21.Чеська Республіка: основні проблеми розвитку

Політика. Становлення чеської державності супроводжувалося зміцненням парламентської демократії. Першим президентом став Вацлав Гавел. Урядовий кабінет з прежставників5 по­літичних партій сформував Вацлав Клаус. Опозицію склали соціал-демократи та комуністи. Улітку 1996 р. відбулися перші загальні парламент­ські вибори. У 1996 р. була сформована друга, верхня палата чеського парламенту — Сенат, перші вибори до якого (81 сенатор) відбулися у два тури — 22 і 23 листопада. На цих виборах одна третина сенаторів обиралась на 2 роки, друга — на 4 роки, а решта — на 6 років. Зниження рівня життя, зростання безробіття призвели до поступового "вичерпання постреволюційного опти­мізму". У листопаді 1997 р. в країні виникла урядова криза, яка завершилася в січні 1998р., коли було сформовано "уряд технократів" на чолі з Й. Тошовським. У січні 1998 р. проходили президентські вибори. В. Гавела підтримало 47 сенаторів і 99 де­путатів, що дозволило йому зайняти посаду глави дер­жави на наступні п'ять років. На других і Третіх виборах до Палати депутатів відбулися 14—15 червня 2002р. перемогла Соціал-демократична партія. Перемозі соціал-демократів сприяла висунута ними конструктивна програма "Людина понад усе", У 2003 р. чеський парламент після кількох спроб главою держави обрав В. Клауса. У червні 2006 р. відбулися чергові парламентські вибори. Депутатські мандати тоді здобули опозиційна права Громадянська демократична партія і правляча ліва Соціал-демократична партія, а також Комуні­стична партія Чехії та Моравії . Економіка. Після роз­паду Федерації Чеській Республіці дісталася архаїчна структура промисловості, недостатні валютні резерви, незбалансована соціальна структура. Енергетична та си­ровинна бази країни були орієнтовані на технічно заста­ріле виробництво, шкідливе для навколишнього сере­довища. Економічні реформи розпочалися зі створення кон­курентного середовища шляхом трансформації влас­ності. Закон про банкрутство (квітень, 1993), дав змо­гу швидко позбутися збиткових державних підприємств. Нині Чехія — одна з економічно найрозвинутіших країн Центрально-Східної Європи. Зовн. Політика. Вона є членом ООН (1993), Ради Європи (1993), Міжнародної органі­зації економічного співробітництва і розвитку (1995), НАТО (1999), ЄС (2004) та інших міжнародних об'єд­нань, товариств і організацій. Вектор зовнішньої полі­тики орієнтований на західноєвропейські країни та США. Важливе значення для стабілізації міжнародно­го становища в Центральній Європі мала чесько-німець­ка декларація про порозуміння. Зберігається тісне співробіт­ництво зі Словаччиною. Існує митна унія, розвивають­ся торгівля та культурні зв'язки. Українсько-чеські відносини нового типу були запо­чатковані ще за часів існування Чехословаччини. 8 груд­ня 1991 р. Україну визнала ЧСФР і 30 січня 1992 р. встановила з нею дипломатичні відносини.

22. Сучасна Румунія.

Румунія — республіка з парламентським правлінням. Глава держави — Президент, глава уряду — прем'єр-міністр. Нині Президентом держави є Траян Басеску з 2004, головою уряду — Калін Попеску-Тарічану. Законодавчий орган — двопалатний парламент, який складається із Сенату і Палати депутатів. Конституція прийнята на референдумі у 1991 р. У 2007 році Румунія вступила до Євросоюзу, а також стала членом Спільного ринку. Наразі у країні спостерігається посилення уніоністського руху, прихильники якого виступають за об'єднання Румунії та Молдови в єдину державу. Румунія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, лісоматеріалів, металургійна, хімічна, машинобудування, харчова, нафтопереробна. Транспорт: автомобільний, залізничний, річковий, морський, повітряний. Перевезення вантажів у країні здійснюється головним чином автотранспортом і залізницею. 6 листопада 1918 року представник центрального уряду Австро-Угорщини на Буковині підписав протокол про передачу всієї влади на Буковині представникам Української Національної Ради та Румунської Національної Ради, які представляли, відповідно, українське і румунське населення Буковини. Радянський Союз ніколи не визнавав факту окупації Румунією Північної Буковини та Бессарабії. Геополітичні зміни в Європі наприкінці 30-х — на початку 40-х років XX століття, дозволили Радянському Союзу відновити законні права України на Північну Буковину та Південну Бессарабію. На вимогу СРСР влітку 1940 року Румунія звільнила окуповані нею території, не чинячи при цьому збройного опору. У ході переговорного процесу 1998–2004 років делегація України наполегливо переконувала румунську сторону у необхідності на спільній основі зблизити правові позиції сторін на переговорах. Делегація Румунії відмовлялась навіть розглядати можливість зблизити правові позиції сторін. Що ж стосується пошуку політичного компромісу, то відбувалось повне ігнорування пропозицій української сторони, а всі пропозиції, зроблені Румунією в цьому контексті, заходили набагато далі на схід, ніж будь-яка компромісна позиція, на яку свого часу міг би погодитись Радянський Союз, і, природно, були неприйнятними для України. 26 серпня 2004 р. на засіданні уряду Румунії, скликаному за ініціативою президента Румунії, було прийнято рішення передати в односторонньому порядку питання про делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон України і Румунії у Чорному морі на розгляд Міжнародного суду ООН.