2.2. Загальна характеристика інших стадій бюджетного процесу

Другою стадією бюджетного процесу згідно гл.7 БК є розгляд та затвердження Державного бюджету України, що здійснюються за спеціально визначеною Регламентом Верховної Ради процедурою, не пізніше, ніж через 5 днів після подання Кабміном Проекту Закону про Державний бюджет до ВР України. Розпочинається ця стадія із представлення Проекту Міністром фінансів на пленарному засіданні ВР. За результатами обговорення ВР приймає рішення щодо проекту. У разі його відхилення внаслідок невідповідності Бюджетному кодексу та/або Основним напрямкам бюджетної політики, Кабмін зобов’язаний у тижневий строк з дня набуття чинності рішенням про його відхилення подати проект на повторний розгляд з обґрунтуванням внесених змін. Після прийняття до розгляду Проекту народні депутати формують власні пропозиції щодо нього і подають їх не пізніше 1 жовтня (6 жовтня – при повторному розгляді) року, що передує плановому, і призначають представників від фракцій для участі у роботі Комітету ВР України з питань бюджету.

Розгляд проекту закону про Державний бюджет відбувається за процедурою трьох читань. Перше читання (до 20(25) жовтня) розпочинається доповіддю Голови Комітету ВР України з питань бюджету щодо висновків і пропозицій до проекту Закону про Державний бюджет. У випадку їх схвалення депутатами внаслідок обговорення та голосування, вони набувають статусу Бюджетних висновків Верховної Ради України. Друге читання проекту Закону про Державний бюджет починається з доповіді Міністра фінансів України щодо доопрацьованого з урахуванням Бюджетних висновків ВР цього законопроекту. Цей етап вважається одним із найважливіших у розгляді бюджету, адже саме на ньому (не пізніше 20 листопада) приймаються: граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) державного бюджету, граничний обсяг державного боргу та граничний обсяг надання державних гарантій; загальна сума доходів, видатків та кредитування державного бюджету; розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період; розмір прожиткового мінімуму; бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів та інші показники, необхідні для формування місцевих бюджетів. Варто підкреслити, що ці положення повинні бути прийняті в обов’язковому порядку у другому читанні і не підлягають розгляду у третьому читанні. Це пов’язано з тим, що вони необхідні для формування місцевих бюджетів, адже виконавчі органи місцевого самоврядування після цього мають можливість затвердити свої бюджети, не чекаючи третього читання проекту Закону про Державний бюджет. Статті, не прийняті у другому читанні, переносять на розгляд у третьому читанні не пізніше 25 листопада року, що передує плановому. Починається третє читання з доповіді Голови Комітету ВР з питань бюджету та співдоповіді Міністра фінансів України про пропозиції щодо усунення суперечностей і помилок у тексті проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік. Після цього проводиться голосування щодо тих статей,які не були прийняті у другому читанні. Закон про Державний бюджет України повинен бути прийнятим Верховною Радою України до 1 грудня року, що передує плановому. Затверджує бюджет Президент, який після підписання Закону про Державний бюджет Головою ВР,має протягом 15 днів його власноруч підписати, беручи до виконання, та офіційно оприлюднити або повернути закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до ВР України для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду законопроект буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. Тільки після цієї процедури законопроект стає Законом і є обов’язковим для виконання.

Місцеві бюджети можуть бути затверджені тільки після затвердження Державного бюджету. Бюджет АРК, обласні, районні, міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського та обласного значення) бюджети на наступний бюджетний період затверджують рішеннями ВР АРК, відповідної обласної, районної чи міської ради не пізніше, ніж у двотижневий термін після офіційного опублікування Закону про Державний бюджет України. [6]. Міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах, селищні та сільські бюджети на наступний період затверджують відповідно рішеннями міської, районної у місті, селищної або сільської ради не пізніше, ніж у двотижневий термін після затвердження районного чи міського (міст Києва і Севастополя, міст республіканського чи обласного значення) бюджету.

На відміну від першої, друга стадія бюджетного процесу не позбавлена політичного впливу, адже співвідношення політичних сил у парламенті безпосередньо впливає на бюджет, який приймається. Це зумовлює потребу мінімізувати політизованість бюджетної сфери, наприклад, шляхом розширення повноважень Комітету ВР з питань бюджету, а саме надання йому можливості самостійного відхилення та невинесення на голосування тих пропозицій, які є економічно необґрунтованими і тим самим залишення парламенту лише резолютивних повноважень щодо прийняття відповідного закону про Державний бюджет України [20].

Третя стадія бюджетного процесу – виконання бюджету – полягає у повному і своєчасному надходженні до бюджетів усіх передбачених законодавством доходів і забезпечення фінансування усіх запланованих видатків [6; 46]. Ст.116 Конституції України поклала обов’язок виконання затвердженого ВР Державного бюджету України на Кабінет Міністрів. Натомість здійснення загальної організації та управління виконанням Державного бюджету України, координування діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету забезпечує Міністерство фінансів України. В Україні з 1997 р. використовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, що передбачає: здійснення операцій з коштами Державного бюджету, розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контроль бюджетних повноважень та інші функції з боку Державної казначейської служби [17]. Як Державний, так і місцеві бюджети, виконуються за відповідними розписами – документами, в яких встановлюється розподіл доходів, фінансування бюджету, повернення кредитів до бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за певними періодами року, відповідно до бюджетної класифікації. Окрім цього, бюджетний розпис є підставою для отримання розпорядниками бюджетних коштів асигнувань з бюджетів, що є приводом для затвердження кошторисів – основних планових документів бюджетних установ, що надають повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначають обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетними установами своїх функцій і досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень [18].

Закінчується бюджетний процес четвертою стадією, що передбачає звітність про виконання Державного та місцевих бюджетів, куди входять підготовка, розгляд і затвердження звітів про виконання Державного та місцевих бюджетів. Причому повноваження зведення, складання та подання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюються Державною казначейською службою України, яка встановлює за погодженням з Рахунковою палатою та Міністерством фінансів єдині форми звітності (оперативну, місячну, квартальну, річну). Розпорядники бюджетних коштів, відповідно до єдиної методики звітності, складають і подають детальні звіти, що містять бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів, результати діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими законодавством України. Таку звітність складають щомісяця, щоквартально і щорічно. Наприклад, місячну звітність про виконання Державного бюджету України Державне казначейство подає ВР, Кабміну, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніш як 15 числа місяця, наступного за звітним [22;191].

На всіх стадіях бюджетного процесу органами законодавчої та виконавчої влади здійснюється фінансовий (бюджетний) контроль, який забезпечує належне виконання повноважень, якими наділено учасників бюджетного процесу. Причому незалежно від видів (внутрішній, зовнішній; попередній, поточний, подальший), він спрямований на забезпечення режиму законності та дотримання фінансової дисципліни. Його не можна віднести до окремої стадії бюджетного процесу, оскільки він не чергується із жодною зі стадій, а проводиться одночасно з ними. Державний фінансовий контроль здійснюється спеціально уповноваженими органами влади, які наділені правами здійснення контролю за виконанням відповідних бюджетів (Рахункова палата України, Державна фінансова інспекція тощо). Проте, незважаючи на закріплені за цими органами повноваження, система контролю у сфері бюджетної політики є недостатньо ефективною. Це перш за все пов’язано із тим, що їх повноваження щодо здійснення контрольної функції чітко не закріплені і часто дублюються законодавством. Теоретики вважають, що систему контролю необхідно вдосконалювати, а саме посилити на неї вплив громадянського суспільства, залучивши його до механізмів контролю за діяльністю урядових структур, а також зробивши їх підзвітними своїм громадянам [17]. Адже через відсутність публічних слухань та обговорень, круглих столів, недопущення прийняття участі у бюджетному процесі незалежних експертів та аналітиків в галузі економіки призвело до того, що він є кулуарним і відірваним від громадськості, що суперечить одному із принципів бюджетної системи, а саме прозорості бюджету.