3. Облік права власності на цінні папери. Національна депозитарна система України

Як свідчить світовий досвід, незалежність і інтегрованість депозитарної системи є суттєвою передумовою для розбудови ринку цінних паперів та залучення інвестицій.

Основне призначення Національної депозитарної системи полягає у збереженні й обліку цінних паперів, обслуговуванні угод, пов'язаних з їх обігом. Вигода використання системи депозитаріїв цінних паперів полягає в тому, що вони значно спрощують виконання угод по цінних паперах і водночас дозволяють уникнути великих переміщень останніх.

При виконанні угоди необхідно лише перекласти відповідні цінні папери з одного сейфа депозитарію, де вони зберігаються, в інший, а не доставляти їх до місця виконання угоди і передавати іншому власнику. Однак це можливо лише за умови, що обидві сторони угоди є учасниками одного і того ж депозитарію.

До основних нормативних актів, що регулюють порядок створення та функціонування депозитарної системи в Україні, є Закон України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.1997 р. № 710, Рішення ДКЦПФР "Про затвердження Положення про депозитарну діяльність" від 17.10.2006 р. № 999, Рішення ДКЦПФР "Про затвердження Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів" від 17.10.2006 р. № 1000, Рішення ДКЦПФР "Про затвердження Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності, а саме діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів" від 26.05.2006 р. № 348, Рішення ДКЦПФР "Про затвердження Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності" від 26.05.2006 р. № 349.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" національна депозитарна система складається з двох рівнів. Нижній рівень - це зберігані, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів. Верхній рівень - це Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі депозитарну діяльність стосовно цих паперів, здійснює НБУ. Особливості здійснення депозитарної діяльності з державними цінними паперами регламентуються Постановою Правління НБУ, яким затверджено Положення про депозитарну діяльність Національного банку України від 19.03.2003 р. № 114.

Згідно з цим положенням НБУ може здійснювати обслуговування обігу державних цінних паперів на рахунках у цінних паперах і операцій емітента (емітентом виступає уповноважений державний орган) за випущеними ним державними цінними паперами, а також кліринг і розрахунки за угодами щодо державних цінних паперів. НБУ як учасник

Національної депозитарної системи виконує функції депозитарію і зберігана державних цінних паперів.

Учасників Національної депозитарної системи розподіляють на дві групи:

1) прямі учасники - депозитарії, зберігані, реєстратори власників іменних цінних паперів, де: а) депозитарій цінних паперів - юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність і може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів; б) зберігач - комерційний банк або торговець цінними паперами, який має ліцензію на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунка в цінних паперах; при цьому зберігач не може вести реєстр власників цінних паперів, щодо яких він здійснює угоди; в) реєстратор - юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку ліцензію на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів:

2) опосередковані учасники - організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами та емітенти.

Сферою діяльності Національної депозитарної системи є: стандартизація обліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами; уніфікація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація цінних паперів, випущених в Україні, згідно з міжнародними стандартами; відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як у документарній, так і в бездокументарній формах; реальна поставка чи переміщення з рахунка в цінних паперах з одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів; акумулювання доходів (дивідендів, процентних виплат та виплат із погашення тощо) щодо цінних паперів, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками; регламентація та обслуговування механізмів позики та застави для цінних паперів, що беруться на обслуговування системою; надання послуг щодо виконання обов'язків номінального утримувача іменних цінних паперів, що беруться на обслуговування системою; розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп'ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат, пов'язаних із банківськими та/або з іншими системами грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі.

Контроль за діяльністю Національної депозитарної системи здійснює ДКЦПФР і у межах повноважень, визначених законодавством України, - НБУ, Мінфін України, інші державні органи.

На сьогодні в Україні функціонує три депозитарії: 1) Національний депозитарій України (НДУ), за яким закріплено три виняткові функції: стандартизація, кодифікування і встановлення відносин з іноземними депозитаріями; 2) Депозитарій Національного банку України та 3) Всеукраїнський депозитарій цінних паперів (ВДЦБ)1. На провадження депозитарної діяльності зберігана цінних паперів видано 342 ліцензії2, ліцензії щодо здійснення діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів отримали 354 суб'єкти підприємницької діяльності, з них 230 емітентів здійснюють діяльність із самостійного ведення власного реєстру власників іменних цінних паперів3.

Існуюча депозитарна система України не є цілісною і структурно завершеною. На сьогодні існує три технологічно не пов'язані між собою системи обліку прав власності на цінні папери: державні цінні папери обслуговує Депозитарій НБУ; облік корпоративних цінних паперів у бездокументарній і знерухомленій формі здійснює комерційний депозитарій ВДЦП, який був створений професійними учасниками фондового ринку; документарні цінні папери знаходяться у веденні декількох сотень реєстраторів. Таким чином, державні і корпоративні цінні папери штучно виводяться у відокремлені сегменти ринку, в той час як обсяги РЦП, як і раніше, залишаються незначними.

Крім того, система реєстраторів давно перетворилася із системи обліку корпоративних прав інвесторів у механізм впливу на емітентів. Історії розвитку фондового ринку України відомі випадки втрати системи реєстрів власників цінних паперів (ВАТ "Сумиобленерго"). Нерідко реєстратори з тих чи інших причин відмовляють надати реєстр для проведення загальних зборів (акціонерні товариства "Дніпроспецсталь", "Нікопольський завод феросплавів", "Укртатнафта" та ін.). Тому подальше існування системи реєстраторів сьогодні гальмує розвиток як самої системи обліку, так і ринку цінних паперів взагалі.

Частково указані проблеми усуваються ч. 2 ст. 20 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 р., якою передбачається, що усі акції акціонерних товариств повинні існувати виключно в бездокументарній формі. Таким чином, більша частина цінних паперів фактично буде існувати у бездокументарній формі та відповідно знизиться роль реєстраторів.

Особливо важливе значення для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку має централізація депозитарного обліку шляхом створення професійними учасниками фондового ринку єдиного центрального депозитарію. Поштовхом для розвитку Центральних депозитаріїв стали Рекомендації групи 30-ти "Кліринг і розрахункова система світових ринків цінних паперів", опубліковані у 1989 р. Третя рекомендація вказує на необхідність створення в кожній країні розвинутого та ефективно діючого Центрального депозитарію цінних паперів (далі - ЦД).

У результаті цього розвитку в понад 100 країнах світу виникли повнофункціональні ЦЦ, які стали основою обігу "електронних цінних паперів" та надали додаткового поштовху для розвитку ринку капіталу цих країн. Більше того, сьогодні облікові системи європейських країн переживають наступний етап свого розвитку-створення міжнародних інститутів, які виконують функції центрального депозитарію для декількох країн.

Основною функцією ЦД є обслуговування угод з цінними паперами у формі системи безготівкових рахунків, яке здійснюється за рахунок знерухомлення чи дематеріалізації цінних паперів. У ідеалі ЦЦ повинні охоплювати всі випуски цінних паперів, які мають обіг на ринках. Центральний депозитарій дозволяє за допомогою комп'ютерної системи відслідковувати всі угоди з купівлі й продажу цінних паперів, що знаходяться на збереженні у цій установі.

Обґрунтуванням для створення ЦД є те, що лише одна організація може дати ефективну віддачу від надійних та одночасних розрахунків за грошовими коштами і цінними паперами, знижуючи ризики, а також істотно здешевлюючи вартість послуг по обслуговуванню цінних паперів. Адже відомо, що чим більше консолідована депозитарна система, тим меншими є трансакційні витрати. Зосередження інформації про цінні папери в рамках одного центрального депозитарію підвищить також операційну ефективність при наданні додаткових послуг для учасників та інвесторів.

Депозитарна система України, на жаль, не відповідає досвіду економічно розвинених країн. Як науковці (Г. Картнер, О. В. Кологойда, В. В. Посполітак, А. Яценюк та ін.)1, так і учасники фондового ринку неодноразово зазначали, що відсутність ЦД є одним із найбільш очевидних недоліків українського фондового ринку.

Уперше на необхідність централізації депозитарної системи в Україні зазначалося ще в постанові Кабінету Міністрів України "Про концепцію функціонування і розвитку фондового ринку в Україні" від 29.04.1994 р. З того часу неодноразово здійснювалися спроби щодо створення Центрального депозитарію спочатку на базі МФС, потім на базі НДУ. Однак ці спроби були невдалими.

Ще однією проблемою функціонування депозитарної системи України є її неспроможність здійснювати кліринг за масовими угодами із цінними паперами, які укладаються на фондових біржах. Ситуація ускладнюється ще й тим, що в законодавчих і нормативно-правових актах відсутні чітко та досить повно розроблені порядок і процедури проведення розрахунків за принципом "поставка проти платежу".

Вирішення перелічених проблем потребує докорінного перегляду концепції побудови депозитарної системи України і розробки на цій основі нових відповідних законодавчих і нормативно-правових актів, зокрема, прийняття законопроекту "Про систему депозитарного обліку цінних паперів", який має бути розглянутий у Верховній Раді України.