6. Принципи сталого розвитку.

Вирішуючи проблему сталого розвитку цивілізації було розроблено систему принципів сталого розвитку.

Принцип біосфероцентризму. По суті до теперішнього часу існував принцип антропоцентризму, у відповідності з яким сама людина та її цілі є центром розвитку цивілізації. Він виявив свою обмеженість і навіть перспективну небезпеку.

Принцип біосфероцентризму передбачає орієнтацію особистих установок (прагнень) не на споживання, а на творення як у духовній, так і матеріальній сфері.

Акцент не на «людському», а на «біосферному» вимірюванні буття повинен призвести до того, що центр розвитку, переміщуючись в бік «природних пріоритетів», утворюючи основу і для «людських пріоритетів», оскільки людина – природна частка біосфери.

Усе вищесказане можна охарактеризувати словами Едварда Фрома: «Розвиток повинен йти від принципу «мати» до принципу «бути».

Принцип стабільності екосистем. Він передбачає наближення системи «людина – суспільство – біосфера» до такого стану, при якому суспільство виходить на рівень розвитку, що забезпечує основні людські потреби при збереженні адапційних можливостей природних екосистем як локально-регіонального, так і глобального масштабу.

Тобто мова йде про збереження стабільності кругообігу речовин в природі, що історично склався, природно-ресурсного потенціалу, біологічного різноманіття та ін.

Принцип раціоналізації діяльності.Він передбачає вихід у сфері матеріального виробництва на рівень матеріально -, енерго – та ресурсоємних виробництв, відносно замкнених виробничо – господарських циклів, удосконалення усіх форм діяльності на основі сучасних науково – технічних рішень.

Принцип оптимізації потреб.Він пов’язаний, з одного боку, з раціоналізацією потреб в умовах розвинутого світу, а з другого боку, в країнах, що розвиваються, необхідне задоволення основних потреб з одночасним збереженням національних традицій.

Тому цей принцип і направлений на знаходження оптимуму у світовому споживанні, який зможе зняти протиріччя між обмеженістю ресурсів і рабом потреб.

Принцип управління соціоприродними системами. Цей принцип передбачає певні обмеження на зростання нераціональних потреб особистості, відмова від нераціональних методів господарювання, стимулює оптимальне природокористування.

Тобто в своєму розвитку виходити із відношення «біосфера – розвиток».

Принцип спадкоємності розвитку. Він орієнтує на таку виробничо-господарську та соціокультурну діяльність людства, при якій майбутні покоління будуть мати можливість користуватися в необхідному об’ємі природно-ресурсним потенціалом

Усі ці принципи не рівнозначні, але тільки вирішуючи будь-яку проблему з точки зору сукупності та взаємопов’язаності цих принципів, можна йти шляхом сталого розвитку цивілізації.

7. Напрями та інструментарій розв’язання проблем сталого розвитку.

Рано чи пізно екодеструктивні дії людини починають перевищувати пороги самовідновлення природи, що веде до порушення рівноваги, а потім деградації екосистем (самі великі пустелі мають антропогенне походження). Існує лише 2 можливі напрямки забезпечення сталого існування людської цивілізації. 1) пов'язаний з консервуванням існуючого стану людина – природа. При цьому стабілізується чисельність населення і форми антропогенного впливу на природу 2) випереджальна прогресивна зміна; людство має якісно змінювати продуктивні сили і суспільний устрій так, щоб питоме екодеструктивне навантаження на умовну одиницю природного потенціалу не збільшувалося. Тобто при збільшенні чисельності населення вплив має зменшуватися (основний).

Консервативний підхід базується на застосування негативних механізмів зворотного зв’язку, людство протидіє будь-яким змінам, що становить загрозу людству. Зазначений підхід включає: консервативні методи (заповідники); обмежувальні (ліцензії на використання природних ресурсів, квоти, ліміти на викиди); заборонні (заборона полювання, виробництво певної продукції ін.); регламентуючі (порядок обробки землі, транспортування, зберігання речовин); стримувальні (штрафи, економічні санкції, підвищення ціни ін.).

Підхід, спрямований на активацію прогресивних трансформацій, на відміну від попереднього, не обмежує, а навпаки стимулює зміни за умови, що вони сприятимуть зменшенню екодеструктивного впливу. Саме такий підхід викликали той процес, що перетворив людину із біологічної істоти в соціальну. Цей підхід включає наступний арсенал мотиваційних методів: це всі економічні інструменти (пільгове оподаткування, кредитування, сприятливе ціноутворення), соціально-психологічні заходи та ін..

Перший підхід змушує не наближатися до екологічно небезпечної межі, другий – немов змушує тікати від екологічних проблем, але не назад, а вперед.

Сфера розв’язання проблем. Параметри, що характеризують сталий розвиток мають визначати як економічний так і соціальний вектори. У кожному із них екологічний фактор грає важливу у роль. Але є підстави виділяти його в окремий блок. Проблема забезпечення сталого розвитку лежить у площині 3 сфер: екологічній (ціль: екологічна ємність: природних систем, рівновага і цілісність екосистем, якість природних ресурсів, біорізноманіття, ступінь впливу на екосистеми та ін..) , економічній (ціль: середньостатистичний дохід на одного жителя, економічне зростання, економічна ефективність, стабільність економічних систем), соціальній (ціль: матеріальна забезпеченість населення, рівень освіти, стан здоров’я, рівень розвитку мистецтв, спорту, культури та ін.), та підсфер: соціально-економічній (рівень зайнятості населення, співвідношення між максимальною та мінімальною зарплатою ін.), еколого-економічній (природо ємність виробничих систем, питому екологічне навантаження, ступінь мотивації природоохоронної діяльності), соціально-екологічній (якість середовища існування людини, рівень розвитку екологічної етики, ступінь соціальної справедливості щодо екологічних благ)

У цьому плані найбільшу вагу має ноосфер не вчення В.І. Вернадського. Ноосфера - це етап розвитку біосфери, на якому людина, свідомо використовуючи свої знання, буде підтримувати існування біосфери та сприяти її розвитку. Вернадський передбачав перехід біосфери в новий стан, так звану сферу розуму -”ноосферу” (noos - в перекладі з грецької : розум, дух ), в якій людина стане основною геологічною силою. Ноосфера відрізняється від біосфери величезною швидкістю в розвитку. За концепцією ноосфери, людство перетворилося на найпотужнішу геологічну силу на планеті. Вернадський підкреслював, що протягом останніх 500 років воно освоїло нові форми енергії - парову, електричну, атомну, й навчилося використовувати майже всі хімічні елементи. Людство освоїло всю біосферу й одержало набагато більшу, порівняно з іншими організмами, незалежність від навколишнього середовища. Наукова думка й діяльність людини змінили структуру біосфери, незаймана природа швидко зникає, з’являються нові екосистеми та ландшафти - міста, культурні землі, для яких характерні простіші угрупування організмів.

Розглядаючи означену єдність природи та культури (у їх взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:

1. Ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку, починаючи з моменту виникнення «людини розумної»;

2. Ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.