Особливості екологічної ситуації в різних країнах.

У 90-х роках склалася тенденція розвитку провідних розвинутих країн, заснована на протиріччі:

З одного боку соціально-екологічна ситуація значно поліпшилась (наприклад, знижені викиди автомобільним транспортом: свинця на 97%, СО – на 41%, загальні викиди – на 59%);

З другого боку характер виробництва та споживання розвинутих країн підриває стабільність світової екосистеми.

Чому одночасно існують такі протиріччя і до чого це призведе?

Сучасні промислові країни в своєму економічному розвитку орієнтувалися здебільшого на споживацько–експлуататорське відношення як до НС (біосфери в цілому), так і до соціального (людського) середовища. Економічний ріст досягався зверхексплуатацією природних та людських ресурсів, що почало призводити до екологічної ризи.

Щоб уникнути серйозного загострення екологічної ситуації, в межах територій своїх країн західні країни розпочали економічну експансію в соціально-економічні залежні регіони (процес «перенесення забруднення»). Тобто, небезпечні в екологічному відношенні виробничо-господарські структури активно переносились у країни «третього світу».

Однак, вже з початку 70-х років у більшості країн, що розвивалися, усвідомили регіональну екологічну небезпеку, намітився ріст національної самосвідомості. Це стало причинами, що обмежили масштаби перенесення забруднень на території країн, що розвиваються.

Щоб екологічно вижити, розвинуті країни повинні були забезпечити реальну «екологізацію» традиційних ринкових відносин.

У середині 90-х років виділено 3 напрямки екологізації виробничо-господарської та соціокультурної діяльності в умовах розвинутих країн:

1) ринкові відносини все більше набувають соц.-екол. контексту, тобто реалізується принцип «забруднювач сплачує», принцип запобігання забрудненням та ін., що забезпечує необхідні біосферні обмеження на економічний ріст.

2) активно розвивається в природоохоронному напрямку правова система більшості розвинутих країн, тобто починає ефективно діяти економічне право, яке забезпечує юридичні основи раціональних співвідношень між людиною, суспільством і біосферою.

3) активно діє «зелений рух», тобто зростає екологічна свідомість як індивідуального характеру, так і громадського.

Тому, як висновок, можна сказати, що «багатство» розвинутих країн стало тією основою, на базі якої стало можливим вирішення проблем: демографічних, технологічних, енергетичних та ін., тоді як ці проблеми є важко вирішуємими в інших країнах.

З іншого боку масштаби зверх споживання західного світу ведуть до фатального зростання техногенного тиску на біосферу.

Але з цього становища можливий вихід, якщо при технологічному розвитку об’єднувати збільшення об’ємів виробництва із зменшенням масштабів використання енергетичних ресурсів, сировини та ін. А в перспективі знайти механізми розвитку, що дозволять передати частину світових природних ресурсів, що споживаються розвинутими країнами, «третьому світу».

Тобто, якщо розвинуті країни страждають від свого «багатства», то країни, що розвиваються, страждають від «бідності».

Для країн, що розвиваються, гостроту соц.-екологічної ситуації погіршує, з одного боку, їх невисокий соц.-економічний рівень розвитку, а з другого боку, деградація біосфери і погіршення стану НС ще в більшій ступені ускладнює вирішення соц.-економічних проблем. Тим самим складається «замкнене коло» проблем.

Проблема потреб для країн, що розвиваються, все більше набуває соц.-екологічного контексту, так як з одного боку – низький рівень матеріального споживання, а з другого – прагнення «підтягнутися» до рівня споживання розвинутих країн, в кінцевому рахунку, призводить до посилення нераціонального використання усіх природних та соціальних (людських) ресурсів.

І тому, в цьому самому контексті «замкненого кола» соціально-еколого-економічних проблем особлива роль надається промислово розвинутим країнам, на яких накладається значна доля відповідальності за гостроту екологічної ситуації, що склалася в «третьому світі».

Ситуація в країнах «третього світу» ще ускладнюється тим, що для умов цих країн характерні «традиційні» екологічні лиха (землетруси, урагани, розливи рік та ін.), тобто негативні наслідки першого типу накладаються на нову соц.-екологічну напруженість, пов’язану з господарською та соціокультурною діяльністю суспільства, тобто з наслідками другого типу.

Таким чином, складається досить небезпечне поєднання екологічної кризи, що має природну основу, і кризи розвитку, пов’язаної з розширенням нераціональних соціокультурних процесів, якими підчас дуже важко керувати.

Причому необхідно враховувати, що соціально-екологічні наслідки діяльності людей в регіонах «третього світу» дають більший негативний ефект, ніж в промислово розвинутих країнах. Це, перш за все, пояснюється тим, що населення регіонів «третього світу» знаходиться в досить жорсткій залежності від с/г сектору. І тому для більшості населення погіршення стану НС є питанням життя і смерті.