5 Методи захисту і віддновлення поверхневихводних об’єктів

Самоочищуюча здатність поверхневих водних об’єктів, які піддаються антропогенному навантаженню, як правило недостатньо для протидії високому впливу зовнішнього негативного стану. Результат – якісна і кількісна зміна, погіршення якісних властивостей води. Тому виникає проблема захисту водних об’єктів і відновлення деградованих водних екосистем. Вирішення цієї задачі можливе лише шляхом сукупнього впливу на поступання речовин зовні (на зовнішній вплив) і внутрішньоводні процеси.

Зовнішній вплив на водні об’єкти проявляється у вигляді поступання в них посторонніх домішок і тепла, що приводить до порушення норм чкості води. З метою підтримання самовідновлювальних процесів об’єм зовнішніх впливів не повинен перевищувати норм ГДС. Реалізація ГДС проводиться за рахунок зменшення повертаємих вод або зниження концентрації в них. Основними організаційно – технічні заходи, які проводяться в цих цілях:

1. зміна технологіх виробництва (в сторону ресурсозберігаючих, маловідходних технологій – найбільш економічний і екологічний напрямок, але потрібні капіталовкладення);

2. каналізування (передбачить забруднення неорганізованим стоком) і санітарна очистка міст ( знизить попадання забрулнень у поверхневі стоки, передбачення забруднень грунтів, достатньо ефективний і малозатратний)

3. повторне використання стічних вод (створення оборотного водозабезпечення, повторно використовувати у різних сферах) ;

4. очистка стічних вод (найбільш традиційна).

Інтенсифікація внутрішньоводоймових процесів.

Технології захисту і відновлення для водотоків.

В основі – цілонаправлена зміна гідрогеологічних умов або безпосередній вплив на біотичну частину водної екосистеми.Основні технічні рішенні:

• зміна швидкості течії (є комплексним управляючим фактором, прямий вплив – на гідробіонти, від неї буде залежити їх інтенсивність, опосередкований – на зміну фізичних і хімічних умов у водотоці трансформації домішок)

• форми поперечного перерізу русла (змінює швидкість, вплив на трансформацію домішок),

• берегоукріплення (але щоб матеріали не забруднювали)

• розробка спецбіоінженерних споруд (біоплато: руслове – є мілководні розширення русла з розвинутою висшою водною рослинністю, очистка рослинністю до глубини 1,5 – 2 м, швидкість течії – до 0,2 – 0,3 м/с; берегове – зарослі висшої водної рослинності по берегу; напливне – для очистки верхнього шару – рослинність в спеціальних контейнерах).

Технології захисту і відновлення для водоймищ.

Найважливіша проблема – евтрофікація, тому проводять технології деевтрофування (зниження рівні трофності водних об’єктів). Основні з них:

Видалення донних відкладень. Вміст біогенних елементів у донних відкладеннях звичайно збільшується від нижніх шарів до вищих. Тому видалення верхніх шарів цих шарів приводить до обіднення біогенними елементами і перенесенню їх у водну товщину.

Екранування донних відкладень, що створює фізичний бар’єр на границі розділення вода – доні відкладення (екран – пластикові плівки, піски, глина.

Відвід частини води, що є багатою на біогени. Це – в глубоких водоймищах із слабким водообміном.

Хімічна обробка, основана на використанні речовин, які здатні осаджати біогени або перетворювати їх в менш доступну для мікроорганізмів форму. (нйбільш екологічно – сульфат алюмінія)

Зміна умов середовища проживання. Затемнення для зменшення продуктивності водорослей які інтенсивно поглинають кисень і їм необхідно світло (посадка по бокам дерев тощо).