обсягу депозитних операцій банк самостійно обирає систему та підсистеми ведення рахунків і регістрів аналітичного обліку, затверджує правила документообороту та визначає відповідальних осіб на право підписання документів. Організація автоматизованої реєстрації й обробки даних за депозитними операціями повинна забезпечити збереження узагальненої інформації на машинних носіях та можливість здійснення будь-якого подаль­шого контролю і одержання роздрукувань на паперових носіях.

• Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку, які розроблені банком самостійно.

• Синтетичний облік депозитних операцій забезпечується за допомогою рахунків II, III, IV порядків Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.

• Щоденний оборотно-сальдовий баланс є основною формою регістру синтетичного обліку, де відображаються обороти за дебетом і кредитом за день, вихідні залишки за активом і пасивом за кожним балансовим рахунком четвертого порядку з проміжним підсумком за балансовими рахунками III та II порядків.

• Внутрішньобанківські підсистеми ведення рахунків клієнтів за депозитними операціями передбачають наявність певної технології ведення рахунків та звіряння проведених операцій із відповідними аналітичними рахунками балансових рахунків. Детальна інформація про кожного клієнта та кожну операцію фік­сується на рахунках клієнтів на рівні аналітичного обліку.

• При внутрішньобанківській підсистемі ведення рахунків аналітичний облік здійснюється за видами депозитів:

• за балансовим рахунком № 2620 «Поточні рахунки фізичних осіб»:

• спеціальні (рублеві) рахунки;

• пенсійні вклади;

• поточні рахунки фізичних осіб;

• нерухомі вклади.

• За балансовим рахунком № 2630 «Строкові кошти фізичних осіб»:

• за депозитами, строком до 31 дня;

• за депозитами, строком від 32 до 92 днів;

• за депозитами, строком від 93 до 183 днів;

• за депозитами, строком від 184 до 365 днів;

• нерухомі вклади.

За балансовим рахунком № 2635 «Довгострокові депозити фізичних осіб»:

• депозити строком більше одного року;

• цільові вклади на дітей.

• Аналітичні рахунки містять обов’язкові параметри, визначені вказівками Національного банку України, та необов’язкові параметри, визначені внутрішньобанківськими вказівками.

• Внутрішній план аналітичних рахунків банку дає змогу здійснювати детальний та повний облік операцій за контрагентами бан­ку, за видами і строками депозитів та видами валюти.

• Для отримання банківської звітності Національним банком України передбачені обов’язкові параметри аналітичних рахунків, а саме загальні обов’язкові параметри і спеціальні обов’яз­кові параметри рахунків.

• До загальних обов’язкових параметрів депозитних рахунків відносять:

• номер аналітичного рахунку;

• номер балансового рахунку;

• код валюти;

• код контрагента;

• характеристика аналітичного рахунку;

• додаткові обов’язкові параметри рахунків для установ банку (порядковий номер філії; вид депозиту; тип рахунку).

• До обов’язкових спеціальних параметрів депозитних рахунків відносять:

• параметри депозитних рахунків: дата розміщення (залучення) та дата повернення коштів;

• параметри для нарахування процентів: номер договору, тип договору (договір депозиту фізичних осіб, договір депозиту юридичних осіб), процентна ставка, тарифи платних послуг, метод нарахування (зарахування).

• Аналітичний облік депозитних операцій в іноземній валюті здійснюється в подвійній оцінці за тими ж самими балансовими рахунками, що і в національній валюті — в іноземній валюті за номінальною вартістю, в національній валюті України за офіційним курсом НБУ.

• При організації обліку депозиту необхідно врахувати, що депозит обліковується на всю суму номіналу на депозитному рахун­ку до часу його погашення. Залежно від обраного банком методу виплати процентів за депозитами — за період або на період (авансом) — змінюється сума, що надходить від депонента, а відповідно і порядок організації обліку, але у будь-якому разі номіналь­на сума депозиту і сума, що враховується на депозитному рахунку, збігаються. Нарахування процентів за депозитними рахунками здійснюється у порядку, визначеному обліковою політикою банку і відображається в бухгалтерському обліку за відповідними рахунками відповідного звітного періоду.

• Банк може передбачити обліковою політикою щоденне нарахування процентів, або нарахування процентів один раз на місяць.

• За умовами виплати процентів за період проценти сплачуються періодично або наприкінці строку, що визначений депозитним договором.

• У разі сплати процентів на період (авансом) одночасно із внесенням коштів на депозит, сума номіналу депозиту буде більшою, ніж сума, отримана від депонента, на суму сплачених авансом процентів. Сплачені проценти клієнту авансом обліковують­ся банком як витрати майбутніх періодів за балансовим рахунком 3500 «Витрати майбутніх періодів» і не рідше одного разу на місяць протягом строку депозиту амортизуються з віднесенням відповідної суми на процентні витрати відповідного періоду.

• Залучення коштів на депозит та їх повернення здійснюється за процентною ставкою і строками, що визначаються депозитним договором.

• Банк може залучати депозити за фіксованою або плаваючою процентною ставкою. При залученні депозитів за плаваючою про­центною ставкою банк (згідно з умовами договору) може засто­совувати середньозважену процентну ставку або процентну ставку, що діяла на дату нарахування. Нарахування процентів за середньо­зваженою процентною ставкою здійснюється з урахуванням про­центних ставок, що діяли протягом строку депозитного договору.

• Для розрахунку нарахованих процентів за депозитними рахун­ками комерційні банки можуть використовувати номінальну або фактичну процентну ставку.

• При використанні номінальної процентної ставки сума процен­тів за депозитом розраховується множенням номіналу депозиту на процентну ставку, що вказана в депозитному договорі.

• За допомогою фактичної процентної ставки сума процентів визначається за певний період з урахуванням раніше сплачених процентів шляхом застосування номінальної процентної ставки до номіналу депозиту, збільшеного на суму раніше сплачених процентів.

• Незалежно від методу накопичення процентів загальна сума нарахованих процентів на дату закінчення строку дії депозитного договору не змінюється.

Відповідно до принципу нарахування процентних доходів за депозитними операціями усі нараховані доходи відносять до відповідного звітного періоду і відображаються в обліку у цьому самому періоді незалежно від того, коли були отримані або сплачені кошти. Облік процентів за депозитами здійснюється за принципами нарахування і відповідності. Для обліку нарахованих процентів використовуються відповідні рахунки «Нарахованих витрат» тих груп, за якими обліковується номінал депозиту і на яких накопичуються нараховані проценти до настання строку їх сплати. Виходячи з особливостей Плану рахунків комерційних банків України (мультивалютності), облік депозитних операцій в інозем­ній валюті ведеться на тих же рахунках, що і в національній, за кодом, присвоєним кожному виду валюти окремо. Порядок обліку депозитів та нарахованих доходів і витрат за депозитними операціями в іноземній валюті аналогічний порядку організації обліку депозитних операцій у національній валюті. У разі зміни офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют банк здійснює переоцінку суми депозиту та нарахованих процентів в іноземній валюті. Курсові різниці відносять на «Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами» на окремий субрахунок «Нереалізований результат від торгів­лі іноземною валютою та банківськими металами».