3. Підходи до розуміння поняття сталого розвитку.

У центрі концепції сталого розвитку – збереження людини як біологічного виду та прогресивний розвиток її біологічної сутності. Але можна виділити 3 рівні цілей сталого розвитку: генеральна мета (збереження людства та його прогресивний розвиток, умовно безкінечне його існування: необхідне-фізичне та достатнє – духовне ), забезпечувальні цілі (збереження у достатньо вузьких межах параметрів біосфери, у яких можливе існування людства; збереження цілісних природних ландшафтів, інформаційний контакт з якими необхідний для існування людини); підтримувальні цілі (створення, підтримання умов, у яких може існувати біосфера і її екосистеми, що підтримують існування людини як біологічної істоти).

Фактори ризику для сталого розвитку поділяють на не антропогенні (причини поза сферою діяльності людини, спроможність спрогнозувати і відвернути залежить від розвитку НТП людства) та антропогенні (прямо чи опосередковано залежать від діяльності людини. Поділяють на фактори прямої дії – створюють ризик підриву стійкого розвитку людства безпосередньо внаслідок дії людей – військові конфлікти, техногенні катастрофи ін.. Непрямої дії – вторинними наслідками діяльності людини – екологічні наслідки господарської діяльності.)

Проблеми. Основною проблемою є динамічний характер порушення стійкого розвитку природа – суспільство (розбалансовувальні фактори: постійне зростання населення, швидка якісна зміна антропогенних факторів впливу, збільшення темпів міграції населення планети, суттєве збільшення кількісного виробництва енергії на планеті)

4.Основні аспекти сталого розвитку цивілізації.

Задача сталого розвитку цивілізації має такі аспекти .

Економічний аспект. Економічне вживання цивілізації передбачає не ріст масштабів діяльності матеріального характеру, а якомога більший розвиток інтелектуального потенціалу (наукові розробки, інформаційні системи та ін.).

Соціальний аспект. Специфіка виробничих відношень повинна забезпечувати поєднання ринкової системи господарювання з державним управлінням на місцевому та національному рівнях.

В кінцевому рахунку це повинно створити передумови для подолання розриву в рівнях прибутку між різними групами населення та підвищення якості життя.

Екологічний аспект. Прийняття любого рішення, пов’язанного з техніко-антропогенною діяльністю, передбачає врахування як актуальних (на цей час), так і потенціальних соціально-екологічних наслідків. Причому такий підхід повинен стосуватися окремої особистості, суспільства та цивілізації в цілому.

Культурологічний аспект. Мова іде про необхідність зміни традиційних стереотипів буття. Розвиток цивілізації орієнтується на нові цінності, виходячи з істинного уявлення місця людини у суспільстві та НС.

Прогностичний аспект. Ефективність прийняття рішень значно підвищується , якщо враховувати не тільки близько – і середньострокові перспективи, але й прогнозувати наслідки сучасних процесів у довгостроковому плані.

5. Рівні сталого розвитку.

Проведений аналіз поняття «сталого розвитку» можна зазначити як «горизонтальний» аналіз. «Вертикальний аналіз» цього поняття передбачає аналіз відповідних рівнів.

Індивідуальний рівень. Передбачається зміна саме індивідуальної свідомості і характеру діяльності конкретної людини як реальна передумова виходу суспільства (цивілізації) на рівень сталого розвитку.

Любі зміни загальнолюдського масштабу можуть здійснитися лише тоді, якщо цільові напрямки будуть враховувати інтереси окремої особистості , індивідуальної особливості етносу (специфіку ментальності, особливості соціокультурних умов, динаміку природнокліматичних умов).

Тільки при формуванні індивідуальної свідомості сталого типу можливе вирішення проблем, пов’язаних із взаємовідносинами в системі людина – суспільство – біосфера. В практичному плані вирішення цих проблем тісно пов’язане з підвищенням статусу екологічної освіти на усіх ступенях (від дошкільного і шкільного до вузівського і після вузівського).

Локальний рівень. Локальне з’єднавння індивідумів здійснюється в рамках конкретної виробничо-господарської і соціокультурної діяльності.

Останнім часом все більше виявляється тенденція так званого «екологічного підприємництва», при якому розвиток соціально-екологічної орієнтації підприємництва має не тільки витратний характер, але й перспективний в економічному плані. Соціологічні опитування показали, що 9 з 10 підприємців віддають перевагу продукції підприємств і фірм, які при випуску своєї продукції враховують екологічний фактор (біосферна сумісність технологій, використання вторинних ресурсів і т. ін.). Товари, що не відповідають природоохоронним нормативам, не тільки стають неконкурентноспроможними, але й зовсім можуть не попасти на ринок розвинутих країн внаслідок своєї екологічної неспроможності.

Національний і глобальний рівень.

Передбачає вихід на такий рівень управління в кожному із суспільств, який би об’єднував локальні, національні та загальнолюдські підходи.

Тобто у всіх сферах діяльності, у тому числі і в природоохоронній, передбачається не тільки відносна свобода обміну товарами, послугами, ресурсами і т. ін., але й підключення достатньо жорсткого механізму централізованого управління в сфері взаємовідносин «людина – суспільство – біосфера». Тобто ці взаємовідносини будуть ефективно розвиватися, якщо у взаємозв’язку вирішувати питання локального (місцевого) та загальнонаціонального (державного) напрямку.