8.2. Екологічна свідомість та екологічне мислення

Для вирішення сучасних екологічних проблем важливе значення має екологічна свідомість, яка обумовлює здатність не тільки усвідомлювати сучасний стан, але і здатність до екологічного прогнозу.Формування екологічної свідомості залежить від екологічної інформації, яка може забезпечувати різний ступінь екологічних знань, різну їх глибину, грунтовність, залежно від індивідуальних властивостей та прфесійної належності.На базі екологічної свідомості формується екологічне мислення і, як слідство, екологічний світогляд.Він залежить від того, що знаходилося в основі його формування – наукові знання, вищі етичні принципи, мистецтво або релігійне спрямування. Але в кінцевому рахунку, найважливішими є саме наявність сформованого екологічного світогляду, а не певний шлях його формування. Тому, екологічний світогляд “в ідеалі” мусив би носити риси як об’єктивної наукової інформації, глибинних моральних принципів людини чи соціальної групи і інтуїтивно-мистецького сприйняття природи.

Екологічне мислення – це більш високий рівень мислення порівняно із технократичним мисленням Заходу та з поглядальним мисленням Сходу, тому воно повинно не тільки об’єднувати обидва вказані стиля мислення, синтезувати їх, але бути рівнем більш високого рангу, виступати повнішим, ширшим і глибшим за характером. Воно повинно забезпечувати бачення екологічного зрізу буття. Суть етичних законів, і зокрема екол.етики, прекрасно відображено в концепції А.Швейцера “Благоговение перед жизнью”. Основні постулати цієї концепції складаються в наступному:

1.Реальний світ – це світ повний життя.

2.Людина про світ знає тільки те, що все існуюче, як і вона сама, є проявом волі до життя.

Її пасивне відношення до світу виражається в духовному зв’язку із світом, її активне відношення – усвідомлення свого життя в єдності з життям усього живого.

3.Розпочинаючи замислюватись про таємницю свого буття, людина вже не може відноситись до свого та іншого життя інакше, ніж відповідно до принципу “Благоговіння перед життям” , цей принцип формує відповідний світогляд людини.

4.Для людини життя стає священним на будь-якій межі цінностей, тобто її поведінка максимально направлена на збереження життя і його руйнування лише в силу особливої необхідності (виживання).

9. Концепція сталого розвитку

1. Основи розвитку систем

Дія основних механізмів розвитку зводиться до низки ключових моментів (рис):

- Розкриватися здатні тільки відкриті стаціонарні системи. Відкритість системи означає, що вона здійснює метаболізм , тобто ресовинно-енергетично-інформаційний обмін із зовнішнім середовищем. Метаболізм є джерелом надходження в систему вільної енергії і видалення із системи відходів життєдіяльності. Стаціонарність системи – здатність підтримувати стійку динамічну рівновагі – гомеостаз, який являє собою динамічно відносну усталеність складу і властивостей. Він потрібний для підтримання необхідної різниці фізико-хімічних потенціалів, між системою і зовнішнім середовищем, а також між окремими частинами системи. Відхилення параметрів системи, що визначають рівень гомеостазу,загрожує порушенням функцій системи або повним припиненням її існування. Для зміни рівня гомеостазу необхідна перебудова всього організму системи, зміна взаємодії її частин.

- Для підтримання гомеостазу система використовує механізми негативного зворотного зв’язку, які спрямовані на компенсацію впливу факторів зовнішнього середовища, і діють у напрямку, протилежному факторові, що впливає. Щоб реалізувати механізми негативного зворотного зв’язку, система змушена витрачати наявну вільну енергію.

- У тому разі, коли енергетичний баланс системи порушується і загальна втрата енергії системою стає більшою чи меншою, ніж надходження до неї вільної енергії, система перебудовується, змінюючи рівень свого гомеостазу, відповідно підвищуючи чи знижуючи його (якщо вистачає еластичності для перебудови). Зміна рівня гомеостазу і перебудова структури системи досягається за допомогою механізмів позитивного зворотного зв’язку. Вони також потребують втрат вільної енергії.

- Розвиток системи здійснюється завдяки взаємодії 3 груп факторів: мінливість (забезпечує відхилення від рівноважного стану), спадковість (гарантує закономірність виникнення змін, визначається причинно-наслідковими зв’язками, майбутнє набуває властивості залежності від минулого), добір (селекція найбільш ефективних станів, критерій – мінімізація ентропії системи, веде до мінімізації незворотного розсіювання енергії і підвищення ефективності існування. Відбира.ться найбільш ефективні стани системи).

- Зазначені фактори розвитку можуть реалізовуватися системою за допомогою 2 класів механізмів: адаптаційних і біфукаційних.

Адаптаційні зміни реалізують функції мінливості, спадковості та добору за умови збереження характерних ознак існуючої системи.

Біфукаційні механізми дозволяють досягти найбільш сприятливих для розвитку умов. Варіантність дозволяє системи забувати менш ефективний стан і на основі різноманітного пошуку відбирати новий, більш ефективний стан. Йі механізми забезпечують необоротність перебігу процесів, більш ефективні порівняно з адаптаційними, дозволяють різко збільшити темпи розвитку.

- Інформаційне закріплення змін є завершальною ланкою кожного циклу ровитку систем. Провідну роль грає пам’ять системи (здатність накопичувати, зберігати і відтворювати інформацію). Закріплюються нові стандарти поведінки системи і закріплення нових змін.

- Усі процеси функціонування і розвитку систем здійснюються на основі взаємодії 3 сутнісних начал: енергетичної потенції (обумовлює здатність системи змінюватися); інформаційної реальності (закріплений системою енергетичний потенціал системи); синергетичний феномен (обумовлює взаємодію окремих частин між собою, внаслідок чого вони починають діяти як одне ціле. В комплексі формується четверний феномен – певна природна сутність, здатна відтворювати у часі свої характерні ознаки.