3. Агресивна невербальна поведінка.

Жестовий репертуар чоловіків та жінок

У процесі невербальної комунікації відбувається розгортання й трансформація тілесної схеми (єдиної психічної форми внутрішньої уяви тіла, що виступає зовнішньою щодо нас єдністю тіла як фізикалістського, біохімічного, анатомічного субстрату) у тілесний образ, трансгресивний стосовно тілесної схеми. Тілесний образ є моделлю, обмеженою годиною й простором існування, каноном, якому властиве серійне відтворення. За звичайних умів існують значущі відмінності у проявах агресивної поведінки людини; смердоті знаходять вираження через частотність презентації невербальних компонентів агресивності (у позі, жестах, особливо у міміці) й специфічну розстановку пріоритетів репрезентованого каналу комунікації, що характерні для чоловічих та жіночих поведінкових моделей У каналах комунікації значну перевагу має, як вже згадувалося, мімічний канал; у контексті агресивних реакцій його співвідношення із жестом та позою виглядає як відповідно 52,5%, 28,0% та 19,5%. Загалом специфіка агресивної невербальної поведінки люди репрезентована такими маркерами агресії: ділянки рота та очей в мімічному каналі; рухи голови, корпусу, таза та ніг у каналі пози; жестовий репертуар охоплює різкі та широкі розмахування руками Слід зауважити різницю мімічного супроводу агресивних реакцій у чоловіків та жінок. В частности, у чоловіків у мімічному контексті відзначено переважання елементів зони очей (уважний погляд, загроза бровами); натомість у жінок домінантними є елементи зони роту (оскал, напівоскал, погроза губами). У каналі пози чоловіки часто використовують зону таза, широко розставлені ноги, різкі випади вперед, піднімання плечей для погрожування; агресивний репертуар жінки у контексті агресії переважно сконцентрований у зоні голови. Жестикулювання руками простежуємо у чоловіків удвічі частіше, ніж у жінок, а паттерни є однаковими (різкі та широкі рухи руками). Представники обох статей демонстрували переадресовану агресію (рідко), причому чоловіки частіше надавали перевагу автоагресії, а жінки -- переадресуванню її на навколишні предмети. Отже, мімічний канал комунікації, а також поза та жестовий репертуар чоловіків та жінок істотно відрізняються; зокрема, жінки набагато ширше використовують мімічний канал, чоловіки -- жестовий, а роль пози у чоловічому та жіночому варіантах поведінки у контексті агресії майже не відрізняється . Також у дослідженнях поведінкового статевого диморфізму виявлено, що за стандартний годину спостереження (п " ять хвилин) чоловіки демонструють дещо понад елементів агресії, ніж жінки (34+4,2 у чоловіків проти 25+3,6 у жінок); тобто в агресивному стані людям властиво транслювати агресивні сигнали кожні 10 секунд.

4. Методи невербальної взаємодії

Невербальна поведінка чи не найбільше здатна цілісно виражати психологічний зміст як свідомішого, то й несвідомого, втіленого в ній.

Функції невербальних технік величезні, серед них виділяються головні: зближення членів групи; взаємопізнання; експлікація таких аспектів психіки людини, котрі важко вербалізувати.

Позитивною якістю цого методу є забарвленість взаємодії учасників навчання та велика спонтанність, правдивість особистісних проявів.

Невербальні методи -— ефективний засіб оптимізації соціально-перцептивної сфери особистості, оскільки спрямовується увага на " мову тіла " , але в характеристики психіки, котрі можна розглядати в просторі і часі.

Невербальні методи використовуються, більшою чи меншою мірою, в всіх різновидах групової корекції та психотерапії.

Техніки невербальної взаємодії застосовуються всіма відомими спеціалістами соціального навчання: Б. А. Барашем, Ю. М. У " юнковою, Ю. М.

Ємельяновим, Р. Про. Ковальовим, X. Міккіним, Ю. Б. Некрасовою, Л. А.

Петровською, М. Д. Твороговою, П. Р. Тюріним та ін.

Люди різняться здатністю розуміння (та контролю) комунікативності — своєї та інших людей, здатністю експресії та імпресії. Часто несвідомим може бути тієї чи інший жест чи рух, значення якого суб " єкт не розуміє; іноді людина реагує невербально (наприклад, червоніє) і над змозі блокувати виникнення такої реакції, хоча і усвідомлює її наявність, та ін.

Незважаючи на численні дослідження, початі із 1924 р., до цих пір немає задовільної класифікації експресивних рухів. У психотерапевтичній практиці використовується три різновиди невербальної техніки: психомалюнок, музикотерапія, техніка руху.

Психогімнастика — допоміжний метод, який спирається на невербальну експресію, перш на на міміку та жерсті — взагалі на рух. Це дає можливість глибше заглянути в переживання інших й наблизитись до розуміння цих переживань. Головна позначка психогімнастики — зняття фізичних блоків та " тисків " .

Психогімнастика часто має характер спонтанної гри. З почуттям свободи рухів заговорили українською у " язана і свобода прояву емоцій та свобода внутрішнього світу суб " єкта. Одна і та сама ситуація в психогімнастиці

викликає різні, індивідуально неповторні реакції, кожний поводитись відповідно до своєї особистості, в цілісних її проявах.

Є кілька способів використання психогімнастики . Деякі вправи можна використати із метою розслаблення і створення невимушеної, вільної від зайвого самоконтролю обстановки. Цьому сприятимуть вправи: " Звернути у собі увагу " , " Людина та її тінь " , " Настрій " , " Автопортрет " та ін.

Психогімнастику ми застосовуємо ще і тоді, коли хочемо прояснити взаємовідносини в групі, чи ж коли в групі є небезпека домінування дезінтеграційних процесів. Можна запропонувати " виразити почуття "

(невербально) тому із членів психогімнастичної групи, хто був " центром " ситуації. Це, як правило, психологічно допомагає суб " єктові і чіткіше вимальовує психологічну обстановку в групі та сутність емоційного сприймання одним одного.

Важливий матеріал про " єктивує вправа " Перехрестя шляхів " . Учасники по черзі отримують заподіяння поставити на уявному перехресті членів групи, котрі асоціюються із особами, задіяними в певному, відомому їм конфлікті, що розглядається в групі. Відстань, на якій опиняються " учасники " конфлікту в тій чи тій їхнього розстановці, дає підстави робити висновки про емоційне ставлення перед тим. У членів групи суттєвим є не лише сам собою факт вирішення конфлікту, а і певне про " єктивування суті внеску в цю справу шкірного із учасників.

Тими психогімнастичних вправ можуть бути дуже різноманітними, зокрема:

. повсякденна життєва ситуація — " Вихід з дому " , " Святе " , " Чуйне ставлення до кого-небудь " чи " Яким я є " , " Яким я хотів бі бути " та ін.;

. вправи, що про " єктивують внутрішню суперечність суб'єкта і конфлікти

— " Вручити подарунок " , " Заборонений плід " , " Перехрестя шляхів " ,

" Подолати труднощі " , " Зустріч на вузькій стежці " та Ін.;

. відносини в групі — " Показати своє ставлення до інших " , " Вибір членів сім " ї " , " Перебування на безлюдному острові " ;

. фантазія та казки — " Кім з казкових персонажів ти міг бі бути? " ,

" Бал-маскарад " , " Коли б ти робив, якби був чаклуном? " , " Кім бі ти хотів статі, якби чаклун урахував твоє бажання? " , " Добрий чаклун " ,

" Злий... "

Джерелом психогімнастичних вправ може бути ставлення до групи, впритул до процесу. Наприклад, тими: " Почуття, із якими я йшов на заняття " ,

" Ставлення до навчання та групи " , " Коли робила б група, якби не було б керівника " та ін.

Виконання психогімнастичних вправ здійснюється різними шляхами: можна дати тему одному членові групи, а він реалізує її самостійно чи із чиєюсь допомогою. Тема може стосуватися цілої гру пі чи ж окремих її членів.

Після " програвання " тими бажано, щоб учасники обмінювалися враженнями.

Зосередимо увагу на визначенні типових ліній поведінки, що характеризують особистісну проблему. Особливо цікавими є тих тенденції поведінки, котрі дають про собі знаті як на вербального, то й на невербальному рівнях. Отриманий у процесі психогімнастики матеріал піддається аналізові.

Опишемо кілька психогімнастичних вправ.

1. Подолання труднощів. Члени групи по черзі зображають, як смердоті переборюють життєві труднощі (як фігурально можна сконструювати стілець при допомозі ящика чи іншого предмета) на вузькій стежці. Накреслюється стібка, якою йде людина до певної мети і натикається на перепону. Група спостерігає, як кожен долає перепону.

2. Заборонений плід. Учасники по черзі показують, як смердоті поведуться в ситуації, коли їхні бажання не збігаються з зовнішніми нормами поведінки. Роль " забороненого плоду " може бути надана будь-якому предметові, що якось приваблює. " Заборонений плід " кладеться на стілець, що стоїть у центрі кімнати. Член групи винен підійти до стільця і вирішити, що він зробить з " забороненим плодом " .

3. Учасник вибирає собі сім " ю з членів групи. Далі розміщує їхнього так, щоб фізична дистанція між ними приблизно відповідала ступеневі емоційної близькості між членами сім " ї. Далі важливо " описати " , за якими психологічними якостями вибиралися " члени сім " ї " — це послужити основою саморефлексії тім, хто потрапив до числа вибраних.

4. " Члени групи роблять своє тіло " пластичним " , наче глина, Яка піддається ліпленню. Зміст " ліплення " може бути різним. Можна зобразити члена групи " до початку зайняти й тепер " , чи — його минуле й майбутнє, його внутрішній конфлікт.

5. При виконанні даної вправи можна змоделювати динаміку групового процесу у відповідності до розвитку емоційної близькості.