1.2. Особливості формування ресурсного забезпечення в сільськогосподарських підприємств

В економічній науці і практиці в останні роки значна увага науковців була спрямована на розкриття сутності ресурсного забезпечення сільського госпо­дарства, оскільки у кожній державі сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства.

Сільське господарство може і повинно стати галуззю, що відіграватиме винятково важливу роль у процесі входження України у світовий ринок. Про­фесор Б.Я. Панасюк з цього приводу зазначає: “Світ йде до міжнародного співробітництва, в якому місце кожної країни визначається рівнем наявних у неї економічних ресурсів…. Історія, наука і практика свідчать, що Україна, маючи 23% європейських і 3% світових чорноземів, а також багатовіковий досвід аграрного розвитку, реально може бути самодостатньою щодо забезпечення усіх необхідних обсягів продовольчих товарів і потреб їх внутрішнього та зовнішнього ринків на рівні міжнародних стандартів” [60, c. 59]. У поєднанні з працьовитістю українського народу це виводить Україну на одне з провідних місць за аграрним потенціалом. У перспективі Україна може не лише забезпечити повністю власні потреби в сільськогосподарській продукції, а й істотно збільшити свій експортний потенціал.

Дослідження категорії ресурсного забезпечення агропромислового комп­лексу  складне й актуальне завдання, виконання якого є необхідним як для об’єктивного вимірювання і виявлення резервів ефективності виробництва в системі нових агропромислових формувань, так і для регулювання економічних відносин в системі АПК, цілеспрямованого формування потенціалу і об’єктивної оцінки діяльності окремих підприємств, об’єднань і регіонів.

Вирішення поставлених задач можливе на основі науково обґрунтованої теорії розвитку ресурсного забезпечення сільського господарства, вихідні положення якої повинні давати цілісні уявлення про його економічну сутності, чинники росту, закономірності становлення і напрямки підвищення віддачі.

Слід зазначити, що процес сільськогосподарського виробництва відбу­вається на основі поєднання робочої сили з предметом праці, матеріальним втіленням яких є земля. Поєднання предметів і засобів праці та трудових ресурсів утворює аграрно-ресурсний потенціал галузі, продуктивність та економічна ефективність якого вимірюється виходом валової і товарної продукції, валового чистого і національного доходу [11, c. 6]. Його компонентна структура, тобто поєднання земельних, трудових та матеріальних ресурсів, характеризується значними територіальними відмінностями і суттєво впливає на територіальну організацію сільськогосподарського виробництва, зональні і внутрізональні системи його ведення, продуктивність та економічну ефективність його використання.

Дослідження з питань ресурсного забезпечення свідчать, що суть цієї категорії може бути розкрита на основі вчення про основні чинники вироб­ничого процесу. Для його здійснення необхідні такі основні чинники, як праця, предмети та засоби праці, які зливаються в кінцевому результаті  продукті. Тому потенціал галузі необхідно розглядати як сукупну здатність живої і уречевленої праці забезпечити певний рівень виробництва [53, с. 6].

Найбільш поширеною в економічній літературі є думка, що в склад ре­сурсного забезпечення входять земельні трудові і матеріальні ресурси (рис. 1.4). З цього приводу П.Т.Саблук зазначає: “ Основними факторами сільськогосподарського виробництва є жива праця, земля та уречевлена в основних і оборотних засобах праця ” [64, с. 9]. Такої думки дотримуються й інші науковці, зокрема, І.І.Лукінов, О.М.Онищенко, Б.І. Пасхавер, В.Е. Протасов вказують, що використовувані в процесі виробництва продукції сільськогосподарські угіддя, основні виробничі фонди, матеріальні оборотні засоби та трудові ресурси складають ресурсне забезпечення сільськогосподарських підприємств ” [41, с. 25].

Рис. 1 4. Склад ресурсного забезпечення сільськогосподарського підприємства

Академік УААН В.М. Трегобчук до складу ресурсного забезпечення сільськогосподарських підприємств відносить три агреговані групи ресурсів, що беруть безпосередню участь у процесі виробництва сільськогосподарської продукції. До першої групи він включає природно-біологічні ресурси, куди входять земля, вода, кліматичні й мінерально-сировинні ресурси, рослини, тварини, екологічні чинники та ін. До другої – трудові ресурси, як найважливіша складова частина, з одного боку, біологічних, а з другого – соціальних ресурсів, за допомогою яких здійснюється зв’язок між природою та матеріально-технічними ресурсами і відбувається процес виробництва. До третьої групи він відносить виробничі фонди, що охоплюють основні і оборотні засоби виробництва, матеріально-технічні та фінансові ресурси [66, c. 55].

Сільське господарство від інших галузей матеріального виробництва відрізняється низкою особливостей, які впливають на його функціонування:

• відносна мобільність ресурсів, яка гальмує їх перерозподіл (крім трудових ресурсів) із сільськогосподарського виробництва в промисловість. Це означає, що дана галузь не бере безпосередньої участі у формуванні середньої норми прибутку між галузями;

• залучення до процесу виробництва таких ресурсів, як основні та оборотні фонди, жива праця і земля, проте земля виступає головним засобом вироб­ництва, а отже, потребує певного відтворення. Мається на увазі збереження і підвищення родючості ґрунту;

• взаємозалежність і взаємодоповнюваність окремих галузей, що потребує обґрунтованої галузевої структури підприємства. Проявом даної особливості є те, що значна частина продукції певної галузі не набуває товарної форми, а використовується в наступних циклах відтворення;

• різні природно-кліматичні умови, в яких відбувається процес сіль­ськогос­подарського виробництва, безпосередньо позначаються на результатах господарської діяльності підприємств, що стає причиною значної диференціації рівня їх економічного розвитку.

Тому обсяг і перелік ресурсів, які використовуються в сільському господарстві, виводить його за агарним ресурсним потенціалом на одне з провідних місць в єдиному народногосподарському комплексі.

Кількісні й якісні характеристики окремих складових аграрного ресурс­ного забезпечення достатньо висвітлені в економічній літературі. Для дослідження економічної суті даного поняття важливе значення має думка про те, що аграрне ресурсне забезпечення  це сукупність взаємопов’язаних виробничих ресурсів, тобто низка взаємопов’язаних елементів, які утворюють певну соціально-економічну систему, яка характеризується цілісністю і ділимістю.

Матеріальним носієм забезпечення сільського господарства є сукупність виробничих ресурсів з певними біологічними, фізичними і функціональними властивостями.

Динаміка забезпеченості сільського господарства трудовими, земельними і матеріальними ресурсами має тенденцію до зниження, а її темпи в кожному господарстві і регіоні складаються по-різному. Ріст чи скорочення наявності окремих видів ресурсів, їх якісні зміни призводять до структурних зрушень в складі елементів забезпечення. Отже, величина і структура потенціалу сільського господарства встановлюються в процесі розвитку цілісної системи ресурсів галузі. Цілісність аграрного ресурсного потенціалу забезпечується на основі диференціації її складових на окремі функціональні однорідні групи з їх наступною інтеграцією в єдину систему.

У сільському господарстві має місце значна диференціація ефективності виробничих ресурсів залежно від зони і кліматичних умов. Свій вплив на рівень ресурсовіддачі мають тип сільськогосподарського підприємства, рівень спеціалізації і концентрації виробництва. Крім того, ефективність використання ресурсів залежить від їх питомої ваги в структурі ресурсного забезпечення. Ресурсовіддача не тільки диференційована в просторі, але й динамічна в часі. Звідси випливає, що якщо два сільськогосподарських підприємства мають однакові ресурсні забезпечення, однак відрізняються хоча б одним із вищеназваних чинників при ідентичності інших, то ресурсовіддача в них буде різна, і тому господарства будуть володіти різними виробничими можливостями. Ці відмінності можна виявити на основі розрахунку показника виробничої потужності сільськогос­подарського підприємства. “ Виробнича потужність сільськогосподарського підприємства  це кількість продукції, яку воно зможе отримати в процесі виробництва за наявних в розпорядженні господарства природо-економічних ресурсів, за певних умов їх використання ” [66, с. 8]. Цей показник залежить від багатьох чинників. Проте вирішальну роль відіграє: забезпеченість господарств земельними, трудовими і матеріально-технічними ресурсами, сукупність яких необхідно прийняти в якості бази при визначенні потужності господарств.

Наявність у достатній кількості та оптимальне співвідношення цих складових багато в чому визначають можливість економічної системи вирішувати свої завдання, тобто здійснювати процес виробництва, який є результатом взаємодії людини і наявних ресурсів. Отже, для здійснення господарської діяльності використовуються необхідні умови, які прийнято називати економічними ресурсами. Сюди належать усі природні, людські та виготовлені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів і надання послуг.

Усі ці складові виробництва найповніше своє вираження знаходять на ринках ресурсів виробництва. Саме там, зауважують В.Г.Поплавський і Ж.В.Поплавська, у результаті взаємодії попиту і пропозиції, формуються ціни на працю, капітал і природні ресурси у формі зарплати, відсоткового доходу і ренти. Попит на ресурси  вторинний і визначається попитом на продукцію, яка виробляється за допомогою цих чинників виробництва. Чим вищий попит на продукцію, тим вищий попит на ресурси. Для кожного типу ресурсів існують окремі ринки: ринок праці, ринок капіталу, ринок природних ресурсів [64, c. 26].

З основного правила попиту на виробничі ресурси випливає основне правило використання ресурсів: щоб максимізувати прибуток, підприємство має скоригувати використання кожного виробничого ресурсу так, щоб гранична його продуктивність перевищувала граничні витрати на придбання кожної додаткової одиниці даного виду ресурсу.

Кількісне вираження аграрного ресурсного забезпечення дозволить визначити потенційні можливості господарств з виробництва продукції, а по­рівняння потенційних можливостей з фактичним рівнем покаже невико­ристані резерви.

У процесі історичного розвитку аграрного ресурсного забезпечення нау­ково-технічні досягнення мали суттєвий вплив на його рівень, структуру і властивості. Потенціал господарств і регіонів визначають як забезпеченістю, так і співвідношенням окремих видів ресурсів. Порушення їх збалансованості спричинює зниження потенціалу. Збалансованість аграрного потенціалу необхідно підтримувати постійним регулюванням пропорцій кількості і якості властивостей його складових.

Кожен елемент ресурсного забезпечення повинен володіти певним набором функціональних характеристик, на базі яких можна досягти взаємозаміщення ресурсів або компенсувати їх дефіцит. В умовах скорочення трудових ресурсів у сільському господарстві і застосування різноманітних матеріально-технічних засобів виробництва вирішення вимагає проблема планомірного регулювання збалансованості ресурсів. Для цього необхідно визначити раціональне співвідношення виробничих ресурсів і принципи їх взаємозаміщення. Низький рівень родючості ґрунту можна підвищити внесенням більшої кількості добрив чи за рахунок здійснення меліоративних робіт тощо. Дефіцит трудових ресурсів можна перекрити вищим рівнем механізації й автоматизації виробничих процесів. Отже, забезпечення господарств з урахуванням компенсаційних властивостей його елементів може бути однаковим навіть при різному співвідношенні наявних видів ресурсів.

Узагальнююча кількісна оцінка всіх змін у складі елементів забезпечення необхідна для виявлення чинників його росту в господарствах і регіонах, а також напрямів його удосконалення.

При визначенні аграрного ресурсного забезпечення необхідно враховувати накопичені в господарствах і регіонах ресурси, а для виявлення рівня залучення наявних ресурсів у виробничий процес розглядати використовуваний потенціал, взявши для його оцінки ресурси, які використовуються.

Як зауважують деякі науковці, оцінюючи ресурсне забезпечення, обов’язково треба брати до уваги всі складні взаємовпливи. Адже взаємо­зв’язок існує як на макро-, так і на мікрорівнях [64, c. 30]. Причому доцільно відокремити дві найочевидніші тенденції: використані на реконструкцію кошти зумовлюють зростання продуктивності праці і вивільнення робочої сили; інвестиції у нове будівництво дають змогу створювати нові робочі місця. Коли складаються матеріально-технічні баланси, вказану взаємодію не враховують. Тим часом процес відтворення можна нормально здійснювати тільки тоді, коли підприємство має всі необхідні ресурси.

Значний внесок у вивчення проблеми ресурсного забезпечення вніс А.Е. Юзефович. Він наголошує на тому, що якщо ресурсозабезпеченість галузі відображає кількісну наявність ресурсів, то ресурсний потенціал фіксує їх інтегральну здатність і можливості. Тільки жива праця, приводячи у взаємодію всі ресурси галузі, реалізує її потенціал. Виходячи з цього він відзначає, що аграрне ресурсне забезпечення господарств і регіонів визначається наявністю, якістю і збалансованістю природних, матеріальних і трудових ресурсів, у процесі взаємодії яких реалізується їх інтегральна здатність виробляти адекватні їй обсяги і види продукції [72, c. 13].

У процесі сільськогосподарського виробництва вирішальну роль віді­грають виробничі, природні та економічні ресурси. Територіальне поєднання усіх виробничих ресурсів утворює ресурсне забезпечення регіону. Основними складовими останнього є трудові ресурси, природні умови та основні вироб­ничі фонди.

Серед виробничих ресурсів, необхідних для життя і господарської діяльності населення, особливе місце займає земля з її надрами, родючими ґрунтами, лісами, ріками та водоймами. Від масштабів та рівня інтенсивності використання землі значною мірою залежать розвиток виробництва, його масштаби та обсяг, добробут народу. Місце і роль землі в різних галузях виробництва різні. У промисловості, за винятком видобувної, вона є тільки фундаментом, просторовою базою виробництва. У гірничорудній промисловості земля є складовою мінерально-сировинних ресурсів. У сільському господарстві вона, залучена до виробництва, в процесі якого до неї прикладається жива та уречевлена праця, стає предметом праці, а в процесі виробничої діяльності  засобом виробництва. Обмеженість розмірів землі, неможливість її переміщення в просторі, заміни іншими засобами виробництва вимагає особливого підходу до організації території, її землевпорядкування, оптимального розподілу між галузями народного господарства, охорони від руйнівних сил природи, максимального збереження для сільськогосподарського виробництва.

Важливою складовою ресурсного забезпечення сільського господарства є населення і його трудові ресурси. Активізація людини на виробництві  вирішальний чинник розвитку народного господарства, в тому числі й агропромислового комплексу. Це означає, що ефективніше використання трудового потенціалу, підвищення продуктивності праці кожного працівника, зайнятого в сільському господарстві, на основі використання досягнень науково-технічного прогресу сприяє постійному нарощуванню виробництва продукції сільського господарства підвищенню життєвого рівня населення.

Трудові ресурси  основна продуктивна сила суспільства, найактивніша з економічної точки зору частина сільського населення, яка безпосередньо бере участь у сільськогосподарському виробництві.

Оптимальне поєднання природних і трудових ресурсів та основних виробничих фондів забезпечить ресурсному забезпечення високу економічну віддачу [34, с. 74].

Як бачимо, сільськогосподарське виробництво здійснюється за органічної єдності трьох (в умовах зрошення  чотирьох) чинників, серед яких важливе місце займають знаряддя і предмети праці. Вони беруть безпосередню участь у створенні вартості продукції і, будучи складовою продуктивних сил, визначають ступінь розвитку матеріально-технічної бази аграрних підприємств. Від рівня забезпеченості виробництва знаряддями і предметами праці, їх структури та ефективності використання значною мірою залежать кінцеві результати діяльності суб’єктів господарювання в сільському господарстві.

Таким чином, ресурсне забезпечення необхідно розуміти як ресурсні можливості підприємства (галузі, регіону), наявні сьогодні й передбачувані на перспективу, що сформовані і формуються у певних виробничих відносинах і умовах відтворення, необхідно нарощувати виробництво продукції для задоволення потреб населення у продуктах харчування, а також потреб переробної і харчової промисловості у сировині. Вони характеризуються повною діалектичною єдністю кількісних і якісних ознак, це складне суспільно-економічне явище, що має свою структуру, просторову і часову орієнтацію.

Систематизуючи викладене, можна зробити такі висновки:

• за своєю економічною суттю ресурсне забезпечення ґрунтується на су­куп­ності виробничих ресурсів галузі, визначається їх якістю, структурою і специфікою поєднання;

• визначення ефективності використання ресурсного забезпечення вимагає обґрунтування підходів до обчислення вартості останнього;

• сьогодні велике значення в економіці сільськогосподарських підприємств має вміння ефективно використовувати наявні ресурси та здатність сконцентровувати і спрямовувати їх на вирішення стратегічних задач;

• функціональна структура ресурсного забезпечення визначається поточними і перспективними потребами суспільства у певних видах продукції, рівнем розвитку продуктивних сил та ефективністю їх використання, можливостями залучення національної економіки у процес міжнародного поділу праці.