4. Особливості правового статусу окремих видів господарських товариств

Акціонерне товариство - це господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій (ч. 2 ст. 80 ГК України).

Відповідно до ст. З Закону України "Про акціонерні товариства" акціонерним товариством визнається господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

У свою чергу, корпоративними правами акціонерів відповідно до п. 8 ст. 2 вищезазначеного Закону слід вважати сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають із права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Акціонерне товариство має право випускати акції відповідно до положень чинного законодавства та вимог, установлених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР).

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про акціонерні товариства", а також ч. 1 ст. 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" акція - це цінний папір, що може емітуватися лише АТ і посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього АТ.

Акція - це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Найбільш поширеною у теорії корпоративного права є така класифікація акцій: 1) залежно від категорії акції - прості та привілейовані; 2) залежно від типу акцій - іменні та на пред'явника; 3) залежно від форми випуску акцій - акції в документарній та бездокументарній формі.

Прості акції закріплюють звичайний комплекс корпоративних прав.

Привілейовані акції надають їх володільцю переважне право на отримання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна АТ у разі його ліквідації.

Іменні акції-- в них зазначається особа їх володільця, вони передаються іншим особам шляхом здійснення індосаменту (передаточного запису), їх володільці реєструються у спеціальному реєстрі.

Акції на пред'явника не містять імені та найменування їх власника, вони передаються вільно, для реалізації корпоративних прав за цією акцією достатньо їх пред'явлення будь-якою особою.

Акції в документарній формі-їх випуск здійснюється шляхом виготовлення та видачі акціонерам сертифікатів акцій - бланків цінних паперів, що містить встановлені законом реквізити та посвідчує право власності на акцію.

Акції в бездокументарній формі існують у вигляді облікових записів на рахунках хранителів - комерційних банків або торговців цінними паперами, які здійснюють збереження цінних паперів клієнтів та облік операцій із ними.

На сьогодні емітентом акцій є тільки АТ. АТ розмішує акції двох типів: прості та привілейовані. Статутом товариства може передбачатися розміщення одного чи кількох класів привілейованих акцій, що надають їх власникам різні права. Усі акції товариства є іменними. Випуск акцій на пред'явника законодавством України не передбачається.

Товариство не може встановлювати обмеження щодо кількості акцій або кількості голосів за акціями, що належать одному акціонеру. Застосування АТ емісії привілейованих акцій різних класів має бути передбачено в статуті АТ (п. 5 ч. 2 ст. 12 Закону України "Про акціонерні товариства").

Прості акції товариства не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери (насамперед облігації) АТ (ч. 4 ст. 20 Закону України "Про акціонерні товариства", ч. 7 ст. 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок").

Частина привілейованих акцій у розмірі статутного капіталу АТ не може перевищувати 25 % (ч. 5 ст. 20 Закону України "Про акціонерні товариства") - ця норма має на меті захист інтересів і самого товариства (стосовно обов'язку виплати фіксованих дивідендів, що може бути для нього обтяжливим), і власників простих акцій, оскільки вони отримують відповідні виплати (дивіденди, виплати за простими акціями при ліквідації АТ) після здійснення таких виплат власникам привілейованих акцій (ч. 7, ч. 8 ст. 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", ч. 1 ст. 89 Закону України "Про акціонерні товариства"). Контроль за дотриманням розміру частки привілейованих акцій у статутному капіталі АТ зазвичай здійснює НКЦПФР у процесі реєстрації випуску акцій і може застосовувати до товариства відповідну санкцію (відмову в такій реєстрації) у разі порушення згаданого припису Закону України "Про акціонерні товариства".

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України "Про акціонерні товариства" усі акції товариства існують виключно в бездокументарній формі (тобто як здійсненого зберігачем облікового запису, який є підтвердженням права власності на цінний папір - абз. 2 ст. 1 Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.1997 р.).

Відповідно до ч. З, ч. 4 ст. 24 Закону України "Про акціонерні товариства", АТ не має права приймати в заставу власні цінні папери. Правочини щодо акцій учиняються в письмовій формі. У разі недотримання письмової форми правочину щодо акції застосовуються положення ч. З ст. 215 і ст. 218 ЦК (недійсний (оспорюваний правочин); наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину).

Емісія цінних паперів АТ як установлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів (у даному випадку - акцій) має здійснюватись у порядку, що визначається актами законодавства (статті 28-30 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", ст. 21 Закону України "Про акціонерні товариства") і має здійснюватись лише за рішенням загальних зборів акціонерів (п. 5 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства").

Можливість здійснення товариством емісії інших цінних паперів (зазвичай облігацій) пов'язується з прийняттям відповідного рішення загальними зборами акціонерів або за рішенням наглядової ради АТ, якщо це передбачено статутом АТ.

З метою захисту інтересів акціонерів рішення про розміщення інших, ніж акції, цінних паперів на суму, що перевищує 25 % вартості активів товариства, має прийматися лише загальними зборами акціонерів. Більш ґрунтовні обмеження встановлюються щодо емісії облігацій підприємств (ч. З, ч. 4 ст. 8 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок") - умови розміщення облігацій, які розміщуються АТ, можуть передбачати можливість їх конвертації в акції АТ - так звані конвертовані облігації (ч. 4 ст. 8 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок"), що зазвичай зачіпає інтереси акціонерів товариства, оскільки в результаті такої конвертації зменшується частка акціонерів у статутному капіталі АТ і відповідно - їх можливість щодо впливу на прийняття загальними зборами рішень порядку денного.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України "Про акціонерні товариства", акціонерним товариствам дозволяється емісія акцій та облігацій для переведення зобов'язань товариства у цінні папери (тобто розміщення таких цінних паперів серед кредиторів товариства для покриття/зменшення заборгованості останнього) - це положення є новим і на сьогодні не врегульованим відповідним актом НКЦПФР (хоча його наявність передбачена вказаною статтею).

Основні вимоги до приватного/закритого розміщення цінних паперів встановлені статтями 28-32 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" і відповідними актами НКЦПФР, а саме Положенням про порядок здійснення емісії облігації підприємств та їх обігу від 17.07.2003 р. № 322; Положенням про порядок реєстрації випуску акцій від 26.04.2007 р. № 942, які при цьому не враховують положення ч. 2 ст. 21 вищезазначеного Закону.

Застосування емісії акцій для переведення зобов'язань товариства в цінні папери тягне зміну статутного капіталу товариства, із чим п. З ч. 1 ст. 68 Закону України "Про акціонерні товариства" пов'язує виникнення в акціонерів, не згодних із подібним рішенням, права вимагати у товариства викупу належних їм акцій.

Крім того, положення ч. 2 ст. 21 Закону України "Про акціонерні товариства" є винятком із правила, встановленого ч. 5 ст. 15 цього Закону, відповідно до якої збільшення статутного капіталу АТ для покриття збитків не допускається1.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про акціонерні товариства", акціонерні товариства бувають двох типів: публічні та приватні. Кількісний склад акціонерів приватного АТ не може перевищувати 100 акціонерів. Кількісний склад публічного АТ не обмежується. Як приватне, так і публічне АТ можуть створюватись однією особою (або складатися з однієї особи).

Публічне АТ може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій. Відповідно, приватне АТ може здійснювати лише приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного АТ рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну товариства з приватного на публічне.

Оборот акцій публічного АТ здійснюється без будь-яких обмежень. Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства" акціонери публічного АТ можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Згідно зі ст. 24 Закону України "Про акціонерні товариства" акції перебувають у біржовому обороті, тобто правочини з ними укладаються на біржі. Публічне АТ зобов'язане пройти процедуру лістингу1 та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі. Укладання договорів купівлі-продажу акцій публічного АТ, яке пройшло процедуру лістингу на фондовій біржі, здійснюється лише на цій фондовій біржі.

Навпаки, акції приватного АТ не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону. Частина 2 ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства" фіксує ще одну особливість обороту акцій приватного

АТ - з урахуванням переважного права акціонерів цього АТ на придбання відчужуваних акцій, якщо це передбачено його статутом.

На приватне АТ, на відміну від публічного, не покладається обов'язок з опублікування його фінансової інформації та інформації про афілійованих осіб. Навпаки, публічне АТ повинно щорічно публікувати в засобах масової інформації річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків та збитків тощо. Згідно з ч. З ст. 78 Закону України "Про акціонерні товариства" публічне АТ не тільки має надавати таку інформацію акціонерам, НКЦПФР, оприлюднювати її, а й зобов'язане мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій розміщується інформація, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства, а також інформація, визначена пп. 1-3, 5, 6, 10, 11, 13-16 ч. 1 ст. 77 цього Закону.

Річна звітність лише публічного АТ підлягає обов'язковій аудиторській перевірці (ч. 1 ст. 75 Закону України "Про акціонерні товариства").

Певні відмінності між типами АТ стосуються і порядку корпоративного управління. Так, згідно з ч. 5 ст. 42 Закону України "Про акціонерні товариства" статутом приватного АТ можуть бути передбачені інші питання, ніж зазначені в цій статті, рішення щодо яких приймаються трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості.

Із наведеного видно, що приватне АТ, близьке до закритого АТ, яке існувало раніше, а також до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - TOB). Типи АТ (приватне та публічне) не являють собою самостійні організаційно-правові форми, натомість вони є одним видом господарського товариства - акціонерним. Отже, зміна типу АТ не може вважатися припиненням у формі перетворення, про що зазначається в абз. З ч. 2 ст. 5 Закону України "Про акціонерні товариства". Зміна типу АТ відбувається при прийнятті рішення загальними зборами про публічне розміщення акцій, при перевищенні кількості акціонерів понад 100 осіб. Порядок зміни типу АТ докладно не врегульовано, але зі змісту Закону видно, що це має здійснюватись за рішенням загальних зборів шляхом внесення змін до статуту АТ. Останнє є обов'язковим, оскільки в найменуванні АТ завжди зазначається його тип, а відповідно зміна типу приведе до зміни найменування, що потребує фіксації у статуті1.

Заснування та стадії створення АТ Засновниками акціонерного товариства відповідно до ст. 9 Закону України "Про акціонерні това1-риства" визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування. Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб.

У разі створення АТ двома і більше особами укладається засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору. При цьому слід підкреслити, що подібний договір не може мати місце, якщо засновником АТ є одна особа. Засновницький договір АТ, попри наявність у нього вищезазначених специфічних ознак, має й частину рис договору про спільну діяльність (статті 11 30 - 1131 ЦК України), хоча таким не визнається. Однак така вимога щодо змісту засновницького договору, як визначення порядку провадження спільної діяльності засновників зі створення АТ, свідчить про наявність у цих договорів (засновницького та про спільну діяльність) низки спільних ознак, а відтак, у разі наявності прогалин у Законі України "Про акціонерні товариства" щодо засновницького договору і відсутності у ГК та ЦК спеціальних положень щодо останнього, дає можливість застосування відповідних положень ЦК до засновницького договору.

Засновницький договір АТ, на відміну від його статуту, не є установчим документом товариства і згідно з положеннями абз. З ч. З ст. 9 Закону України "Про акціонерні товариства" має діяти до дати реєстрації НКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. Засновницький договір укладається в письмовій формі. Якщо товариство створюється за участю фізичних осіб, їх підписи на засновницькому договорі підлягають нотаріальному засвідченню. У разі заснування товариства однією особою засновницький договір не укладається.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.

У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

Особливості створення акціонерного товариства шляхом злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариств, державного (державних) та комунального (комунальних) підприємств у акціонерне товариство визначаються НКЦПФР, а за участю державних та (чи) комунальних підприємств - НКЦПФР за погодженням із Фондом державного майна України.

Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами (стадіями): 1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій; 2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до НКЦПФР; 3) реєстрація НКЦПФР випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій; 4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів; 5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів; 6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства; 7) оплата засновниками повної вартості акцій; 8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом; 9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації; 10) подання НКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій; 11) реєстрація НКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій; 12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій; 13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Дії, що порушують процедуру створення акціонерного товариства, встановлену Законом України "Про акціонерні товариства", є підставою для прийняття НКЦПФР рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення НКЦПФР звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства.

У разі заснування акціонерного товариства однією особою рішення, які повинні прийматися зборами засновників, приймаються цією особою одноосібно і оформлюються рішенням про намір заснувати товариство. Якщо єдиним засновником товариства є фізична особа, її підпис на рішенні про намір заснувати товариство підлягає нотаріальному засвідченню.

Необхідно підкреслити, що відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про акціонерні товариства" протягом трьох місяців з дати повної оплати акцій засновниками мають бути проведені установчі збори акціонерного товариства. Кількість голосів засновника на установчих зборах акціонерного товариства визначається кількістю акцій товариства, які підлягають придбанню цим засновником.

На установчих зборах акціонерного товариства вирішуються питання про: 1) заснування товариства; 2) затвердження оцінки майна, що вноситься засновниками в рахунок оплати акцій товариства; 3) затвердження статуту товариства; 4) утворення органів товариства; 5) уповноваження представника (представників) на здійснення подальшої діяльності щодо утворення товариства; 6) обрання членів наглядової ради, голови колегіального виконавчого органу товариства (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу товариства), членів ревізійної комісії (ревізора); 7) затвердження результатів розміщення акцій; 8) обрання лічильної комісії; 9) вчинення інших дій, необхідних для створення товариства.

За загальним правилом, рішення на установчих зборах приймаються простою більшістю голосів засновників, якщо засновницьким договором не передбачена більша кількість голосів. Винятком із цього правила є визначені у пп. 1-3 ч. 2 ст. 10 Закону України "Про акціонерні товариства" питання, які зачіпають інтереси всіх засновників. Рішення з указаних питань, а саме заснування товариства, затвердження оцінки майна, що вноситься засновниками в рахунок оплати акцій товариства, затвердження статуту товариства, приймаються за умови, що за них проголосували всі засновники АТ.

У разі заснування акціонерного товариства однією особою рішення, зазначені в ч. 2 цієї статті, приймаються цією особою одноосібно і оформлюються рішенням про заснування товариства. Якщо єдиним засновником товариства є фізична особа, її підпис на рішенні про заснування підлягає нотаріальному засвідченню.

Незатвердження установчими зборами статуту АТ вважається відмовою засновників від створення цього товариства та є підставою для повернення засновникам внесків, зроблених ними у рахунок оплати акцій. Повернення внесків здійснюється протягом 20 робочих днів з дати проведення установчих зборів, на яких не було прийнято рішення про затвердження статуту акціонерного товариства.

Слід підкреслити, що оплата вартості акцій, що розміщуються під час заснування акціонерного товариства, може здійснюватися грошами, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів), майном і майновими правами, нематеріальними активами, що мають грошову оцінку. До того ж оплата вартості акцій, що розміщуються під час заснування АТ, не може здійснюватися за ціною, нижчою від їх номінальної вартості, а також не може здійснюватися шляхом прийняття на себе зобов'язань з виконання для товариства робіт або надання послуг.

Ціна майна, що вноситься засновниками АТ у рахунок оплати акцій товариства, повинна відповідати ринковій вартості цього майна, визначеній відповідно до ст. 8 Закону України "Про акціонерні товариства".

Кожний засновник АТ повинен оплатити повну вартість придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій. У разі несплати (неповної оплати) вартості придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій акціонерне товариство вважається незаснованим. До оплати 50 % статутного капіталу товариство не має права здійснювати операції, не пов'язані з його заснуванням. До реєстрації звіту про результати розміщення акцій засновник має всі права, що засвідчуються акціями, крім права їх відчужувати та обтяжувати зобов'язаннями.

Документ, що засвідчує право власності засновника АТ на акції, видається йому після повної оплати вартості таких акцій протягом 10 робочих днів із дати отримання товариством свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій.

Правова характеристика АТ.

На підставі наведеного можна сформулювати основні правові характеристики АТ як різновиду господарського товариства, що належить до об'єднань капіталів: поділ статутного капіталу на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості1 (ч. 1 ст. З Закону України "Про акціонерні товариства"); відповідальність AT за своїми зобов'язаннями лише майном, що нач лежить йому на праві власності; відсутність у акціонерів субсидіарної майнової відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки; можливість створення АТ однією особою і функціонування у складі однієї особи (акціонера) - яскравим прикладом таких АТ є державні/національні акціонерні товариства та холдингові компанії (ст. 6 Закону України "Про акціонерні товариства"); законодавчо встановлений мінімальний розмір статутного капіталу (не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення (реєстрації) АТ (ч. 1 ст. 14 Закону України "Про акціонерні товариства"). Основне призначення вказаної норми полягає в тому, що майно товариства, яке відповідає статутному капіталу, буде використано ліквідатором переважно для задоволення претензій кредиторів, і тільки після повної сплати боргів АТ залишковий капітал буде розподілений між учасниками (акціонерами). Таким чином, статутний капітал стає своєрідним "буфером кредиторів", тобто служить гарантією, що зобов'язання перед ними будуть виконані1. Однак слід підкреслити, що сьогодні у світі переважаючою є тенденція щодо відмови від вимоги до мінімального розміру статутного капіталу. Так, у ЄС приватні товариства можуть створюватись без капіталу (Велика Британія, Франція). Це підтверджується рішенням Європейського суду у справах Centros, Inspire Art та Uberseering. У найближчому майбутньому при запровадженні альтернативного режиму на рівні ЄС пропонується істотно спростити або навіть скасувати його і стосовно публічних товариств. Про необхідність зниження вимог до мінімального розміру статутного капіталу неодноразово вказувалось і Всесвітнім банком, а також низкою інших міжнародних організацій. Крім цього подібна позиція висловлюється і у вітчизняній юридичній літературі.

До основних характеристик АТ, зокрема, можна віднести такі: 1) обов'язковість формування резервного капіталу в розмірі не менше ніж 15 % статутного капіталу товариства шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства або за рахунок нерозподіленого прибутку. До досягнення встановленого статутом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань не може бути меншим ніж 5 % суми чистого прибутку товариства за рік. Резервний капітал створюється для покриття збитків товариства, а також для виплати дивідендів за привілейованими акціями. Законами можуть бути додатково передбачені також інші напрями використання резервного капіталу (ст. 19 Закону України "Про акціонерні товариства"); 2) існування органів управління та контролю АТ: вищий орган - загальні збори АТ (вирішують питання стратегічного характеру); виконавчий орган - правління, дирекція чи директор або генеральний директор (забезпечує виконання рішень загальних зборів та здійснює керівництво поточною діяльністю та підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень); можуть, а в певних випадках повинні створюватися - наглядова рада1 (проміжний орган між загальними зборами і виконавчим органом, здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та Законом України "Про акціонерні товариства", контролює та регулює діяльність виконавчого органу) і ревізійна комісія (ревізор) як суто контрольний орган; 3) наявність статусу інституційного емітента цінних паперів (акцій), що зумовлює спеціальне регулювання діяльності АТ з боку НКЦПФР; 4) участь акціонерів в управлінні залежить від кількості акцій, що належать їм на праві власності; 5) вихід акціонера з АТ здійснюється шляхом відчуження акцій; 6) придатність форми АТ для підприємств, інших господарських організацій (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо), господарських об'єднань.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів (ч. З ст. 80 ГК України). Подібне визначення товариства з обмеженою відповідальністю (далі -TOB) міститься і в ст. 50 Закону України "Про господарські товариства".

Особливість правового статусу TOB, як правильно зазначає В. В. Луць, полягає у тому, що за рахунок статутного капіталу та іншого майна товариство з обмеженою відповідальністю відповідає за своїми зобов'язаннями самостійно як юридична особа. Ця відповідальність за загальним правилом, є повною (зокрема, у формі відшкодування контрагентам заподіяних збитків), якщо тільки за даним видом зобов'язань не передбачено обмеженої відповідальності товариства, Як зазначено у ч. З ст. 50 Закону України "Про господарські товариства", учасники товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів. Отже, поняття "обмежена відповідальність" означає, що при зверненні стягнення на майно товариства за його боргами учасник втрачає лише свій внесок, а на решту його майна відповідальність товариства не поширюється1.

Слід додати, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 100 осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України, при перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а із закінченням цього строку - ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. При цьому слід зауважити, що такий договір не є установчим документом TOB.

Подання цього договору при державній реєстрації товариства не с обов'язковим.

Установчим документом TOB є його статут. Цей документ крім відомостей, зазначених у ст. 4 Закону України "Про господарські товариства", повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі товариства. Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства. Проте законодавець не визначив мінімального розміру статутного фонду, який встановлюється учасниками товариства самостійно.

Якщо учасники до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства не внесли (не повністю внесли) свої вклади, загальні збори учасників приймають одне з таких рішень: про виключення із складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про ліквідацію товариства.

Зміни до статуту, пов'язані із зміною розміру статутного капіталу та/або із зміною складу учасників, підлягають обов'язковій державній реєстрації в установленому законом порядку.

Рішення про зменшення статутного капіталу товариства надсилається поштовим відправленням усім кредиторам товариства не пізніше триденного строку з дня його прийняття. Учаснику TOB, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Зменшення статутного капіталу TOB допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків. Рішення TOB про зменшення його статутного капіталу набирає чинності не раніше як через три місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку.

Збільшення статутного капіталу TOB допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі.

Необхідно зауважити, що до одного з основних корпоративних майнових прав учасника TOB традиційно належить право розпоряджатися своєю часткою у статутному капіталі товариства. Так, згідно з положеннями ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" учасник TOB має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

У разі придбання частки (її частини) учасника самим TOB воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал згідно з вимогами чинного законодавства. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі проводяться без урахування частки, придбаної товариством.

Частка у статутному капіталі TOB може також переходити до спадкоємців фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства. Так, у ст. 55 Закону України "Про господарські товариства" відзначається, що у випадку реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. За відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до TOB або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

Порядок виходу учасника з TOB.

Учасник TOB має право добровільного виходу з товариства. При цьому останній має повідомити про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу; якщо інший строк не встановлений у статуті. До того ж такий учасник має право одержати вартість частки майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Подібна виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов із товариства, і у строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Окрім добровільного виходу з товариства (за відповідною заявою), учасник може бути виключений зі складу TOB. Так, згідно зі ст. 64 Закону України "Про господарські товариства" учасника TOB, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

Загальна характеристика органів управління TOB. Вищим органом управління TOB є загальні збори його учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у загальних зборах учасників, сповістивши про це інших учасників. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства.

Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.

Відповідно до ч. 4 ст. 145 ЦК України до виключної компетенції загальних зборів учасників TOB належить: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; 2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; 3) створення та відкликання виконавчого органу товариства; 4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; 5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; 6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; 7) виключення учасника із товариства; 8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Стаття 41 Закону України "Про господарські товариства" додатково до компетенції загальних зборів відносить: а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

в) виключення учасника з товариства; г) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організовує виконання їх рішень та не має права приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Компетенція виконавчого органу TOB, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються чинним законодавством і статутом товариства.

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства.

Контроль за діяльністю дирекції (директора) TOB здійснюється ревізійною комісією, яка утворюється загальними зборами учасників товариства з їх числа, у кількості, передбаченій установчими документами, але не менше трьох осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія має право вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень та доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства.

Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства. Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових загальних зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства.

Підбиваючи підсумок вищенаведеному, до основних правових характеристик TOB як господарського товариства, що належить до об'єднань капіталів, слід віднести: поділ статутного капіталу на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним); відсутність у учасників товариства субсидіарної майнової відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки; наявність у учасників, які не повністю сплатили свої внески, додаткової відповідальності за борги товариства у межах вартості несплаченої частини вкладу, у випадках, передбачених статутом товариства; максимальна кількість учасників товариства може досягати 100 осіб; наявність органів товариства, за допомогою яких здійснюється управління справами товариства: вищий орган - загальні збори учасників, виконавчий орган - колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор), контрольний - ревізійна комісія (ревізор); можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) іншому учасникові (учасникам) або третім особам (якщо учасники товариства протягом місяця з дня повідомлення про продаж частки не реалізують своє переважне право на купівлю частки); обмежений рух учасників; зміна складу учасників відбувається шляхом: а) виключення учасника з товариства; б) відступлення частки іншому учасникові або третім особам; в) спадкування частки учасника; г) виходу учасника з товариства.

Близьким за своїм правовим статусом до TOB є товариство з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ). Саме тому в Законі України "Про господарські товариства" відзначається, що до останнього застосовуються норми статей 4,11,52-64 вищезазначеного Закону з урахуванням особливостей, передбачених для правового регулювання ТДВ. Тобто на ТДВ поширюються положення про TOB щодо статутного капіталу, установчих документів, порядку управління товариством, переходу частки учасника у статутному капіталі до інших осіб, виходу чи виключення учасника товариства, а також інші загальні положення стосовно правового регулювання господарських товариств.

Згідно з ч. 4 ст. 80 ГК України товариством з додатковою відповідальністю визнається господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників. Окрім цього, поняття та основні правові ознаки ТДВ містяться в ч. І ст. 65 Закону України "Про господарські товариства" та у ч. 1, ч. 2 ст. 151 ЦК України.

Слід також підкреслити, що оскільки учасники ТДВ несуть підвищену додаткову (субсидіарну) відповідальність за борги товариства, сьогодні у формі ТДВ створюються довірчі товариства та страхові компанії (Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17.03.1993 р. із змінами, внесеними згідно із Законом № 90/95-вр від 14.03.95 р.).

Таким чином, до основних правових характеристик ТДВ як господарського товариства, що належить до об'єднань капіталів, слід віднести: поділ статутного капіталу на частки, розмір яких визначається статутом товариства; додаткова (субсидіарна) майнова відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства, граничний розмір якої встановлюється 150 законом (щодо довірчих товариств) та/або статутом ТДВ в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх вкладів; характер субсидіарної відповідальності учасників - солідарний; наявність органів управління (як у TOB); схожість правового становища ТДВ і його учасників до правового становища TOB, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних із цим питань (у тому числі змісту статуту).

Повне товариство визначається у ч. 5 ст. 80 ГК України як господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства І несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Крім ГК України правовий статус повних товариств визначається статтями 66-73 Закону України "Про господарські товариства" та статтями 119-132 ЦК України.

Установчим документом повного товариства (далі - ПТ) є засновницький договір, який підписується всіма його учасниками. Якщо хоча б одним з учасників ПТ є фізична особа, такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому слід зауважити, що, як того вимагає ч. 7 ст. 80 ГК, учасниками ПТ можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. І саме тому при нотаріальному посвідченні засновницького договору ПТ його учасники - фізичні особи мають надати свідоцтво про їх державну реєстрацію як суб'єктів підприємницької діяльності. Особа може бути учасником тільки одного ПТ.

Найменування ПТ повинно містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з даванням слів "і компанія", а також слів "повне товариство". Крім цих умов, а також загальних умов, що повинні зазначатися у засновницькому договорі, засновницький договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства.

Управління діяльністю (ведення справ) повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників. Кожний учасник ПТ має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.

Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. У останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке має бути підписане рештою учасників товариства. Якщо в засновницькому договорі визначаються декілька учасників, які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. У засновницькому договорі може бути відзначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно. Учасники, яким було доручено ведення справ ПТ, зобов'язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконуються від імені та в інтересах товариства.

Повноваження учасника на ведення справ товариства припиняються повністю або частково з припиненням діяльності самого товариства у зв'язку з відмовою учасника від доручення чи скасуванням доручення на вимогу хоча б одного з решти учасників.

Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло або придбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати.

Слід підкреслити, що чинне законодавство (ст. 70 Закону України "Про господарські товариства") містить вимогу щодо заборони учасникам повного товариства конкурувати з останнім: учасники повного товариства не вправі від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення вказаної вимоги учасники ПТ зобов'язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими діями.

Зміни у складі учасників ПТ можуть бути у зв'язку з: 1) виходом учасника ПТ із його складу з власної ініціативи; 2) виключенням із складу учасників; 3) вибуттям із складу учасників з причин, що не залежать від учасника.

Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніше як за три місяці. Вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише за наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніше як за шість місяців.

Якщо при виході учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Учасник ПТ має право за згодою інших його учасників передати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі. З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки.

При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників.

Правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед ПТ, а також за борги товариства перед третіми особами. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до ПТ або відмови товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому виплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі (спадкоємцю), розмір якої визначається на день реорганізації (смерті) учасника. У цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, вказаний у засновницькому договорі.

Учасник ПТ, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключений із товариства в порядку, передбаченому засновницьким договором. Рішення про виключення зі складу учасників ПТ може бути оскаржене до суду.

Прибуток та збитки ПТ розподіляється між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників. Позбавлення учасника ПТ права на участь у розподілі прибутків чи збитків не допускається.

Звернення стягнення на частку учасника в ПТ за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку виділення частки учасника-боржника. Решта учасників вправі з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.

Необхідно зауважити, що загальні випадки ліквідації ПТ встановлюються ст. 110 ЦК України, а також у разі якщо в товаристві залишається один учасник. Цей учасник має право протягом шести місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у порядку, встановленому чинним законодавством. У разі виходу учасника з ПТ, виключення одного з його учасників із товариства, смерті учасника товариства, ліквідації юридичної особи - учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційну його частці у складеному капіталі, товариство може продовжити свою діяльність, якщо це передбачено засновницьким договором товариства чи домовленістю між учасниками, що залишаються.

Слід також підкреслити, що у разі якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. При цьому учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства. Учасник, який сплатить повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Підсумовуючи вищенаведене, до основних правових характеристик ПТ як господарського товариства, що належить до об'єднань осіб, слід віднести: 1) установчий документ - засновницький договір; відсутність законодавчих вимог щодо розміру та порядку формування майна, що регулюється засновницьким договором; 2) відсутність органів товариства, оскільки управління справами товариства здійснюється самими учасниками в порядку, визначеному засновницьким договором; можливість використання таких схем управління: а) управління здійснюється спільно всіма учасниками; б) управління доручається або одному, або частині учасників, які діють на підставі підписаного рештою учасників доручення; 3) повна відповідальність товариства за власними зобов'язаннями (тобто усім майном, що належить йому на праві власності); 4) субсидіарна солідарна відповідальність учасників товариства за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення; 5) обмежений рух учасників; 6) вимога до учасників товариства - наявність статусу зареєстрованого суб'єкта господарювання (ч. 7 ст. 80 ГК України); 7) законодавчо встановлена заборона для учасників конкурувати з повним товариством; 8) додаткові підстави ліквідації ПТ як юридичної особи: якщо в товаристві залишається один учасник і протягом 6 місяців з цього моменту ПТ не перетворюється в інше господарське товариство, що може функціонувати у складі однієї особи.

Командитним товариством у ч. 6 ст. 80 ГК України визнається господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

До того ж відповідно до ч. 7 ст. 80 ГК України повними учасниками командитного товариства (далі - КТ) можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Ця норма випливає зі ст. 167 ГК України, відповідно до якої володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом, однак законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Відповідне роз'яснення дано і Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, і саме тому при нотаріальному посвідченні засновницького договору КТ (як і у випадку з ПТ) повні учасники - фізичні особи мають надати свідоцтво про їх державну реєстрацію як суб'єктів підприємницької діяльності1.

Крім ГК України, правовий статус командитних товариств визначається статтями 75-83 Закону України "Про господарські товариства" та статтями 133-139 ЦК України.

Необхідно зазначити, що організаційно-правова форма (далі - ОПФ) командитного товариства за своїм змістом є так званим "правовим гібридом" - поєднує в собі найпривабливіші риси товариства з обмеженою відповідальністю та повного товариства. Так, у КТ, як і в повному товаристві, повні учасники (один або декілька) здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення. У свою чергу, подібно до ТОВ, вкладники КТ (один чи декілька) несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. У той же час до специфічних ознак організаційно-правової форми КТ слід віднести такі елементи структури ОПФ, як характер взаємовідносин між повними учасниками та вкладниками, права і обов'язки вкладників та їх відповідальність, вимоги до засновницького договору, а також інші особливості, передбачені законом та засновницьким договором, що стосуються КТ.

Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір про КТ, крім умов, передбачених ст. 4 Закону України "Про господарські товариства", повинен включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. У засновницькому договорі стосовно вкладників вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Відповідно до ст. 134 ЦК України, якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у КТ залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо КТ створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені вищезазначеною статтею ЦК України для командитного товариства.

Найменування КТ повинно містити імена (найменування) всіх повних його учасників, слова "командитне товариство" або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також слів "командитне товариство". Якщо у найменування командитного товариства включено ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства.

Відповідно до вимог ст. 75 Закону України "Про господарські товариства", якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Особа може бути повним учасником тільки в одному КТ. Повний учасник КТ не може бути учасником повного товариства. Повний учасник КТ не може бути вкладником цього самого товариства.

Вкладники КТ повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими засновницьким договором. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 % майна товариства, зазначеного в засновницькому договорі. Складений капітал командитного товариства підлягає сплаті його учасниками до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.

Управління справами КТ здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю у порядку, встановленому Законом України "Про господарські товариства" та ЦК України для повного товариства.

У КТ, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не мають право перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами КТ. Вкладники можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю.

Якщо вкладник КТ вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин. У тому випадку коли схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення. Вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу в товариство, перед третіми особами в тому ж порядку, як і інші вкладники.

Права вкладника КТ.

Згідно із ст. 79 Закону України "Про господарські товариства" вкладник КТ має право: одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом); діяти від імені товариства в разі видачі йому довіреності та відповідно до неї; переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства відповідно до положень чинного законодавства; якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства; вимагати першочергового повернення вкладу в разі ліквідації товариства; ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства; після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом); передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство.

Слід зазначити, що передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві. Засновницьким договором (меморандумом) КТ можуть бути передбачені також інші права вкладника.

Особливості припинення КТ.

Командитне товариство, крім підстав, зазначених у ст. 19 Закону України "Про господарські товариства", припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю.

Командитне товариство ліквідовується у разі вибуття всіх вкладників. Повні учасники КТ у разі вибуття всіх вкладників мають право перетворити командитне товариство у повне товариство. Командитне товариство ліквідовується також на підставах, встановлених ст. 132 ЦК України.

Наявні у КТ кошти, включаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами розподіляються між вкладниками для повернення їм їхніх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених законодавством та засновницьким договором. У разі недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх частки у майні товариства.

Підбиваючи підсумок вищенаведеному, можна сформулювати такі основні правові характеристики КТ як господарського товариства, що належить до об'єднань осіб: наявність двох категорій учасників, як мінімум, по одному учаснику кожної категорії - повних учасників та вкладників; установчим документом є засновницький договір, а у разі наявності в товаристві лише одного повного учасника - установчим документом відповідно до ч. З ст. 134 ЦК України є підписаний такою особою меморандум ; відсутність законодавчих вимог до розміру майна товариства і порядку його формування; обмеження сукупної частки вкладників - не більше 50 % майна товариства; складений капітал 158 командитного товариства підлягає сплаті його учасниками до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства; відсутність органів товариства, оскільки управління товариством здійснюється повними учасниками (вкладники не беруть участі в управлінні справами товариства, але у разі необхідності і відповідно до виданих доручень можуть діяти від імені товариства; вкладники зобов'язані не перешкоджати здійсненню повними учасниками управління справами товариства); правове становище повних учасників аналогічне правовому становищу учасників повного товариства, включаючи вимогу щодо наявності статусу зареєстрованого суб'єкта господарювання; вкладники на момент державної реєстрації товариства зобов'язані внести не менше як 25 % свого внеску і мають право брати участь у розподілі прибутку відповідно до розміру їх часток; вкладники мають право вимагати першочергового повернення вкладу (перед повними учасниками) у разі ліквідації товариства; вкладники не несуть субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо повністю сплатили свої частки і не укладали угод від імені та в інтересах товариства без відповідного доручення; можливість реорганізації у повне товариство, якщо вибувають усі вкладники.

РОЗДІЛ 5. Правове становище та організаційно-правові форми окремих видів суб'єктів господарської діяльності