2. Зміст поняття сталого розвитку.

Усвідомлення людством реальної небезпеки екологічної катастрофи, яка загрожує існуванню цивілізації, стало причиною початку розробки концепцій світового розвитку. Особливо активно ці розробки почалися в розвинутих країнах Заходу, де в 70−80-ті рр. ХХ ст. стало очевидним, що розв’язання глобальних та національних природоохоронних проблем неможливе без нового погляду на роль і форми економічного розвитку. Загострення взаємовідносин суспільства з природою поставило перед людством питання про необхідність розробки і впровадження нових принципів поведінки в природі та експлуатації природних ресурсів планети.

Виникла ідея переходу в економічному розвитку до концепції самопідтримуючого гармонійного розвитку, яку вперше досить повно викладено у Всесвітній стратегії збереження природи (1980 р.) і яка отримала подальший розвиток після Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.), на якій прийнято новий принцип розвитку світових продуктивних сил – “sustainable development”, що в перекладі означає “сталий розвиток”, а пізніше на Всесвітньому саміті ООН у Йоганнесбурзі (2002 р.) з проблем перспективи сталого розвитку світової економіки, переходу до ресурсно-та екологічнозбалансованого розвитку.

Англійський термін «sustainable» (підтримуючий, сталий, безперервний) у словосполученні «sustainable development», що переводиться як «сталий розвиток», уперше з’явився у доповіді «всесвітня стратегія охорони природи» (1980 р.), представленої міжнародним союзом охорони природи та природних ресурсів.

В цієї доповіді розвиток визначається як «модифікація біосфери та використання людських, фінансових, відновлюваних і не відновлюваних природних ресурсів для задовільнення потреб людей та покращення «якості життя»; для того, щоб розвиток був сталим, слід враховувати не тільки його економічні аспекти, але і соціальні, екологічні фактори, враховуючи короткочасну та довгочасну перспективу ».

Тобто, сталий розвиток – це такий розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.

Він включає два ключових поняття :

1. Поняття потреб, серед яких приоритетними повинні бути потреби існування найбіднішої частини населення;

2. Поняття обмежень, обумовлених станом технологій та організацією суспільства, що накладаються на здатність НС задовольняти теперішні і майбутні потреби.

С розвитком пов’язане прогресивне перетворення як економіки, так і суспільства.

Розвиток, сталий за матеріальними параметрами, теоретично може мати місце навіть у жорстких соціальних та політичних рамках. Але фактично ця сталість розвитку може бути забезпечена лише при умові забезпечення соцсправедливості у відношенні до різних поколінь і справедливості по відношенню до різних поколінь і справедливості до різних частин населення в межах кожного покоління.

Вже спочатку 90-х років поняття сталого розвитку було дуже розповсюджене, але до цього часу погляди на його суть дуже різні.

Але ж, перш за все, необхідно відмітити, що говорячи про сталий розвиток, необхідно приймати до уваги увесь спектр проблем, що турбує цивілізацію, а особливо соціоекологічного характеру, так як на сучасному стані розвитку досить гостро стоять питання біосфери.

Розглянемо три моменти, що об’єднують усі погляди, які існують на поняття «сталий розвиток».

По-перше – усвідомлення необхідності збереження середовища мешкання, що історично склалося, природно-ресурсного потенціалу біосфери як безумовного фактору виживання цивілізації взагалі і людини окремо.

Ми наблизилися до того моменту, коли з одного боку стає реальним вичерпання природних ресурсів, а з іншого – відходи виробничо-господарської та соціокультурної діяльності людини набувають такі масштаби, що вони не піддаються утилізації в природних екосистемах. Тому теперішні форми розвитку цивілізації можна охарактеризувати як неусталені.

По-друге – під «розвитком» розуміється не стільки кількісне збільшення товарів, послуг і т.н. (що і приводить до деградації компонентів біосфери), скільки якісне різноманіття буття.

Якщо розвиток в своєму кількісному аспекті має реальні фізичні границі, то розвиток в якісному плані – безмежний, тому що орієнтований не розвиток якісних показників життя.

По- третє – говорячи про «справедливий» розподіл світового природно-ресурсного потенціалу, перш за все, з одного боку, необхідне задовільнення основних потреб населення країн, що розвиваються, а з другого боку, необхідне раціональне споживання цього потенціалу населенням розвинутих країн.

В сучасному світі поняття «сталого розвитку» трактується в двох значення.

У вузькому значенні увага акцентується здебільшого на його екологічній складовій, що пов’язане з оптимізацією діяльності людей по відношенню до біосфери. Це значить :

1. Темпи споживання природно-ресурсного потенціалу не повинні перебільшувати природних умов регенерації екосистеми;

2. Об’єми відходів виробничо-господарської та соціокультурної діяльності не повинні перебільшувати асиміляційні властивості біосфери;

3. Максимальне заміщення у споживанні не відновлюваних ресурсів відновлюваними;

4. У процесі прийняття виробничо-господарських рішень, крім економічного ефекту, необхідно враховувати і соціально-екологічні наслідки;

5. В процесі господарської діяльності необхідно виходити з інтересів як сучасних так і майбутніх поколінь.

У широкому значенні «сталий розвиток» трактується як процес, що обумовлює нову форму функціонування цивілізації, тобто мається на увазі оптимальне управління не тільки природно-ресурсним потенціалом, але й усією сукупністю природно-соціокультурного багатства, яке має цивілізація на сучасному етапі розвитку з урахуванням перспективи розвитку.

Видно, що вузька і широка трактовки поняття «сталого розвитку» нерозривно взаємопов’язані. І навіть, якщо розглядати «сталий розвиток» переважно в екологічному контексті, то і в цьому випадку необхідний комплексний, багатофакторний підхід.

Будь-яка стаціонарна система може існувати не інакше, як підтримувати стан гомеостазу (динамічної рівноваги). Відповідно, процес розвитку може відбуватися через послідовну зміну рівня гомеостазу за умови накопичення в системі вільної енергії. Стійкий (сталий) розвиток має означати перманентне відтворення стану гомеостазу з періодичною зміною його рівня, при якому б відбувалося постійне розв’язання суперечностей між внутрішніми компонентами системи.

Розробка та впровадження стратегічних рішень сталого розвитку передбачає посилення екологічної складової економіки, гармонізацію екологічних і економічних інтересів суспільства в цілому. Доцільність переходу до реалізації стратегії сталого розвитку України визначається як внутрішніми чинниками, так і зовнішніми, які пов’язані з євроінтеграційними прагненнями України та необхідністю виконання міжнародних зобов’язань.

Сталий розвиток – це розвиток суспільства, який дозволяє задовольнити потреби нинішніх поколінь, не завдаючи при цьому збитків можливостям, які залишаються як спадок майбутнім поколінням для задоволення їхніх власних потреб. Основна ознака сталого розвитку – збалансування постійно зростаючих потреб людства з ресурсними й екологічними можливостями територій. Отже, основним критерієм сталості є збалансованість соціально-економічного, технологічного, фінансового, політичного розвитку і темпів використання природних ресурсів з можливістю біосфери адекватно на це реагувати, враховуючи при цьому потреби як сучасного, так і майбутнього поколінь.

Як відзначають В. Волошин, Б. Трегобчук, сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни, а відтак – регіону, можливий при одночасному забезпеченні таких умов функціонування господарського комплексу:

• задоволенні зростаючих матеріальних і духовних потреб та підвищенні життєвого рівня населення;

• раціональному й екологічно безпечному господарюванні та високоефективному використанні природних ресурсів;

• підтриманні сприятливих природно-економічних умов життєдіяльності та збереження, відтворення і примноження якості довкілля та природного ресурсу матеріального виробництва.

Таким чином, автори стверджують, що сталий розвиток – це, насамперед, соціально-економічне зростання регіону, яке забезпечує ефективне вирішення найважливіших проблем життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і забруднення навколишнього природного середовища, без нанесення непоправної шкоди природі, а також зважаючи на потреби й інтереси майбутніх поколінь. На їхню думку сталий розвиток держави та окремих її регіонів пов’язаний з формуванням соціально-орієнтованої, конкурентоспроможної та екологічно безпечної ринкової економіки, а також із структурною й техніко-технологічною перебудовою суспільного виробництва. Як відзначає у своїх працях С. Дорогунцов, перехід держави та її регіонів на модель сталого розвитку можливий за умови радикальної структурної і техніко-технологічної перебудови суспільного виробництва, зокрема у напрямі екологізації не лише базових галузей економіки, а й усіх сфер людської діяльності.

Ключові компоненти сталого розвитку.

1. Несуча здатність біосфери. Екологічні функції біосфери є тією основою, що підтримує соціальну та економічну системи. Саме здатність біосфери до самовідновлення, у межах якої природою відпущено людині вирішення соціальних та економічних проблем. Тобто сталий розвиток - розвиток, при якому людстві необхідно жити тільки на відсотки з природного капіталу, не використовуючи сам капітал. Підтримання екологічної ємності можливо за двох умов:

• збереження життєво важливих ланок і механізмів функціонування біосфери;

• наявність екологічних меж впливу на екосистеми (межі використання невідновних, відновних природних ресурсів, межі порушення/ забруднення природних систем.

2. Стан рівноваги та еластичність. Для динамічних систем стабільність означає не консервацію існуючого стану, а еластичну змінюваність (соц., еколог, економ), за якої зберігається цілісність системи та її найважливіших елементів. Фактори, від яких залежить рівновага системи, умовно розділяють на зовнішні (ступеня впливу деструктивних сил, які здатні вивести системи з рівноваги; симетричності сили впливу на систему (порушення-відновлення, дезінтеграція-інтеграція) Симетричні сили взаємозрівноважують одна одну, несиметричні - виводять систему з рівноваги.); та внутрішні (залежать від потенційних можливостей систем).

Еластичність – це здатність системи зменшувати турбулентність Еластичність визначає межі, у яких система залишається більше стабільною, ніж нестабільною.

3. Етичний компонент. Одним із важливих компонентів є посилання на справедливість. Сталий розвиток – це справедливість між поколіннями і всередині поколінняу використання природних благ. Благополуччя людини майбутнього залежить від щохвилинної поведінки мільярдів жителів планети сьогодні і завжди триматиметься на внутрішніх етичних засадах і обмеженнях конкретних людей, їх здатності знаходити компроміс між егоїстичними інтересами і турботою про майбутні покоління. Але моральні принципи тісно пов’язані із рівнем соціально-економічного розвитку.