- •Об’єкти природноресурсового права: земельні, гірські, водні, лісові ресурси, природно-заповідний фонд, тваринний і рослинний світ та інші природні ресурси.
- •Суб’єкти природноресурсового права: державні органи влади і управління, підприємства, організації, громадяни та їх об’єднання, іноземні юридичні і фізичні особи.
- •Виникнення та основні етапи становлення системи природноресурсового законодавства і права.
- •Розвиток природноресурсового законодавства і основних природноресурсових галузей права у першій половині 20-го століття.
- •Формування та розвиток українського природноресурсового законодавства і права у період державної незалежності.
- •Перспективи розвитку природноресурсового законодавства і права як комплексної правової галузі у 21-му столітті.
- •Конституційні основи природноресурсового права та їх значення для розвитку природноресурсового законодавства.
- •Кодифікаційні законодавчі акти як головні джерела природноресурсового права: Земельний, Водний, Лісовий кодекси і Кодекс про надра та характеристика їх змісту.
- •Нормативні акти місцевих органів самоврядування щодо регулювання природокористування і співвідношення їх змісту з нормативно-правовими актами центральних органів влади і управління.
- •Роль і значення судової практики в регулюванні природноресурсових відносин: постанови та узагальнення Верховного суду та Вищого господарського суду України.
- •Природноресурсові правовідносини, їх особливості, види та зміст: відмінні ознаки природноресурсових відносин від суміжних правовідносин.
- •Загальна характеристика права власності українського народу на природні багатства та визначення поняття права власності на природні ресурси.
- •Об’єкти права природноресурсової власності: природні ресурси, природні комплекси, фонди природних об’єктів; особливості форм земельної власності – приватна, комунальна і державна.
- •Суб’єкти права власності на природні ресурси: види суб’єктів державної, комунальної та приватної власності на об'єкти природи та її ресурси.
Нормативні акти місцевих органів самоврядування щодо регулювання природокористування і співвідношення їх змісту з нормативно-правовими актами центральних органів влади і управління.
Акти органів місцевого самоврядування є джерелами природноресурсового права у тих випадках, коли вони мають нормативний характер, тобто видані у межах компетенції цих органів і встановлюють загальні правила поведінки, яких треба додержуватися на відповідній території. До таких актів належать рішення і розпорядження, дія яких обмежується тією територією, на яку поширюються владні функції зазначених органів, наприклад, рішення Одеської міської ради від 9 грудня 1999 р. "Про вдосконалення регулювання земельних відносин"1.
На територію відповідних регіонів також поширюється дія нормативних актів регіональних органів виконавчої влади і регіонального управління, що регулюють питання використання й охорони земельних ресурсів.
Роль і значення судової практики в регулюванні природноресурсових відносин: постанови та узагальнення Верховного суду та Вищого господарського суду України.
Природноресурсові правовідносини, їх особливості, види та зміст: відмінні ознаки природноресурсових відносин від суміжних правовідносин.
Природноресурсові правовідносини - це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, відтворення і охорони різних об'єктів природи. Суб'єктами цих відносин є сторони, між якими вони виникають. Об'єктом відносин може бути як об'єкт природи в цілому, так і його частина. Залежно від об'єктів природи їх можна поділити на відносини, що виникають із приводу використання і охорони земель, вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр, і природно-заповідного фонду. Кожна група природноресурсових правовідносин регулюється і охороняється відповідним видом правових норм і принципів та галуззю законодавства: земельним, водним, лісовим, про тваринний світ, атмосферне повітря, надра, природно-заповідний фонд.
Своїм правовим змістом природноресурсові відносини можна поділити на матеріальні та процедурні. Матеріальними відносинами в юридичному розумінні є, наприклад, відносини власності на природні об'єкти, значна частина яких нині перебуває у власності держави. Однак це не виключає можливості поступової передачі окремих природних об'єктів та їх частин у власність інших суб'єктів права. До процедурних природноресурсових відносин належать, наприклад, відносйниТцодо умов і порядку надання природних об'єктів та їх частин у користування, які знайшли своє закріплення в нормативно-правових актах природноресурсового законодавства
Загальна характеристика права власності українського народу на природні багатства та визначення поняття права власності на природні ресурси.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, природні ресурси в Україні проголошені власністю Українського народу, право власності на природні ресурси виведено під особливу охорону з боку держави. Природні ресурси є особливим об’єктом права власності в Україні, створюють матеріальну основу розвитку суспільства, задовольняють його потреби. Крім того, здійснення права власності на природні ресурси зачіпає інтереси не лише окремої особи, але і публічні інтереси – суспільства і держави. Згідно зі ст. 13 Конституції України, право власності на природні ресурси здійснюється через уповноважені органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності в тій чи іншій правовій системі, закріплюють володіння, користування і розпорядження власністю, охороняють і захищають власність від протиправних дій третіх осіб.
Право власності у суб'єктивному розумінні — це закріплена у відповідних нормах можливість конкретного власника володіти, користуватися, розпоряджатися належною йому власністю (предметами, об'єктами, майном) на власний розсуд, але в межах, передбачених законом.
Суб'єктивне право власності на природні ресурси — це сукупність повноважень суб'єктів екологічних правовідносин щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами.