Складові педагогічної майстерності

Є кілька підходів щодо визначення педагогічної майстерності. На думку Н. В. Кузьміної та M. В. Кухарева, – це «найвищий рівень педагогічної діяльності... який виявляється в тому, що за відведений час педагог досягає оптимальних наслідків». О. І. Щербаков розуміє педагогічну майстерність як синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва й особистих якостей педагога. 

Ш. О. Амонашвілі не дає чіткої дефініції педагогічної майстерності, але називає її основні риси: «Бути майстром педагогічної справи – це означає мати вихідну позицію...яка є особистісно-гуманною;...це яскрава особистість, мудра, чуйна, доброзичлива і принципова людина;...це першо-дослідник теоретичних рекомендацій, який може їх переконливо довести або спростувати....Його творчість може збагатити педагогічну науку і практику новими висновками, дати початок новим ідеям і підходам».  У Європі під педагогічною майстерністю мається на увазі практичне розгортання і втілення вчителем у професійну діяльність сукупності інтелектуальних, психологічних і духовних якостей. Майстерність учителя прирівнюється до майстерності робітника або ремісника, майстра або митця. 

Учитель-ремісник діє на основі особистісного підходу до викладання, акцентуючи увагу на індивідуальному підході до учнів, а нормативні документи є тільки загальним тлом його професійної діяльності. 

У вчителя-майстра переважає творчий підхід у навчальному процесі. «Діяльність учителя більше нагадує імпровізацію за обставин, що постійно змінюються, ніж дотримання педагогічних правил та алгоритмів. Інакше кажучи, ми маємо справу радше з майстром, ніж з інженером». 

Погляд на вчителя як на митця достатньо поширений у світі: його діяльність уважається настільки складною, що взагалі не може систематизуватися. Під час занять він отримує величезну кількість інформації, на яку миттєво реагує. Тому вчительська діяльність є мистецтвом, що потребує інтуїтивного відчуття, творчості, імпровізації. Ці якості спроможні проявитися тільки за умови певного відступу від формальних правил та алгоритмів педагогічної поведінки. 

Отже, в Європі неприйнятний погляд на вчителя як на «маніпульованого маніпулятора», а навпаки – за основу береться його творча особистість. Однак прояви такої творчості не повинні суперечити загальновизнаним принципам демократичного співжиття – гуманізму, демократизму, поваги до прав людини. Суспільна роль і статус учителя визначаються так: «Із статусу вчителя може випливати низка його рольових функцій: транслятор знань, вихователь, посередник, фасилітатор групової діяльності, дружній порадник, інформатор, захисник норм, актор, поліцейський... Надання переваги якійсь із них зумовлюється інституційно й воднораз культурологічно, співвіднесення з певними культурними моделями особистісних та фахових настанов учителя значною мірою визначає вибір, інтерпретацію та особисте ставлення до ролі вчителя».

Зовні майстерність педагога – це вирішення різноманітних педагогічних завдань, успішна організація навчально-виховного процесу й отримання відповідних результатів, але її сутність полягає в певних професійних і особистісних якостях, які породжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. «...Важливими професійними якостями педагога ми повинні визнати працелюбність, працездатність, дисциплінованість, відповідальність, уміння поставити мету, вибрати шляхи її досягнення, організованість, наполегливість, систематичне і планомірне підвищення свого професійного рівня, прагнення постійно підвищувати якість

своєї праці тощо». 

На думку І. П. Підласого, до особистісних якостей педагога належать «...людяність, терпеливість, порядність, чесність, відповідальність, справедливість, обов'язковість, об'єктивність, щедрість, доброта, висока моральність, оптимізм, емоційна врівноваженість, потреба в спілкуванні, інтерес до життя вихованців, доброзичливість, самокритичність, дружелюбність, скромність, достойність, патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність, емоційна культура і багато інших». 

Автори підручника «Педагогічна майстерність» розглядають її «як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо характеризуються якісні показники результату), як вияв творчої активності особистості педагога (якщо характеризується психологічний механізм успішної діяльності)...

Педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі».

Складові педагогічної майстерності: гуманістичну спрямованість діяльності педагога; професійну компетентність; педагогічні здібності; педагогічну техніку. Всі ці елементи пов'язані між собою та мають здатність до саморозвитку. 

• Гуманістична спрямованість – найголовніша характеристика майстерності педагога, що будується на основі ціннісних орієнтацій: на себе (самоутвердження); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для педагога – виховні ідеали, виховні заходи та методика їх здійснення); на вихованця (допомогти йому адаптуватися до соціального середовища, знайти смисл у житті); на мету педагогічної діяльності (сприяти самоактуалізуванню у професійній діяльності та громадському житті). 

• Професійна компетентність є підвалиною педагогічної майстерності. Зміст цього компонента становлять глибокі професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів. 

• Здібність до педагогічної діяльності – дуже важливий елемент у структурі педагогічної майстерності. Провідними здібностями вважаються чутливість до людини і до особистості, комунікативність, перцептивність, динамічність, емоційна стабільність, оптимістичне прогнозування і креативність. 

• Педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога. Це конкретний інструментарій, навички та вміння організації та проведення різноманітних навчально-виховних заходів. За відсутності або недостатнього її розвитку інші елементи педагогічної майстерності залишаються нереалізованими.

Відповідно до цих критеріїв визначаються кілька рівнів оволодіння педагогічної майстерністю:  елементарний рівень – педагог володіє лише окремими елементами професійної діяльності;  базовий рівень – педагог володіє основами педагогічної майстерності (цей рівень мають випускники вищих навчальних закладів);  досконалий рівень – характеризується чіткою спрямованістю дій педагога, їх високою якістю;  творчий рівень – характеризується ініціативністю, творчістю у професійній діяльності. Педагог самостійно конструює оригінальні, педагогічно доцільні прийоми й способи взаємодії. Причому його діяльність базується на результатах рефлексивного аналізу.

Критеріями педагогічної майстерності педагога виступають такі ознаки його діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність)». 

На думку І. П. Підласого, майстерність учителя проявляється в уміннях організовувати навчальний процес, активізувати учнів, розвивати їхні здібності, самостійність, допитливість, ефективно проводити виховну роботу, формувати в учнів високу моральність, почуття патріотизму, працелюбність, викликати позитивні емоційні почуття в самому процесі учіння. «Сутність педагогічної майстерності – це своєрідний сплав особистої культури, знань і кругозору вчителя, його всебічної теоретичної підготовки з досконалим володінням прийомами навчання і виховання, педагогічною технікою і передовим досвідом».

Закріплення:

• Назвіть основні поняття теми.

• Дайте визначення професії вчитель.

• Які особливості притаманні вчительській професії?

• У чому полягає педагогічна компетентність вчителя?

• Заповніть таблицю:

  Вимоги до вчителя	Особистий рейтинг вимог	самоаналіз

• Аналіз таблиці.

Додоток

Матеріал для літературної хвилинки

• «Есть качество души, без которых человек не может стать настоящим воспитателем, и

среди этих качеств на первом месте – умение проникнуть в духовный мир ребенка…

…Только тот станет настоящим учителем, кто никогда не забывает, что он сам был ребенком». В.Сухомлинский.

• З єгипетської молитви: «Збережи фараона, матір, учителя. Фараона, бо так треба. Матір, бо дала життя, вчителя, бо зробив це життя людським.»

• «Який же дар дістали ті, що так дітей учити вміють?

Міні здається, в скарбі тім

Любові найбільш дісталось їм. І. Франко

• Прислів’я каже: «Сад не дасть врожаю, якщо добре не подбає садівник».

• В. Г. Белинський: « Как важен, велик и священ сан воспитателя: в его руках участь целой

жизни Человека».

• Януш Корчак: «Кожний має право на одного хорошого вчителя і на свою порцію

морозива»

• А.С.Макаренко зазначав, що дітей у вихователів захоплюють впевнені і чіткі знання,

вміння, золоті руки, не багатослів’я, постійна готовність до роботи. «Уміння виховувати – це все таки мистецтво, таке ж мистецтво, як добре грати на скрипці або роялі, добре малювати картини, бути хорошим фрезерувальником або токарем».

• … След,

Чтобы вытерли паркет

И посмотрели косо вслед,

Или

Незримый прочный след

В чужой душе на много лет? Леонид Мартынов

• Наш учитель –

Школьный учитель,

Этим словом

Каждый согрет:

Сталевар, хлебороб строитель,

Космонавт, ученый, поэт…

Это слово звучит значительно,

От него нам теплей и светлей,

Ведь недаром

Имя Учитель

Мы связали с мечтой своей! П.Синявский

• Із творів студентів БПК:

Тому, что не любишь сам, не научишь. (Кучмий С. - 113гр., выпуск 1989р.)

Справжній вчитель повинен любити дітей, розуміти їх світ дум і захоплень, глибоко знати матеріали, зуміти зацікавити учнів.

Бути справедливим.

Хочеться, щоб слово «вчитель» звучало не від слова «мучитель», а від слова «Людина».

Скарбниця думок

Найвище добро, яке може здійснити людина - це вдосконалити свої можливості, щоб бути здатною служити людству.

М. Філд

Сильним, досвідченим стає педагог, який уміє аналізувати свою працю.

В. Сухомлинський

Педагог повинен бути сам вихованою і освіченою людиною. Тому підготовка педагога починається з його власного виховання і освіти.

П. Блонський

Не треба цінувати себе вище за свої здібності і не потрібно себе принижувати.

Й. В. Гете

Життя нічого не дарує без важкої праці і хвилювань.

Горацій

Безумний той, хто, не вміючи керувати собою, хоче керувати іншими.

Публій Сир

Моя особистість - не готова реальність, я творю свою особистість, творю її тоді, коли пізнаю себе.

М. Бердяєв

Найперше і найважливіше в житті - це намагання оволодіти самим собою.

В. Гумбольдт

Я пропоную вам на хвильку перенестися в часі на 2,5 тисячі років в давнину, коли вулицею стародавньої Абдери йшов веселий молодий філософ. Його звали Демокріт, і шукав він учнів, щоб вчити їх у своїй філософській школі. Раптом зупинився, здивовано поглядаючи на немолодого стомленого чоловіка, що легко ніс в’язанку дров. Вона мала багато важити, чому ж так легко її ніс літній чоловік? Демокріт підійшов ближче й побачив, що в’язанка акуратно й зручно складена й закинута на спину так, що нести її зовсім неважко. Філософ зрозумів, що перед ним дуже працьовита й талановита людина, якщо вона проявила такий хист і кмітливість у звичайному перенесенні дров.

Він запросив чоловіка до себе в учні. 50-річний Протагор погодився за умови виплати йому грошового утримання на велику родину, щоб вони не бідували доки він навчатиметься. Демокріт погодився. Так з’явився перший у світі студент, який вчився у мудреця, отримував стипендію й перевершив свого вчителя в мудрості. Саме йому належить вислів: людина – міра всіх речей. Вона вічна, як і мудрість вчителя, що досяг її досвідом свого життя.

Від того часу, як римський імператор і сенат у І ст. почали видавати платню першому «штатному» вчителеві ораторів – Марку Фабію Квінтіліану і цим самим зафіксували появу вчительської професії, минуло майже 2 тис. років.

У кожній державі, при будь – якій суспільній системі знаходилося місце тому, хто виховував юнь і дітей. Поступово педагогічна професія набула популярності і престижу серед народу.

Недарма швейцарський видатний педагог – класик XVIII - XIXст. Йоган Генріх Песталоцці в різні часи до створеної ним Івердонецької школи був удостоєний візитів російського імператора Олександра І та Наполеона Бонапарта. Канцлер Бісмарк, якому вдалося об’єднати 296 князівст, курфюрств, герцогств у єдину Німецьку державу, зазначав, що цим він зобов’язаний німецькому шкільному вчителеві, який зумів виховувати в юних німців національний патріотизм, прагнення до згуртування і єдності.

У Росії вчителі також, незважаючи на різний свій стан, користувалися повагою.

У творах письменників – класиків, написаних понад 100 років тому, показано, як шанувався вчитель. Перед учителем у селі, в місті знімали капелюха, кожен вважав за обов’язок привітатися з ним. Учителям гімназії присвоювали цивільні звання, нагороджували орденами.

Перші вчителі, незважаючи на труднощі часу, чесно служили своїй справі. Зокрема, в учительському середовищі в Україні були відомі прогресивні вчителі – «ушинці»: Тимофій Григорович Лубенець, Борис Дмитрович Грінченко, Степан Васильович Васильченко. Так, діячка народної освіти Христина Данилівна Алчевська (1841-1920) проводила культурно–освітню роботу серед дорослих протягом 50 років, працюючи в Харківській недільній школі для жінок. Про неї писали, що вона могла б бути видатною письменницею, актрисою чи співачкою, але вона «вирішила бути вчителькою, і все життя залишалася нею».

Не стояв осторонь педагогічних справ видатний син українського народу, відомий діяч культури Михайло Петрович Драгоманов (1840-1895), який уболівав за Україну. Особливу увагу він звертав на необхідність розвитку народної освіти, щиро співчуваючи долі вчителівСам Драгоманов був наставником класиків української літератури – І.Я.Франка, В.С.Стефаника, О.Пчілки, Л.Українки. Широка культурна діяльність цього вченого уславила його ім’я: в 1991 році воно було присвоєне Київському педагогічному інституту (нині університету).

Видатні педагоги Антон Семенович Макаренко (1888-1939) і Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970) увійшли в історію української та світової педагогічної думки.

Гуманізація була вищим принципом розумового, морального і трудового виховання в школі Сухомлинського – в цій школі не було якихось нових систем навчання, як у новаторів 80-х років – В.Ф.Шаталова, С.М. Лисенкової, Є.М.Ілліна та ін. У Павлиській школі здійснювався «стандартний» процес навчання і виховання, але на найвищому рівні – складна педагогічна праця поєднувалася з любов’ю і повагою до учнів, а з їх боку – з активним, поважливим ставленням до знань, книги і вчителів.

Кожний вчитель повинен запитати себе: Чому я вчитель? Чого я можу навчити?

Я, людина, яка прийшла до дітей в клас, що я можу дати? Ні, не навчальну програму, яку пояснюють тисячі предметників, а сама по собі – як особистість.

Якого вчителя з хвилюванням чекають зустріти першокласник і його батьки?

Хто з вчителів залишився в нашому серці на все життя?

Хто він, вчитель, людина, якій за словами видатного чеського педагога Яна Коменського, доручена найвища посада під сонцем?

Вчитель - найдавніша і вічна професія.

Вчительська робота – дуже складний вид людської діяльності. В професії вчителя поєднуються спрямованість у майбутнє; висока відповідальність; багатогранність; поєднується наука і мистецтво; віддаленість результатів.

Чим різниться вчитель від інших людей? Розглянемо на прикладі: за вчительським столом інженер; вчений-математик, вчитель. Давайте разом проаналізуємо цю ситуацію. До кого ви пішли б на урок? Чому?

Вчитель управляє процесом навчання, виховання, розвитку, формування особистості.

Різноманіття функції, які виконує вчитель, надає його праці компонентів таких професій як актора, режисера, менеджера, аналітика, дослідника, селекціонера.

Давайте разом намалюємо портрет вчителя у якого ви хотіли б навчатися, якому довірили б своїх дітей, визначивши вимоги до нього.

«Учитель без тормозов – испорченная, неуправляемая машина» (А.С.Макаренко).

Вчитель – це спосіб життя, це діагноз.

Професійна компетентність вчителя. Професійний розвиток вчителя. Поняття про професіограму вчителя. Складові педагогічної майстерності.

Знання, вміння та навички, якості педагога, вчителя початкової школи повинні бути досконалими та працювати в єдності. Теоретичні знання, здобутті вміння, які доведені до автоматизму, досвід, в поєднанні з особистісними якостями, складають його компетентність. Підготовка спеціаліста означає здобуття педагогічної компетентності.

Словник:

Компетенція – суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини.

За старими програмами – це сукупність знань, умінь, навичок та способів діяльності, за новими – рівень навчальних досягнень.

Компетентність – набута у процесі навчання інтегрована здатність особистості, яка складається із знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці.

Компетентнісний підхід – спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є такі ієрархічно-підпорядковані компетентності учнів, як ключова, загальнопредметна і предметна.

Тобто під компетенцією слід розуміти задану вимогу, норму освітньої підготовки особистості, а компетентність – як її реально сформовані якості та досвід діяльності. Ці ж поняття відносяться і до підготовки учнів.

Ключова компетентність — спеціально структурований комплекс якостей особистості, що дає можливість ефективно брати участь у різних життєвих сферах діяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів.

Ключова компетенція — об’єктивна категорія, що фіксує суспільно визначений комплекс певного рівня знань, умінь, навичок, ставлень, які можна застосувати в широкій сфері діяльності людини (вміння вчитися, загальнокультурна, громадянська, здоров’язбережувальна, соціальна компетентність та компетентність з питань інформаційно-комунікаційних технологій).

Отже, педагогічна компетентність учителя - це єдність його теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності.

Про ключові компетенції та компетентності, які повинні бути сформовані в молодшого школяра, зазначено в Державному стандарті початкової загальної освіти від 20.04.2011 (КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ).

Але перш ніж формувати дані стандарти в учнів, вчителі початкової школи повинні ними ж володіти.

За Державним стандартом початкової загальної освіти визначать такі ключові компоненти професійної компетентності.

1. громадянська компетентність — здатність людини активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства;

2. комунікативна компетентність — здатність особистості застосувати у конкретному спілкуванні знання мови, способи взаємодії з навколишніми і віддаленими людьми та подіями, навички роботи у групі, володіння різними соціальними ролями;

3. міжпредметна компетентність — здатність учня застосувати щодо міжпредметного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і предметних галузей;

4. міжпредметні естетичні компетентності — здатність орієнтуватися в різних сферах життєдіяльності, що формується під час опанування різних видів мистецтва. Предметними мистецькими компетентностями, у тому числі музичними, образотворчими, хореографічними, театральними, екранними, є здатність до пізнавальної і практичної діяльності у певному виді мистецтва;

5. предметна компетентність — освоєний учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної з набуттям нового знання, його перетворенням і застосуванням;

6. предметна компетенція — сукупність знань, умінь та характерних рис у межах конкретного предмета, що дає можливість учневі самостійно виконувати певні дії для розв’язання навчальної проблеми (задачі, ситуації). Учень має уявлення, знає, розуміє, застосовує, виявляє ставлення, оцінює;

7. предметна математична компетентність — особистісне утворення, що характеризує здатність учня (учениці) створювати математичні моделі процесів навколишнього світу, застосовувати досвід математичної діяльності під час розв’язування навчально-пізнавальних і практично зорієнтованих задач;

8. предметна природознавча компетентність — особистісне утворення, що характеризує здатність учня розв’язувати доступні соціально і особистісно значущі практичні та пізнавальні проблемні задачі, пов’язані з реальними об’єктами природи у сфері відносин “людина — природа”;

9. соціальна компетентність — здатність особистості продуктивно співпрацювати з різними партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі.

Удосконалення рівня професійної компетентності – один із основних напрямків реформування освіти. Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать:

«Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру». (Закон України «Про освіту»)

«Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників, їх професійне самовдосконалення – важлива умова модернізації освіти». (Національна доктрина розвитку освіти)

Таким чином, основним напрямком удосконалення рівня професійної компетентності вчителя є професійне самовдосконалення шляхом цілеспрямованої самоосвітньої діяльності.

«Якщо людина не знає, до якої мети вона рухається, для неї жоден вітер не буде попутним» - сказав Сенека. Ці слова дуже вдало розкривають зміст самоосвіти педагогів.

Отже, поняття «компетенції та компетентності» значно ширші за поняття «знання, уміння, навички», тому що охоплюють:

• спрямованість особистості (мотивацію);

• здібності особистості до подолання стереотипів, відчуття проблеми, прояв принциповості, гнучкості мислення;

• характер особистості - самостійність, цілеспрямованість, вольові якості.

Наприклад, в державному документі, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від 14 серпня 2013 р., який має назву «Галузева концепція розвиту неперервної педагогічної освіти» вказано, що зміст фундаментальної підготовки передбачає вивчення теоретичних основ спеціальності згідно з вимогами до рівня теоретичної підготовки педагогічного працівника відповідного профілю у класичних університетах і базується на новітніх досягненнях науки. Це ми говоримо про професійний розвиток вчителя, який є невід’ємною складовою становлення вчителя-професіонала.

Психолого-педагогічна підготовка складає основу професійної підготовки педагога і передбачає формування глибоких людинознавчих знань, комунікативних вмінь та компетенцій у сфері людських відносин.

Методична підготовка передбачає глибоке опанування методиками викладання навчальних предметів з використанням можливостей інформаційно-комунікаційних технологій та методик проведення позашкільної і позакласної роботи.

Інформаційно-комунікаційна підготовка передбачає вивчення основ інформатики, новітніх інформаційно-комунікаційних технологій та методик їх застосування у навчальному процесі і здійснюється протягом усього строку навчання.

Практична підготовка передбачає проходження неперервних навчальних та виробничих (педагогічних) практик, починаючи з третього семестру.

Зміст соціально-гуманітарної підготовки передбачає поглиблення та професіоналізацію мовної, філософської, політологічної, культурологічної, соціологічної, правознавчої, економічної, фізкультурно-оздоровчої освіти та її професійно-педагогічне спрямування.

Специфіка педагогічної діяльності ставить перед учителем ряд вимог, які визначаються як професійно значимі особистісні якості.

1. Найперше – вчитель початкових класів має справу з дітьми молодшого шкільного віку, які ще тільки соціалізуються, формуються, розвиваються. І тому важливою морально-психологічною рисою вчителя має бути розумна любов до дітей, прагнення віддати їм своє серце, почуття прив’язаності до них, що, на думку В.О. Сухомлинського, є визначальною рисою педагогічної культури. Л. М.Толстой писав, що досконалий вчитель поєднує в собі любов до знань, до своєї справи з любов’ю до дітей.

2. Громадянська відповідальність, соціальна активність.

К.Д. Ушинський …Ця посада набагато ваговитіша за найвищі посади в державі.

3. Інтелігентність – високий рівень розвитку інтелекту, ерудиція, високий рівень культури поведінки.

4. Невід'ємною рисою сучасного вчителя має бути його оптимізм. Він впливає на ефективність навчання школярів, викликає у них позитивні емоції: добрий настрій, зацікавленість і захопленість справою, активність, рішучість, упевненість у своїх силах. «Треба, щоб учитися було переможно, радісно і легко», – говорив дитячий письменник Борис Житков.

5. Для успішної роботи з дітьми вчителю потрібні такі вольові якості, як цілеспрямованість, ініціативність, дисциплінованість, самовладання, вимогливість до себе та інших. Особливо важливі для педагога витримка, здатність до гальмування у поєднанні зі швидкою реакцією і винахідливістю, емоційною рівновагою, умінням володіти своїми почуттями.

6. Для ефективної організації навчально-виховної діяльності вчитель має бути уважним та повинен володіти педагогічною спостережливістю.

Отже, особисті якості вчителя є для учня і взірцем, і засобом виховного впливу на нього. Учень, наслідуючи вчителя, переймає його знання, вміння, манери, звичку працювати і поводитися. Знання вчителя, його кращі моральні й вольові якості – важливий засіб переконання і впливу на учня. Духовні якості учня формуються за допомогою духовних якостей інших людей і, насамперед, вчителя.

Вказані вище риси та якості складають професіограму вчителя.

Професіограма (кваліфікаційна характеристика або карта, атлас) – документ, в якому відбито морально-психологічні риси, які необхідні для організації навчального процесу, які слід розвивати шляхом самовдосконалення та самоосвіти відповідно до вимог підготовки спеціаліста, вчителя-професіонала.

Як же підготувати себе до виконання численних завдань, які стоять перед учителем? Як пронести через усе життя високе звання вчителя? Що для цього потрібно?

Визначають такі складові педагогічної майстерності: гуманістичну спрямованість діяльності педагога; професійну компетентність; педагогічні здібності; педагогічну техніку. Всі ці елементи пов'язані між собою та мають здатність до саморозвитку.

• Гуманістична спрямованість – найголовніша характеристика майстерності педагога, що будується на основі ціннісних орієнтацій: на себе (самоутвердження); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для педагога – виховні ідеали, виховні заходи та методика їх здійснення); на вихованця (допомогти йому адаптуватися до соціального середовища, знайти смисл у житті); на мету педагогічної діяльності (сприяти самоактуалізуванню у професійній діяльності та громадському житті).

• Професійна компетентність є підвалиною педагогічної майстерності. Зміст цього компонента становлять глибокі професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів.

• Здібність до педагогічної діяльності – дуже важливий елемент у структурі педагогічної майстерності. Провідними здібностями вважаються чутливість до людини і до особистості, комунікативність, перцептивність, динамічність, емоційна стабільність, оптимістичне прогнозування і креативність.

• Четвертим компонентом педагогічної майстерності є педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога. Це конкретний інструментарій, навички та вміння організації та проведення різноманітних навчально-виховних заходів. За відсутності або недостатнього її розвитку інші елементи педагогічної майстерності залишаються нереалізованими.

Питання:

1. Чим відрізняються поняття «компетенція» та «компетентність»?

2. Дайте визначення поняттю «компетентнісний підхід»?