20. Розкрийте особливості виховання дітей в японській родині.

До дітей ставляться «з такою м'якістю і любов’ю, що не діє гнітючим чином на душу дітей.» Ніякої буркотливості, ніякої суворості, майже повна відсутність тілесних покарань,Найважливішим є вплив батька, який прискорює розвиток належності і дисциплінованості. Звичайно навчити дітей читати, писати і рахувати має родина. Японська сім’я надає дитині основи фізичного розвитку. Кінцевою метою сімейного виховання в Японії є формування незалежної особистості з її індивідуальними особливостями. Розумовий розвиток і зростання освідченості дітей - важлива складова японською сімейного виховання. До цього ж головна функція родини не простонавчиіти дитину певним речам, а й розбудити її пізнавальний інтерес, певний настрій і зацікавленість.

Японська система виховання дозволяє дітям віку до 5 років робити все, що їм завгодно, і не побоюватися наступного покарання за непослух або погану поведінку. У японських діток у цьому віці не існує заборон, батьки можуть їх тільки застерігати.

Японська методика виховання дітей віку з 5 до 15 років, вже не дає дітям такий безмежної свободи, а навпаки, їх тримають в граничної строгості і саме в цей період в дітей закладають суспільні норми поведінки та інші правила. По досягненню 15 років, дитина вважається дорослим, і спілкуються з ним на рівних. У цьому віці він вже має чітко знати свої обов'язки.

Одне з найбільших національних свят в Японії – це День хлопчиків, коли в небо запускають зображення різнокольорових коропів. Ця риба здатна довго плисти проти течії, а тому, на думку японців, символізує шлях майбутнього чоловіка, здатного подолати всі життєві негаразди.

Батько може брати участь у вихованні дитини, проте це відбувається рідко. Наприклад, на прогулянці батько з’являється лише у вихідні, коли вся сім’я гуляє у парку чи їде відпочивати на природу. Вихованням дитини займається мати. В Японії надзвичайно рідко можна побачити дитину, яка плаче. Мати намагається зробити так, щоб у дитини просто не було приводу плакати. Перший рік дитина залишається ніби частиною тіла матері, яка цілими днями носить її на собі, вночі кладе спати разом із собою і годує груддю, лишень дитина виявить таке бажання.

Через те, що немовлята постійно «на матері», вони починають говорити значно швидше, ніж ходити. Адже мати постійно розмовляє з дитиною, пояснює їй, що вона робить, жартує з нею, співає пісеньок, багаторазово повторює слова, які малюкові необхідно запам’ятати у першу чергу, і рано чи пізно він починає їх повторювати..

Дитині нічого не забороняють, вона чує лише попередження «небезпечно», «погано», «брудний». Але якщо дитина все-таки постраждала (попеклася чи боляче вдарилася), мати вважає себе винною у цьому і просить у дитини вибачення за те, що не вберегла. Специфічно японським є такий прийом виховання як «майго» (загублена дитина). Коли дитині набридає бути весь час біля матері і вона починає виявляти цікавість та самостійність, її ніхто не зупиняє, а надають можливість загубитися.

Дітей вчать дотримуватися суспільних норм поведінки – вдячність, вибачення, повага до старших. Хлопчики і дівчата виховуються по-різному. У синові бачать майбутню опору сім’ї. Його навчають долати труднощі. Дівчат готують до домашньої праці. Японці ніколи не підвищують голосу на дітей, не читають нотації, не вдаються до тілесних покарань. Найбільш тяжким моральним покаранням є відсторонення від дому.