3. Платоспроможність страхової компанії

Платоспроможність страховика – це об’єктивний показник його поточного фінансового стану шляхом його прогнозування в осяжному майбутньому. Інакше, це можливість виконання в осяжному майбутньому його зобов’язань завдяки тим активам, які є в розпорядженні страховика, являють собою реальні цінності, а тому є ліквідними.

Усі зобов’язання страховика можна розділити на дві групи:

• зовнішні зобов’язання перед страхувальниками, перестрахувальниками, бюджетом, банками й іншими кредиторами;

• внутрішні зобов’язання перед фундаторами, акціонерами, філіями, співробітниками й ін.

Страхова платоспроможність за зовнішніми зобов’язаннями перед страхувальниками (по страхових зобов’язаннях) забезпечується за допомогою страхових резервів і власних вільних коштів (статутного фонду, резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку й інших резервів, не пов’язаних зобов’язаннями). Якщо обсяг страхових резервів недостатній, то страховик виконує страхові зобов’язання за рахунок власних коштів. Якщо обсяг власних коштів перевищує обсяг зовнішніх (у тому числі страхових) зобов’язань, можна вважати страховика платоспроможним.

У світовій практиці запас платоспроможності страховика, як правило, визначається окремо для ризикових видів страхування й окремо для страхування життя. Для ризикових видів страхування рівень платоспроможності, зазвичай, оцінюється через зіставлення фактичної і розрахункової (нормативної) платоспроможностей. Фактичний запас платоспроможності (так звані нетто-активи) звичайно визначається як різниця між обсягом матеріальних активів (за вирахуванням суми нематеріальних активів) та сумою зобов’язань страховика (у тому числі страхових), що повинна бути позитивною. У такому випадку власних коштів страховика, вільних від зобов’язань, буде достатньо, щоб виконати всі страхові зобов’язання, тобто страховик вважається платоспроможним.

Розрахунковий (нормативний) запас платоспроможності може визначатися за обсягом отриманих за звітний період страхових премій (за обсягом прийнятих страхових зобов’язань), або за обсягом зроблених за звітний період страхових виплат (за обсягом виконаних страхових зобов’язань). Очевидно, що для максимальної надійності з двох зазначених показників повинен бути обраний той, що протягом того самого звітного періоду є більшим.

В Україні прийняті такі вимоги для забезпечення платоспроможності:

• наявність оплаченого статутного фонду в обсязі, що встановлений вимогами законодавства;

• наявність у страховика гарантійного фонду, вільного від прийнятих ним страхових зобов’язань;

• створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

• перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

4. Доходи страхової компанії та їх склад

Доходи страховика можна поділити на три великі групи:

• доходи від страхової діяльності, тобто всі надходження на користь страховика, пов’язані з проведенням страхування і перестрахування;

• доходи від інвестування і розміщення вільних коштів(як власних, так і коштів страхових резервів);

• інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інвестиційних доходів, але часом з’являються у страховика у процесі його звичайної господарської діяльності.

Доходи від страхової діяльності є, так би мовити, первинними доходами страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик, з’являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну плату. Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу. Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових тарифів – найважливіші елементи договору страхування. Ціна страхової послуги (страхова премія) обчислюється шляхом множення страхової суми на страховий тариф.

Якщо страхова компанія має договори перестрахування і виступає як прямий страховик (цедент), вона може одержувати від перестраховика доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризиків у перестрахування.

У разі настання страхової події за пере страховим договором прямий страховик у повному обсязі сплачує відшкодування, а перестраховик компенсує йому свою частку у відшкодуванні збитків у сумі згідно із перестраховою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності – частка страхових сум і страхових відшкодувань, сплачена перестраховиками.

Іноді система проведення деяких видів страхування потребує створення централізованих страхових резервних фондів. Якщо внески у такі фонди були зроблені, а потім за певних причин відбулося повернення коштів із цих фондів на користь страховика, то суми, поверненні із централізованих страхових резервних фондів, також вважаються доходом від страхової діяльності.

Останній від доходів від страхової діяльності, віднесений до цієї категорії доходів згідно з Законом України „Про страхування” – повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Оскільки законодавство України передбачає формування тільки двох технічних резервів – резерв незароблених премій і резерву битків, то очевидно, що під „технічними резервами, іншими, ніж резерв незароблених премій”, розуміється резерв збитків. Повернення коштів з цього резерву відбувається, якщо було зарезервовано коштів більше, ніж сплачено у вигляді страхового відшкодування.

Склад доходів страховика від інвестиційної діяльності залежить від напрямів інвестиційної діяльності, а саме: від джерела походження коштів, що використовуються для інвестування: чи це – власні кошти у вигляді статутного фонду, спеціальних і резервних фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку, чи це – залучені кошти у вигляді страхових резервів.

Інвестування власних коштів законодавчо не регламентується, воно проводиться страховиком на власний розсуд. Виняток становить статутний фонд.

Інвестування залучених коштів, а отже, можливості отримання певних доходів, жорстко регламентується.

Третя група доходів страховика – інші доходи. Ці доходи не мають якихось особливостей, пов’язаних із специфікою страхування. Вони такі ж самі, як відповідні доходи інших суб’єктів підприємницької діяльності. Іншими доходами страховика є, наприклад, доходи від здавання майна в оренду, доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду, доходи від індексації та передачі (продажу, обліку та інших видів відчуження) основних фондів і нематеріальних активів, доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток, доходи від надання консультаційних послуг, штрафи, пені тощо.