Питання для самостійного вивчення:

1. Класифікація насіння за швидкістю проростання.

2. Особливості проростання кімнатних рослин.

1. Насіння – це репродуктивний орган, що виконує функції розмноження та розповсюдження рослини. Поява насіння у рослин – це якісно новий етап в еволюції рослинного світу порівняно із споровими. Чому?

По-перше, на відміну від спори має достатній запас поживних речовин, по-друге, у насінини є достатньо міцний захист у вигляді насінневої шкірочки і тому вона зберігає схожість довгий час, по-третє, добре диференційований зародок (у спори зародку немає, вона одноядерна).

До складу кожної насінини входить: насінна шкірочка, яка формується із покривів (інтегументів) нуцелуса (насіного зачатку), зародок, який формується із заплідненої яйцеклітини – зиготи, запас поживних речовин у вигляді ендосперму, який формується із заплідненого вторинного ядра (триплоїдний ендосперм) або перистерму, який утворюється із центральної частини нуцелуса (притаманний насінню деяких рослин).

Насінна шкірочка (спермодерма). Майже у всіх рослин вона складається з двох шарів, але у більшості зрослопелюсткових дводольних і деяких однодольних – один шар; дуже рідко – три. На достиглій насінні можна побачити рубчик – місце відокремлення від насінного зачатку (насінної ніжки), насінний шов (у насінини, що утворюється із обернених насінних зачатків).

Характер, колір насінної шкірочки, її неповторний малюнок – надійна таксономічна ознака.

З формуванням насінини в клітинній шкірочці можуть відкладатися кутин, суберин, лігнін, речовини, що мають антибіотичні властивості, мінеральні речовини, утворюючи так званий кристалічний шар, барвники. Все це сприяє підвищенню міцності шкірки.

Підвищена міцність затримує передчасне проростання насіння. Насіння таке називається твердим. Воно зберігає схожість 100 і більше років. Іноді на одній рослині утворюється насіння різного ступеня твердості, тому здатність проростати у них різна. Це одна з причин накопичення у ґрунті запасу насіння. Вирости на поверхні насінної шкірочки сприяють розповсюдженню. Це волоски на насінні верби, бавовнику, іван-чаю; соковита шкірка у насіння гранату; м’ясисті і яскраво забарвлені (жовто-гаряче) додатки на насінні бересклету.

Утворення слизу забезпечує злипання із часточками ґрунту, утриманню води при набубнявленні насіння (льон). Наприклад, при проростанні насіння конюшини товщина шару клітин насінної шкірочки, яка вбирає воду, збільшується у 40 разів.

В свій час у шкірочці активізуються речовини, які прискорюють проростання.

Товщина і характер шкірочки залежить від характеру оплодня, плоду. Якщо він шкірястий, тонкий (сухі плоди), шкірочка товста і міцна, якщо оплодень соковитий, масивний (вишня, персик) і має міцну внутрішню броню у вигляді кісточки, шкірочка насіння тоненька.

Зародок розвивається із зиготи. Вже у ембріональному стані закладаються сім’ядолі та вегетативні органи – зародковий корінь та брунечка. Між сім’ядолями формується вісь з конусом наростання пагона. Проміжок між сім’ядолями і зародковим коренем називається підсім’ядольним коліном, або гіпокотилем. Він відіграє важливу роль при проростанні насіння.

В однодольних рослин зародок має дещо іншу будову.

В зернівці він займає невелику площу і складається із зародкового корінця, щитка та бруньки. Щиток має вигляд пластинчастого тіла і відокремлює зародок від ендосперму. Це вузька полоска паренхіматозних клітин, які при проростанні виділяють ферменти, які забезпечують розчинення запасних поживних речовин ендосперму. Щиток є видозміннею другою сім’ядолею.

Ендосперм складається з паренхімних, виповнених в основному крохмалем, клітин. На периферії ендосперму розміщується шар, виповнений білками і жирами – алейроновий шар.

Тканина ендосперму буває борошниста, скловидна. Її стан змінюється в процесі достигання насіння. Розрізняють етапи достигання насіння за станом ендосперму: молочна стиглість, воскова, повна (скловидна).

Перистерм виникає з тканин нуцелуса – насінного зачатка, який лежить

навколо зародкового мішка. Перистерм замінює ендосперм, який у деяких рослин недорозвинений. Краще розвинений перистерм у насіння гречки, горобини та буряка.

2. За походженням та характером розвитку насіння квіткових рослин поділяють на дві групи: одно-, дводольні. Запасні поживні речовини відкладаються у різних частинах насінини.

У зв’язку із цим насіння поділяється на 4 групи:

І. Насіння дводольних з ендоспермом.

Характерне для помідора, зонтичних, ясеня, рицини. У них запас поживних речовин заключається в ендоспермі, а сім’ядолі виконують роль присосок – гаусторій, які при проростанні просочують ендосперм, виділяючи ферменти, які сприяють складним біохімічним перетворенням – переводять жири, білки, вуглеводи у засвоювальну форму для живлення зародка. Функція сім’ядолей – виділення і всмоктування.

ІІ. Насіння дводольних без ендосперму.

Характерне для бобових (квасоля), гарбузових, капустяних. У рослин цієї групи ендосперм в насінні є тільки на початкових стадіях розвитку. Клітини ендосперму з часом розчиняються і продукти розпаду відкладаються в сім’ядолях. Отже, сім’ядолі – запасна тканина.

ІІІ. Насіння однодольних з ендоспермом.

Приклад: злакові. У насінні злакових насіннєва шкірочка щільно приростає до шкірястого оплодня. В основі коренів формується багатошаровий чохол – колеориза (від гр. „koleos” – піхва, „rhiza” – корінь). Колеориза – прообраз головного первинного кореня, всі інші корені злакових вторинні.

IV. Насіння з ендоспермом і перистермом.

У процесі розвитку насіння ендосперм повністю поглинається, а розвивається перистерм – залишки незруйнованого нуцелусу. Насіння буряка. Основну масу насінини складає перистерм. Всередині підковоподібний ендосперм із зародком.

Мал. Типи насіння:

А – з ендоспермом, оточуючим зародок, – у маку;

Б – з ендоспермом, розташованим поряд зародку, - у пшениці;

В – з периспермом – у куколиці;

Г – з ендоспермом, оточуючим зародок, та крупним периспермом – у перцю;

Д – з запасними поживними речовинами, закладеними у сім’ядолях зародку, – у гороху;

Е – з ендоспермом та запасними поживними речовинами, закладеними у сім’ядолях зародку, – у льону;

1 – спермодерма,

2 – ендосперм,

3 – корінець,

4 – стебельце,

5 – брунечка,

6 – сім’ядоля (3-6 – зародок),

7 – оплодень,

8 – перисперм.

Процес, коли зародок і насіння розвивається без запліднення називається апоміксісом (від. гр. „аро” – без; „mixis” – змішування). Зустрічаються слідуючи види апоміксису в залежності від того, з яких компонентів насіннєвого зачатку розвивався зародок:

1) партеногенез (від. гр. „parthenos” – незаймана, „genesis” – походження). Зародок утворюється із незаплідненої яйцеклітини. В одних випадках зародок формувався із незаплідненої яйцеклітини (дурман, тютюн); в інших – з диплоїдної. Не відбувається мейоз і яйцеклітина залишається диплоїдною (кульбаба, манжетка).

2) апогамія (гр. „аро” – без; „gomos” – брак). Розвиток зародка відбувається не з яйцеклітини, а з синергід, антиподів, ендосперму (подорожник ланцетолистий, цибуля пахуча).

3) апоспорія („spora” – сіяння). Зародок розвивається за рахунок клітин диплоїдного нуцелуса, покривів насінини, халази. Цитрусові, розоцвіті. Гаметофітний стан випадає із циклу розвитку.

3. Проростання насіння – дуже складний фізіологічний процес. Під час якого в насінні відбуваються певні фізико-біохімічні процеси. Під впливом ферментів складні біополімерні макромолекули поживних речовин переходять у розчинний стан, і в кінцевому результаті у засвою вальну форму для зародка. Таким чином, процес проростання складається з трьох взаємопов’язаних етапів:

1) фізичного, тобто поглинання води насінням; 2) біохімічного перетворення поживних речовин насіння; 3) біологічного, пов’язаного із ростом і розвитком, тобто органогенезом.

Обов’язкові умови проростання: вода, певна температура (для різних видів рослин різна, наявність кисню в повітрі, аерація). Однак навіть при наявності сприятливих умов насіння різних видів рослин не зразу переходять до проростання, вони проходять спочатку так званий стан спокою. Навіть після достигання насіння не залишається незмінним, в ньому так чи інакше відбуваються певні біохімічні процеси. Цей процес є дуже цінною біологічною властивістю і є історичним явищем, адже маючи стан спокою насіння проростатиме у найкращих умовах (весною), і тим самим запобігається загибель молоденьких проростків із настанням похолодання восени.

В період спокою в насінні майже повністю припиняються ростові процеси, сильно знижується інтенсивність обмінних процесів. Але спокій відносний. Зовнішні ознаки незмінні. Але внутрішні складні біофізіологічні процеси не припиняються. Тому не можна розуміти стан спокою у абсолютному розумінні цього слова.

В залежності від здатності до проростання насіння після його дозрівання їх поділяють:

І група. Насіння проростає вже у плодах, що знаходяться на материнській особині. Таке явище характерне для мангрових заростей на узбережжі океанів, що періодично заливається водою. Приклад такої рослини - ризофора.

Мангрові зарості складаються із високих до 15 метрів дерев. Види ризофори ростуть із сторони моря і приймають на себе шквал вітру і удари хвиль. Під час приливу морська вода затопляє дерево, іноді до верхівок. Тому вони мають ходульні корені. Під час відливу ґрунт значно підсихає і вміст солі в ньому значно підвищується. Пристосувались рослини до умов насолоності таким чином, що їх корні забезпечують всмоктування несолоної води шляхом ультрафільтрації. Але багато солі накопичується, особливо в старих листках.

В незвичайних екологічних умовах склалася особливість мангрових ризофор – живонародження, вівіпарія, тобто проростання насіння прямо у плоді, який знаходиться на материнський рослині. Великий витягнутий зародок розвивається безперервно, без періоду спокою і через 11 – 13 тижнів після запліднення пробиває стінку плоду і продовжує рости.

Дуже цікаві умови живлення зародка. Сім’ядолі (2-3-4) оточують точку росту, тісно зростаються із внутрішнім інтегументом, утворюючи так званий плацентарний орган. Тут, на шляху через тканини інтегумента і сім’ядолі, проходить процес опріснення води і зниження осмотичного тиску з перепадом на 1300-1700 Па. Тому проростки отримують майже прісну воду. Проростки залишаються на дереві 30-39 тижнів, іноді рік, потім опадають і втикаються вертикально у м’який мул.

Відомий експеримент, коли проростки ризофори пролежали 68 днів на лабораторному столі, згубили 1/3 маси, але при висадці у вологий пісок протягом двох днів проросли.

ІІ група. Насінина здатна проростати зразу ж після відокремлення від материнської особи і плоду. Схожість зберігає недовго, тому що має слабенький запас поживних речовин і тоненьку шкірочку (тополя, верба).

ІІІ група. Насінина здатна до швидкого проростання, але тільки у разі наявності певних сприятливих умов. Схожість зберігає довго. Це більшість культурних рослин, бур’янів.

IV група. Насіння не проростає одразу ж після опаду. Причини: 1) тверде насіння із міцною зовнішньою шкіркою. Їм потрібен час для пом’якшення шкірки; 2) внаслідок незавершеності ростових процесів всередині насінини, для чого потрібні певні умови і освітлення. Штучно можна прискорити їх проростання провітрюванням і прогріванням на сонці, іноді впливом низьких температур – стратифікації і механічно-стратифікації (порушення покривів при перетиранні з піском та іншим абразивним матеріалом).

V група. В насінині достатній запас поживних речовин і перед зародок, що перетворюється у зародок після перезимівлі (калина, женшень).

VI група. Насіння має запас поживних речовин і перед зародок, що диференціюється вже під час проростання. В природі таке насіння проростає восени, але проросток знаходиться у ґрунті, а надземний ріст відбувається навесні (купена, конвалія).

VII група. Насіння має тільки перед зародок і покриви: проростання і живлення проростка забезпечується симбіозом із грибом (орхідні).

Формування проростка.

На верхівках зародкового корінця і брунечки є апікальна меристема, що забезпечує ріст цих органів у двох протилежних напрямках. Першим рухається корінець, за ним – брунечка, і формується головний пагін рослини – зародок перетворюється у проросток.

Будова сім’ядолі зародка, характер його росту і росту гіпокотилю – ознаки, що визначають тип проростання насіння.

У разі так званого надземного проростання сім’ядолі виносяться на поверхню ґрунту і зеленіють. Нерідко вони довго залишаються єдиним фото- синтезуючим органом рослини. При цьому у перші години росту особливо інтенсивно росте інтеркалярно гіпокотиль.

У проростків квасолі спостерігається чітка картина появи бічних коренів, які розвиваються із головного. Перші корінці виникають біля самої основи, зразу біля гіпокотилю. Далі, більш молоді бічні корінці з’являються в акропетальному порядку, тобто, все далі від основи материнського кореня. Чим молодшіший корінець, тим він коротший. У більш розвинених проростків з’являються і додаткові, які виникають на гіпокотилі.

При підземному проростанні (горох, дуб, пшениця) сім’ядолі не виносяться назовні, а залишаються у ґрунті. При цьому гіпокотиль не видовжується, зате сильно видовжується епікотиль (ділянка стебла між сім’ядолями і першими листками). Перші листки по пагоні мають вигляд невеличких безкольорових лусочок і тільки потім виникають перші зелені листочки.

Мал. Проростки м’ятликових:

А – пшениця;

Б – кукурудзи;

1 – головний корінь;

2 – бічний корінь;

3 – додатковий корінь;

4 –колеоптиль;

5 – листок.

Мал. Проростки дводольних:

А – квасоля;

Б – горох;

1 – головний корінь;

2 – бічні корені;

3 – коренева шийка;

4 – гіпокотиль;

5 – сім’ядоля;

6 – епікотиль;

7 – листок;

8 – брунька.

Плід – це репродуктивний орган, який забезпечує насінне розмноження та розселення.Плід складається із насіння та оплодню (перикарпію).

У багатьох рослин у його утворенні бере участь тільки гінецей (зав’язь) – капустяні, горох, вишня, мак; у більшості ж – приймають участь і інші частини квітки – квітколоже, чашолистики, пелюстки і т.д. Їх так і класифікують: ті, що утворюються тільки із стінок зав’язі – справжні плоди; якщо приймає участь інші частини квітки – несправжні.

Плоди часто бувають об’єднані у супліддя. – сукупність зрілих плодів, що утворюються із квіток одного суцвіття. Плоди у суплідді можуть бути вільними (виноград, соняшник), але можуть і зростатися. В цьому випадку – це єдине морфологічне утворення (малина).

У утворенні супліддя також можуть приймати участь інші частини квіток і суцвіть: у буряка та шовковиці зростаються приквітники. У буряка вони склерифікуються, у шовковиці – сукуленізуються; у ананаса зростаються у єдине ціле вісь суцвіття, брактеї та зав’язі всіх квіток. Інжир має вільні сухі однонасінні плодики, які занурені у порожнину, що оточена м’ясистими гілочками суцвіття. Вони зрослися.

Стінка плоду (перикарпій) (від гр. „peri” – біля, „karpos” – плід) складається із трьох шарів: екзокарпія, мезокарпія і ендокарпія.

В залежності від характеру кожного з цих шарів плоди поділяють на дві великі групи: соковиті і сухі.

До соковитих належать типи плодів: ягода, ягодоподібні і кістянки.

Ягода характеризується шкірястим екзокарпієм, соковитими ендо- і мезокарпієм. Як правило, це багатонасінний плід( агрус, смородина), але є і однонасінні (фініки).

Ягодоподібні ще можна назвати несправжніми плодами, так як в утворенні плоду бере участь не тільки зав’язь, а й інші частини квітки.

Яблуко – багатонасінний плід. Вся м’ясиста частина формується квітколожем, основою чашолистків, пелюсток і тичинок. Стінки зав’язі – це хрящувата частина у вигляді лусочок, що огортає насіння. Характерний такий тип плоду яблуні, груші, айві, горобині.

Гарбузина має твердий дерев’янистий екзокарпій, який утворився за рахунок квітколожа і плодолистиків. Ендокарпій – соковитий, мезокарпій – м’ясистий. Плід гарбузина мають гарбуз, кавуни, динія огірок.

Померанець (гесперидій) – плід цитрусових. Має шкірястий, із багатьма ефірними залозками, екзокарпій. Мезокарпій – білий, нитчастий, називається альбедо. Ендокарпій – м’ясисто-соковитий. Ця частина плоду утворилася за рахунок виростів на внутрішньому епідермісі плодолистиків які сукуленізувалися.

К істянка: екзокарпій шкірястий, мезокарпій м’ясистий, соковитий (іноді сухий і шкірястий, як у мигдаля), ендокарпій дерев’янистий – кісточка. Як правило, однонасінний, але є із чотирма кісточками, як у глоду.

Мал. Ягодоподібні плоди:

А – ягода у винограду,

Б – ягода у картоплі,

В – ягода у банана,

Г – яблуко у яблуні,

Д – гесперидій у апельсина,

Е – гарбузина у огірка.

М ал. Плоди кістянки:

А – кістянка у сливи,

Б – кістянка у кокосової пальми,

В – поздовжній розріз квітки малини та її плід – збірна кістянка.

1 – екзокарпій,

2 – мезокарпій,

3 – ендокарпій,

4 – насінина.

Горіх волоський теж відносять до кістянок. Зовні його утворює соковитий зелений екзокарпій і мезокарпій, при дозріванні він опадає, а дерев’янистий ендокарпій вкриває насінину з великими сім’ядолями. Таке ж походження мають плоди кофе, бузини, калини.

Крім простих кістянок розвивають і складні, у яких на загальному квітколожі розташовані по кілька плодиків. Ожина, малина.

Сухі плоди поділяються на розкривні і нерозкривні.

Нерозкривні плоди характеризуються тим, що в них розвивається один насінний зачаток. Плід при достиганні не розкривається.

Сім’янка – однонасінний плід із шкірястим оплоднем (соняшник, волошка). Деякі сім’янки мають вирости, що допомагають розселенню – хохлатка у насінини кульбаби, череди – причепки.

Зернівка відрізняється від сім’янки тим, що насінина зростається із оплоднем. Це характерно для злакових.

Горіх має здерев’янілий оплодень, насінина не зростається із оплоднем. У ліщини, горіх покритий приквітниками, які зрослися.

Жолудь (дуб) можна віднести до горіхів, але плід має своєрідну будову. Плодова оболонка шкіряста, а не здерев’яніла. В основі жолудь має плюску. Вона спочатку повністю покриває плід, а потім у рості відстає і при достиганні відокремлюється.

Горішок. У нього плодова оболонка шкіряста, а не здерев’яніла. Горішки розвиваються у жовтецевих.

Плід багатогорішок формується у суниці, шипшини, гравілату.

Соковита частина суниці розвивається за рахунок квітколожа, а плодики з багаточисельних зав’язей, кожна несе насінний зачаток, які потім формуються у горішки. Вони шкірясті і не розкриваються.

Плід шипшини подібний, але є свої особливості. У шипшини ввігнуте квітколоже, глечикоподібне. Таку форму плоду називають цинородієм, а саме ввігнуте квітколоже – гіпантієм, до його краю прикріплені частини квітки, крім маточок).

Крилатка – має перетинчасті вирости у вигляді крилець( клен, в’яз).

Мал. Сухі нерозкривні плоди:

1 – горіх – у ліщини,

2 – горішок – у грачихи,

3 – зернівка – у пшениці,

4 – жолудь – у дуба.

5 – крилатка – у в’яза,

6 – дрібна крилатка – у клена,

7 – сім’янка – у соняшника,

8 – багатогорішок – у жовтецю,

9 – багатогорішок – у суниці.

Розкривні бувають одно- і багатонасінні з шкірястим, дерев’янистим оплоднем. За характером розкривання та наявністю гнізд об’єднують у типи: листянка, біб, коробочка, стручок і стручечок.

Листянка – одногніздний плід, розкривається по черевному шву (жовтцеві, магнолієві, деякі розоцвіті).

Біб буває одно- і багатогніздний. На відміну від листянки розкривається двома стулками по черевному і спинному швах (бобові, мімозові). Розкривається від верхівки до основи. Однонасінні боби часто не розкриваються (еспарцет).

Коробочка – багатонасінний плід, оплодень шкірястий. Форма коробочок і характер їх розкривання – спадкова ознака. У подорожника, портулаку коробочки розкриваються за допомогою кришечок, у маку – дірочок, повздовжніми щілинами – у дурману, фіалки, лілійних.

Стручок – видовжений двогніздний плід. Перегородка плівчаста, несправжня, ділить плід на два гнізда. Розкривається, на відміну від бобу, від основи до верхівки (хрестоцвіті).

Стручечок – різновид стручка. Відрізняється лише формою - довжина стручечка не перевищує 3-кратну його ширину (грицики, талабан).

Членисті плоди – сухі нерозкривні однонасінні плодики. Утворюються із однієї зав’язі шляхом поділу перегородками на членики; їх стільки, скільки насінних зачатків. Розвиваються у мальвових, геранієвих, губо- і шорстколистих.

Мал. Сухі розкривні плоди:

1 – листянка (морозець),

2 – складна листянка (водозбір)

3 – біб (горох),

4 – стручок (капуста),

5 – членистий стручок (ярутка),

6 – коробочка (мак),

7 – коробочка (блекота),

8 – коробочка (дурман).

З усіх розглянутих плодів найпоширеними у природі є сухі розкривні. Друге місце –займають сухі нерозкривні, і рідше – соковиті.

Цікавий плід у представників родини лецитісових. Лецитіс Пуато, який росте у лісах долини Амазонки, запилюється тваринами. Всю ніч дерево гуде від чисельних летючих мишей. За ніч опадає до 500 квітів. Їх солодким нектаром живляться папуги, опосуми та мавпи. Плоди лецитісових дозрівають довго, від 13-15 до 18-22 місяців. У південноамериканських представників плід – горшечок, тобто дерев’яниста коробочка, яка відкривається кришечкою по внутрішньому краю навколо маточкового диску у вигляді опуклого валика. Круглі плоди лецитісу називають у Бразилії „мавпячим глечиком”, тому що їх використовували для відлову мавп, закладаючи у пусту оболонку плоду приманку.

Дуже великі плоди, діаметром до 20 см має „гарматне дерево” – куруніта гігантська, велика їх кількість стукається на вітрі. У інших представників мезокарпій представляє губчату тканину, плоди не тонуть і розповсюджуються водою.

Генетична класифікація враховує як онтогенезис, так і еволюційний розвиток плодів.

В залежності від типу гінецею, з якого і формується насіння та плід, розрізняють плоди:

Апокарпні, які утворені одним або багатьма плодолистиками, які не зростаються. Цей випадок апокарпію є первинним. Апокарпний плід у рослин родини розових, бобових, деяких однодольних.

Вторинно апокарпними є плоди, які утворилися з гінецею, що сам був утворений одним плодолистиком, але в свій час відбулася редукція ценокарпного. Залишився один плодолисток, який безпосередньо зв’язаний із насінним зачатком. Приклад, рогіз, осока (однонасінні горішковидні плоди).

Отже, у апокарпних плодів еволюція мала наступні тенденції: від багатьох плодолистиків → до одного; від багатонасінності → до однонасінності; від розкривання плодів по черевному шву → до розкривання по середній жилці, або двома стулками.

Найбільш примітивним у групі апокарпів вважають багатолистівки, які утворюються із гінецею з великою кількістю спірально розміщених плодолистиків і з багаточисленними насінними зачатками. Зрілі плоди можуть бути як сухими, так і соковитими.

Спіральні листівки дають початок циклічним. Подальша редукція плодолистиків призвела до появи однолистівки.

При зменшенні кількості насінних зачатків на плодолистику до одного і втрати здатності до розкривання із багатолистівок виникли багатогорішки → одногорішки (роголистник).

Похідними від листівок вважаються і боби. Вони дуже різноманітні за формою, розмірами, характером розкривання. Для багатьох представників родини бобових характерні багатонасінні сухі боби, які розкриваються по черевному шву (чина, люпин). У деяких бобових плоди не розкриваються, а розпадаються на членики із однією насіниною (люцерна хмелевидна, вербозілля, сераделла). Бувають і соковиті боби. У софори японської, цератонії („царградські ріжкі”), гледичії.

Горішки – однонасінні апокарпні плоди із склерифікованим ендокарпієм. Паралельно із здерев’янінням відбувалося сукуленізація мезокарпію, що призвело до появи із багатогорішка багатокістянки → однокістянки.

Отже, до апокарпних належать: листівка, горішок, боби, багатокістянки, кістянки.

Ценокарпні плоди розвиваються із квітів, гінецей яких має декілька плодолистиків, які зрослися між собою.Розрізняють, відповідно, син-, пара- та лізикарпії.

У природі можна спостерігати всі переходи від апокарпних багатонасінних плодів до повної синкарпії.

Повне зростання плодолистиків призводить до виникнення синкарпної коробочки (льон, тюльпан, подорожник, дурман).

В залежності від типу зав’язі (верхня, нижня), плоди теж називають верхні, нижні. Перелічені рослини мають верхні коробочки; амариліс, ірис, іван-чай – нижні коробочки.

При сукулентизації окремих частин перикарпію утворюється ягода (верхня – у томата, нижня – у чорниці, клюкви); багато кісточкова кістянка (верхня – у крушини; нижня – у бузини); яблуко (нижній – у яблуні, груші, горобини); помаранець (гісперидій) у лимона – верхній.

Сухі однонасінні плоди – горіх ( липа, в’яз, ясень, ліщина, дуб, береза).

Паракарпні плоди утворюються із гінецею, що утворився з двох або більше карпел, зав’язь одногніздна, насінні зачатки розміщені пристінно.

Найбільш примітивна із паракарпних коробочка. Верхня паракарпна коробочка властива вербі, фіалкам; нижня – род обхідних. Видовжена коробочка двочленного паракарпного гінецею, що зовні нагадує стручак у чистотіла і хохлатки.

Стручок – характерний плід родини хрестоцвітих. Гінецей утворився двома плодолистиками, що зрослися краями, розділений перегородкою, яка є виростом плаценти. Від багатонасінного розкривного стручка походять плоди, що розпадаються на однонасінні членики (дика редька). Є хрестоцвіті із нерозкривними горіховидними стручочками (свербіжниця).

Похідними від паракарпію вважають зернівку, сім’янку, ягоду; близька до паракарпія гарбузина.

Лізикарпії розвиваються із лізикарпного гінецею; зав’язь одногніздна, насіннєві зачатки лежать вільно. Вихідною формою вважають коробочку. Гвоздичні.

Соковитий лізикарпій із характером ягоди – у омели.

Різноманітність плодів пов’язана із такими особливостями анатомічно-морфологічної будови, як:

1) будова і характер оплодня;

2) спосіб розкривання і розпадання;

3) способи розповсюдження.

Автохорні рослини – це ті, що розповсюджуються без спеціальних агентів. Серед них виділяють барохори, у яких зачатки опадають під дією сили тяжіння і такі, що активно розкидають насіння при розкриванні плоду (автомеханохори).

Діаспори барохорів мають досить велику вагу, відділяються від материнської рослини вільно і не мають ніяких спеціальних придатків для пружності, летючості, або якихось соковитих частин для приваблення тварин.

Великий плід масою 13-18 кг, який дозріває 7-10 років, у сейшельської пальми. Це релікт сейшельських островів, що росте на схилах і в долинах давніх гранітних островів Праслен та Кур’єз. Волокнистий, всього 2,5 см товщиною, вкриває 2-лопатеву „кісточку”, в якій знаходиться 2-лопатева насінина. Деякі плоди мають 2 і 3 насінини і вага їх сягає ≈ 45 кг. Насінина проростає 1-1,5 роки. А молоденька рослина отримує з ендосперму поживні речовини протягом 3-4 років. До речі, самі плоди люди узнали задовго до відкриття самої пальми. Їх знаходили на берегах Індійського океану (Ява, Суматра).

Дуже своєрідна форма плодів (2-лопатеві ендокарпії) отримала фантастичні пояснення, їм приписували магічну силу. Рідину всередині плоду вважали протиотрутою від усіх отрут. Кожен плід вважався власністю короля, і тих, хто приховував їх, вбивали, відрубали руки. Але магічні властивості чудодійних „горіхів” були розвіяні у XVIII ст., коли французи на острові Праслен знайшли саму пальму.

К барохорам належать і так звані геокарпні рослини. Представник – арахіс (земляний горіх).

Ніжка заплідненої зав’язі та її нижня частина (гінофор) починають рости спочатку вертикально, а потім загинаються по направленню до ґрунту. Досягнувши його, гінофор проходить в нього і на ньому з’являється міцелій гриба, після чого ріст припиняється. Насіння дозріває на глибині 8-10 см і добре захищене від сухого та гарячого повітря. Адже, батьківщина арахісу – Південна Америка. Розповсюджений він і в Індії, Китаї.

В Австралії основною пасовищною конюшиною ще у 20-х рр. ХХ ст. стала конюшина підземна. У цього виду (середземної) є чудове пристосування до переживання посухи : головки із клейстогамними, самозапильними квітками занурюються при кінці цвітіння у землю, де боби і дозрівають.

Автомеханохори розкидають насіння із силою під час розкривання плоду. Цьому сприяє або нерівномірне скорочення різних шарів оплодня при підсиханні (пригадайте пиляки), або, навпаки, насичення водою цих шарів, від чого вони лопаються. Так родина Бальзамінових має рід Бальзамін, російська назва його – недотрога. При найменшому дотику до плоду він із тріском розкривається і п’ять стулок, зібраних у спіраль, швидко закручуються і стріляють насінням, іноді на відстань до 2 м.

Мал. Автохорні плоди (1–4) та насіння 5,6:

1 – скажений огірок (Ecballium elaterium);

2 – бальзамін звичайний (Impatiens nolitangere);

3 – герань болотяна (Geranium palustre);

4 – фіалка триколірна (Viola trikolor);

5 – журавельник цикутний (Erodium cicutarium);

6 – ризофора гострокінцева (Rizophora mucronata).

Тварини, які торкаються до рослини, теж розносять їх на велику відстань.

Всім нам відома маленька, ніжна рослина наших лісів – кислиця (німецька назва „кисла конюшина”). Якщо квітки ще можна помітити (білі), то плоди навпаки. Це маленька зелена кулька на кінці тоненького стебельця, як конопляне зернятко. Але цей маленький плід має дуже цікаву властивість. Якщо вам пощастить знайти в лісі рослину з плодиками, спробуйте, не відриваючи його, здавити двома пальцями спочатку один, потім другий, третій. Якщо серед них знайдеться хоч один дозрілий, але з якого ще не висипалося насіння – вас чекає сюрприз. Доторкнувшись до кульки, ви відчуєте якийсь поштовх, як у пальцях розірвалася мікрограната. Це плід „вистрелив”.

Але, щоб бути зовсім точним, слід сказати, що плід „не стріляє”. Він не приймає участі у розкиданні і є пасивним. Насіння вилітає під дією сили, яка заключна в них самих – збоку є особливий пристрій, що діє як пружина. К моменту дозрівання насінини багаті на цукри клітини насіннєвої шкірочки сильно набувнявлюють і зовнішній шар розривається і сильно вивертається. А у деяких видів південноафриканських кислиць розкриття оболонки насіння іде так: спочатку до осі коробочки, і насінина відкидається до неї, а потім відскакує від неї і вилітає через щілину назовні.

У нашої кислиці насіння розносять мурашки.

Родина гарбузових має рослину Ecballium elaterim – скажений огірок. Він росте на Азорських островах (Середземномор’я) , в Азії, є в Криму і на Кавказі.

Назва його абсолютно відповідає його особливій біології, зокрема, розповсюдженню насіння. До часу дозрівання плоду (як маленький зелений огірок) в них виникає величезний гідростатичний тиск (до 6 атм). Навіть легкий дотик до плоду призводить до незвичайного ефекту. Скажений огірок стріляє за принципом пістолету-розпилювача. В одну мить огірок відривається від плодоніжки, а із основи плоду викидається сильний струм клейкого слизу, що тягне за собою насіння. Такий „обстріл” відкидає насіння на відстань до 12 метрів. Якщо тварина потурбувала зарості цієї рослини, то її хутро моментально обліплюється слизом із насінням. Вона поступово підсихає і насіння відпадає, розповсюджуючись на великі відстані.

Цікаву групу із автохторів (самостійників) складають так звані „рослини-балісти”, або „штовхачі”, які видкідають діаспори внаслідок пружних коливань квітконосів, гілочок суцвіття, плодоніжок. Вони мають пристрої для запобігання самовільного опадання плодів. В деяких випадках таку роль відіграє вертикальне положення коробочок, які відкриваються у верхній частині. У складноцвітих, наприклад, горизонтально розміщені корзинки мають обгортку і зовнішні безплідні квітки, які і створюють „бар’єр” для випадання плодів.

У деяких балістів є пристосування до рознесення вітром, тваринами (соковиті придатки, якими ласують комахи, птахи, які збирають їх з ґрунту).

У кан плоди – коробочки. Мають соковиті вирости, к кінцю дозрівання насіння вони підсихають, коробочки повільно розтріскуються у верхній частині і насіння висипається. Воно чорне, блискуче, до 10 мм діаметр, схожість зберігається до 30 років. Характерно те, що вага насіння кожного виду постійна і колись в Болівії насіння було еталоном для зважування золота.

Алохорні рослини. Велику групу складають анемохорні, діаспори яких розповсюджуються вітром. Для них характерні такі властивості, як мала вага та наявність різноманітних придатків, що сприяють такому розповсюдженню.

Положення на рослині є таким, що листкова маса не заважає підхопленню їх вітром (розміщення на високих, що розкачуються вітром гілках у дерев, у верхніх частинах пагонів у трав, специфічна будова суцвіть або суплідь).

Так у рослин родини стеркулієвих (дуже близьких до липових), зокрема, какао, плоди мають перетинчасті частки. Вони розкриваються рано, ще до дозрівання насіння. Падаючи з дерева, вони роблять оберти і можуть переноситися вітром на 100-150 метрів. У палеотропічного роду птерігота насіння має велике крило довжиною до 8 см.

Родина Бомбаксові, або Баобабові має цікаву корисну рослину сейбу п’ятитичинкову – одне із найбільш величавих дерев Центральної Америки (45м висота, 4м діаметр). Плоди сейби – продовгуваті тверді коробочки до 10-12 см, внутрішні стінки їх покриті масою тоненьких шовковистих волосків, а серед них розміщена велика кількість коричнюватого насіння. На одному дереві їх розвивається до мільйона. Як тільки коробочка розкрилася, волоски відриваються від її стінки і за допомогою слизу приклеюються до надлегкого насіння, збільшуючи його „летючу здатність”. Ці волокна-волоски носять назву „капок” і використовуються замість вати. А так, як дуже слабо намокає – для рятувальних жилетів. Це дерево ще називають бавовняним, вовняним, шовковим деревом.

У мальвових, крім того, що є багато різних способів розповсюдження (зоохорія, антропохорія), є і анемохорні види. У новозеландської хохерії плід збірний із легкими придатками, кожен має довге крило, що нагадує крилатку клена. До цієї родини належить і бавовник, у якого кожна насінина має довгий волосок і розноситься вітром.

Дуже цікаве біологічне пристосування у одного із видів дзвоникових Гавайських островів (трематокарпус крупноколосий). Недозрілі плоди – звичайна ягода. Але в процесі дозрівання м’ясиста частина перетворюється на свого роду кашу, яка поступово вимивається дощем. Залишається тільки скелет з провідних жилок, а в середині – декілька папероподібних мішечків, які при намоканні закриваються, а під час висушування – розкриваються. Таким чином, в суху погоду вивільняється насіння, і коли пориви вітру розкачують цю невелику деревоподібну рослину, насіння висипається через отвори в остові плоду. Маючи крилаті придатки – розповсюджується, тому ця рослина присутня на всіх островах Гавайї.

Анемохороми є багато видів складноцвітих. Плід – сім’янка. Першочергове значення для розповсюдження має чубок, що розміщений на верхівці сім’янки або на витягнутій вузенькій верхівці – носику.

Це сукупність різної будови волосків, щетинок, яким властиві гігроскопічні властивості, тобто володіють летючістю тільки у суху погоду. Чубок належить до найбільш досконалих пристосувань такого роду у світі рослин: його положення – вище центру тяжіння – особливо вдале, коли чубок знаходиться на носику. Чубок-парашют за думкою спеціалістів, ніби розрахований за точними законами аеродинаміки – він надає сім’янкам найбільшої стійкості при польоті і підвищує динамічну підйомну силу.

Дуже дрібні і легкі сім’янки, як у полину, хоча і не мають спеціального апарату, також розносяться вітром.

Особливу групу серед анемохорів складають рослини „перекотиполе”. У них анемохорія забезпечується специфічною будовою складного суцвіття або всієї системи надземних пагонів, які до моменту дозрівання діаспор приймають форму шару або колеса.

Серед складноцвітих є такі представники, які належать до такої життєвої форми. Взагалі вони характерні для рослин, які мешкають на відкритих територіях, наприклад у степу. Прикладом може бути волошка розлога в Криму, на Кавказі. Астерикс карликовий, що мешкає у Сахарі до Белуджі стана, має гігроскопічні листки обгортки суцвіть. Після дозрівання сім’янок ці листки змикаються і в такому стані рослина може знаходитися 8-10 місяців. До речі, розсівання сім’янок відбуваються у вологу погоду, що сприяє проростанню.

П редставники нашої флори – первоцвіти за характером розповсюдження насіння належать до анемохорних балістів.

Мал. Анемохорні плоди:

1 – будяк польовий (Cirsium arvense);

2 – смірновія туркестанська (Smirnowia turkestana);

3 – липа серцевидна (Tilia cordata);

4 – валеріана лікарська (Valeriana officinalis);

5 – каванілезія платанолиста (Cavanillezia platanifolia);

6 – (Eriohorum vaginatum);

7 – селіна Кареліна (Stipagrostis karelinii);

8 – держи-дерево колюче (Paliurus spina-christi);

9 – щавель довголистий (Rumex longifolius);

10 – в’яз граболистий (Ulmus carpinifolia);

11 – береза поникла (Betula pendula).

При розкачуванні рослини вітром насіння із розкритих і обернених до верху коробочок розкладаються на всі сторони на невелику відстань. Такий спосіб розсіювання діаспор можливий лише в тому разі, коли коробочки направлені до верху, інакше насіння пасивно висипалось би поряд із материнською рослиною. Так от у більшості рослин із пониклими квітами (дадекатеон, види первоцвіта) квітконіжки к часу дозрівання плодів вигинаються доверху і стають прямостоячими. Але у нашого первоцвіта звичайного все відбувається навпаки.

Широкою відомістю, як перекотиполе, користується ієріохонська троянда, або анастатік із хрестоцвітих. У цієї невеличкої однорічної рослини, що росте у пустельних районах Західної Азії та Північної Африки, плоди дозрівають до початку посухи. До цього часу багаточисельні гілки щільно стулюються і округлі стручечки залишаються всередині кульки. У такому вигляді рослина відривається вітром від кореня і перекочується. З настанням дощів намочені гілки випрямляються і уже нагадують троянду, що розпустилася. Саме під дією сильного зволоження, стручечки розкриваються і розсіюють насіння.

Зачатки гідрохорних рослин, рослин болотяних і водних, поширюються водними течіями. Для цього вони мають пристосування, що запобігають швидкому намоканню плодів та насіння: восковий наліт, густе, коротко- волокнисте опушення, повітроносні шари у перикарпії.

Прісноводні гідрохори мають дрібні діаспори. Так, плодики більшості частухових мають епідермальну повітроносну тканину і здатні протігом багатьох місяців плавати на поверхні води, розноситися водною течією. А, в додаток, легенькі із гарним парусом плодики стрілолисту можуть розповсюджуватися і вітром.

Плоди багатьох осок заключні у здуті або губчасті мішечки, що теж сприяє розповсюдженню водою.

Є гідрохори і серед представників такої родини як гарбузові. Це горлянка (посудная тыква) або лагенарія звичайна. Це один із найдавніших культурних гарбузових, яке невідоме у дикому стані. Воно відоме на всіх континентах. Лагенарія – однорічна повзуча ліана. У дозрілих плодів м’якоть висихає, а коркова оболонка, яка складається із здерев’янілих тканин, стає надзвичайно міцною і абсолютно не пропускає воду. Для мешканців Індії, Китаю, Південної Африки, островів Океанії лагенарія і сьогодні не втратила свого господарського значення і використовується як посуд, із неї виготовляють музичні інструменти, іграшки. Із насіння добувають олію, а із довгих стебел плетуть корзини та шляпи.

Зрілі плоди настільки легкі, що не тонуть у солоній воді і здатні довго плавати в океані без пошкоджень і втрати схожості. З давніх давен, випадково потрапивши у Атлантичний океан, ці плоди, що підхопили океанські течії, розповсюдились від берегів Західної Африки в Бразилію або через Тихий океан з Південно-Східної Азії у Перу і Північну Америку і, таким чином, розповсюдились по всьому світі.

Ми вже говорили з вами про представників родини стеркулієвих (анемохори), куди входить шоколадне дерево.

Інший представник, що знаменитий своїми масивними та своєрідними плодами – еритьєра. Вони мають на нижній стороні здерев’янілого оплодня гребінь (киль) та переноситься морськими течіями, схожість зберігає протягом декількох тижнів.

Є гідрохори і серед бобових (цезальпінія, софора, касія). Деякі плоди можуть переноситися водою на сотні та тисячі кілометрів. У 1921 року ботанік Толмачов знайшов залишки плодів та насіння тропічної ліани, Ентади (яка, до речі, має найбільший плід у світі – довжина бобу сягає 1,5 м) біля островів Нової Землі, куди заходить остання північна гілка течії Гольфстріму. Не без підстав вважають, що саме ці боби вселили давнім нормандцям думку про існування Америки, яку вони фактично і відкрили ще до Колумба.

Всім відома кокосова пальма – самий класичний гідрохор. Плоди – так званий кокосовий „горіх” – волокниста кістянка довжиною від 20-30 см, масою 1,5-2 кг дозріває приблизно рік. Під гладенькою щільною зовнішньою оболонкою знаходиться волокнистий мезокарпій (від 2-15 см) і дуже твердий, як кістка, ендокарпій із 3 проростковими порами-„очками” біля основи, з яких потім вийде зародок-проросток. У недозрілого плоду ендосперм рідкий і містить до 0,5 л кислувато-солодкої рідини, що дуже добре вгамовує спрагу. В процесі дозрівання і з появою краплин олії рідина стає емульсією – кокосове молоко”, потім загусає і перетворюється у білу м’якоть.

Кокосова пальма росте на океанічних узбережжях, коралових островах. Стрункі, висотою до 30 м пальми нахилені у сторону моря і кокосові горіхи, потрапляючи у морську воду, розносяться її течіями. Горіх має дуже високу плавучість завдяки заповненій повітрям волокнистої оболонки ззовні та порожнини в ендоспермі. Кісточка – ендокарпій надійно захищає насінину як при падінні, так і плаванні у морі. Сильні вітри та шторми, що досить є частими для цих регіонів, сприяють розповсюдженню плодів. Іноді ця відстань сягає 4800 км. Кокосові „горіхи” зберігають здатність до проростання протягом 110 днів, і проростання іноді може початися ще у воді. (Є кокосові острова у Індійському океані).

Рід кокос отримав свою назву від португальського „сосо”, що означає „мавпа”. Так назвали ці плоди матроси експедиції Васко да Гами через велику схожість ендокарпія на мавпячу морду.

Незважаючи на гігантське розселення як природним, так і антропогенним шляхом, кокосова пальма (як і інші) може губити свої діаспори. Спостерігається тісний біологічний зв’язок між нею та величезними крабами, який носить назву пальмовий шахрай (Birgus latro). Він живиться м’якоттю незрілих кокосів, розриваючи клешнями волокнисту оболонку через м’які очки для проростка, іноді розбиваючи ендокарпій об каміння.

Він навіть залазить на пальму, збиває горіхи. Хімічне дослідження жиру краба доказало, що воно дуже нагадує кокосову олію і мало подібне до тваринного жиру.

Морські течії, річки, дощові потоки відіграють велику роль у розповсюдженні багатьох пальм. Навіть річку Амазонку називають „пальмовою”.

Мал. Гідрохорні плоди:

1 – пальма кокосова (Cocos nucifera);

2 – сейшельська пальма (Lodoicea maldivica);

3 – омежнік водяний (Oenanthe aquatica);

4 – вех ядовитий (Cicuta viroza);

5 – осока берегова (Carex riparia);

6 – осока несправжньосить (C. pseudocyperus);

7 – тростина звичайна (Phragmites australis).

Зоохорію – розповсюдження тваринами поділяють на екзохорію, яка пов’язана із перенесенням зачатків рослин на поверхні тіла тварин. При цьому у плодів та насіння утворюються пристосування у вигляді липких, чіпких придатків. Діаспори можуть прилипати до тіла тварин разом із часточками ґрунту. Нерідко тварини збирають зачатки, будуючи гнізда. Частина зачатків закономірно губиться ними, залишається невикористаною; або при поїданні деяких плодів не вивтрачається насінна частина, яка потім і вільно проростає. Це явище носить назву синзоохорії. Високоспеціалізованою формою синзоохорії є мірмекохорія (myrmex – мурашка) – розповсюдження діаспор мурашками.

Переносячи плоди чи насіння в мурашники, вони нерідко гублять їх по дорозі, при очищенні „кладовочок” вони викидають іноді непошкоджені придатки. Такими придатками є так звана елайосома, або жирове тіло – жироподібні вирости насіння. Рослини родини фіалкових мають таке пристосування у насіння. Мурашки просто відгризають соковиті і смачні елайосоми фіалок, а непотрібне насіння викидають вже на певній відстані (до 75 см) від материнської рослини.

Дуже розповсюджена у нас фіалка запашна (viola odorata) – суто мірмекохорна рослина. ЇЇ насіння має великі ейласоми. Кількість пророслого насіння збільшується після того, як шкірочка його буде згризена мурашками. Насіння із штучно видаленими придатками мурашки не зачепають. Слабеньки, лежачі плодоніжки опускають коробочки на землю, де вони і розкриваються.

Родина лілійні, зокрема види пролісок, мають різні засоби розповсюдження: у одних видів, які у фіалок, коробочки сухі, на прямостоячих квітконосах і розсіювання насіння за способом балістів.

А у ефемерів (раньоквітучих) коробочки м’ясисті на пониклих квітконосах і насіння їх має елайсоми. Але ще 14 видів пролісок мають придатки різні за походженням, смаком, кольором. Іноді придатки є результатом розростання тканини зовнішнього інтегументу – арілоїд. Якщо розростання відбувається в області сім’явходу (мікропіле) виникає ще один різновид арілоїдау– карункула. Такі утворення характерні для багатьох зоохорних рослин.

Наш копитняк європейський теж можна віднести до цієї групи. Якщо не знати, де знаходиться квітка, можна подумати, що зовсім не має цвітіння. Квітка ховається в сухому листі і на поверхню не з’являється. Колір теж незвичайний – буровато-червоний. Квітка має рідкісну кількість деяких частин: 3 пелюстки, 12 тичинок. Плоди утворюються до середини літа і зовні – рідкий випадок – не відрізняються від квітки. В плодах заключне буровате насіння, як просяне зернятко і кожне має м’ясистий білий придаток – ласощі для мурашок.

Пригадайте, коли йшла мова про автохторні рослини, ми розглядали первоцвітні як типових анемохорних балістів. І як засіб для такого розповсюдження діаспор – прямостоячі квітконоси із плодами, які раніше були пониклі. Так от наш вид первоцвіт звичайний – є виключенням. Коробочки у нього пониклі, діаспори висипаються на землю під дією тяжіння (барохорія).А насіння, до того ж, має елайосоми і розноситься мурашками. Оригінальне насіння і у цикламенів. Їх квітконіжки біля плодів зазвичай спірально закручуються і тягнуть коробочки до землі. Велике та клейке насіння теж розтягається мурашками.

Мабуть, багатьом знайома назва рослини „Іван-да-Марья”, мар’янник. Норічникові. Дуже приваблює його двокольорове фіолетово-жовте цвітіння. Це мар’янник дубравний. Є ще один вид – мар’янник луговий. Квітки у нього білі (хвойні ліси).

Мар’янникам властива мірмекохорія. Їх гладенькі, яйцевидні насінини із білим придатком дуже схожі на мурашині „яйця”-лялечки, що і приваблює мурашок. ( плюс позаквіткові нектарники). Плоди ожини, перстачів мають біля основи на перикарпії елайосоми.

Родина розових має представників іншої епізоохорії. Класичним прикладом є деякі види арктичних багаторічників (ацени).При плодах стають гострими і відігнутими чашолистики, або і вся чашечка вкривається щипами як маленькі гарпуни (із загнутими назад кінчиками). При найменшому дотику зібрані в головку плоди прикріплюються до шерсті тварин або одягу. Основними розповсюджувачами цих рослин є вівці, кролики та морські птахи.

А які чіпкі плоди у будяка.

Мал. Зоохорні плоди:

1 – гарпагофит лежачий (Harpagophytum procumbens);

2 – гораніновія улексовидна (Horaninovia ulicina);

3 – рогач піщаний (Ceratocarpys arenarius);

4 – реп’яшок лікарський (Agrimonia eupatoria);

5 – липучка щетиниста (Lappula squarroza);

6 – череда трьохроздільна (Bidens tripartita);

7 – кольпінія лінійна (Koelpinia linearis);

8 – орлайа морквяна (Orlaya daucoides).

Інші випадки зоохорії – ендохорія. В цьому разі плоди та насіння з’їдаються тваринами, птахами. Для їх приваблення у діаспор є смачні соковито-м’ясисті оплодні. Зародки ж надійно захищені від перетравлення у шлунку твердою частиною оплодня. Таким чином, після перетравлення соковитої частини, насіння залишається неушкодженим і разом із послідом викидається назовні. Крім цього, вважається, що подібна „обробка” у травному тракті діаспор може прискорювати проростання і підвищувати схожість насіння, крім того, певна доза органічних добрив та певний захист екскрементами від несприятливих умов.

Особливо багато зачатків рослин зберігаються у викидах травоїдних ссавців, для яких плоди та насіння не є основною їжею, а просто з’їдається разом із травою і сіном. Про це слід пам’ятати і господарникам, адже гній, яким удобрюються ґрунти , містить достатньо велику кількість діаспор бур’янів.

Багато видів звіробою та інших представників цієї родини (клаудієві) мають м’ясисті і забарвлені коробочки для приваблення птахів.

Зелені або жовті, величиною зі сливу кістянки олександрійського лавру із твердою м’якотю з’їдаються летючими лисицями і розповсюджуються по островах; ласуються ними і мавпи. Крім того, ці плоди володіють плавучостю завдяки губчастому покриву насіння.

Плодами дерева-какао масують гризуни, птахи, тому що насіння занурено у смачну соковиту пульпу. Так само, як і товстостінні коробочки баобабів, маючи кислуватий вміст, приваблюють багатьох тварин, особливо мавп і тому баобаб називається „мавпячим хлібом”.

До цієї ж родини (Бомбаксові) належить і дуріан цибетиновий. Видова назва походить від слова „цибетин” – пахуча речовина, яку виділяють, віверові (скунс).

Дуріан цибетиновий знаменитий своїми плодами, які мають дуже різкий і неприємний запах (плоди до 20 см і 4 кг). Недозрілі плоди мають тверду оболонку та колючки. Але коли він дозріває і розкривається 5-ма стулками, по краях можна побачити темне насіння із м’ясистими придатками-арілусами. Наскільки неприємний запах плодів, настільки ж приємний смак цих арилусів, що нагадує збиті сливки із суницею, ананасом. Говорять, що тое, хто хоч раз покуштував їх, зберігає пристрасть до нього на все життя. Розповсюджений у тропічній Азії.

Смачні плоди багатьох пальм соковиті та яскраво забарвлені розповсюджуються тваринами. Головні з них – птахи, гризуни, мавпи. Великі птахи заковтують плід цілком, викидаючи непошкоджене насіння поблизу пальм, але частіше переносячи їх на певну відстань.

Вважають, що такі птахи як голуби, зіграли велику роль у розповсюдженні ряду пальм. На острові Ява пальмовими плодами живляться шакали, вівери та малайська пальмова куниця.

У Давньому Єгипті Тота – бога мудрості та покровителя наук почитали у вигляді павіана, а так як павіани живляться плодами місцевої дум-пальми, це дерево стало священним.

Великі (15-20 см) кістянки пальми делеб, або торасуса ефіопського – найулюбленіша їжа африканського слона. Перелік тварин, що живляться і розповсюджують пальми можна продовжити: тапіри, олені, лані, кози, койоти, сірі лисиці, гризуни, ворони, черепахи, риби.