9. Болгарська культура в 20-30-ті роки.

Народна освіта: в 1921р. уряд БЗНС прийняв закон про безплатну 7-річну освіту (4-річ. початкова школа та 3-річ. гімназія). Гімназії поділялись на: реальні, класичні і напівкласичні (навчання частково платне). В селах культурними осередками були читальні, в містах бібліотеки.Законом "Про торговельну-професійну освіту (1924р.) створювались фахові технікуми. Вищі навч. заклади Софіївський у-тет (гуманітарного й природничого нахилів), Музична та Художня академії, Економічні інститути у Варні і Свіштові, Вільний університет в Софії, з 1924р. діяла Вища кооперативна школа. Болгарська Академія Наук (БАН)- готувала фахівців для вищих шкіл (відділи: історико-філософський, філософсько-суспільствознавчий, природничо математичний). Існувала Школа соціальної психології.

Дослідники: філологи: Л.Мілетич, Б.Пенев, М.Арнаудов(були літературознавцями, фольклористами, етнографами). Історики: В. Златарський "Історія Болгарії доби середньовіччя", Г. Мутафчієв "Ранньомодерна історія Болгарії". Філософи: Д. Міхалчев, І. Кінкель.

Література: Х. Смірненський –поезія "Квітникарка", "Зимові вечори"; Г. Мілєв твори "Пекло", "День гніву", "Вересень"; Й.Йовков – твори присвячені Балканським та Першій світовій війні.

Образотворче мистецтво : митці відносились до двох художніх напрямків: "Рідне мистецтво" (С. Скитник, П.Георгієв, В.Захарієв); "Новий художній реалізм"(Н. балканський, Б.Іванов, Х.Станчев).

Архітектура: споруджено Судову палату, болгарський народний банк, Болгарську народну бібліотеку, Міністерство оборони, Народна опера в Софії. Архітектори: С.Овчаров, В.Йорданов.

Музика: з 1933р. було створено товариство "Сучасна музика".Відомі композитори: П.Владігеров, П.Стайнов,Л.Піпков. Відомими суб'єктами музичного життя були: Болгарська народна філармонія, Державна музична академія, Академічний симфонічний оркестр.

Режисери кіно: Н.Лаврін "Під старим небом", Б.Греков "Могила без хрестів", А.Вазов "Громада".

Книговидання: "Факел", "Тодор Ф.Чипев", "Акцил".

10. Питання державності в народів Балтії 1918-1920.

Естонія. 24 лютого 1918 р. Рада Старійшин автоном. ест. уряду (Маапяев), прогол. Маніфест про незал. Естонії. Ств. Тимчасовий уряд Ест. на чолі з К.Пятсом. Унаслідок листопад. револ. 1918 р. в Нім. між головним нім. уповноваженим в Балтії А.Віннігом та Тимчас. урядом Ест. підпис. "угода про передачу влади", адмін. управління з 21.11. переходило до рук Тимчас. уряду. Ств. Нац. армія – «Кайтселіт». 29.11.1918 у захопленій Нарві прогол.Естляндська Трудова Комуна. Для організації б-би з більшовиками Тим.уряд Ест. звернувся за допомогою до урядів Вел.бр., Фінляндії, Швеції та Данії. 5 грудня 1919 р. мирні переговори Ест. з СРСР- 2 січня 1920 р. Тартуського мирн. Дог.: Рад. Росія визнавала Ест. Республ.. Політ. лад її- 1920 р. Конституція. Вищим органом влади-однопалатний парлам. – Держ. дума. Однак політ. становище Ест. не було стабільним, свідченням чого був факт зміни за період з 1919р. по 1934 р. 21 складу уряду.

Латвія. У лютому 1918 р. Нім. окуп. Лат.. Поразка Нім. у війні та листопад. Револ. 1918 р. сприяли прогол. Незал. Лат. при покровительстві Вел.бр. та Фр. 18 листопада 1918 р. у м.Рига прогол. Лат. Респ. й сформ.Нац. Рада та коаліційний Тимчас.уряд, очол. лідер Селянського союзу Карліс Ульманіс. 7 грудня Нім. передала справи по управлінню органам Тимчас. уряду. Військ. част. Нім. за згодою зх. держав тимчасово залиш. на терит. Лат. Лат. комуністи скористалися анулюванням Брестського мир. Дог. І 4 грудня 1918 р. у захопленому м.Валка (пн Лат.) ств. Тимчас. Радян. уряд Лат. Очол. Петер Стучка. 17 грудня у Маніфесті до трудового народу Лат. він оголос. про ств. Рад. Респ. Лат. (проіснувала до 13 січня 1920 р.). Більш. війська окуп. пд. част. Лат, вкл. Ригу. У січні 1919 р. рад. влада вст. на всій терит. Лат., за винятком Лієпаї, Айзпуте та околиць. Тоді ж у Ризі відбувся Зїзд Рад, схвалив Конст. Соціал. Рад. Респ. Лат. Війська нац.. Лат. перейшли у наступ. Під команд. Нім. представника Фон дер Гольца і при підтримці англ. ескадри дивізія змусила Ч. Армію відступити. До січня 1920 р. Червона Армія залиш. терен Латвії, відновлено контроль ризького уряду. 11 серпня 1920 р. рад.-латв. мир. дог. У квітні 1920 р. були прогол. вибори до Установчих зборів, які 15 лютого 1922 р. ухвалили Конст. (діяла до держ. перевороту 15 травня 1934 р.) → Лат. – дем.респ., законодавча влада – однопалатному сейму, який призн. кабінет мін. та обирав президента. Першим президент- Я.Чаксте. За період 1919-1934 рр. змінилося 18 урядів.

Литва. 16 лютого 1918 р. в Каунасі Лит. Тариба (Нац. Рада) ухвалила Акт про не залеж. Лит., але окуп. Нім. армією. 23 березня 1918 р. делегації Лит. Тариби в Берліні, огол., що кайзер Вільгельм ІІ визнає Лит. Незал. Держ. на основі Декларації від 11 грудня 1917 р. Для урядових кіл Нім. це визнання –дипломат. гра: про приєдн.Лит. до Прус. чи Саксонії. Щоб перешкодити цим планам, Лит. Тариба звяз. з Вюртемберзькою держ., запросивши на лит. престол графа Вільгельма фон Ураха під ім.Міндаугаса ІІ. 11 липня 1918 р. Вільгельм фон Урах був обраний лит. королем. 2 листопада 1918 р. Держ. Тариба відмов. від послуг короля Ураха та ухвал. Тимчас. Констит. → тільки Установчий сейм визначить форму устрою Лит.,виша закон. влада – Держ. Тариба (голова – Антанас Смятона), а викон. - Президія Держ. Тариби і Кабінет мін.; скас. станові привілеї і оголосила рівність всіх громадян, гарантувала демократичні свободи. Тимчас. уряд Лит. очол. А. Вольдемарас. У квітні 1919р. прийн. другу Тимчас. Конст.→ переказала функції Президії Держ. Тариби- президенту країни. - (Парт. Нац. прогресу) А.Смятона. Комуністи Лит. восени 1918 р.-б-ба за встан. Рад. влади в Л. З наближенням Червоної Армії до Литви був створений прорадянський уряд на чолі з В.Міцкявічюсом-Капсукасом. 27 лютого 1919 р. у Вільнюсі прогол. про утв. ЛитБіл РСР (назва – Рад. Соц. Респ. Лит. та Білорусі). СекретарЦВК - К.Циховський, а Раду НарКомів очол. В.Міцкявічюс-Капсукас. Нове державне утворення проіснувало недовго. Червона Армія змушена була відступити, а вже 25 серпня 1919р. звільнила ост. опорний пункт- Зарасай. 12 липня 1920 р. у Москві підпис. Рад.-лит. мирн.договір, Лит- незал. Держ. з столицею у м.Вільнюс. Польща висувала свої права на сх.. част. Литви, де після П.св.в. виник окремий Вільнюський край .8 грудня 1919 р. Антанта затв. лінію кордону → Вільнюс та Сувалки відходили до Пол. Лит. не визн. цей кордон. Ю.Пілсудський наказав командувачу Лит.-Біл. дивізії ген. Л.Желіговському ств. видимість заколоту і захопити Віленський край. 9 жовтня пол.і війська захопили Вільнюс. Ств. т.зв. Серединна Литва з центром у Вільнюсі. Зх. Держ. не визнали Сер. Литви. У січні 1922 р. на її терит. були проведені вибори, обраний сейм прогол. включ. Серед. Лит.до складу Пол.. У березні 1922 р. у Варшаві був підпис. акт інкорпорації → окуп. част. Лит. вважалася поляками част. Пол. держ. Лит. зі скаргою до Ліги Націй → не принесло результатів.