4.1. Наукова діяльність

Йосип Сліпий був давнім і зразковим учнем єзуїтів. Здобувши ступінь доктора теології у відомому університеті в Інсбруку, він у 1917 р. був висвячений у священники. У 1920 р. разом із єзуїтами працював у папських університетах у Римі – Анжелікумі, Грегоріанумі, а також в Орієнтальному інституті, готуючи для хрестового походу проти Радянської Росії.

Йосип Сліпий як керівник і пастир мільйонів українських греко - католиків протягом сорока років 1944- 1984 здобув світове визнання. Поширена думка, ніби слава кардинала Сліпого зумовлена ореолом мученика з огляду на його 18– річну каторгу в архіпелазі ГУЛАГ. Та це не зовсі так , він разом зі своїм попередником Андрієм Шептицьким підніс на новий рівень духовну й естетичну красу візантійсько – українського обряду, повноцінно утвердивши його в середовищі західного християнства в самому центрі католицького світу ― в Римі.

Влітку1922р. 30–літній доктор теології повертається із Риму до Львова. Всі свої сили Йосип присвячує службі на користь Української церкви. Митрополит Андрій Шептицький розпорядився, щоб Йосип Сліпий став професором Львівської духовної семінарії. Упродовж перших трьох років, виклаючи курс догматики, він спрямовує свою енергію на організацію і зміцнення Богословського Наукового Товариства.

Із закриттям Києво – Могилянської академії українська наука почала занепадати не тільки в православ’ї ,а й у греко – католицизмі. А. Шептицький був богословом теоретиком європейського рівня, але один він не зміг би піднести богословську науку на новий рівень, тому що мав велике адміністративно- пастирське навантаження. Потрібна була людина, яка б на основі європейського досвіду внесла нове дихання в українське богослов’я.

Такою людиною став Йосип Сліпий. Початок його наукових праць поклала стаття “Рудольф Айкен та його погляд на християнсто”, надрукована в журналі “Нива” за 1916р. Згодом він опублікував у цьому ж журнала дослідження про Єфрема Сірина як учителя Вселенської церкви.

Проте інтереси Йосипа Сліпого не полягали тільки в друкуванні статей в журналах, він цікавився історією церкви, догматики канонічного права та іншим. Перша справа за яку взявся Йосип Сліпий, − це комплектування бібліотеки БНТ. Уже через два роки 1924 р. у бібліотеці було 562 томи, у наступні роки вона стала однією з найбільших українських книгозбірень Львова. У 1922 р. Сліпого призначають директором бібліотеки.Наступного року він стає головним редактором органу БТР – щорічника “Богослов’є”. З 1924 – стає секретарем філософсько – догматичної секції БНТ, а з 1926 р. обирається головою Товариства.

Щоб краще готувати покоління священиків, Сліпому доручається з 1925 р. ректорство Львівської духовної семінарії. А у 1928 р у Львові ж таки відкривається Богословська академія для підготовки теологів з вищою освітою, і першим її ректором стає Йосип Сліпий.

Діяльність Сліпого не залишилася непоміченою у Ватикані. За законами Римо – католицької церкви право призначати єпископів у всьому світі належить папі, хоча помісні церкви мають право пропонувати трьох кандидатів для вибору і затвердження одного із них. 25 листопада 1939 р. папа Пій XII надає Йосипові Сліпому титул архієпископа і коад’ютора, тобто законного спадкоємця голови помісної церкви, в даному разі А. Шептицького.( духовні постаті)

Налагоджений в Львівській Богословській академії навчальний процес перервався 2-ою Світовою війною і більшовицькою окупацією. Важкі роки ув’язнення не змусили Йосипа Сліпого змінити свої переконання і відмовитись від мрії створити Український університет.

Тому відразу, як митрополита Йосипа звільнено, він почав здійснювати свої плани. Він хотів розвивати свою науку, яка б гуртувала навколо себе багатьох вигнанців, які змушені були покинути рідну землю і працювати для розбудови всіх, крім рідного народу. Для цього потрібно було організувати вищий навчальний заклад.

Йосип Сліпий розумів велике значення для зростання культури народу, яке може дати наука. Розумів також, що лише рідна наука зможе стати тим освітнім потенціалом, навколо якого зберуться всі національні сили. Щоправда знання можна було здобувати на чужих високих школах, але це знання опиралось на чужих зразках, воно було відірване від наших рідних, східнохристянських українських традицій, нашої рідної, від початків християнства на Україні власної філософічної і богословської мислі.

Таким власним науковим осередком мав стати Український католицький університет імені святого Климента папи (УКУ), який було засновано грамотою від 8 грудня 1963 року. Долаючи внутрішній і зовнішній супротив, патріарх неухильно прямував до розбудови нового закладу.

Новий університет був витвором Йосипа Сліпого. Так як колись Петро Могила творив свою академію, так Сліпий по цеглинці будував новий заклад: він збирав матеріальні резерви, формував викладацький корпус. Частина професорів викладала до війни в Львівській Богословській академії, а після приходу більшовиків подалася на Захід. Внутрішній розпорядок Українського католицького університету підлягав правилам, які на основі досвіду різних навчальних закладів, а перш за все – Львівської Богословської академії, які уклав Йосип Сліпий.

В Львівській академії вдалося організувати лише факультет богословії і філософії, а Український католицький університет додав до них інші факультети, так що через 10 років існування, в 1973 році, подано п’ять факультетів:

1. факультет богословії;

2. факультет філософії і гуманітарних наук;

3. факультет математики і природничих наук;

4. факультет права і суспільних наук;

5. факультет медицини.

При університеті організована бібліотека, яка містить рідкісні видання і має близько 50000 томів, а також організовано музей, який розміщено в 52 кімнатах Арихиєпископського двору.

Для розвитку науки, особливо богословії, яка була в XX столітті дещо забута, Сліпим було організовано Богословське Наукове Товариство, члени якого працювали у чотирьох секціях: канонічне право і історія, Біблії, філософії, догматиці, практичній богословії. В часі більшовицької окупації БНТ продовжило свою роботу в Римі.

Сам Сліпий був непересічним богословом. Здобув два докторати в Інсбруці і в Римі. Він не боявся розглядати таке контраверсійне питання, яке викликало багато суперечок в церкві, як походження Святого Духа. Пояснюючи це питання, доказував, що східна формула “від Отця через Сина” не є противна західній формулі. Він прагнув до примирення і єдності між християнами Заходу й Сходу.

Дбаючи за виховання католицького священства, Блаженніший старався навчати майбутніх священиків цінувати прекрасне, розумітися у творах мистецтва. Він мав своєрідну програму естетичного виховання студентів.

Наукова спадщина Й. Сліпого включає понад 100 робіт. Це догматичні дослідження, розвідки на богословсько – історичні, обрядово – літургічні та аскетичні теми, реферати – доповіді, виголошені на з’їздах, конференціях, звіти промови, численні пастирські листи. Практично всі праці Й. Сліпого мають екуменічне спрямування. Єдність культур Сходу і Заходу розглядалося ним як необхідна умова розвитку християнської цивілізації. Ця ідея обґрунтовується вченим в площині релігійно – догматичних і культурно – психологічних відмінностей обрядово – культової практики та історичного досвіду. Створена ним наукова школа була покликана стати місцем діалогу, обміну науковими ідеями і взаємного визнання богословів. З позиції єдності він осмислював місце і роль греко – католицької церкви, розглядаючи її як синтез східної і західної традицій. У роботі “На унійні теми” , що була логічним продовженням основних положень, висунутих у Візантизмі як формі культури, вчений трактував унію як діалог рівноправних партнерів. Одночасно заперечував уніатизм, який передбачав латинізацію Східної церкви. Засудивши явище уніматизму Й.Сліпий , обґрунтував необхідність відновлення греко – католицькою церквою стародавніх обрядових традицій. Осмислення місця і ролі греко - католицизму в структурі Вселенського християнства дозволило його духовенству розпочати широкий міжконфесійний діалог і створити власну екуменістичну доктрину. Наукові напрацювання греко – католицьких богословів, практичний досвід духовенства був використаний при написанні “Декрету про Східні Католицькі Церкви” II Ватиканського Собору. ( іван дацько)

Його науковий і пастирський доробок уклався в 12 томів. Усі вони вийшли в Римі на жаль не в Києві чи Львові.