2. Андроцей.
Сукупність тичинок (мікроспоролистків) для утворення чоловічих гамет-сперміїв, називається андроцей.
Кожна тичинка складається з тичинкової нитки, пиляка і зв’язника.
Тичинкові нитки іноді розгалужуються, як у берези, ліщини і утворюються складні тичинки.
Мал. Поперечний зріз пиляка:
1 – епідерма,
2 – ендотелій,
3 – пилок,
4 – зв’язник.
Пиляк, як правило, складається з двох частин, кожна з яких має по два гнізда (пилкових мішка), вони є гомологами мікроспорангіїв голонасінних.
Буває і зменшення кількості гнізд (мальвові, орхідні) і збільшення у разі, коли не вся археспоріальна тканина іде на створення пилку і залишається частина безплідної тканини, яка поділяється перегородками. Таке явище спостерігається у мімозових.
В залежності від взаєморозміщення тичинок андроцей поділяється на: однобратній, коли всі тичинки зростаються у трубочку (гарбузові, соняшник); двобратній – бобові; багатобратній – яблуня, слива.
Мал. Типи андроцею:
А – вільний:
1 – тюльпана,
2 – двосильний,
3 – чотирисильний;
Б – зрослий:
4 – однобратній вербейника,
5 – однобратній острових,
6 – двубратній бобових,
7 – багатобратній звіробою.
Зустрічаються у природі і недорозвинені тичинки – стамінодії.
Форма тичинок, характер прикріплення пиляків (рухомо і нерухомо), їх розкривання – важлива видова ознака.
Мал. Форми тичинок:
А – з нерухомим пиляком – у шипшини;
Б – з сидячим пиляком – у фіалки;
В – із зв’язником у вигляді коромисла – у шавлії;
Г – з довгим зв’язником – у воронячого ока;
Д – з бічними виростами тичинкової нитки – у цибулі;
Е – з розгалуженою тичинковою ниткою – у рицини;
1 – тичинкова нитка;
2 – пиляк;
3 – зв’язник.
Розміщуються тичинки кільчасто, або по спіралі. Якщо тичинки неоднакової довжини, вони, як правило, розміщені кільцями.
Розвиток тичинок у філогенезі має наступні етапи: шляхом редукції мікро спорофілів голонасінних. Спочатку тичинки були листкової форми, без розчленування на тичинкову нитку і пиляки. Сучасна форма пиляків, яка дійшла в такому стані, у дерев’янистої рослини дегенерії (острів Фіджі)
Гінецей. Сукупність плодолистиків, мегаспорофілів називається гінецеєм.
Плодолистки мають продихи і мезофіл, що доводить їх листкове походження. Але це не метаморфоза листка, як вусики, колючки. Походження плодолистиків пов’язане із еволюцією мегаспорофілів голонасінних.
У маточці виділяють: розширену частину – зав’язь з насіннєвими зачатками, стовпчик (стилодій), приймочку. Стовпчик і приймочка служать для вловлювання і проведення пилку до зав’язі. Розчленування на приймочку, стовпчик йшло в процесі еволюції.
Залежно від кількості маточок і характеру зростання плодолистиків класифікують на апокарпний гінецей і ценокарпний.
Мал. Типи гінецею:
А – апокарпний одночленний (сокирок);
Б – апокарпний багаточленний (сусак);
В, Г – ценокарпний (синкарпний) (В – тютюну, Г – маку);
1 – зав’язь;
2 – стовпчик;
3 – приймочка.
В свою чергу апокарпний гінецей представлений простим, який створений одним плодолистиком ( деякі жовтцеві, бобові),та складним, створеним багатьма плодолистиками, кожен з яких створює окрему маточку ( сусак зонтичний).
В процесі еволюції плодолистки складного ( багаточленного) гінекею почпали зростатися. В залежності від характеру зростання утворилися ценокарпні гінекеї: синкарпний, паракарпний, лізикарпний.
Синкарпний гінецей ( від гр. „ син”- разом”, „ карпус”- плід) формується при зростанні плодолистиків своїми поверхнями до середини зав’язі. Утворюються справжні перегородки, зав’язь багатогніздна. Кількість гнізд відповідає кількості плодолистиків ( тютюн, блекота). Іноді гнізда ще розчеплюються перегородками (виріст плаценти) і, таким чином, їх кількість подвоюється. Така зав’язь льону, вона створена п’ятьма плодолистиками, а гнізд – 10.
Паракарпний гінецей ( від гр.. „ пара”- навколо, поряд) формується внаслідок зростання плодолистиків своїми поверхнями, але не до середини зав’язі, тільки по периферії. Отже, зростання є неповним. Утворюється одногніздна зав’язь ( фіалки, агрус, смородина).
Лізикарпний гінецей ( від гр.”лізис”- розчинення)формується внаслідок зростання плодолистиків із подальшим розчиненням спільних стінок. В центрі утворюється колонка, яка залишилася після зрослих країв плодолистиків. Зав’язь одногніздна ( гвоздичні, гречкові).
Мал. Типи ценокарпного гінецею (поперічні зрізи на рівні зав’язі):
А – синкарпний – у блекоти;
Б,В – паракарпний (Б – у агрусу, В – у маку);
Г – лізикарпний – у куколя;
1 – стінка зав’язі;
2 – гніздо;
3 – насінний зачаток;
4 – плацента.
Розрізняють верхню, середню, напівнижню та нижню зав’язі. Середня є різновидом верхньої. Частіше в природі зустрічаються верхні та нижні .
Основна ознака, за якою визначають тип зав’язі- це характер зростання її стінок із квітколожем та іншими частинами квітки.
У разі верхньої зав’язі її стінки не зростаються із квітколожем. Всі частини квітки знаходяться нижче зав’язі, такі квітки ще називають підматочковими (півонія).Особливий випадок – середня зав’язь. Вона розміщується на дні ввігнутого, глечикоподібного квітколожа, яке називається гіпантієм, але стінки зав’язі з ним не зростаються. Така зав’язь характерна шипшині.
У разі нижньої зав’язі її стінки зростаються із квітколожем та іншими частинами квітки. Всі частини квітки знаходяться на маточкою і квітка називається надматочковою. У випадку напівнижньої, відповідно, зав’язь наполовину зростається із квітколожем.
Мал. Положення зав’язі в квітці:
1,2 – верхня зав’язь;
3 – нижня;
4 – напівнижня.
Формула та діаграма квітки. Будова та розміщення тичинок, положення зав’язі, розміщення та форма оцвітини є тонкою систематичною ознакою. Отже, за будовою квітки можна встановити видову належність даної рослини.
Будову квітки можна представити стисло – у вигляді формули та діаграми. Формула квітки- це показ частин квітки та їх кількості, особливостей розміщення за допомогою умовних позначень.
Чашечка – К (від нім. „Keluh”, від лат. „Calyx” – келих);
Віночок – Со ( від лат. Corola – корона);
Проста оцвітина – Р (від гр. Perigonium: „ пері” – навколо, „ гоніум” – коліно);
Андроцей – А;
Гінецей - G
Кількість цих частин вказується нижнім індексом. Для характеристики морфологічних особливостей квітки, зокрема, актино-, зигоморфність, спіральна, гемі-, ациклічна, положення зав’язі, сталевість, використовуються певні умовні позначення.
Наприклад, формула квітки гороху посівного має такий вигляд:
↓К5 Со(3+ 2) А( 9+1) G1‾
Суцвіття – це система квітконосних пагонів разом із квітками і приквітниками, яка більш або менш різко відмежована від вегетативних пагонів.
Отже, виходячи із цього визначення, суцвіття можна розуміти як у вузькому значенні, так і в широкому розумінні. З однієї сторони, суцвіття – це особливі морфологічно різні угрупування на рослині, а з другої – це єдина особлива система, пагонова система особливого типу.
У морфологічному відношенні суцвіття досить різноманітні. Ось основні принципи морфологічного аналізу суцвіть (4 ряди однак):