
- •2. Група методів навчання за ознакою пізнавальної активності і самостійності учнів. Сутнісна характеристики "пасивних", "активних" та "інтерактивних" методів і прийомів навчання.
- •3. Об’єкт, предмет і функції педагогіки як науки.
- •5.Суть понять "педагогічний процес" і "педагогічна взаємодія". Рушійна сила педагогічного процесу. Домінуючи і супутні функції педагогічного процесу та їх характеристика
- •6. Поняття про форму організації навчання.Історія розвитку організаційних форм навчання.Розвиток класно-урочної системи навчання. Переваги і вади цієї системи
- •7.Освіти як найважливіша ланка реалізації мети виховання.Зу По освіту ...
- •8. Методи і прийоми стимулювання та мотивації навчально-пізнавуальної діяльності учнів.Технологія вибору методів навчання.
- •9. Якість осіти. Критерії і показники якості освіти. Моніторинг якості освіти.Міжнародні порівняльні дослідження з якості освіти
- •10. Тести як засіб оцінювання успішності учнів. Види тестів успішності за типами завдань.Вимоги до тестів. Поняття про валідність тесту.
- •11. Дидактика як складова педагогіки. Об’єкт та предмет дидактики. Основні етапи її становлення та розвитку. Внесок українськх вчених у розвиток дидактики. Основні категорії дидактики.
- •12. Загальні критерії оцінювання. У чому виявляється перевага12-бальної системи над 5 ти бальної?Рівні навчальних досягненьучнів та їх характеристика....
- •13. Філософські та методологічні основи дидактики. Зв’язок дидктики з іншими науками
- •14. Поняття закону і закономірності в навчанні. Внесок учених у розробку цієї проблеми (я. Коменський, й.Пестолоці, а.Дістеверг, к.Ушинськй, ..)Класифікація закономірностей навчання.
- •15. Закономірності педагогічного процесу та їх хаарактеристика
- •16. Роль пізнавального інтересу в навчанні і розвитку учнів. Формування мотивів учіння
- •17. Нормативні документи, що відображають зміст освіти в школі (базовий навчальний план, навчальна програма) та вимоги до їх побудови
- •18. Методи навчання за джерелами інформації: словесні, наочні, практичні. Переваги і недоліки..
- •19.Диференціація навчання в середній школі та специфіка її реалізації
- •20. Характеристика зарубіжних дидактични концепцій
- •21.Тенденції та стратегії розвитку сучасної освіти в Україні. Основні завдання дидактики. Концепція загальної середньої освіти (12річна школа)
- •II. Прикінцеві положення
- •22.Сутність поняття "принцип" і "правило навчання"
- •23.Педагогічний процес як система. Компоненти педагогічного процесу, його цілісність
- •24. Методи навчання:сутність,поняття, структура,функції. Прийоми навчання. Класифікація методів навчання. Базисна основа підходів до класифікації методів навчання в сучасній дидактиці
- •25. Технологія і процедура дидактичного дослідження. Методи дидактичних досліджень
- •26.Педагогіка співробітництва та її значення для розвитку сучасної школи. Авторські педагогічні ідеї Лисенкової, Палтишева, Шаталова, Ільїна, Щетініна
- •27.Організація педагогічного процесу: основні етапи, діагностика, прогнозування, проектування
- •28.Модульне-розвивальне навчання та умови його реалізації в сучасній середній школі
- •29.Закономірності та рушійні сили розвитку особистості
- •30. Специфіка нетрадиційних уроків та уроків з інтегрованим змістом. Підготовка і самоаналіз уроку вчителем. Характеристика інших форм організації навчання в школі
- •32. Педагогічнап технологія . Сутність та структура. Види технологій навчання та їх характеристика. Проектра технологія та її значення у форуванні компетентностей учнів
- •34. Особливості оцінювання навчальної діяльності учнів в умовах модульно-рейтингової технології навчання
- •Основні принципи медіа-освіти
- •Пріоритетні напрями розвитку медіа-освіти
- •Форми медіа-освіти
- •Важливими умовами впровадження медіа-освіти в школі є:
- •36.Концепція поетапного формуавння розумових дій (Гальперін, Тализіна). Концепція активізації пізнавальної діяльності учнів у навчанні (Харламов, Лозова, Савченко, Паламарчук та інші)
- •37. Особістіть та умови її розвитку.Сутність факторів формування і розвитку особистості
- •38. Концепція розвивального навчання (Руссо, Дістеверг, Ушинський, Виготський, Давидов, Ельконін, Занков, Костюк, Менчинська, Якиманська, Савченко...)
- •39. Поняття мети виховання в педагогіці. Фактори, що визначають мету виховання. Зародження та розвиток ідеї про всебічний і гармонійний розвиток особистості. Мета виховання в сучасній педагогіці
- •2. Мета виховання в сучасній українській школі. Ідеал національного виховання.
- •40. Стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів на різних рівнях освіти
- •41. Особистісно-орієнтоване навчання, умови його реалізації в сучасній середній загальноосвітній школі
- •Нижче перелічені освітянські сайти України із зазначенням програмно-методичної інформації щодо організації навчального процесу в загальноосвітніх навчальних закладах України.
- •45. Проблемно-пошуковий вид навчання та умови його успішного застосування с сучасній....
- •46.Види перевірки навчальних досягнень учнів. Функції, форми і методи кожного виду перевірки
- •47. Види навчання та їх характеристика. Пояснювально-ілюстративний вид навчання,...Особливості застосування проблемно-пошукового виду навчання засобами ілюстрацій підручника
- •Комп'ютерне навчання
- •48. Сутність понять: перевірка, оцінювання, контроль, педагогічний аналіз, педагогічна діагностика. Зміст понять:успішність, рівень успішності, результат навч діяльності, …види і методи контролю
- •49. Склад і структура змісту загальної освіти. Предметна структура і провідні функції… наукові вимоги до відбору змісту освіти
- •51. Ступеневий характер засвоєння знань учнями. Структура процесу засвоєння знань особистістю
- •52. Вплив діяльності на розвиток особистості. Активна діяльність як фактор розвитку особистості.
- •53.Соціалізація та становлення особистості
- •54. Процес навчання як система.Його компонентний склад. Характеристика
- •55. Характеристика діяльності учня-учіння.
- •56. Рефлексія навчальної діяльності учнів як дидактична проблема.
- •57. Загальна та профільна освіта. Основні положення концепції профільного навчання.
- •58. Формування компетентностей школяра. Сомоосвіта та самонавчання учня
11. Дидактика як складова педагогіки. Об’єкт та предмет дидактики. Основні етапи її становлення та розвитку. Внесок українськх вчених у розвиток дидактики. Основні категорії дидактики.
Дидактика - від гр. didacticos - той, хто повчає і didasko -той, хто вивчає галузь педагогіки, що розробляє теорію навчання та освіти.
першим почав використовувати цей термін німецький педагог Вольфганг Ратке який тлумачив дидактику як наукову дисципліну, що досліджує теоретичні та методичні засади навчання. Статус науки дидактика отримала завдяки працям чеського педагога Я.-А. Коменського, який у книзі «Велика дидактика виклав основні принципи навчання і форми його організації. Він автор існуючої класно-урочної системи, поділу учнів на класи, навчального часу - на навчальні роки, чверті з канікулами між ними, щоденних занять - на 45-хвилинні уроки і 10-20-хвилинні перерви. Ним були започатковані предметна система викладання за певними програмами і підручниками, екзамени наприкінці року.
Швейцарський педагог Йоганн-Генріх Песталоцці спробував поєднати дитячу працю з навчанням; розробив теорію елементарної освіти, згідно з якою процес виховання має бути спрямований від простого до складного, а навчальний процес - побудованим на основі чуттєвих сприймань. Німецький філософ і педагог Йоганн-Фрідріх Гербарт розробив теорію ступенів освіти. Російський педагог К. Ушинський в основу свого бачення завдань педагогіки поклав ідею природодоцільності, народності початкового навчання. Він наполягав, щоб навчання будувалося з урахуванням психологічних особливостей учнів, від учителів вимагав глибоких знань, які виходили б за межі окремого предмета, дотримання таких дидактичних принципів як систематичність, послідовність, наочність, міцність засвоєння знань. Ш. Амонашвілі, М. Щетинін, Лернер, Скаткін. Щукіна, Бабанский, Виготський, Данилов.
На розвиток вітчизняної дидактики в кінці XIX - на початку XX ст. помітний вплив мали праці П.Ф.Каптерєва, Н.К.Крупської, С.Т.Шацького, П.П.Блонського, А.П.Пінкевича, М.М.Пістрака, Г.Г.Ващенка, І.Л.Огієнка, І.М.Стешенка, С.Ф.Русової, Я.Ф.Чепіги та багатьох інших.
У радянський період плідно працювали в галузі дидактики П.Груздєв, Ш.Ганелін, Є.Голант, Л.Занков, Б.Єсипов, М.Данилов, М.Скаткін, В.Онищук, А.Алексюк, В.Краєвський, В.Загв'язинський, І.Лернер, М.Махмутов та інші.
В Україні у XIX ст. помітною була постать Олександра Духновича (1803—1865), який у Закарпатті, що тоді було у складі Австро-Угорської імперії, створював підручники для народних шкіл, брав активну участь у культурно-освітній діяльності. Його твори “Книжица читальная для начинающих”, “Краткий землепис для молодых русинов”, “Сокращенная грамматика письменного русского языка”, “Народная педагогия” певним чином допомогли у відкритті на Закарпатті понад 70 початкових шкіл. Автором кількох підручників був Борис Грінченко (1863—1910). Незважаючи на заборону царського уряду, він викладав у школах українською мовою, видав “Словарь украинского языка” в 4-х томах, а також “Українську граматику до науки читання й писання”. До теорії навчання значний внесок зробили російські психологи Павло Блонський (1884—1941), Лев Виготський (1896—1934). Завдяки їх працям дидактика як система виховання в школах у 30-ті роки XX ст. стала більш обґрунтованою, завершеною. Видатним дидактиком-практиком XX ст. був вітчизняний педагог Василь Сухомлинський (1918—1970), який розвинув ідею розумового виховання дитини під час навчання та практичної діяльності у педагогічній справі. У 50—80-х роках XX ст. розробці теоретичних питань дидактики приділяли увагу багато вітчизняних та зарубіжних учених-педагогів, а також психологів. Дидактика як складова педагогічної науки постійно поповнюється оригінальними ідеями завдяки знахідкам творчо працюючих учителів, педагогів-новаторів. Нині педагогічній громадськості широко відомі імена таких майстрів педагогічної праці, як В. Шаталов, С. Лисенкова, ПІ. Амонашвілі, М. Щетинін, Є. Ільїн та інші. Сучасна дидактика запроваджує нові підходи до навчального процесу — його кібернетизацію, “гнучкі технології”, модернізовані методи і форми навчання. Зберігаючи цінні ідеї традиційного навчання, вона сприяє вдосконаленню освіти і навчання відповідно до вимог суспільства
Об'єктом дидактики є навчання як особливий вид діяльності, яка спрямована на передачу підростаючим поколінням соціального досвіду, його засвоєння, творче відтворення. Отже, ці два види діяльності – викладання і учіння (дії вчителя й учня), існують в єдності. Інші відношення (учень – навчальний матеріал, учень – інші учні, учень – книга тощо) стають дидактичними настільки, наскільки вони об’єднані цим відношенням. Наприклад, книга стає підручником, якщо вона є засобом навчальної діяльності для вчителя й учня. Звідси, предметом дидактики є зв’язок викладання (діяльності вчителя) й учіння (пізнавальної діяльності учня), їх взаємодія.
Предметом дидактики є процеси освіти і навчання, які нерозривно пов'язані з вихованням і є його органічною складовою.
категоріями дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, закономірності, принципи, форми, методи навчання.
Навчання - процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. Учитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано - через систему завдань. Метою навчання є свідоме засвоєння учнями знань з основ наук, набуття певних навичок і вмінь, всебічний розвиток на цій основі їх пізнавальних сил і здібностей.Освіта - процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу - досягнення певного рівня освіченості.Залежно від мети, особливостей підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту. Загальна освіта є сукупністю основ науки про природу, суспільство, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від професії. Політехнічна освіта - сукупність знань про головні галузі виробництва й набуття загальнотехнічних умінь, необхідних для участі в продуктивній праці. Її здобувають у процесі вивчення предметів політехнічного циклу: математики, фізики, хімії, біології, географії, а також інших предметів - історії, основ держави і права, літератури, трудового навчання. Професійна освіта є сукупністю знань, практичних умінь і навичок, необхідних для певної галузі трудової діяльності.
Викладання - організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів.Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засвоєнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок.Учіння - власна навчальна діяльність учня. Учіння є процесом пізнавальної діяльності учнів, завдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загальношкільному колективах.
Знання - факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, системно закріплені у свідомості людини.
Дидактика виділяє такі види знань:
- основні терміни і поняття. Забезпечують розуміння, тлумачення, сприйняття наукових положень;- факти щоденної дійсності й наукові факти. Допомагають пізнанню законів будь-якої науки, формуванню переконань, формулюванню, обстоюванню ідей;- основні закони науки. Розкривають зв'язки і відношення між різними об'єктами та явищами дійсності;- теорії. Містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, про методи пояснення та передбачення явищ конкретної предметної галузі;- знання про способи діяльності. Вони є сукупністю методів, набуття і нагромадження знань;- оцінні знання. Відомості про норми ставлення до різних явищ життя.Характерними особливостями повноцінних знань повнота знань (кількість передбачених програмою знань про об'єкт вивчення); глибина знань (кількість усвідомлених істотних зв'язків певного знання з іншими, що до нього належать); оперативність знань (готовність і вміння учня застосувати їх у конкретних ситуаціях); гнучкість знань (швидкість знаходження варіативних способів застосування їх за зміни ситуації); конкретність та узагальненість знань (розуміння конкретних виявів узагальненого знання, здатність підводити конкретні знання до узагальнень); системність знань (сукупність знань, яка за своєю структурою відповідає структурі наукової теорії); усвідомлення знань (розуміння зв'язку між ними через уміння їх застосовувати).Уміння - здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань. Передбачають використання набутих знань. Формування їх складним процесом аналітично-синтетичної діяльності, яке проходить кілька стадій: усвідомлення, оволодіння, реалізація.Навички - автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння).