3. Об'єкти інноваційної діяльності

Насамперед слід відзначити, що ГК не містить переліку чи визначення Об'єктів інноваційної діяльності. У самому визначенні інноваційної діяльності лише вказується, що вона здійснюється з метою виконання довгострокових науково-технічних програм із тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Ця прогалина компенсується переліком об'єктів інноваційної діяльності, закріпленим у ст. 4 Закону України "Про інноваційну діяльність", до яких належать: інноваційні програми і проекти; нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнання та процеси; інфраструктура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери; сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція; механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Неважко помітити, що зазначений перелік містить досить різні, відмінні об'єкти, одні з яких фактично вказують на те, якої форми можуть набувати нові рішення або в якій формі втілюватися (інтелектуальні продукти; організаційно-технічні рішення; інноваційні програми і проекти), а інші - на що такі рішення можуть бути спрямовані або чого можуть стосуватися (виробниче обладнання та процеси; інфраструктура виробництва і підприємництва; сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція; механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції).

Такий підхід до визначення об'єктів інноваційної діяльності є досить широким та не відбиває власне тих об'єктів, які створюються в процесі здійснення інноваційної діяльності та надалі впроваджуються (реалізуються) у виробництво чи соціальну сферу. Фактично будь-який об'єкт може розглядатися як об'єкт інноваційної діяльності, бо за умов ринкової економіки та вільної конкуренції кожний товар, робота, послуга мають характеризуватися певними перевагами над аналогічною продукцією для того, щоб користуватися попитом, що може тлумачитися як результат певної модифікації, удосконалення, змін, нових підходів, причому, крім об'єктивних властивостей, доказом "новизни" можуть служити просто відмінні від традиційних для конкретного суб'єкта господарювання організаційно-управлінські рішення.

У процесі здійснення інноваційної діяльності докладання зусиль перш за все спрямоване на розроблення до стану впровадження (використання) певної нової ідеї, рішення. Саме реалізації останньої підкорені завдання та дії суб'єктів господарювання; саме з нею відбуваються певні трансформації протягом інноваційного циклу, а тому саме нові рішення виступають основним об'єктом інноваційної діяльності. Для визнання нових ідей, рішень інноваціями в правовому значенні вони мають набути законодавчо встановленої форми та відповідати закріпленим у нормативно-правових актах вимогам. Законодавство України про інноваційну діяльність оперує такими термінами, як "інновації", "інноваційний продукт", "інноваційна продукція", а також "технологія", які, власне, і належать до законодавчо закріплених об'єктів інноваційної діяльності.

Визначення інновацій міститься у ч. 2 п. 1 ст. 1 Закону України "Про інноваційну діяльність": під ними розуміються новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. Виходячи з такої дефініції, можна констатувати, що об'єктом інновацій за Законом можуть бути технологія, продукція, послуги та організаційно-технічні рішення. Для набуття ними якості інновацій необхідно, щоб ці об'єкти відповідали таким умовам: а) мають бути новостворені, або новозастосовані, або вдосконалені; б) мають поліпшувати структуру та якість виробництва та/або соціальної сфери; в) таке покращення має бути суттєвим. Незважаючи на те, що законодавча дефініція інновацій прямо не пов'язує їх визнання з упровадженням, використанням та комерціалізацією новостворених інтелектуальних об'єктів, її побудовано таким чином, що інноваціями фактично визнається кінцевий результат запровадження або реалізації нових розробок, ідей (продукція, послуги, технологія, організаційно-технічні рішення).

Ураховуючи значення інновацій для розвитку країни та цілі, які ставляться державою при впровадженні заходів для стимулювання та підтримання проведення інноваційної діяльності, можна відзначити такі основні функції інновацій, як інтелектуально-інформаційна, техніко-технологічна, інвестиційна та конкурентна.

Законодавство України виділяє й інший об'єкт інноваційної діяльності - інноваційний продукт, який фактично є проміжним об'єктом між новим рішенням, ідеєю та результатом від її впровадження - власне інновацією. Інноваційний продукт створюється та існує на стадії дослідно-конструкторських робіт, оскільки виникає в результаті проведення комплексу науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт для з'ясування, створення умов та надання необхідної форми для втілення ідеї, доведення розробки до впровадження.

Сутність інноваційного продукту розкривається у ст. 14 Закону України "Про інноваційну діяльність", відповідно до якої інноваційний продукт є результатом виконання інноваційного проекту й науково-дослідною і (або) дослідно-конструкторською розробкою нової технології (у тому числі інформаційної) чи продукції з виготовлення експериментального зразка або дослідної партії.

Слід підкреслити, що за законодавчим підходом об'єктом інноваційного продукту можуть бути лише технологія або продукція. Ані послуги, ані організаційно-технічні рішення не включені до складу зазначеного поняття. Крім того, такий продукт має відповідати низці вимог (умовам), а саме: а) продукт має бути результатом науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки; б) має супроводжуватися виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії; в) його визначальним елементом є певний об'єкт права інтелектуальної власності (винахід, корисна модель, промисловий зразок, топографія інтегральної мікросхеми, селекційне досягнення, відкриття тощо); г) сам продукт є результатом упровадження, реалізації об'єкта права інтелектуальної власності; д) на застосований об'єкт права інтелектуальної власності має бути надано державний охоронний документ установленого зразка або ліцензія від його володільця; е) продукт виробляється в країні вперше або, якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоспроможним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Однак у Законі не визначено склад інноваційного продукту, який утворюють його обов'язкові та факультативні елементи. Відповідно до законодавчого визначення до обов'язкових елементів інноваційного продукту слід віднести: а) об'єкт права інтелектуальної власності, щодо якого вживають заходів для його доведення до стану впровадження і щодо якого наявні майнові права (виключні права або права використання в певний спосіб); б) проект його впровадження у вигляді комплекту документів (інноваційний проект); в) технічна документація з упровадження об'єкта інтелектуальної власності з установленням технічних умов виробництва нової продукції та/або використання у виробничому процесі нової технології, способу, процесу, ресурсу, іншого рішення; робочі інструкції, специфікації, рекомендації; г) результати експериментального впровадження об'єкта інтелектуальної власності (експериментальні зразки, пробні партії та ін.).

Факультативними елементами можуть бути послуги із супроводження впровадження у виробництво інтелектуального продукту та ведення авторського контролю; послуги з надання консультацій, додаткової інформації, пов'язаної з інноваційним продуктом, та ін.

Покладання на інновації інтелектуально-інформаційної, техніко-технологічної, інвестиційної та конкурентної функцій зумовлює необхідність відповідності інноваційних продуктів (а також результатів інтелектуальної діяльності, які потенційно здатні бути реалізованими як інновації) певним вимогам, а саме: а) наявність новизни, як мінімум локальної (в межах території України); б) суттєве підвищення якісних характеристик товару, техніко-технологічного рівня та структури виробничих процесів, що забезпечить реалізацію інтелектуального потенціалу нації та надасть можливість подальшого просування до постіндустріального, інформаційного суспільства; в) промислова придатність, яка надає можливість використання нововведень у реальному секторі економіки країни та здійснення її структурної та техніко-технологічної перебудови як підґрунтя переходу до вищих технологічних укладів; г) економічна доцільність реалізації інноваційного продукту, тобто обґрунтований розрахунок на позитивні економічні результати від цього, які повинні виправдати інвестиції, вкладені у виконання інноваційного проекту; д) формальна визначеність та документальна оформленість результатів досліджень чи розробок та інноваційних об'єктів, що необхідно для впевненості в наявності завершених результатів досліджень чи розробок, чіткого уявлення про сутність, умови реалізації, наслідки впровадження та доцільність інновацій; е) наявність у складі інноваційного продукту об'єктів права інтелектуальної власності, виключні права на які підтверджуються правовстановлюючими (правоохоронними) документами з метою гарантування монопольних прав на них правоволодільців та їхнього захисту.

Слід зазначити, що поняття "інновації" за українським законодавством не має прив'язки ні до об'єктів права інтелектуальної власності, ні до результатів науково-дослідних робіт, що дозволяє вельми широко його тлумачити. У той же час у Законі України "Про інноваційну діяльність" закріплено умову про наявність у складі інноваційного продукту об'єкта права інтелектуальної власності, що фактично означає, що низка об'єктів інновацій не збігається з об'єктами інноваційних продуктів. Відповідно до Закону об'єкти інновацій становлять не лише продукти та технології, що базуються на об'єкті права інтелектуальної власності, а й ті, що не містять останніх або є лише удосконаленнями існуючих технологій або продуктів, що не відповідають вимозі новизни (світової або мінімум локальної), а є просто новими в межах господарської діяльності певного суб'єкта господарювання. Крім того, такі об'єкти інновацій, як послуги та організаційно-технічні рішення, зовсім не можуть становити об'єкт інноваційного продукту.

За законодавством України також не встановлено вимогу щодо відповідності інновацій світовому або локальному рівню новизни або щодо наявності в їхньому складі об'єктів права інтелектуальної власності. Такі вимоги закріплено лише щодо інноваційних продуктів, реалізація яких породжує інновації.

Таким чином, можна констатувати, що за законодавчим підходом інновації не є результатом упровадження лише інноваційних продуктів, які базуються на певних об'єктах права інтелектуальної власності, вони можуть бути і результатом реалізації нововведень, що не досягли рівня локальної чи світової новизни, та об'єктами яких можуть виступати не лише продукція або технологія, а й послуги та організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру.

У результаті впровадження (використання) інноваційних продуктів відбувається й реалізація інновацій, що виявляється:

а) у випуску нової (суттєво удосконаленої) продукції, або

б) у застосуванні при традиційному для суб'єкта господарювання виробництві нових технологій, обладнання, сировинних та/чи інших ресурсів, або

в) у наданні нових чи вищої якості послуг, що базуються на використанні чи впровадженні інноваційного продукту або технології, або

г) їх змішаному варіанті.

Законодавство України про інноваційну діяльність розкриває сутність лише інноваційної продукції, під якою розуміються відповідно до ч. 5 п. 1 ст. 1 та ст. 15 Закону України "Про інноваційну діяльність" нові конкурентоздатні товари та послуги, що є результатом виконання інноваційного проекту та виробляються (або будуть вироблятися) в Україні вперше, а якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, що представлена на ринку, є конкурентоздатною та має суттєво вищі техніко-економічні показники. Інноваційна продукція може бути результатом тиражування або застосування інноваційного продукту, а може нею виступати і сам інноваційний продукт, якщо він не призначений для тиражування (ст. 15).

Крім інноваційної продукції, якою можуть бути як товари народного споживання, так і засоби виробництва, внаслідок реалізації інновацій отримуються й такі результати інноваційної діяльності, як: 1) інноваційні роботи або послуги, пов'язані з використанням при їх здійсненні чи наданні відповідно нових розробок, що набули якості інновацій; 2) інноваційні технології виробництва, що є результатом впровадження в діяльність суб'єкта господарювання чи виробничий процес нових технологій; 3) інноваційне виробництво має місце в разі поєднання різних видів інновацій, реалізація яких у вигляді випуску нової продукції потребує заснування чи перепрофілювання та переоснащення виробництва, створення нових виробничих потужностей та їх повне техніко-технологічне забезпечення. Так зване створення виробництва нових або значно удосконалених товарів "під ключ".

Крім того, впровадження інновацій може викликати одночасно низку результатів, викликаючи мультиплікаційний ефект. Причому в реальності, як правило, саме такий ефект множинності результатів інноваційної діяльності і спостерігається, а тому їх часто складно відмежувати один від одного. Тому доцільно виокремлювати комплексні результати інноваційної діяльності (комплексні результати реалізації інновацій).

Слід також звернути увагу та те, що термін "інноваційна продукція" найбільшою мірою відповідає саме таким результатам від реалізації інновацій, як нова чи суттєво удосконалена продукція. До продукції, що випускається із застосуванням інноваційних технологій, але сама не стала предметом науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інших розробок і не відповідає критерію новизни, вважаємо доцільним використовувати такий термін, як інноваційномістка продукція, який підкреслює використання в процесі її виробництва певних інноваційних складників. Те саме можна сказати й про виконання робіт чи надання послуг із застосуванням інноваційних технологій.

Закон України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферту технологій" визнає технологією результат інтелектуальної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, строк, порядок і послідовність виконання операцій, процесу виробництва та/або реалізації та зберігання продукції, надання послуг (абз. 12 ст. 1). Об'єктом технології є наукові й науково-технічні результати, об'єкти права інтелектуальної власності (зокрема, винаходи, корисні моделі, твори наукового, технічного характеру, комп'ютерні програми, комерційні таємниці, ноу-хау або їх сукупність), у яких відображено перелік, строк, порядок і послідовність виконання операцій, процесу виробництва та/або реалізації і зберігання продукції (абз. 7 ст. 1).

Слід звернути увагу на те, що визначення технології у Законі України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" не відповідає визначенням цього терміна в інших нормативно-правових актах. Так, у Законі України "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання" від 20.02.2003 р. міститься визначення поняття "технологія військового призначення", що є одним із різновидів технологій за функціональним призначенням. Нею визнається спеціальна інформація в будь-якій формі (за винятком загальнодоступної інформації), необхідна для розроблення, виробництва або використання виробів військового призначення та надання послуг військового призначення (абз. 18 ст. 1). Ця інформація може надаватися у двох формах: а) технічних даних (проекти, плани, креслення, схеми, діаграми, моделі, формули, специфікації, програмне забезпечення, посібники та інструкції, розміщені на папері або інших, у тому числі й електронних, носіях інформації); б) технічної допомоги (проведення інструктажів, надання консультацій, здійснення заходів із метою підвищення кваліфікації, навчання, практичного освоєння методів роботи).

У науці господарського права технологію запропоновано розглядати як синтезований об'єкт права інтелектуальної власності "синтетичного" (штучного) характеру, що являє собою системне поєднання об'єктів права інтелектуальної власності, яке визначає найбільш істотні (сутнісні) характеристики технологічного процесу виробництва товарів чи надання послуг та передбачає конкретні шляхи їх комерціалізації1. Основними властивостями технології визнано: системність, наявність внутрішніх специфічних зв'язків, інтегративність та цілісність. У сфері господарського обігу технологія може мати:

а) інформаційне втілення (інформація науково-технічного характеру, результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт та ін.);

б) інформаційно-матеріальне втілення (відокремлена технологічна лінія, експериментальне конструювання або складова цілісного майнового комплексу суб'єкта господарювання, до виробничих фондів якого вже втілено технологію);

в) втілення як інноваційна продукція, яка має функціонально-виробниче призначення.

Таким чином, слід констатувати відсутність єдиного підходу до визначення технології у вітчизняному законодавстві - як результату інтелектуальної діяльності, що містить певний набір відомостей, та як спеціальної інформації, необхідної для "розроблення", "виробництва" або "використання" виробів.

У цілому аналіз законодавчих дефініцій таких вихідних понять для національної інноваційної системи в цілому та інноваційної діяльності зокрема, як інновації, інноваційний продукт, інноваційна продукція та технологія, висвітлює нечіткість, розмитість наведених у Законі визначень, що вносять неоднозначність та викликають труднощі як у встановленні об'єктів інноваційної діяльності, так і в правовому регулюванні відносин, які щодо них складаються.