2. Форми господарсько-торговельної діяльності

Діяльність суб'єктів господарювання у сфері товарного обігу, яка спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг на підставі ст. 263 ГК України, є господарсько-торговельною діяльністю. Таким чином, основним учасником такого виду господарської діяльності є суб'єкт господарювання. До господарсько-торговельної діяльності належить і допоміжна діяльність, така як: переміщення, зберігання, сортування, пакування тощо.

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), у межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня або зовнішня торгівля.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу можна зобразити у вигляді схеми (рис. 2).

Рис. 2. Форми господарсько-торговельної діяльності

Поділ господарсько-торговельної діяльності на поставку, контрактацію сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлю-продаж, оренду, міну, лізинг та інші види діяльності, що випливає з ч. 4 ст. 263 ГК, та визначення спеціального правового регулювання надало змогу сформулювати спеціальні правила, що стосуються зазначених видів господарсько-торговельної діяльності, та дещо скоригувати сферу застосування норм окремих субінститутів купівлі-продажу, що виокремлюються в ЦК України.

Матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених ГК України, також на основі договорів купівлі-продажу.

Законодавством можуть передбачатися особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для пріоритетних державних потреб. Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" встановлює загальні правові та економічні принципи формування, розміщення і виконання на договірній основі замовлень держави на поставку продукції. Державне замовлення слід розглядати як засіб державного регулювання економіки для формування обсягу продукції, необхідної для державних потреб.

За договором поставки (ч. 1 ст. 265 ГК України) одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Для визначення основних ознак, притаманних договору поставки, слід порівняти його з договором купівлі-продажу (див. табл. 2).

Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом (п. 5 ст. 265 ГК України).

Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Таблиця 2. Основні ознаки договору поставки і договору купівлі-продажу

Договір поставки

Договір купівлі-продажу

Сторони - суб'єкти господарювання

Сторони - суб'єкти господарювання, негосподарюючі суб'єкти, споживачі

Мета придбання товару - забезпечення подальшого виробничого циклу (використання в господарській діяльності)

Мета придбання товару - особисте, домашнє споживання або інша мета, не пов'язана із здійсненням господарської діяльності

Як правило, має довготривалий характер відносин (передбачає поставку продукції неодноразово, окремими партіями). Має характер плановості. До договору поставки нерідко включаються умови про надання послуг або виконання робіт. Наприклад, договір поставки складного обладнання доповнюється умовами про шефмонтаж. Такий договір слід визнавати змішаним (до правового регулювання якого належать як норми про договір поставки, так і норми про виконання робіт)

Як правило, має разовий характер, не передбачає довготривалості відносин та плановості

Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів мають бути затверджені Кабінетом Міністрів України (ст. 271 ГК). До затвердження таких актів у частині, що не суперечить законам України, та за умови відсутності нормативно-правових актів України, які регулюють відповідні відносини, застосовуються Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання, що були затверджені постановою Ради Міністрів Союзу PCP від 28.07.1988 р. № 888. Зокрема, із зазначенням у п. 1 ст. 687 ЦК на те, що додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства, разом із зазначенням у п. 38, п. 45 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і п. 31, п. 38 Положення про поставки товарів народного споживання (порядок та строки приймання продукції і товарів визначаються Державним арбітражем СРСР), можна встановити сферу, в якій приймання продукції і товарів має здійснюватись відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів Союзу PCP від 15 червня 1965 р. № П-6 із наступними змінами) та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів Союзу PCP від 25 квітня 1966 р. № П-7).

Для забезпечення державних потреб у продукції законодавство окремо регламентує відносини, які при цьому встановлюються. Закони України "Про поставки продукції для державних потреб", "Про державне оборонне замовлення", "Про державний матеріальний резерв", "Про здійснення державних закупівель" визначають загальні правові та економічні принципи формування, розміщення і виконання на договірній основі замовлень держави на поставку продукції. Державне замовлення слід розглядати як засіб державного регулювання економіки для формування обсягу продукції, необхідної для державних потреб.

Сторонами договору поставки виступають постачальник і покупець. Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Укладаючи договори поставки, сторони є вільними у виборі контрагентів і визначенні умов договору. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс".

Зміст договору становлять права і обов'язки його сторін. Сторони, якщо інше не визначено законодавством, самостійно визначають умови договору поставки. Обов'язковими істотними умовами договору поставки є: асортимент, кількість, якість товарів; строки поставки і ціна; порядок приймання товарів; відповідальність за неналежне виконання зобов'язань за договором; форма і порядок розрахунків за поставлену продукцію.

Договори поставки можуть бути довгострокові, короткострокові, разові. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного і безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі має бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.

Сторонами може бути передбачено поставку товарів окремими партіями. У такому разі строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання - місяць. Вони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Кількість товарів також визначається за згодою сторін. Вони поставляються згідно зі специфікацією, де зазначається повний асортимент продукції, що поставляється.

Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаро-супровідним документом, який надсилається разом із товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника.

Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів. У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову віл товарів. Якщо постачальник (виробник) у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством України.

Стандартами, технічними умовами або договором щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, можуть передбачатися довші строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі більш тривалі гарантійні строки порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами.

Гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.

Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару. Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається таким, що відповідає гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на основний виріб.

Постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

У разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Позови, що випливають із поставки товарів неналежної якості, можуть бути подані протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Товари повинні поставлятися комплектно відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту. Якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором. У разі поставки некомплектних виробів постачальник (виробник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача) доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги або замінити комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами не погоджено інший строк. Надалі до укомплектування виробу або його заміни покупець (одержувач) має право відмовитися від його оплати, а якщо товар уже оплачений - вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум. У разі якщо постачальник (виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару. Прийняття покупцем некомплектних виробів не звільняє постачальника (виробника) від відповідальності.

Контрактація сільськогосподарської продукції.

Указом Президента України від 20.10.1995 р. "Про заходи щодо реформування аграрних відносин" визначено широкий перелік форм реалізації сільськогосподарської продукції, а саме: "виробники сільськогосподарської продукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією, реалізуючи її за контрактами (включаючи державні) та іншими договорами через біржі, торговельні та контрактові доми, заготівельні та посередницькі організації". Відповідно до загальних засад цивільного законодавства закупівля сільськогосподарської продукції може здійснюватись на основі договорів купівлі-продажу, поставки, комісії, міни, контрактації.

Контрактація сільськогосподарської продукції мас характер торгової угоди між виробниками сільськогосподарської сировини і промисловими підприємствами, що здійснюють її переробку, має подібні риси з договорами купівлі-продажу, поставки, міни, підряду та загально-договірних форм правочину з відкладальною умовою та попереднього договору. Але, у свою чергу, виокремлюється спеціальним призначенням, сферою застосування, предметом, змістом, а також особливим порядком укладання і виконання. Державні закупівлі можуть здійснюватися з урахуванням Закону України "Про здійснення державних закупівель" як за договором контрактації, так і за договором поставки, оскільки особливі вказівки щодо конкретних видів договорів у законодавстві відсутні. Стосовно співвідношення договорів купівлі-продажу, поставки і контрактації історично можна зустріти кілька відмінних одна від одної позицій у науковій літературі: про самостійність кожного договору1; про родовий характер договору купівлі-продажу стосовно договорів поставки та контрактації2; про автономію договорів купівлі-продажу і поставки, але одночасно про родовий характер договору купівлі-продажу відносно договору контрактації.

Остання позиція, зокрема, прийнята і сучасним законодавством. Так, ст. 713 ЦК України передбачено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. До відносин контрактації сільськогосподарської продукції застосовуються положення ЦК України про контрактацію (ст. 713), загальні положення про купівлю-продаж і положення про договір поставки, положення статей 272-274 ГК України. Контрактантами сільськогосподарської продукції можуть бути не лише державні організації, а й юридичні особи права приватної власності.

Особливості державних закупівель сільськогосподарської продукції шляхом укладення договору контрактації визначені у статтях 272 - 274 ГК України. У них міститься загальна характеристика державних закупівель сільськогосподарської продукції за договорами контрактації, а також дається вказівка на особливості цього виду договорів. Державна закупівля сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 272 ГК).

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її (ч. 2 ст. 272 ГК).

Державні закупівлі здійснюються з урахуванням вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель". Згідно з п. 4 ст. 1 Закону України "Про поставки продукції для державних потреб" особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, регулюються окремими актами законодавства України.

Об'єктом договору контрактації є сільськогосподарська продукція, що підлягає передачі її виробником заготівнику. При контрактації предметом є те майно, яке не існує в натурі на момент укладення договору щодо виникнення якого є певні ризики, пов'язані з виробничими біологічними процесами, кліматичними умовами тощо. Наявність у вигляді об'єкта договірних відносин вирощеної (виготовленої) одним з їх учасників - виробником сільськогосподарської продукції, є однією зі специфічних ознак правової конструкції договору контрактації. Саме вимога ЦК України стосовно того, щоб сільськогосподарська продукція, що реалізується за договором контрактації, була вирощена безпосередньо продавцем-виробником, відрізняє цей договір від договору поставки, за яким постачальник може реалізувати як продукцію власного виробництва, так і закуплену в інших осіб. Сільськогосподарська продукція - це будь-яка продукція тваринного і рослинного походження, що підпадає під визначення 1-24 груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.98 р. № 1354.

Зміст договору контрактації.

У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. З ст. 272 ГК України).

Згідно зі ст. 273 ГК України виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі.

Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.

У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.

Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та строки, передбачені договором.

Інші особливості виконання договорів контрактації встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

За нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом.

За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, - повну її вартість.

У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки.

У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань відповідно до вимог ГК України.

Енергопостачання.

Енергопостачання через приєднану мережу як форма господарсько-торговельної діяльності регулюється § 5 гл. 54 ЦК України, § 3 гл. 30 ГК України, законами України: від 08.02.95 р. № 39/95-ВР "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", від 16.10.97 р. № 575/97-ВР "Про електроенергетику", від 24.06.04 р. № 1875-ІУ "Про житлово-комунальні послуги", від 01.07.94 р. "Про енергозбереження", підзаконними нормативними актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України і актами Національної комісії регулювання електроенергетики України. Так, наприклад, Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Про регулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії України" від 19.07.2000 р.; Порядком застосування санкцій за порушення законодавства про електроенергетику, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2000 р.; Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами, затвердженими Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 15 від 13.06.1996 р. (зареєстр. у Міністерстві юстиції України 26.07.1996 р. № 408/1433); Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, затвердженими Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 36 від 12.08.1996 р. (зареєстр. у Міністерстві юстиції України 14.08.1996 р. за № 448/1473); Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затвердженими Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 15/1 від 13.06.1996 р. (зареєстр. у Міністерстві юстиції України 08.08.1996 р. за № 433/1458); Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, затвердженими Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 3 від 08.02.1996 р. (зареєстр. у Міністерстві юстиції України 10.04.1996 р. за № 174/1199); Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами, затвердженими Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 152 від 11.10.1996 р. (зареєстр. у Міністерстві юстиції України 31.10.1996 р. за № 637/1662); Порядком формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. № 955 та ін.

Згідно з ч. 2 ст. 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Енергопостачальні підприємства інших крім державної і комунальної форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами (ч. 5 ст. 275 ГК України).

Користування електричною і тепловою енергією допускається лише на підставі договору, що укладається між енергопостачальною організацією та споживачем. Подача газу також здійснюється на підставі договорів. Особливістю цих договорів є те, що вони опосередковують безперервний характер постачання енергії та газу, нерозривність виробництва, передачі й споживання ресурсів. Саме це зумовлює необхідність державного регулювання цієї діяльності (у тому числі ліцензування).

Постачання енергоресурсів здійснюється за виділеними лімітами, які за своєю правовою природою є плановими актами, дають споживачам право на одержання певної кількості ресурсів і водночас створюють обов'язок для постачальної організації надавати ці ресурси. У разі якщо енергія виділяється за рахунок замовлення на державні потреби (ліміт), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди.

Незважаючи на певні технічні та правові відмінності у постачанні електричної, теплової енергії і газу, названі договори мають багато спільних рис, які об'єднують їх у одному структурному типі договору і дають змогу відрізнити його від Інших договорів, зокрема від договору поставки. Предметом цього договору може бути лише електрична енергія у вигляді електричного струму і теплова енергія у вигляді пари або гарячої води. За договором на постачання газу споживачам подається природний або штучний горючий газ. На відміну від договору поставки, енергія і газ передаються споживачеві через приєднану до постачальної організації мережу, внаслідок чого забезпечується можливість безперебійного постачання ними споживачів.

Згідно зі ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Виробники і постачальники енергії зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії.

Характеристика договору: предмет договору енергопостачання - енергія (електрична енергія, пара, гаряча і перегріта вода), газ; договір про постачання енергії або газу є консенсуальним, двостороннім та сплатним; сторони договору - енергопостачальник і споживач.

Згідно із ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Ціни на енергію можуть встановлюватися вільно, за угодою сторін (див., зокрема, Умови та правила здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, затв. постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 12.08.96 р. № 36), а також державою (див., зокрема, Порядок формування роздрібного тарифу на електроенергію для споживачів (крім населення і населених пунктів) ліцензіатами з постачання електроенергії за регульованим тарифом, затв. постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22.01.2001 р. № 47) залежно від категорії споживачів енергії.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. Так, Положенням "Про регулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії України" від 19.07.2000 р. закріплено, що всі підприємства та організації повинні робити розрахунки за спожиту електричну і теплову енергію тільки в грошовій формі. Розрахунки здійснюються через розподільчі рахунки, які відкриваються в установах уповноважених банків усім енергопостачальникам, що забезпечують енергопостачання на закріпленій території. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що проводиться за фактично відпущену енергію.

Згідно зі ст. 277 ГК України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Так, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України: від 21.07.2005 р. № 630 були затверджені Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, від 26.07.1999 р. № 1357 - Правила користування електричною енергією для населення, від 09.12.1999 р. № 2246 - Правила надання населенню послуг з газопостачання (постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 р. № 476 були викладені в новій редакції). Правила користування електричною енергією, затверджено Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики № 28 від 31.07.1996 р. (зареєстр. у Міністерстві юстиції України 02.08.1996р. за № 417/1442) тощо.

Однією з форм господарсько-торговельної діяльності є комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу (ст. 263 ГК України). Законодавство України та ділова практика виділяють дві групи посередництва: економічне посередництво, посередництво у правовому значенні. Основними критеріями розподілу цих груп посередництва є такі: за рахунок кого діє посередник; в інтересах кого діє посередник. Економічне посередництво набуло значного розвитку в господарсько-торговельній діяльності, зокрема в зовнішньоекономічній діяльності. Економічне посередництво опосередковується договорами, за якими посередник має можливість діяти у відносинах із третіми особами від власного імені у зв'язку з набуттям права власності на майно: дилерський договір1; дистриб'юторський договір. Економічний посередник придбаває майно (товари, продукцію), як правило, у виробника чи його представника і, вже від свого імені, відчужуючи ці товари або продукцію, здійснює своєрідне посередництво між виробником та споживачами.

Посередництво у господарсько-торговельній діяльності у правовому значенні опосередковується договорами: за якими посередник, укладаючи договори, діє у відносинах із третіми особами від імені суб'єкта, якого він представляє: договір доручення, агентський договір; договори, за якими посередник, укладаючи договори, діє у відносинах із третіми особами від власного імені, однак, не набуває права власності на майно, що відчужує або придбаває суб'єкт, якого він представляє: договір комісії, договір управління майном; договори, за якими посередник надає послуги, пов'язані з укладанням суб'єктом, якого він представляє, договорів із третіми особами, при цьому сам посередник договорів із третіми особами не укладає взагалі: договір з надання послуг, агентський договір.

Інститут комерційного посередництва є новим у сфері господарювання, що урегульований гл. 31 ГК України. Комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє (ч. 1 ст. 295 ГК України).

Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво (ч. 2 ст. 295 ГК України).

Відносини, що виникають при здійсненні комерційного посередництва (агентської діяльності) у сфері господарювання, регулюються ГК України (гл. ЗІ), гл. 63 ЦК України "Послуги. Загальні положення" (позаяк предметом агентського договору є саме надання посередницьких послуг), положеннями ЦК України, якими регулюються відносини доручення, іншими нормативно-правовими актами, що визначають особливості комерційного посередництва в окремих галузях господарювання.

Незважаючи на те, що згідно з ч. 2 ст. 305 ГК до агентських відносин субсидіарно можуть застосовуватися положення ЦК України, якими регулюються відносини доручення, це не перетворює договори доручення та агентський договір у тотожні правові інститути. Висновок про несхожість цих договорів слідує хоча б з огляду на зміст ч. І ст. 297 ГК, відповідно до якої за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Тобто у договорі доручення та в агентському договорі не збігаються предмети, оскільки згідно з першим повірений зобов'язується вчинити певні юридичні дії (вчинити правочин), а в агентському договорі агент може вчинювати як юридичні, так і фактичні дії1.

Основні ознаки комерційного посередництва: комерційне посередництво є підприємницькою діяльністю; для комерційного агента комерційне посередництво є видом господарської діяльності, яка здійснюється з метою одержання прибутку; зміст комерційного посередництва - надання послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності; послуги надаються шляхом посередництва; посередництво здійснюється від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого представляють; комерційне посередництво опосередковується агентським договором; агентський договір укладається лише у письмовій формі.

Комерційний посередник (агент) виступає від імені принципала (від лат. principalis, що означає "головний"), тобто особи, яку він представляє. З цієї причини відносини, що регулюються договорами комісій, консигнацій, дистриб'юторськими угодами тощо, в яких посередники виступають від свого імені, до комерційного посередництва (агентської діяльності) не належать.

Агентські відносини виникають у разі (ст. 296 ГК): надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій; схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.

За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок (ч. 1 ст297 ГК).

Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. Договором має бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України.

Обов'язки сторін агентського договору визначаються предметом договору. Проте можна виділити ті обов'язки, які характерні для будь-якого агентського договору: повідомлення принципала, на його вимогу, про хід виконання доручення; надання принципалу витратних документів, які свідчать про видатки у зв'язку з виконанням доручення; передача принципалу всього отриманого за договором у зв'язку з виконанням доручення; виконання доручення відповідно до вказівок принципала.

У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента (ч. 4 ст. 297 ГК). Такою формою може бути довіреність на здійснення дій, передбачених агентським договором.

Комерційний агент повідомляє принципала про кожний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього суб'єкта угоду. Угода, укладена від імені принципала без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження, вважається схваленою цим суб'єктом за умови, якщо він не відхилить перед третьою особою дії комерційного агента. Наступне схвалення угоди суб'єктом, якого представляє агент, робить угоду дійсною з дня її укладення (ст. 298 ГК).

Комерційний агент повинен особисто виконати дії, на які він уповноважений принципалом. Якщо агентським договором не передбачено інше, комерційний агент не може передавати на свій розсуд іншим особам прав, якими він володіє в інтересах принципала (ст. 300 ГК).

Агентський договір є договором оплатним. Відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором. Законодавець не встановлює жодних обов'язкових критеріїв для визначення розміру винагороди. Однак обов'язково треба брати до уваги кількість укладених угод, їх суму, строки виконання агентом своїх обов'язків, понесені ним витрати, місце на конкретному ринку тих суб'єктів, з якими агент уклав угоди, репутацію самого агента в районі.

За загальним правилом (ч. 2 ст. 301 ГК) винагорода виплачується агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною за його посередництва, якщо інше не передбачено договором сторін.

Сторони можуть передбачити в договорі, що комерційному агенту сплачується додаткова винагорода у разі, якщо він бере на себе зобов'язання гарантувати виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє.

Агентський договір може бути укладений без обмеження прав комерційного агента і принципала, або встановлення в договорі певних обмежень, які в діловому обороті мають назву "ексклюзивних прав". У зв'язку з цим агентські відносини поділяються на "монопольні" та "немонопольні" (ст. 299 ГК). У немонопольних агентських відносинах принципал має право довірити комерційне посередництво також іншим суб'єктам, повідомивши про це агента, а агент має право здійснювати комерційне посередництво також для інших суб'єктів господарювання, якщо інтереси суб'єктів, яких представляє комерційний агент, не є суперечливими у питаннях, для вирішення яких запрошений цей агент. У монопольних агентських відносинах комерційний агент не має права здійснювати комерційне посередництво для інших суб'єктів у межах, передбачених агентським договором.

Крім того, в агентських відносинах для агента встановлюються певні обмеження: комерційний агент не має права передавати конфіденційну інформацію, одержану від суб'єкта, якого він представляє, без згоди цього суб'єкта, використовувати її у власних інтересах чи в інтересах інших осіб усупереч інтересам суб'єкта, якого він представляє, як при здійсненні комерційним агентом своєї діяльності в інтересах зазначеного суб'єкта, так і після припинення агентських відносин з ним (ст. 302 ГК); комерційний агент не може укладати угоди від імені принципала стосовно себе особисто.

Припинення агентських відносин.

У статті 304 ГК України зазначається, що: 1) агентський договір припиняється за угодою сторін, а також у разі: відкликання повноважень комерційного агента суб'єктом, якого він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії; вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті; виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерційного агента або суб'єкта, якого він представляє; 2) у разі відкликання повноважень комерційного агента суб'єкт, якого представляє комерційний агент, повинен сповістити його про припинення договору не менш як за один місяць, якщо більш тривалий строк не передбачений договором; 3) у разі усунення (закінчення) обставин, що призвели до припинення повноважень комерційного агента, ці повноваження за згодою сторін можуть бути поновлені.

ГК України у ст. 304 виділяє такі підстави для розірвання агентських договорів: угода сторін договору; відкликання повноважень комерційного агента принципалом за договором, в якому не вказаний строк дій, із попередженням агента не менше ніж за 1 місяць до дати закінчення повноважень; відмова комерційного агента від подальшого здійснення посередництва за договором, в якому не вказаний термін його дій; у випадку смерті (для фізичної особи) або ліквідації (для юридичної особи) агента або принципала; інші обставини, перелік яких сторони вправі обумовити в агентському договорі.

У цілому агентський договір є договором з надання послуг, договором оплатним, консенсуальним та двостороннім.

Торговельна діяльність провадиться суб'єктами господарювання у сфері роздрібної та оптової торгівлі, а також ресторанного господарства.

Загальні умови провадження торговельної діяльності, основні вимоги до торговельної мережі, мережі закладів ресторанного господарства і торговельного обслуговування громадян, які придбавають товари для власних побутових потреб у підприємств, установ, організацій незалежно від організаційно-правової форми і форм власності, фізичних осіб - підприємців та іноземних юридичних осіб, що провадять підприємницьку діяльність на території України, визначаються Порядком провадження торговельної діяльності та правилами торговельного обслуговування населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 р. № 833.

Відповідно до ДСТУ 4303-2004 "Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять" оптова торгівля - вид економічної діяльності у сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання та надавання пов'язаних із цим послуг.

Роздрібна торгівля - вид економічної діяльності у сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачеві та надавання йому торговельних послуг.

Особливості продажу окремих груп продовольчих та непродовольчих товарів, здійснення різних видів торгівлі, роботи закладів ресторанного господарства регулюються Правилами, які затверджуються Мінекономіки за погодженням із Мінфіном, крім випадків, установлених законом. Це, зокрема, такі:

-Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами (затвер. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від І3.03.І995р.№37);

- Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами (затверджені наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007 р. № 104, зареєстровані у Міністерстві юстиції України 08.11.2007 р. за № 1257/14524);

- Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 р. № 1442);

-Правила роздрібної торгівлі ювелірними й іншими виробами з дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів органогенного утворення і напівкоштовних каменів (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1999 р. № 460);

- Правила торгівлі антикварними речами (затв. наказом Мінекономіки і Мінкультури України від 29.12.2001 р., зареєстровані у Міністерстві юстиції України 25.01.2002 р. № 58/6346);

- Правила продажу товарів на замовлення і поза торговими чи офісними приміщеннями (затв. наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007 р. № 103, зареєстр. у Міністерстві юстиції України 16.10.2007 р.№ 1181/14448);

- Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами (затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України 11.07.2003 р. № 185);

- Правила роздрібної торгівлі картоплею і плодоовочевою продукцією (затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі від 08.07.1997 р. № 344, зареєстр. у Міністерстві юстиції України 28.08.1997 р. № 353/2157);

- Правила роздрібної торгівлі тютюновими виробами (затв. наказом Мінекономіки України від 24.07.2002 р. № 218, зареєстр. у Міністерстві юстиції 20.08.2002 р. № 679/6967) тощо.

Суб'єкт господарювання провадить торговельну діяльність після його державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за наявності відповідних дозвільних документів (ліцензії, торговельного патенту тощо). Суб'єкт господарювання для провадження торговельної діяльності може мати роздрібну, дрібнороздрібну торговельну мережу та мережу закладів ресторанного господарства (ресторани, кафе, кафетерії тощо). Законодавство України не містить визначення поняття торговельного об'єкта, а тільки визначає їх види та встановлює відповідними стандартами вимоги до них. Торговельними об'єктами є: 1) магазин, який може бути: за товарною спеціалізацією - продовольчим, непродовольчим, змішаним; за методом продажу товарів - з індивідуальним обслуговуванням, самообслуговуванням, торгівлею за зразками або через торговельні автомати; 2) павільйон; 3) кіоск, ятка; 4) палатка, намет; 5) лоток, рундук; 6) склад товарний; 7) крамниця-склад, магазин-склад.

У свою чергу, ПК України (ст. 14п. 14.1.211)розрізняє такі пункти продажу товарів: 1) магазин, інша торговельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину; 2) кіоск, палатка, інша мала архітектурна форма, яка розташована в окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців;

3) автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі;

4) лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб'єктам господарювання - фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності; 5) стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом; 6) фабрика-кухня, фабрика-заготівельня, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства; 7) оптова база, склад-магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток (див. табл. 3).

Продаж товарів за зразками - форма роздрібного продажу товарів, при якому покупець після попереднього ознайомлення самостійно або за допомогою продавши вибрав необхідний йому непродовольчий товар за встановленим у Торговому (демонстраційному) залі зразком, сплачує покупку і отримує товар відповідно до вибраного зразка. Рекомендації щодо організації продажу товарів за зразками затверджені наказом Мінекономіки України від 20.07.2000 р. № 152.

Самообслуговування-спосіб продажу товарів, у процесі якого покупець має вільний доступ до товарів, самостійно їх оглядає, відбирає, розраховується за підібрані товари у вузлі розрахунків і контролю та виносить із магазину куплений товар. Рекомендації щодо організації продажу товарів методом самообслуговування затверджені наказом Мінекономіки України від 20.07.2000 р. № 153. Торговельні об'єкти розміщуються в установленому порядку.

Об'єкти ресторанного господарства визначені Правилами роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, що затверджені наказом Міністерства економіки України від 24.07.2002 р. № 219 (зареєстр. у Міністерстві юстиції 20.08.2002 р. № 680/6968). Установи (підприємства) ресторанного господарства розподіляються за типами: фабрики-кухні, фабрики-заготівники, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, а ресторани і бари - також за класами (перший, вищий, люкс). Суб'єкти господарювання у сфері ресторанного господарства для зайняття торговельною діяльністю можуть мати також дрібнороздрібну торгову мережу. Заклад ресторанного господарства розміщується у спеціально призначеному та обладнаному приміщенні.

Торговельні об'єкти (об'єкти роздрібної та дрібнороздрібної торгівлі) поділяються на два види: пункти стаціонарної торгівлі та пункти пересувної торгівлі.

Таблиця 3. Види торговельних об'єктів

Пункти стаціонарної торгівлі

Пункти пересувної торгівлі

Магазини:

- гіпермаркет - магазин самообслуговування загальноміського значення, торговою площею понад 3000 кв. м з асортиментом більш ніж 15 тисяч позицій продовольчих і непродовольчих товарів;

- універмаг - магазин загальноміського значення, торговою площею понад 1500 кв. м, з асортиментом більш ніж 5000 позицій непродовольчих товарів;

- універсам, супермаркет - магазин самообслуговування житлової зони торговою площею понад 400 кв. м з асортиментом більш ніж 5000 позицій продовольчих і непродовольчих товарів;

- міні-маркет - магазин самообслуговування, торговою площею до 200 кв. м, з обмеженим асортиментом (500 асортиментних позицій) продовольчих товарів.

Автомагазини.

Авторозвозки.

Мотоколяски.

Велоколяски.

Ручні коляски

Торгівля на рознос тощо.

Павільйон - пункт роздрібного продажу товарів, що займає окрему споруду полегшеної конструкції і має торговий зал для покупців.

Ятка - об'єкт дрібнороздрібної торговельної мережі збірно-розбірної конструкції, що займає відокремлене торгове місце і не має торгового залу для покупців.

Кіоск - об'єкт дрібнороздрібної мережі стаціонарного типу, пункт продажу товарів, що займає відокремлене приміщення для організації продажу товарів без доступу до нього покупців.

Загальні умови провадження торговельної діяльності, основні вимоги до торговельної мережі, мережі закладів ресторанного господарства і торговельного обслуговування громадян визначає Порядок провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. № 833. Зазначений нормативний акт структурно складається з: 1) порядку провадження торговельної діяльності; 2) правил торговельного обслуговування населення; 3) основних санітарних вимог до підприємства торгівлі та його працівників; 4) порядку контролю за дотриманням Порядку та правил.

Суб'єкти господарювання повинні забезпечити: 1) наявність на видному та доступному місці Куточка покупця, в якому розмішується інформація про найменування власника або уповноваженого ним органу, Книга відгуків та пропозицій, адреси і номери телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів. Порядок ведення Книги відгуків та пропозицій, затверджений Інструкцією про Книгу відгуків і пропозицій на підприємствах роздрібної торгівлі і у закладах ресторанного господарства, яка затверджена наказом МЗЕЗ і торгівлі України від 24.06.1996 р. № 349 (зареєстр. у Міністерстві юстиції України 03.07.1996 р. № 336/1361); 2) розміщення торговельного патенту, ліцензії відповідно до встановлених законодавством вимог; 3) продаж товарів згідно з установленими правилами і нормами.

Суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання забезпечення торговельних приміщень (місць) обладнанням (холодильним, підйомно-транспортним, ваговимірювальним тощо), реєстраторами розрахункових операцій відповідно до законодавства та нормативних документів.

Засоби вимірювальної техніки, що використовуються у торговельній діяльності, повинні бути у справному стані, мати перевірочне клеймо та проходити періодичну перевірку в установленому законодавством порядку.

На фасаді торговельного об'єкта розміщується вивіска із зазначенням найменування суб'єкта господарювання. Біля входу до торговельного об'єкта на видному місці розмилується інформація про режим роботи.

У разі здійснення виїзної (виносної) торгівлі, а також продажу товарів з використанням інших нестаціонарних засобів на робочому місці продавця встановлюється табличка із зазначенням прізвища, імені та по батькові продавця, а також відомості про суб'єкта господарювання, що організував торгівлю, а для юридичної особи - найменування, адреси і номери телефону1.

У разі закриття торговельного об'єкта для проведення санітарних заходів, ремонту, технічного переобладнання та проведення інших робіт суб'єкт господарювання повинен розмістити поряд з інформацією про режим роботи оголошення про дату та період закриття.

Торговельна діяльність суб'єкта господарювання припиняється у порядку, встановленому законодавством.

Працівники суб'єкта господарювання зобов'язані забезпечити реалізацію прав споживачів, визначених Законом України "Про захист прав споживачів", виконувати вимоги нормативно-правових актів, що регулюють торговельну діяльність. Працівники, залучені до виготовлення, зберігання та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини, зобов'язані мати спеціальну підготовку. Починаючи з 1998 р. усі фізичні особи-підприємці для здійснення підприємницької діяльності в сфері оптової, роздрібної торгівлі і громадського харчування по реалізації продовольчих і непродовольчих товарів обов'язково повинні мати професійну (торгову) освіту, отриману в будь-якому навчальному закладі: коледжі, технікумі, інституті, університеті, ПТУ, на короткострокових курсах тощо, незалежно від наявності в них документів про освіту і кваліфікацію за іншим профілем (спеціальністю).

Забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема, які засвідчують їх якість та безпеку. У документах на товари, що піддягають обов'язковій сертифікації, повинні зазначатися реєстраційні номери сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом.

Ціни на товари і продукцію зазначаються на ярликах (цінниках) або у покажчиках цін, у сфері ресторанного господарства - на ярликах (цінниках) на закуплені товари та у прейскурантах і меню на продукцію, виготовлену в закладі ресторанного господарства. Порядок позначення роздрібних цін на товари народного споживання на підприємствах роздрібної торгівлі й у закладах ресторанного господарства визначений Інструкцією, затвердженою наказом МЗЕЗ і торгівлі України від 04.01.1997 р.№2.

Розрахунки за продані товари та надані послуги можуть здійснюватися готівкою та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) відповідно до законодавства. Разом із товаром споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який засвідчує факт купівлі товару та/або надання послуги. У закладі ресторанного господарства, в якому обслуговування здійснюють офіціанти, оплата проводиться безпосередньо офіціанту відповідно до рахунка, що виписується на бланку встановленої форми. Після розрахунку офіціант видає споживачеві розрахунковий документ (касовий чек, розрахункову квитанцію). У разі відпуску недоброякісної або виготовленої з порушенням технології страви (виробу) споживач має право за своїм вибором вимагати від суб'єкта господарювання замінити її або сплатити вартість.

Продаж продовольчих товарів, готових до вживання, а також тих, що швидко псуються, інших продовольчих товарів (у тому числі овочів і фруктів) за межами торговельного приміщення (виїзна, виносна торгівля) здійснюється у відведених для цього місцях за наявності у суб'єкта господарювання дозволу на розміщення пересувних малих архітектурних форм та за умови дотримання встановлених для таких товарів температурного режиму зберігання і санітарних норм.

На кожну партію таких товарів, якщо це передбачено законом, видається супровідний документ, яким підтверджується їх якість та безпека, із зазначенням найменування товару, виробника, його адреси, дати виробництва (виготовлення), строку придатності. Під час продажу товарів і після закінчення виїзної (виносної) торгівлі суб'єкт господарювання зобов'язаний вжити заходів для дотримання чистоти на місці торгівлі та навколо нього.

Суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити наявність у працівників, що здійснюють продаж продовольчих товарів, особистих медичних книжок установленого зразка, організацію і своєчасність проходження ними медичних оглядів та контроль за допуском їх до роботи за наявності необхідного медичного висновку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2001 р. № 559 "Про затвердження переліку професій, виробництв і організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів і видачі особистих медичних книжок", а також наказу Міністерства охорони здоров'я України від 23.07.2002 р. № 280 "Цю організацію проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв і організацій, діяльність яких зв'язана з обслуговуванням населення і може привести до поширення інфекційних хвороб". Медичні книжки пред'являються на вимогу працівників санітарно-епідеміологічної служби.