14. Внутрішньополітичні процеси в Польщі 1918-1939.

Основною тенденцією розвитку країн Східної і Південно-Східної Європи (Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія) у 20-30-ті роки став відхід від демократичних процесів і становлення авторитарних режимів. Причинами цього були невирішеність національних, економічних проблем, вплив Німеччини та Італії, боязнь правлячої верхівки більшовицького впливу.

У 1921 р. було прийнято конституцію Польської республіки, в якій проголошувалися демократичні права громадян. Згідно з конституцією, Польща ставала парламентською республікою. Повноваження президента, який обирався на 7 років, були обмеженими. Закріплювалося привілейоване становище католицької церкви.У листопаді 1922 р. відбулись перші парламентські вибори, на j яких жодна з партій не набрала більшості голосів. Ці обставини свідчили про слабкість парламентської республіки, що в кінцевому підсумку призвело до перевороту 1926 р. і встановлення peжиму "санації" (оздоровлення).До політичної нестабільності додавались економічні негаразди і проблема національних меншин. 12 травня 1926 р. військові під командуванням Ю.Пілсудського почали наступ на Варшаву. У вуличних боях урядові війська зазнали поразки. Переворот підтримувався населенням, яке сподівалось на покращення свого життя. Пілсудський встановив одноосібну владу. Його прихід до влади збігся щ економічною стабілізацією у країні, що дало можливість закріпитись встановленому режиму. Режим "санації" базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що не давало опозиції можливості чітко організуватись. Режим "санації" - авторитарний режим на чолі з Пілсудським, який був встановлений в умовах кризи парламентської системи і польської державності. Економічна криза 1929-1933 pp. зумовила еволюцію режиму вправо. Щоб утриматись при владі, Пілсудський розпочав репресії проти своїх противників і обмежив права парламенту. У 1935 р. була прийнята нова конституція, яка закріпила режим особистої влади.Після смерті Пілсудського в травні 1935 р. розгорілась боротьба між генеральним інспектором збройних сил генералом Е.Ридз-Смігли та президентом І.Мосцицьким, яка завершилась компромісом і поділом влади. Період 1935-1939 pp. у внутрішньому стані був відносно стабільним. Основні події, пов'язані з Польщею, розвивались на зовнішньополітичній арені.Лідери польської держави заклали при її створенні небезпечний потенціал саморуйнування, загарбавши етнічно непольські території і проводячи щодо них політику полонізації. Це неодмінно породжувало рух опору непольського населення (ОУН на українських землях) і давало можливість сусіднім державам висувати територіальні претензії та підтримувати сепаратистські рухи

15. Література і мистецтво Югославії у міжвоєнні роки

Література: в реалістичній прозі в перші повоєнні роки популярною була військова тема(Іво Андрич «Тривога»;Чіпіно «Із солдатських битв»);соц. напрям в л-рі – Й. Попович збірка віршів «Паломник вічності»; Б. Чосепа «Зміна поколінь»; гуманіст Ф. Бевка «Трилогія»; К. Рацій поезія «Опіум», «Білі світанки». Мистецтво: для югосл. живопису в міжвоєнний період характерно майже повна відсутність витворів на істор. теми. А. Лота – прихильник кубізму; художники: Т. і Ф. Краль «Селянська війна», М. Коньович. Югосл. графіка розвив. досить прогресивно в цей період. В Загребі ств. центр розвитку югосл. графіки, головою був Д. Андреєвич; скульптори: І. Мештрович, А. Аугустинчич; архітектори: Ю. Ковалевський, В. Ковачич, Г. Єрмич. Архітектура Югославії в цілому в 20-30 рр. еволюціонувала від еклектизму поч. століття до європ. конструктивізму з усіма його різновидностями. Музика: в період 1918-1941 в Югославії ств. великі музичні заклади (консерваторії, філармонії); 1920 – в Белграді ств. постійна оперна група Народного театру; 1925 – ств. Філармонічний круг; 1937 – ств. Музична академія; 1924 – в Люблені відкрита консерваторія; 1939 – Музична Академія; С. Остерц – пропагував четвертинову музику; композитори: П. Коньович, С. Хрістич, Ф. Матеєвський.Театр: 1921 – в Белграді відкр. Акторська школа; 1920 – в Загребі відкр. театр. школа; відомі актори: Марія Ружичка-Строцці, Б. Гавелла, Д. Крангевич та ін.; після 1918 були відкр. нові театри в Сараєво(1919), Скопле, Спліте та ін. Періодичні театр. видання: «Сцена», «Маска» ін.